Постанова

від 03.07.2018 по справі 3/9

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 3/9

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіга" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі Господарського суду міста Києва за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пантеон-Інвест" за участю третіх осіб - Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УБК" та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору,

Короткий зміст позовних вимог

1. 19.01.2011 Заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пантеон-Інвест" (далі - Відповідач-2) з позовом про визнання недійсним з моменту укладення інвестиційного договору № 1/6, укладеного 01.06.2007 між Відповідачами.

Короткий зміст прийнятих у справі судових рішень

2. 01.03.2011 Господарський суд міста Києва (суддя Сівакова В. В.) вирішив у позові відмовити повністю.

3. 06.06.2011 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційні скарги Прокуратури міста Києва та ОСОБА_1 задовольнити; рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю; визнати недійсним з моменту укладення інвестиційний договір № 1/6, укладений 01.06.2007 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

4. 31.08.2011 Вищий господарський суд України вирішив касаційні скарги Відповідачів-1, 2 залишити без задоволення; постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 залишити без змін.

5. 22.04.2015 Верховний Суд України вирішив у задоволенні заяви Відповідача-2 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 31.08.2011 відмовити.

6. 18.02.2016 Київський апеляційний господарський суд ухвалив відмовити Відповідачу-2 у відновленні пропущеного строку для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011; повернути Відповідачу-2 заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011. Вказана ухвала залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 10.04.2018 Київський апеляційний господарський суд ухвалив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Вестіга" у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011; відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіга" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіга" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 разом з доданими до неї матеріалами надіслати скаржнику; матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Ухвала апеляційного господарського суду мотивована тим, що скаржник пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011, обставини, які наведені скаржником не є такими, що свідчать про поважність пропуску строку та обґрунтованість заяви про його поновлення. Доводи викладені в апеляційній скарзі та заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження спрямовані на перегляд остаточного та обов'язкового рішення суду, прийнятого сім років тому, з підстав того, що скаржник має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 07.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестіга" (далі - Скаржник) подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018. справу направити до Київського апеляційного господарського суду для відкриття провадження та розгляду скарги по суті.

9. Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи не надійшли.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Незважаючи на те, що спір стосується нерухомого майна, яке перебувало у власності законного власника - Скаржника, його не було залучено до участі у справі ні за ініціативою суду, ні за ініціативою сторін. Прийняття рішення щодо майна, яке перебувало у власності Скаржника на час розгляду справи безпосередньо стосується прав, інтересів та обов'язків Скаржника.

11. Враховуючи вимоги статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) такі обставини як неповідомлення особи про розгляд справи або незалучення особи до участі в ній є обов'язковою підставою для відкриття провадження у справі.

12. Порушення норм права при винесені оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду полягає у тому, що судом грубо порушено встановлені основні принципи господарського судочинства щодо права на апеляційний перегляд справи відповідно до пункту 8 частини 2 статті 2 ГПК України в розрізі тієї обставини, що Скаржник не був ні повідомлений про розгляд справи, ні залучений до участі у справі.

13. Судом проігноровано пункт 3 статті 18 ГПК України, згідно з якою обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

14. Суд апеляційної інстанції не застосував Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі "Безімянная проти Росії".

15. Суд касаційної інстанції станом на 2012 рік не має повноважень суду апеляційної інстанції щодо повторного розгляду справи, тому Скаржник позбавлений права доступу до правосуддя. Саме з прийняттям ГПК України в новій редакції від 15.12.2017 у Скаржника з'явилось законне право на подачу апеляційної скарги та захисту прав та законних інтересів.

16. Вбачається, що з 2012 року Скаржник намагається захистити порушене право, при тому, що з апеляційної скарги вбачається наявність підстав для поновлення строків оскарження, що явно виправдовує принцип res judicata, враховуючи, що національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків для подачі апеляційної скарги.

17. Судом порушено статті 1, 2, 3, 4, 7, 9, 11, 13, 14, 15, частину 1 статті 17, частину 3 статті 18 та Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а порушення норм процесуального права призвело до порушення статей 8, 9, 41, 55 Конституції України, а також статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Позиція Верховного Суду

18. Відповідно до пункту 13 частини 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, в редакції, чинній після 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з вимогами статті 93 ГПК України, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Оскаржуване Скаржником рішення Господарського суду міста Києва прийнято 01.03.2011, скасовано оскаржуваною постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2011. Отже вказана постанова апеляційного господарського суду набрала законної сили та чинна з червня 2011 року. Залишаючи без руху вказану апеляційну скаргу відповідно до приписів частини 3 статті 260 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, що з апеляційною скаргою на судові рішення, прийняті у 2011 році, Скаржник звернувся 23.02.2018, тобто з пропуском строку оскарження без клопотання про його відновлення, у зв'язку з чим залишив скаргу без руху та надав строк для усунення недоліків. У заяві про усунення недоліків Скаржник зазначив, що не був учасником справи, тому не отримував жодних процесуальних документів, а рішення у цій справі напряму стосується прав та інтересів Скаржника.

