Постанова

від 27.06.2018 по справі 191/59/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 191/59/16-ц

провадження № 61-14360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство Росинка ,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - приватне акціонерне товариство Страхова компанія Арсенал страхування ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі судді Ткаченко І. Ю. від 25 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року приватне підприємство Росинка (далі - ПП Росинка ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - приватне акціонерне товариство Страхова компанія Арсенал страхування , про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Бондаренко Г. В. від 13 жовтня 2016 року позов ПП Росинка задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПП Росинка майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 94 567,64 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 29 грудня 2017 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року у цій справі.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про розгляд справи та був присутнім під час проголошення рішення суду 13 жовтня 2016 року, однак з апеляційної скаргою про оскарження рішення суду першої інстанції звернувся після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, та не надав доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у відкритті апеляційного провадження у справі з підстав спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, не врахував пункти 11, 13 Перехідних положень ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі Устименко проти України (заява № 32053/13).

Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача поважних причин для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення).

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж рішення).

Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі Рябих проти Росії (заява № 52854/99) та у справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03).

У справі, що переглядається, установлено, що 13 жовтня 2016 року ухвалено рішення суду першої інстанції у цій справі, під час проголошення якого був присутній ОСОБА_4

20 жовтня 2016 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, яку ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 січня 2017 року визнано неподаною та повернено заявнику.

29 грудня 2017 рокуОСОБА_4 вдруге подав апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій посилався на те, що він пропустив строк на апеляційне оскарження судового рішення з поважних причин, а саме у зв'язку з тим, що він працює водієм-далекобійником, постійно перебуває у тривалих відрядженнях як в Україні, так і за кордоном, а тому не міг знати, що його апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Відповідно до пункту 13 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 11 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Установивши, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про розгляд справи та був присутнім під час проголошення рішення суду 13 жовтня 2016 року, однак з апеляційної скаргою про оскарження рішення суду першої інстанції він звернувся лише 29 грудня 2017 року, тобто після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, та не надав доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили, оскільки перебування заявника у тривалих відрядженнях не є такими обставинами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4

Доводи ОСОБА_4 у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не врахував пункти 11, 13 Перехідних положень ЦПК України та помилково застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України, є безпідставними, оскільки апеляційна скарга надіслана до суду 29 грудня 2017 року, тобто після набрання чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , а тому суд правильно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта