Постанова

від 13.06.2018 по справі 414/599/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

місто Київ

справа № 414/599/15-ц

провадження № 61-4090св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство ВСЕУКРАЇНСЬКИЙБАНК РОЗВИТКУ ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Романченка В. О., Яреська А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ (далі - ПАТ ВБР , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, Селянського (фермерського) господарства Фортуна

(далі - СФГ Фортуна ), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Краснянське (далі - СГТОВ Краснянське ), Приватного сільськогосподарського підприємства Агро-98 (далі - ПСГП Агро-98 ), ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просило стягнути солідарно з СФГ Фортуна та ОСОБА_4, солідарно з СФГ Фортуна та СГТОВ Краснянське , солідарно з СФГ Фортуна та ПСГП Агро-98 , солідарно з СФГ Фортуна та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № MKLVU2.236397.002 у розмірі 1 368 098, 36 грн.

Позивач на обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 08 травня 2014 року ПАТ ВБР та СФГ Фортуна уклали кредитний договір

№ МКLVU 2.236397.002, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати СФГ Фортуна кредит у розмірі 1 200 000, 00 грн строком до 07 травня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21, 50 % річних, а позичальник зобов'язався щомісячно надавати кредитору грошові кошти (здійснювати щомісячний платіж) для погашення заборгованості у розмірі, встановленому графіком погашення, зазначеним у пункті 2.5. кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 травня 2014 року між ПАТ ВБР , СФГ Фортуна та ОСОБА_4 укладено договір поруки № РХ029031.112562.003; між ПАТ ВБР , СФГ Фортуна та СГТОВ Краснянське - договір поруки № РХ029031.130095.009; між ПАТ ВБР , СФГ Фортуна та ПСГП Агро-98 - договір поруки № РХ029031.130919.005; між ПАТ ВБР , СФГ Фортуна та ОСОБА_5 - договір поруки № РХ029031.236400.002.

Згідно з пунктом 1 наведених договорів поручителі поручалися перед банком за виконання СФГ Фортуна зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що й СФГ Фортуна , включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно з пунктом 4 договорів поруки у випадку невиконання позичальниками будь-якого зобов'язання за кредитним договором, позичальник та поручитель за кожним договором поруки окремо відповідають як солідарні боржники.

ПАТ ВБР виконало свої обов'язки за кредитним договором у повному обсязі.

СФГ Фортуна свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, не виконувало, з 07 серпня 2014 року припинило сплату процентів, у зв'язку з чим, прострочена заборгованість зі сплаті процентів станом на 27 січня 2015 року склала суму в 145 052, 79 грн.

Починаючи з 10 грудня 2014 року позичальник припинив сплачувати основний борг, у зв'язку з чим на 27 січня 2015 року заборгованість з виплати кредиту становила 400 000, 00 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 27 січня 2015 року загальна заборгованість за кредитним договором склала 1 368 098, 36 грн, у тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 800 000, 00 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 400 000, 00 грн, поточна заборгованість за процентами - 13 377, 78 грн, прострочена заборгованість за процентами - 145 052, 79 грн, пеня - 9 667, 79 грн.

Як на правові підстави позову банк посилався на статті 212, 526, 527, 530, 611, 625, 651, 1049, 1050, 1052 ЦК України.

Повторним заочним рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 22 липня 2016 року позов ПАТ ВБР задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, СФГ Фортуна , СГТОВ Краснянське , ПСГП Агро-98 , ОСОБА_5 на користь ПАТ ВБР заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № МКLVU2.236397.002 у розмірі 1 368 098, 36 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що заперечення відповідачів проти позову є необґрунтованими та незаконними. Посилання відповідача ОСОБА_4 на висновок Торгово-промислової палати України від 12 січня 2016 року № 133/03.3-8 щодо унеможливлення виконання зобов'язання за кредитним договором від 08 травня 2014 року № МКLVU2.236397.002, спричиненого істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), не можуть бути підставою для залишення позову без задоволення, оскільки, згідно зі статтею 10 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції та з частиною першою статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання непереборної сили, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Такий документ відповідачами до суду не наданий. Крім того, Торгово-промислова палата України безпідставно ототожнює такі поняття як форс мажорні обставини та істотна зміна обставин, яку сторони не могли передбачити . Істотні зміни обставин є відмінними від форс-мажорних обставин. Відповідачі не мають права вимагати розірвання кредитного договору, а можуть лише ставити питання про звільнення їх від правових наслідків порушення кредитного договору. Висновок Торгово-промислової палати України суперечить статті 617 ЦК України, згідно з якою не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року повторне заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 22 липня 2016 року в частині солідарного стягнення з СГТОВ Краснянське , СФГ Фортуна , ПСГП Агро-98 на користь ПАТ ВБР 1 368 098, 36 грн та стягнення з СГТОВ Краснянське , СФГ Фортуна , ПСГП Агро-98 на користь держави судових витрат по 730, 80 грн з кожногоскасовано , закрито провадження у справі в цій частині.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позов в частині вимоги ПАТ ВБР до СГТОВ Краснянське , СФГ Фортуна та ПСГП Агро-98 , оскільки їх належить розглядати судом в порядку господарського судочинства.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року повторне заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 22 липня 2016 рокузмінено в частині визначення способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як солідарних боржників та суми заборгованості, стягнутої з ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ ВБР заборгованість за кредитним договором від 08 травня 2014 року № MKLVU2.236397.002 у сумі 1 358 430, 51 грн, що складається з: поточної заборгованості за кредитом - 800 000,00 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 400 000,00 грн, поточної заборгованості за процентами - 13 377,78 грн, простроченої заборгованості за процентами - 145 052,79 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що нормами закону та умовами договорів поруки не встановлена взаємна солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні. Доводи апеляційної скарги про незалучення до участі у справі ПрАТ СК Страхові гарантії , яка є страхувальником заставного майна, і внаслідок настання страхового випадку та втрати заставного майна у зв'язку з проведенням АТО позивач повинен був звернутися до страхової компанії за отриманням грошових коштів, відхилені апеляційним судом, оскільки чинним законодавством не передбачено черговості вимог, якщо одне зобов'язання забезпечене одночасно і порукою, і заставою. В цьому випадку позивач наділений правом на власний розсуд звертатися до однієї особи чи обох одночасно, почергово або взагалі до однієї особи. Щодо тверджень ОСОБА_5 про припинення поруки у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовом до поручителя апеляційний суд врахував, що у пункті 16 договору поруки від 08 травня 2014 року № PX029031.236400.002, укладеного між ПАТ ВБР та поручителем ОСОБА_5 як фізичною особою і СФГ Фортуна як позичальником, визначено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну виконання основного зобов'язання.

Додатково апеляційний суд зазначив, що поза увагою суду залишилися вимоги статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , згідно з якою на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Натомість, за висновками апеляційного суду, нарахування пені за кредитним договором здійснено за період з 01 вересня 2014 року, при цьому СФГ Фортуна провадило свою господарську діяльність на території Лутугинського району Луганської області, що відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.У порушення зазначених вимог закону позивач нарахував, а суд помилково погодився із таким нарахуванням пені, що є підставою для зміни рішення суду в цій частині.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ОСОБА_5 просив скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 вересня 2016 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що апеляційний суд не дослідив доводів апеляційної скарги щодо порушення умов та порядку ухвалення судом першої інстанції заочного рішення у справі, оскільки під час повторного розгляду справи брав участь представник відповідача ПСГП Агро-98 ОСОБА_6, у матеріалах справи наявні пояснення ОСОБА_4 Також суд першої інстанції не встановив місцезнаходження ОСОБА_5, а тому заявник вважає, що апеляційний суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права. На переконання ОСОБА_5, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, визнаючи, що суд першої інстанції не врахував вимоги статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , суд апеляційної інстанції погодився лише з неправомірністю нарахування пені в період проведення антитерористичної операції, не надаючи висновків щодо наявності форс-мажорних обставин для позичальника СФГ Фортуна та його поручителя, яким є директор підприємства ОСОБА_5

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження та ухвалою від 05 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилом статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 26 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 травня 2014 року між ПАТ ВБР таСФГ Фортуна укладено кредитний договір № MKLVU2.236397.002, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 200 000, 00 грн на споживчі потреби із встановленням процентної ставки за користуванням кредитом у розмірі 21, 50 % річних та строком до 07 травня 2015 року.

Згідно з договорами поруки, укладеними 08 травня 2014 року між банком та СФГ Фортуна і окремо з кожним з поручителів: № PX029031.112562.003 з ОСОБА_4 та № PX029031.236400.002 з ОСОБА_5, поручителі зобов'язувалися відповідати в повному обсязі перед банком за своєчасне та повне виконання СФГ Фортуна зобов'язань за кредитним договором та у випадку невиконання позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, поручителі відповідають перед банком як солідарні боржники з позичальником кожен окремо.

Внаслідок невиконання взятих на себе за кредитним договором від 08 травня 2014 року № MKLVU2.236397.002 зобов'язань у СФГ Фортуна виникла заборгованість, яка згідно з наданим розрахунком станом на 27 січня 2015 року складала 1 368 098, 36 грн, зокрема: поточна заборгованість за кредитом - 800 000,00 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 400 000,00 грн, поточна заборгованість за процентами - 13 377, 78 грн, прострочена заборгованість за процентами - 145 052, 79 грн, пеня - 9 667, 79 грн.

Під час оцінки застосування судами норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить із їх системного аналізу.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правилами статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною другою статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

У частинах першій та другій статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Враховуючи, що апеляційний суд встановив місце здійснення господарської діяльності СФГ Фортуна на території Лутугинського району Луганської області, що відноситься до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про порушення банком вимог законодавства про заборону здійснення нарахування пені за кредитними зобов'язаннями відносно позичальника, який провадить (провадив) свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, виключивши з суми заборгованості, що підлягає стягненню, нараховану банком пеню.

Натомість апеляційний суд не врахував, що нарахування такої пені є незаконним як стосовно до позичальника, так і до поручителів, які солідарно несуть відповідальність з боржником у кредитних зобов'язаннях, а тому заперечення, висунуті проти вимог кредитора поручителем ОСОБА_5 щодо розміру заборгованості, стосуються не лише його обсягу відповідальності у спірних правовідносинах, а й визначення загальної суми заборгованості боржника за кредитним договором, що підлягає стягненню з позичальника та його поручителів в солідарному порядку з кожного з поручителів окремо.

Втім, Верховний Суд не визнає цей недолік достатньої підставою для зміни або скасування за формальними підставами правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у своїх висновках виходив також з того, що рішення апеляційного суду оскаржене одним з відповідачів, ОСОБА_5, інші учасники розгляду справи рішення судів не оскаржували, проти викладених в них висновків не заперечували, а відповідно суд касаційної інстанції, керуючись вимогами статті 400 ЦПК України та визначивши межі касаційного розгляду справи, не знайшов достатніх підстав вийти за межі доводів та вимог поданої касаційної скарги. Це повною мірою відповідає принципу диспозитивності цивільного процесу.

Наведене свідчить про наявність підстав для застосування правила частини другої статті 410 ЦПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

В іншій частині доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з того, що процесуальні порушення розгляду справи, допущені судом першої інстанції, усунуто апеляційним судом під час розгляду ним цієї справи, зокрема ухваленням нового рішення у справі, а тому такі доводи підлягають відхиленню Верховним Судом. Оцінюючи, чи призвели ці порушення до неправильного вирішення справи, Верховний Суд дав оцінку дотриманню порядку розгляду справи в апеляційному суді.

Відповідно до статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цим кодексом.

Під час підготовки розгляду справи апеляційним судом протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії: з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (стаття 301 ЦПК України 2004 року).

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.

Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд скористався повноваженнями, наділеними відповідно до статті 301 ЦПК України 2004 року.

Зважаючи на наведене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 21 грудня 2016 року зупинене виконання рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішення апеляційного суду, постановленого у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює його виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2016 року , що зупинене до завершення касаційного провадження у цій справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик