Постанова

від 25.06.2018 по справі 906/948/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року Справа № 906/948/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на рішення господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року в справі №906/948/17 (суддя Машевська О.П.)

час та місце ухвалення: 26 лютого 2018 року ; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; вступна і резолютивна частина проголошена о 19:10 год; повний текст рішення складено 05 березня 2018 року

за позовом приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна"

до фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Лукро"

про стягнення 1 434 822 грн 30 коп..

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Руденко А.О.;

третьої особи - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни (надалі - Відповідач) про стягнення стягнення 1 434 822 грн 30 коп..

Водночас, при розгляді даної справи, суд першої інстанції ухвалою суду від 31 жовтня 2017 року залучив до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Лукро"(надалі -Третя особа).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позов було задоволено частково. Даним судовим рішенням було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 394 500 грн збитків та 5 917 грн 50 коп. судового збору. В задоволенні позову щодо стягнення 790 322 грн 30 коп. збитків та 250 000 грн штрафу було відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що оскільки Відповідач не виконав належним чином обов'язок з перевезення вантажу у кількості 55 вантажних місць загальною вагою 1004156 тон у період з 29 червня 2017 року по 28 липня 2017 року, не довів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання цього зобов'язання, не заявив Позивачу в активній однозначній формі про відмову від виконання зобов'язання з підстав неналежного виконання Відповідачем обов'язків, що є необхідною умовою виконання Договору № 14/06/17-1 у строк до 28 липня 2017 року включно, отримана від Позивача сума попередньої оплати підлягає поверненню в сумі 394 500 грн як збитки.

Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що не підлягають відшкодуванню Позивачу за рахунок Відповідача збитки в сумі 53 858 грн 84 коп., пов'язані з перевантаженням транспортних засобів Відповідача у порту 18 липня 2017 року, з огляду на те, що Позивач не довів, яким чином із суми 73 933 грн 86 коп., визначено суму 53 858 грн 84 коп.. З огляду на що, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що Позивачем не доведено наявність всіх ознак цивільного правопорушення для стягнення з Відповідача збитків у формі упущеної вигоди та витрат, як це передбачено приписами статті 623 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України.

Водночас, в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зазначив, що не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення 250 000 грн штрафу у зв'язку з односторонньою відмовою Відповідача від виконання зобов'язання з перевезення вантажу у встановленому Договором обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано 8 одиниць перевезеного Відповідачем вантажу, які входять в Заявку проте не містяться в графіку вивезення вантажу, що в свою чергу порушує статей 73, 75 ГПК України.

Разом з тим, як вважає Відповідач, умовами договору передбачено відповідальність Відповідача за зрив перевезення вантажу та несвоєчасне надання транспорту для його перевезення у вигляді штрафу в розмірі 200 грн, а не у вигляді повернення передоплати.

Крім того, на думку Відповідача, з його боку відсутня протиправна поведінка, вина та причинно-наслідковий зв'язок між його діями та односторонньою відмовою Позивача від Договору та разом з тим, Позивачем не долучено до позовної заяви будь-яких копій бухгалтерських документів, які б свідчили про сплату передоплати Третьою особою, з урахуванням посилання у позовній заяві, на обов'язок повернути частину передоплати.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року, з підстав, висвітлених в ній, апеляційну скаргу Відповідача було залишено без руху (том 3; а.с. 48).

Водночас, апелянтом подано клопотання (том 3; а.с. 62-64), з відповідними доказами усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 10 квітня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме: сплачено судовий збір в розмірі 23 407 грн 28 коп.. Разом з тим, Відповідач подав клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 24 квітня 2018 року (том 3; а.с. 70) було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.

Водночас, ухвалою суду від 23 травня 2018 року (том 3; а.с. 78) було задоволено клопотання Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, дану справу було призначено до розгляду на 13 червня 2018 року на 14:30 год., а проведення відеоконференції було доручено забезпечити господарському суду м. Києва.

Суд констатує, що 23 травня 2018 року на електронну адресу суду Позивачем було надіслано клопотання про продовження терміну для надання відзиву на апеляційну скаргу (том 3; а.с. 80).

Ухвалою суду від 24 травня 2018 року (том 3; а.с. 81), з підстав, викладених в ній, судове засідання було призначено на 20 червня 2018 року та разом з тим, було задоволено клопотання Позивача щодо продовження терміну для подання відзиву на апеляційну скаргу.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 квітня 2018 року, Позивачем було надіслано відзив на апеляційну скаргу (том 3; а.с. 88), в якому Позивач вказав, що Відповідач не довів, що вантаж кількості 24 вантажних місця, вказаний у Графіку перевезення, вивіз у період з 30 червня 2017 року (фактично з 03 липня 2017 року) до 28 липня 2018 року, а вантаж у кількості 8 вантажних місць, після цієї дати та за погодженням з Позивачем.

Разом з тим, Позивач також зазначив, що судом першої інстанції достеменно встановлено, що запланований до вивезення в першій партії вантаж, було вивезено перевізником 09 серпня 2017 року, тоді як у Графіку вивезення він підлягав вивезенню у період з 29 червня 2017 року до 28 липня 2017 року.

Як вважає Позивач, станом на 28 липня 2017 року Відповідач достеменно знав, що не вивіз вантаж у кількості 55 вантажних місць, загальною вагою 1004156 тон, однак не повідомив Позивачу про неможливість виконання зобов'язання належним чином та у строк, саме в зв'язку із відсутністю письмових заявок Позивача або з інших об'єктивних причин. Водночас, як зазначив Позивач, Графік вивезення доводить, що Відповідач взяв на себе зобов'язання подати машину АА0569ОТ для одночасного вивезення позицій за №1054, №1022, загальною вагою 31820 тон та за №1028, №1408, загальною вагою 27950 тон.

Ухвалою суду від 20 червня 2018 року (том 3; а.с. 101) в судовому засіданні від 20 червня 2018 року, з підстав, висвітлених в ній, було оголошено перерву до 25 червня 2018 року до 09:00 год..

До початку судового засідання від 25 червня 2018 року від Відповідача на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення (том 3; а.с. 104-106), в яких Відповідач вказав, що Договір не було розірвано його сторонами, у зв'язку з чим відсутня угода про розірвання Договору, а також немає рішення суду про його розірвання. А силу дії пункту 8.1 Договору, Договір є діючим та продовженим на невизначений термін, що в свою чергу дає підстави стверджувати, що зобов'язання сторін не припинилися. Відтак, як вважає Відповідач, враховуючи пункт 8.2 Договору, якщо Відповідач не виконав роботи з транспортно- експедиційного обслуговування в повному обсязі, в такому разі Позивач не має право вимагати повернення передоплати в частині невиконання Договору за наслідком та на момент розірвання такого Договору, що узгоджується із частиною 4 статті 653 ЦК України.

На підставі викладеного, Відповідач зазначає, що жодною із вказаних ним у письмових поясненнях нормах Закону, не передбачено повернення передоплати за договором як збитків, оскільки збитки і передоплата є різними грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором.

Водночас, Відповідач також звертає увагу на те, що Позивач просив суд стягнути саме заподіяні збитки , які в свою чергу згідно із статтею 22 ЦК України та тсатті 224 ГК України, визначаються як додаткові витрати або втрачена вигода, а не витрати у вигляді передоплати, що в свою чергу, як вважає Відповідач, виключає можливість стягнення передоплати, на підставі статті 224 ГК України.

В судових засіданнях від 20 червня 2018 року та від 25 червня 2018 року в режимі відеоконференції представник Відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просить суд її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні від 20 червня 2018 року в режимі відеоконференції представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.

В судове засідання від 25 червня 2018 року представник Позивача не прибув, причин неявки суду не повідомив.

В судові засідання від 20 червня 2018 року та від 25 червня 2018 року в режимі відеоконференції, представник Третьої особи не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому законом порядку.

Суд констатує, що в силу дії ГПК України, а саме частини 1 статті 273: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Як вбачається з ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, дана скарга прийнята судом 24 квітня 2018 року, тобто з урахуванням вищевказаної норми процесу, і з урахуванням вихідних днів, строк розгляду даної апеляційної скарги закінчується 25 червня 2018 року.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі уповноважених представників Позивача та Третьої особи, за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення збитків в розмірі 394 500 грн. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом та як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір № 14/06/17-1 на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні ( надалі - Договір; том 1, а.с. 12), згідно пункту 1.1 якого, Позивач доручив, а Відповідач прийняв на себе зобов'язання по організації перевезення різними видами транспорту в межах України, а також про забезпечення виконання комплексу операцій, пов'язаних з перевезенням та експедируванням вантажів Позивача, у відповідності з цим Договором.

Згідно пункту 1.2 Договору, Позивач та Відповідач погодили, що Позивач інформує Відповідача про передбачувані плани перевезення на наступний місяць і конкретизує їх письмово заявками в строки, необхідні для якісного надання послуг, але не менше ніж за один робочий день до передбачуваної дати відвантаження.

В силу дії пункту 1.3 Договору: заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість з вказівкою на особливості вантажу - небезпека, габарити, ваговитість, необхідність спеціального рухомого складу, час і дату поставки транспорту під навантаження, адресу вантажовідправника та вантажоотримувача, маршрут, проміжні пункти слідування і вид транспорту.

За умовами пункту 1.4 Договору: кожне перевезення оформляється додатком до цього Договору у вигляді заявки на транспортний засіб.

Приписами підпункту 2.1.1 Договору, Відповідач зобов'язався прийняти до виконання заявку Позивача на транспортно-експедиційне обслуговування, організувати планування і подання транспортних засобів під вивезення (доставку) вантажу в строки, погоджені Позивачем та Відповідачем.

В силу дії підпунктів 2.2.1-2.2.3 Договору, Позивач зобов'язався надати Відповідачу всю необхідну для організації перевезення інформацію і документи, здійснити навантаження і вивантаження вантажу, звільнити транспортний засіб протягом 48 годин, визначити специфічні вимоги до вибору виду транспорту і здійсненню навантажувально-розвантажувальних робіт.

Згідно підпункту 3.1 Договору: оплата послуг Відповідача погоджується протоколами погодження ціни в кожному окремому випадку, або заявкою на транспортний засіб.

Відповідно до пункту 3.2 Договору: по загальному правилу, розрахунки проводяться на підставі оригіналів документів: ТТН з відміткою Позивача про прийом вантажу, рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, ксерокопії заявки на транспортний засіб, яка має бути завірена мокрою печаткою Відповідча, протягом 10-ти банківських днів, за рахунок коштів, отриманих від Позивача; сторони можуть домовитися про інші умови проведення розрахунків , які можуть зазначити у наведених документах .

Приписами пункту 3.4 Договору передбачено, що підтвердженням виконання перевезення є накладна (ТТН), надана Відповідачем.

У пункті 4.1 Договору, сторони погодили, що Позивач зобов'язується повідомити Відповідача про конкретну дату перевезення письмовою заявкою за погодженою сторонами формою про необхідність перевезення вантажів не пізніше чим за одну добу до початку навантаження; заявка набирає чинності після підтвердження її підписом і печаткою Відповідача.

В силу дії пунктів 5.3 та 5.6 Договору: в разі, якщо Відповідач відмовився від виконання Заявки і це призвело до відміни перевезення вантажу, в період менший, ніж за 12 годин до початку перевезення, Відповідач сплачує штраф Позивачу в розмірі 200 грн; в разі, якщо дія або бездіяльність Відповідача потягли за собою зрив перевезення вантажу, такий як не надання в погоджений Заявкою строк, транспорту, Відповідач сплачує Позивачу штраф в розмірі 200 грн.

Разом з тим, у пункті 8.1 Договору визначено, що: строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року; в разі якщо одна із сторін не виявила бажання розірвати Договір, він вважається продовженим на невизначений строк.

Водночас, відповідно до приписів пункту 8.2 Договору: Договір може бути розірваний сторонами в порядку визначеному діючим законодавством України; на момент розірвання Договору, сторони повинні провести повний взаєморозрахунок.

Відповідно до Заявки-підтвердження LGU 16-07589 (надалі - Заявка; том 1, а.с. 13), Позивач та Відповідач передбачили: дату та час подання автотранспорту, а саме 29 червня 2017 року о 09:00 год; тип рухомого складу - негабаритні трали, евакуатори, площадки; ставку в розмірі 2 500 000 грн; кількість вантажних місць 74; загальну вагу партії - 1334317 тон; місце завантаження -Чорноморський торговий порт; місце розвантаження - Рівненська область, м. Костопіль, вул.Степанська, 9; строк вивезення вантажу - до 28 липня 2017; умови оплати - 1 250 000 грн попередньої оплати, а залишок - після подання Позивачу оригіналу рахунку і CMR з відміткою вантажоотримувача.

Разом з тим, Позивач та Відповідач погодили графік вивезення першої партії вантажу у кількості 55 вантажних місць, загальною вагою 1004156 тон (надалі - Графік; том 1; а.с. 14). При цьому, кожне вантажне місце позначене номером у складі чотирьох цифр (№ 1001 (надалі - позиція 1001), розміром (4370х3760х660), вагою (16165тн), назвою вантажу (1 рама преса в комплекті)) та номерними знаками автотранспорту. У 21 випадку одним транспортним засобом передбачалось одночасне вивезення двох позицій вантажу. Водночас, у даному Графіку Відповідач зазначив, що від Позивача очікує 50% попередньої оплати в розмірі 1 250 000 грн (для отримання дозволів на перевезення великогабаритних вантажів) та що для отримання дозволів потрібно 3-5 днів, при тому, що вивезення вантажу буде здійснено у період з 29 червня 2017 року по 30 червня 2017 року.

Вищевказані Заявку та Графік, Позивач та Відповідач погодили 23 червня 2017 року.

Судом встановлено (та сторонами не заперечується), що Договір, Заявка та Графік були укладені у спрощений спосіб шляхом обміну проектами за електронними адресами: a.prokoshn@express-t.com.ua (Відповідач) та oc@vatlogistics.com.ua, mg@vatlogistics.com.ua (Позивач).

В свою чергу, Позивач платіжним дорученням від 26 червня 2017 року перерахував Відповідачу попередню оплату в розмірі 1 250 000 грн (том 1; а.с. 15).

Водночас, колегія суду констатує, що станом на дату укладення сторонами спору Договору, Заявки та Графіку між Позивачем та Третьою особою існували договірні відносини щодо надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні на підставі Договору-доручення VLU №05/08/15-1 від 05 серпня 2015 року (том 1; а.с. 117-123, 147-153).

23 червня 2017 року, Третя особа подала Позивачу заявку на перевезення партії вантажу, що прибуває в Чорноморський торговий порт, у кількості 74 вантажних місця, загальною вагою 1334317 тон (том 1; а.с. 124, 154).

Разом з тим, 25 червня 2017 року Третя особа та Позивач погодили доповнення № 1 до заявки від 23 червня 2017 року в формі таблиці (надалі - Таблиця вивезення; том 1, а.с. 127, 155-158), у якій кожне вантажне місце у загальній кількості 74 позначене позицією (позиція 1001), розміром (4370х3760х660), вагою (16165 тон), номерними знаками автотранспорту або його видом (фура) та ціною в гривнях за 2 вантажних місця на тралі (92 230 грн).

У вищевказаній Таблиці вивезення, Третя особа та Позивач погодили, що із перерахованих Позивачу 1 541 481 грн 73 коп., попередня оплата винагороди Позивача становить 291 481 грн 73 коп., а попередня оплата за транспортні послуги залученим транспортним компаніям становить 1 250 000 грн. Решта суми в розмірі 1 540 348 грн 27 коп. буде сплачена до моменту вивантаження останнього авто, та включає в себе 290 348 грн 27 коп. винагороди Позивача та 1 250 000 грн за транспортні послуги, залученим транспортним компаніям.

Окрім того, у Таблиці вивезення Третя особа та Позивач погодили, що у випадку зриву, відмови, неналежного виконання порядку і строків вивезення вантажу, Позивач зобов'язаний повернути суму попередньої оплати на першу вимогу Третьої особи (том 1; а.с. 128, 158).

Суд констатує, що Третя особа платіжним дорученням №2350 від 26 червня 2017 року перерахувала Позивачу попередню оплату в розмірі 1 541 481 грн 73 коп. (том 1; а. с. 130, 160).

Судом встановлено, що Графік співпадає із Таблицею вивезення, в частині позицій вантажних місць у кількості 55, ваги кожного вантажного місця, номерних знаків автотранспорту, однак Графік не ідентифікує вид автотранспорту (фура, негабаритний трал, евакуатор тощо) та ціну в гривнях за вивезення одного (двох) вантажного (их) місця (місць). Окрім того, як Графік, так і Таблиця вивезення не визначають конкретний порядок вивезення кожного вантажного місця (габаритного, негабаритного, інше) та конкретного строку його вивезення в межах перебігу періоду з 29 червня 2017 року по 28 липня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач для виконання Договору, 14 червня 2017 року уклав договір №2017/06/14-ЕТ-С організації перевезення вантажів (том 2; а.с. 45) з ТОВ "Експрес-Т", у якому значиться в статусі "експедитор". Водночас, до цього договору також погоджено заявку- підтвердження від 23 червня 2017 року, в якій перевізниками значаться ТОВ "Експрес-Т" та ТОВ "Евакуатор Сервіс", які беруть на себе зобов'язання вивезти вантаж у кількості 74 вантажних місця загальною вагою 1334317 кг у строк до 28 липня 2017 року (том 2; а.с. 51).

За відомостями ДП "Морський торговельний порт Чорноморськ", вивезення вантажу у кількості 74 вантажних місць загальною вагою 1334317 тон відбувалось у період з 30 червня 2017 року по 12 серпня 2017 року, за нарядом №1 від 29 червня 2017 року, виданим ТОВ "Ума -Агро" (том 1; а.с. 169, 214).

Також судом встановлено, що вантаж у кількості 32 вантажних місця, загальною вагою 456586 тон у період з 03 липня 2017 року по 14 серпня 2017 року вивезено Відповідачем. При цьому, вантаж у кількості 24 вантажних місця значиться у Графіку, який сторони погодили 23 червня 2017 року (в якості першої партії), решта вантажу у кількості 8 вантажних місць вивезені Відповідачем поза межами погодженого Графіку. Однак, всі вивезені 32 вантажних місця співпадають із зазначеними у Таблиці вивезення, що погоджена між Позивачем та Відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, посилаюсь на безпідставну односторонню відмову Відповідача від виконання прийнятого на себе зобов'язання за Договором та Заявкою, звернувся до Відповідача з вимогою №1/1 від 02 серпня 2017 року (том 1; а.с. 16-17) про негайне повернення попередньої оплати в розмірі 1 250 000 грн, яка була направлена Позивачем 11 серпня 2017 року та отримана Відповідачем 15 серпня 2017 року. Однак, вищевказана вимога, Відповідачем залишена без відповіді та без задоволення.

Як встановив суд, 28 серпня 2017 року між Позивачем та Третьою особою було оформлено акт приймання-передачі фактично виконаних робіт (послуг) по вивезення вантажу, згідно доповнення № 1 від 25 червня 2017 року та заявки від 23 червня 2017 року (у кількості 32 вантажних місць) на суму 791 000 грн (том 1; а.с. 184). Вивезення цього вантажу, як встановив суд, здійснив Відповідач.

Водночас, Позивач отримав від Третьої особи претензію № 1 від 14 вересня 2017 року про повернення попередньої оплати в сумі 750 481 грн 73 коп., посилаючись на те, що 26 червня 2017 року на рахунок Позивача було перераховано попередню оплату автотранспортних послуг в сумі 1 541 481 грн 73 коп., однак залученим Відповідачем було вивезено всього 32 вантажних місця, загальною вагою 456586 тон, на загальну ціну 791 000 грн.

Разом з тим, Третьою особою було заявлено Позивачу вимогу щодо відшкодування збитків, понесених з перевантаженням вантажу в порту, в зв'язку з наданням Відповідачем транспорту, без належних дозволів на перевезення негабаритного вантажу (дві одиниці негабариту за рейс) на суму 73 933 грн 86 коп. (том 1; а. с. 21).

В свою чергу, Позивач, у відповіді на претензію № 1 від 14 вересня 2017 року зазначив, що визнає вимоги Третьої особи та зобов'язується повернути суму частковими щомісячними виплатами починаючи з 17 жовтня 2017 року по 11 березня 2018 року (том 1; а.с. 132, 162).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач за період з 04 жовтня 2017 року по 18 січня 2018 року повернув Третій особі 200 000 грн (том 1, а.с. 133; том 2, а.с. 85-88).

Водночас, Позивач повторно звернувся до Відповідача з вимогою № 1/52 від 19 вересня 2017 року про повернення протягом 3 днів, попередньої оплати в розмірі 548 000 грн, виходячи з вартості фактично виконаного перевезення (у кількості 32 вантажних місця, загальною вагою 456586 тон), сплати штрафу в розмірі 250 000 грн, сплати втраченої вигоди (сума винагороди, яку неминуче одержав би від замовника ) в розмірі 582 963 грн 46 коп., сплати витрат, пов'язаних із поданням транспорту без належних дозволів на перевезення негабаритного вантажу) в розмірі 53 858 грн 84 коп. Дана вимога була отримана Відповідачем 27 вересня 2017 року, однак залишена ним без відповіді та без задоволення ( том 1; а.с. 19-20).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (надалі-Закон): учасниками транспортно-експедиторської діяльності є, зокрема, перевізники та експедитори; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками.

Приписами частини 6 статті 9 Закону передбачено, що у відносинах з перевізником, експедитор може виступати від свого імені.

В силу дії частини 2 статті 316 ГК України: договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

З аналізу вищенаведених норм права, суд дійшов висновку, що Договором врегульовано правовідносини сторін спору з перевезення вантажу.

За змістом приписів статей 1 та 9 Закону: сторонами договору транспортного експедирування є експедитор і клієнт, на виконання доручень якого діє експедитор; між перевізником і клієнтом (вантажовідправник, вантажоодержувач, інша особа) договірних відносин немає.

У частині 2 статті 2 Закону, чітко передбачено, що положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

За умови виконання перевізником обов'язків, визначених у статті 8 Закону, останній в цій частині вважається експедитором.

Окрім викладеного, перевізник як учасник транспортно-експедиторської діяльності бере на себе зобов'язання не тільки перевезти вантаж до місця призначення , але й видати (передати) його вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником (стаття 1 Закону).

Аналогічного змісту правило містить частина 1 статті 623 ЦК України про обов'язок боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно частини 1 статті 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Як вказувалось вище в даній судовій постанові, відповідно до платіжного доручення від 26 червня 2017 року, Позивачем було сплачено Відповідачу 1 250 000 грн, в рахунок оплати за транспортно-ескспедиційне обслуговування, згідно рахунку-фактури № СФ-000001 від 26 червня 2017 року. Даний рахунок виставлений, згідно умов Договору.

Разом з тим, у пункті 8.1 Договору визначено, що: строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року; в разі якщо одна із сторін не виявила бажання розірвати Договір, він вважається продовженим на невизначений строк.

Водночас, відповідно до приписів пункту 8.2 Договору, Договір: може бути розірваний сторонами в порядку визначеному діючим законодавством України; на момент розірвання Договору, сторони повинні провести повний взаєморозрахунок.

Суд констатує, що нормами статі 653 ЦК України визначено, що: у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни; якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд констатує, що на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення, Договір не розірвано. Рішення, яке б набрало законної сили щодо такого розірвання даного Договору, станом на момент прийняття рішення суду першої інстанції так і на момент прийняття постанови апеляційним господарським судом, в матеріалах справи відсутнє.

Відповідно до статті 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу. Зокрема, Главою 51 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Зокрема, частиною 2 статті 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Як вказувалось вище в даній судовій постанові, судом встановлено, що вантаж у кількості 32 вантажних місця, загальною вагою 456586 тон у період з 03 липня 2017 року по 14 серпня 2017 року вивезено Відповідачем.

При цьому суд наголошує на тому, що після надіслання вимоги про негайне повернення передоплати (11 серпня 2017 року), сторони і далі вчиняли дії по його виконанню, адже як встановлено і місцевим господарським і апеляційним господарським судами, вантаж самим Відповідачем вивозився і після цієї дати (зокрема і 14 серпня 2017 року). Разом з тим, з огляду на предмет спору по даній справі, апеляційний господарський суд наголошує, що в даній справі відсутні позовні вимоги щодо повернення суми передоплати за Договором, а заявлені вимоги виключно щодо стягнення збитків та штрафних санкцій, з підстав і за правовим обгрунтуванням, що визначено самим Позивачем.

Крім того, апеляційний господарський суд критично ставиться до доводів місцевого господарського суду, котрий самостійно змінив обгрунтування позову та визначив повернення попередньої оплати, як збитки. Разом з тим, апеляційний суд враховує той факт, що збитки апріорі відрізняються за своєю правовою природою від повернення попередньої оплати, неможливість повернення котрої, обумовлено частинами 2 та 3 статті 693 ЦК України.

В той же час, оцінюючи підставність позову Позивача, суд констатує, що в силу дії пункту 2.2 Договору, до обов'язків Позивача, відносились, зокрема: здійснення навантаження та розвантаження вантажу, звільнення транспортного засобу на протязі 48 годин; визначення специфічних вимог до вибору виду транспорту та здійсненню навантажувально-розвантажувальних робіт.

Водночас, з огляду на вказаний пункт Договору, апеляційний господарський суд констатує, що не зважаючи на вищевстановлений факт відправки 8 вантажних місць та їх вивезення Відповідачем поза межами строків, погоджених у Графіку, даний факт не можливо трактувати виключно як вину Відповідача, адже до обов'язків Позивача входили як робота по здійсненню навантаження та розвантаження зазначеного вантажу, так і обов'язок звільнення транспортного засобу, на протязі визначеного в Договорі, і описаного вище, строку.

Крім того, суд апеляційної інстанції також вбачає за необхідне зазначити, що в силу дії пунктів 5.3 та 5.6 Договору: в разі, якщо Відповідач відмовився від виконання Заявки і це призвело до відміни перевезення вантажу, в період менший, ніж за 12 годин до початку перевезення, Відповідач сплачує штраф Позивачу в розмірі 200 грн; в разі, якщо дія або бездіяльність Відповідача потягли за собою зрив перевезення вантажу, такий як не надання в погоджений Заявкою строк, транспорту, Відповідач сплачує Позивачу штраф в розмірі 200 грн.

В той же час, суд констатує факт того, що подаючи даний позов, Позивач не обгрунтував його даними пункту Договору та не просив суд про їх застосування.

Водночас, оцінюючи підставність позовних вимог Позивача, суд констатує, що приписами частини 1 статті 224 ГК України: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини 2 статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції констатує, що для відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Таким чином, у даній справі предметом якої є стягнення збитків, проте відсутні елементи складу цивільного правопорушення з боку Відповідача.

Відтак, з огляду на все вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовна вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 1 184 822 грн 30 коп. збитків є безпідставною, необгрунтованою, спростовується усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому суд відмовляє в її задоволенні.

З огляду на що, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків у розмірі 394 500 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з вірністю висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні решти розміру збитків (колегія суду повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду, окрім тої їх частини, де суд першої інстанції стягнув попередню оплату, як збитки, що описано вище). Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 790 322 грн 30 коп. збитків (при цьому суд апеляційної інстанції констатує, що судове рішення в даній частині ніким не оскаржувалось).

Так, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що позовні вимоги Позивача щодо покладення відповідальності на Відповідача у формі відшкодування збитків в розмірі 548 000 грн, є безпідставними, з огляду на те, що Договором не встановлена відповідальність Відповідача за невиконання перевезення вантажу, згідно досягнутих домовленостей між Позивачем та Третьою особою.

Разом з тим, суд вважає повністю недоведеними вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача збитків в сумі 582 963 грн 46 коп. (сума винагороди, яку неминуче Позивач би одержав від Третьої особи), оскільки за змістом приписів статті 22 та частини 4 статті 623 ЦК України: для стягнення збитків у формі неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Суд констатує, що Позивач сам допустив неналежне виконання Договору зі своєї сторони, а Третя особа вимагає від Позивача відшкодування лише реальних збитків , та не заявляє про упущену вигоду, втрачену внаслідок неналежного виконання зобов'язання Позивачем.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо того, що не підлягають відшкодуванню Позивачу за рахунок Відповідача збитки в розмірі 53 858 грн 84 коп., пов'язані з перевантаженням транспортних засобів Відповідача у порту 18 липня 2017, з огляду на те, що Позивач не довів, яким чином із суми 73 933 грн 86 коп., що пред'явлена йому до відшкодування як збитки Третьою особою, визначено суму 53 858 грн 84 коп., а наявними у справі доказів підтверджується, що Третя особа сплатила на користь ТОВ "Ума-Агро" кошти в сумі 73 933 грн 86 коп. ( том 1; а с. 174).

Таким чином, Позивачем не доведено наявність всіх ознак цивільного правопорушення для стягнення з Відповідача збитків у формі упущеної вигоди та витрат , пов'язаних з перевантаженням транспортних засобів Відповідача у порту, як це вимагає стаття 623 ЦК України, стаття 224 та стаття 225 ГК України.

Що ж до позовної вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 250 000 грн штрафу, у зв'язку з односторонньою відмовою Відповідача від виконання зобов'язання з перевезення вантажу у встановленому домовленістю обсязі, то суд апеляційної інстанції також прийшов до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки такої домовленості досягнуто не було.

Частиною 1 статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як вже встановлено вище в даній судовій постанові, Відповідач не відмовлявся в односторонньому порядку від виконання Договору.

Відтак, з огляду на усі вищевстановлені у даній справі факти, суд приходить до всиновку про відстуність правових підстав для задовлення позовної вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача штрафу, в розмірі 250 000 грн.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а тому апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване судове рішення і в цій частині.

Водночас, суд констатує, що рішення господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року в цій частині також ніким не оскаржувалось.

Підсумовуючи все вищевказане, суд констатує, що приписами статті 73 ГПК України визначено, що: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В силу дії статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу дії статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині щодо задоволення позову щодо стягнення збитків в розмірі 394 500 грн та відмовляє у позові Позивача в цій частині. В решті ж рішення суду першої інстанції є законим, а відтак, відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України, Рівненский апеляційний господарський суд залишає його без змін в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі 790 322 грн 30 коп. та штрафу в розмірі 250 000 грн.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги, суд покладає на Позивача поністю.

Водночас, суд констатує, що при виготовлені вступної та резолютивної частини постанови, судом було допущено арифметичну помилку (описку) у пункті 4 та помилково вказано розмір судового збору, присуджений до стягнення з приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" на користь фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни за розгляд апеляційної скарги в розмірі 8 876 грн 25 коп., коли необхідно було вказати належний розмір, а саме: "32 283 грн 53 коп.".

З огляду на вказане, судом апеляційної інстанції 25 червня 2018 року було винесено ухвалу про виправлення вищевказаної арифметичної помилки.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на рішення господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року в справі №906/948/17 - задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року в справі №906/948/17 в частині задоволення позову щодо стягнення збитків та розподілу судових витрат - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" щодо стягнення збитків в розмірі 394 500 грн відмовити.

4. Стягнути з приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" (03189, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, 6Д, оф.43, код ЄДРПОУ 37640385) на користь фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни (11700, АДРЕСА_1, реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 32 283 грн 53 коп..

5. Доручити господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

6. В решті рішення господарського суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року в справі №906/948/17 залишити без змін.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8 . Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

9. Справу №906/948/17 повернути до господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 27 червня 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.