19. Суд зазначає про помилковість доводів Скаржника (пункт 11) про те, що відповідно до статті 261 ГПК України, зокрема незалучення особи до участі у справі є обов'язковою підставою для відкриття провадження у справі, оскільки вказана норма визначає підстави відмови у відкритті апеляційного провадження, а також встановлює неможливість відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі з підстав пропуску нею річного строку на апеляційне оскарження. Однак наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі ймовірно не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

У заяві про виправлення недоліків від 29.03.2018, у якій Скаржником викладено причини пропуску строку апеляційного оскарження, не зазначено, коли саме він дізнався про існування оскаржуваних у справі судових рішень, прийнятих у 2011 році, у взаємозв'язку з посиланням на вирішення вказаними рішеннями питання про його права та обов'язки, а зазначено лише те, що Скаржник не був залучений до участі у справі. Водночас право на поновлення строку оскарження реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які однак Скаржником не обґрунтовано. Суд апеляційної інстанції підставно врахував, що Скаржник пропустив строк на апеляційне оскарження майже у сім років. Водночас Суд також враховує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 оприлюднене 30.03.2011, постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 - 20.06.2011. Разом з тим, як свідчать матеріали справи та встановлено судом апеляційної інстанції, у 2012 році Скаржник звертався до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011, за наслідками розгляду якої касаційне провадження у справі припинено з підстав того, що зазначена постанова вже переглянута у касаційному порядку. Вказані обставини з урахуванням відсутності належного обґрунтування причин тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження унеможливлюють висновки щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (рішення у справі "Мельник проти України" (974_037) (Melnyk v. Ukraine), № 23436/03, пункти 22-23, від 28 березня 2006 року).

У рішеннях у справах "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та "Христов проти України" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований частиною 1 статті 6, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", параграф 61). У вищевказаній справі Брумареску Суд констатував порушення права заявника на справедливий судовий розгляд у зв'язку з тим, що Верховний суд на основі скарги, поданої Генеральним прокурором, закрив провадження у справі, в результаті якого було винесено остаточне рішення суду, і скасував це рішення (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, п. 52, ECHR 2003-IX). Отже, у справі, що розглядається, Суд має визначити, чи органи влади здійснювали свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatis mutandis , справи "Нікітін проти Росії" (Nikitin v. Russia), № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та "Савінський проти України" (974_089) (Savinskiy v. Ukraine), № 6965/02, п. 23, від 28.02.2006).

Отже необхідність здійснення перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне майже сім років, має обумовлюватись виключними обставинами, наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало б порушення принципу правової певності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась до суду по такий перегляд, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що Скаржник є особою, яка не була залучена до участі у справі та вважає судові рішення у цій справі такими, що прийняті щодо її прав та обов'язків, звернувся з апеляційною скаргою на ці рішення зі спливом майже семи років з набрання оскаржуваним рішенням законної сили, не обґрунтувавши причини порушення строку апеляційного оскарження та звернення зі спливом тривалого часу, що свідчить про відсутність підстав для поновлення цього строку та прийняття до провадження апеляційної скарги, з огляду на те, що здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, через сім років з його прийняття є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення. У зв'язку з наведеним доводи Скаржника (пункти 12, 16) про порушення права на апеляційний перегляд та наявність підстав для поновлення строків оскарження, оскільки національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів у часі щодо підстав поновлення строку оскарження, відхиляються Судом з огляду на те, що відповідне право апеляційного оскарження не є абсолютним і у будь-якому разі на суд покладається обов'язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення та мотивувати підстави поновлення цього строку. При цьому, варто зазначити, що Скаржник не позбавлений можливості звернутись за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів в окремому провадженні.

20. Суд відхиляє аргументи Скаржника (пункт 13) щодо того, що судом апеляційної інстанції проігноровано визначені пунктом 3 статті 18 ГПК України положення, згідно з якими обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутись до суду, якщо судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси, оскільки наведене положення не звільняє скаржника від обов'язку належного обґрунтування поважності причин пропуску строку, враховуючи також його тривалість.

21. Доводи Скаржника (пункт 15) про те, що тільки з прийняттям ГПК України в новій редакції від 15.12.2017 у нього з'явилось законне право на звернення з апеляційною скаргою Суд до уваги не бере, враховуючи, що з апеляційною скаргою Скаржник звернувся 23.02.2018, згідно з відміткою на штампі канцелярії Господарського суду міста Києва, а звертаючись з заявою про усунення недоліків пропуск строку оскарження на судові рішення, прийняті у 2011 році, належним чином не вмотивував.

22. Посилання Скаржника (пункт 14) на незастосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі "Безімянная проти Росії" Суд вважає недоречними, враховуючи, що у цій справі суд апеляційної інстанції розглянув відповідні доводи, які Скаржник вважав за необхідне зазначити в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, надав їм належну правову оцінку, за наслідками чого дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для поновлення цього строку, отже діяв відповідно до приписів господарського процесуального закону, і наведених висновків Скаржник не спростував. При цьому доводи Скаржника (пункт 17) про порушення судом статей 1, 2, 3, 4, 7, 9, 11, 13, 14, 15, частини 1 статті 17, частини 3 статті 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до Конвенції, а порушення норм процесуального права призвело до порушення статей 8, 9, 41, 55 Конституції України, а також статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не підтверджені та не спростовують висновків оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

23. Суд не приймає до уваги посилання Скаржника (пункти 10, 11, 12), що стосуються неправомірності незалучення його до участі у справі, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав стверджувати про те, що порушення строку апеляційного оскарження сталось з поважних причин та, відповідно, вирішувати питання про порушення прав Скаржника у межах цієї справи.

24. З огляду на викладене Суд доходить висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестіга" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 у справі № 3/9 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак