Постанова

від 26.06.2018 по справі 910/22894/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2018 р. Справа№ 910/22894/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Петлицький Я.А. адвокат за ордером №067370 від 16.03.2017;

від відповідача за первісним позовом: Карандашов Я.О. адвокат за ордером №229981 від 25.06.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 (повне рішення складено 04.04.2018)

у справі №910/22894/16 (головуючий суддя Щербаков С.О.)

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система"

до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

про стягнення 2 149 212, 92 грн.

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система"

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 3 154 786,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Гарант-Система" (далі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення 2 149 212 грн. 92 коп., з яких (з огляду на заяву про уточнення позовних вимог): 1 051 595 грн. 43 коп. заборгованості за договором з обов'язкового страхування повітряного судна №244 від 11.02.2013 р., 1 009 053 грн. 04. коп. інфляційних втрат та 88 564 грн. 45 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом умов договору №244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 в частині сплати страхових платежів, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за договором у сумі 1051595,43 грн., на яку нараховані 1009053,04 грн. інфляційних та 88564,45 грн. 3% річних.

В процесі судового розгляду, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" про стягнення 3 154 786 грн. 37 коп. страхових платежів, безпідставно одержаних останнім за неукладеним договором.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 є неукладеним, оскільки не відповідає Типовому договору обов'язкового страхування повітряних суден, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, сплачені кошти підлягають поверненню.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі №910/22894/16 визнано недійсним договір обов'язкового страхування повітряного судна №244 від 15.02.2013 р. В задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант- Система" на користь Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 3 154 786 грн. 37 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2017 скасовано. Прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.12.2017 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2017 р. у справі №910/22894/16 скасовано. Справу №910/22894/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції Вищий господарський суд України вказав на те, що при новому розгляді справи суду необхідно по-перше: надати належну правову оцінку доводам відповідача за первісним позовом про непідписання сторонами додатків до договору, зокрема, додаткових застережень про виключення певних ризиків; по-друге: встановити фактичні обставини щодо дії спірного договору страхування в часі, з огляду на приписи п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування".

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/22894/16 у задоволенні первісних позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" - відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 26.04.2018 (згідно відбитку календарного штемпелю на конверті) подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Договір №244 припинив свою дію з 15.11.2013, після спливу десяти робочих днів з дня пред'явлення позивачем за первісним позовом вимоги від 30.10.2013; у спірному Договорі відсутні окремі положення, передбачені Типовим договором, отже він є неукладеним; судом не враховані обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №910/20981/16.

Також скаржником було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що копію повного тексту оскаржуваного рішення скаржник отримав лише 06.04.2018.

Крім цього, скаржник зазначив, що рішенням акціонера №13/2018 від 12.03.2018 змінено тип товариства із публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство, а також змінено найменування товариства на Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз".

Пунктом 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 визначено, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи, зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією. У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

15.05.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 26.06.2018.

18.06.2018 позивачем за первісним позовом подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволення апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що після отримання відповідачем за первісним позовом вимоги від 30.1.2013 він виконав зобов'язання по Договору шляхом погашення заборгованості зі сплати четвертої та п'ятої частин страхового платежу, тому договір припинив свою дію 14.02.2014 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено; спірний договір не містить положень які б суперечили чинному законодавству, а відсутність окремих умов, передбачених Типовим договором, не свідчить про його неукладеність; посилання на судові рішення у справі №910/20981/16 є необґрунтованими, оскільки предметом її розгляду був інший договір з іншим строком дії.

Представник відповідача за первісним позовом (апелянта) у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити зустрічний позов.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.02.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Гарант-Система", як страховиком, та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", як страхувальником, було укладено договір №244 обов'язкового страхування повітряного судна (далі - договір), умовами якого передбачено, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 №1535, страховик зобов'язується надати страхувальнику послуги з обов'язкового страхування повітряного судна - вертольоту "AGUSTA AW 139", у межах і терміни, зазначені в цьому договорі, а страхувальник прийняти і оплатити такі послуги.

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном вертоліт "AGUSTA AW 139" згідно з Порядком та правилами проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затвердженим постановою КМУ від 12.10.2002 №1535 (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1.2. договору визначено, що застраховані ризики - ризики, що виникають: під час руління, у повітрі чи на землі, на стоянці, внаслідок яких настає повна загибель (в тому числі зникнення без вісті) або ушкодження повітряного судна при умові додержання вимог стандартних застережень.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна цього договору становить 4 206 381, 80 грн. без ПДВ згідно із п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України від 23.12.2010 № 2856-VI із змінами та доповненнями.

В подальшому сторонами неодноразово Додатковими угодами вносились зміни в умови договору щодо порядку та строків розрахунків.

Так, згідно із п. 4.1 Договору (у редакції додаткової угоди №3/873 від 13.09.2013) розрахунки проводяться шляхом оплати страхувальником після пред'явлення страховиком рахунку на оплату послуг. Страховий платіж, зазначеній у п. 3.1 договору сплачується шляхом перерахуванням коштів на поточний рахунок страховика, перша частина в сумі 1 051 595, 45 грн., протягом 30 календарних днів з дати початку періоду страхування, наступні за графіком:

1 частина в сумі 1 051 595,45 грн. до 15.03.2013;

2 частина в сумі 1 051 595,45 грн. до 26.07.2013;

3 частина в сумі 350 531,81 грн. до 19.09.2013;

4 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.10.2013;

5 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.11.2013;

6 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.12.2013;

7 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.01.2014;

8 частина в сумі 350 531,81 грн. до 01.02.2014.

Відповідно до п. 5.1. Договору, строк надання послуг 1 (один) рік, починаючи з 15.02.2013.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з 15.02.2013 і діє 1 рік до 14.02.2014.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач за первісним позовом сплатив на користь позивача за первісним позовом перші три частини страхового платежу, а саме: в сумі 250 000,00 грн. - 13.03.2013; в сумі 801 595,45 грн. - 13.03.2013; в сумі 1 051 595,45 грн. - 26.07.2013; та в сумі 350 531,85 грн. - 19.09.2013, що підтверджується банківськими виписками.

30.10.2013 ПрАТ "Страхова компанія "Гарант-Система" за вих. №05/1066 направило відповідачу за первісним позовом лист "Про несплату чергової частини страхового платежу" у якому вказало, що станом на 30.10.2013 існує заборгованість по сплаті чергової частини страхового платежу - 4 частина в сумі 350 531,85 грн. терміном сплати до 15.10.2013. У зв'язку із чим пропонував розглянути питання щодо узгодження інших строків та порядку сплати страхових платежів шляхом укладання додаткової угоди.

Матеріали справи не містять відповіді на вказаний лист, однак як вбачається з наявної у матеріалах справи копії банківської виписки - 16.12.2013 відповідачем за первісним позовом було сплачено страховий платіж (4 частина) в сумі 350 531,81 грн. та страховий платіж (5 частина) в сумі 350 531,81 грн.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, загальна сума сплачених страхових платежів становить 3 154 786,37 грн., що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні у матеріалах справи, у зв'язку з чим несплаченими залишись шоста, сьома та восьма частини страхового платежу.

Листами від 11.03.2014 № 05/159 та від 26.03.2014 № 05/230 ПрАТ "Страхова компанія "Гарант-Система" звернулося до ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", та повідомило про утворення заборгованості за договором № 244 від 15.02.2013 по сплаті 6, 7 та 8 частин страхового платежу у сумі 1 051 595, 43 грн., що підтверджується накладними кур'єрської служби доставки.

Матеріали справи не містять відповіді на вказані листи та доказів сплати зазначених страхових платежів.

В подальшому позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з претензією від 16.12.2014 № 01/699, в якій вимагав невідкладно сплатити страховику заборгованість в розмірі 1 372 071, 49 грн. , що становить суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, 3 % річних та пеню за прострочене зобов'язання по договору № 244 від 15.02.2013.

Листом від 26.12.2014 № 20-1199 відповідач за первісним позовом надав відповідь на вищезазначену претензію, в якій повідомив, що внаслідок тимчасової окупації частини території України та в результаті неправомірних дій самопроголошеної влади Автономної Республіки Крим, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" не має доступу до оригіналів документів, що відображають фінансово - розрахункові та інші господарські операції, у зв'язку з чим просило надати завірені належним чином копії договорів обов'язкового страхування повітряного судна, зокрема № 244 від 15.02.2013.

Листом від 12.01.2015 № 01/009 позивачем за первісним позовом було надіслано на адресу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" документи, зокрема договір обов'язкового страхування повітряного судна № 244 від 15.02.2013.

Листом від 19.02.2015 №152 відповідач за первісним позовом повідомив, що він звернувся за висновком до Торгової-промислової палати щодо підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У зв'язку із викладеними обставинами, позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 1 051 595 грн. 43 коп. заборгованості за договором з обов'язкового страхування повітряного судна №244 від 11.02.2013 р., 1 009 053 грн. 04. коп. інфляційних втрат та 88 564 грн. 45 коп. 3% річних.

Заперечуючи проти позову Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало зустрічний позов, у якому вказує, що договір №244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 є неукладеним, оскільки не відповідає Типовому договору обов'язкового страхування повітряних суден, у зв'язку із чим, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 3 154 786, 37 грн.

На підтвердження вказаних доводів, відповідачем за первісним позовом надано лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг вих. №1565/13-8 від 09.03.2017, в якому Національною комісією встановлено, що договір № 244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 не відповідає Типовому договору обов'язкового страхування повітряних суден.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір припинив свою дію на підставі п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування" у зв'язку із закінченням строку дії договору, тобто 14.02.2014, однак, у зв'язку із наявністю форс-мажорних обставин виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань за договором відтерміновується до моменту закінчення обставин непереборної сили.

Щодо зустрічного позову, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що він також не підлягає до задоволення, оскільки визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладення господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами. При цьому, посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованим, оскільки кошти не були отримані без будь-яких правових підстав, а перераховані у якості оплати перших п'яти частин страхового платежу, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів у розмірі 3 154 786,37 грн.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №244 обов'язкового страхування повітряного судна від 13.02.2013.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ч. 1 ст. 352 ГК України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Стаття 979 ЦК України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як зазначалось вище, скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України у своїй постанові вказав, що суду під час нового розгляду справи необхідно по-перше: надати належну правову оцінку доводам відповідача про непідписання сторонами додатків до договору, зокрема, додаткових застережень про виключення певних ризиків; по-друге: встановити фактичні обставини щодо дії спірного договору страхування в часі, з огляду на приписи п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування".

Місцевим господарським судом при новому розгляді справи вірно встановлено, що згідно із п. 4.1 Договору (у редакції додаткової угоди №3/873 від 13.09.2013) розрахунки проводяться шляхом оплати страхувальником після пред'явлення страховиком рахунку на оплату послуг. Страховий платіж, зазначеній у п. 3.1 договору сплачується шляхом перерахуванням коштів на поточний рахунок страховика, перша частина в сумі 1 051 595, 45 грн., протягом 30 календарних днів з дати початку періоду страхування, наступні за графіком: 1 частина в сумі 1 051 595,45 грн. до 15.03.2013; 2 частина в сумі 1 051 595,45 грн. до 26.07.2013; 3 частина в сумі 350 531,81 грн. до 19.09.2013; 4 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.10.2013; 5 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.11.2013; 6 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.12.2013; 7 частина в сумі 350 531,81 грн. до 15.01.2014; 8 частина в сумі 350 531,81 грн. до 01.02.2014.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що відповідач за первісним позовом свої зобов'язання за договором в частині сплати страхових платежів виконав частково, сплативши перші п'ять частин страхового платежу у загальному розмірі 3 154 786,37 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Також з матеріалів справи вбачається, що страхувальник не сплатив шосту, сьому та восьму частини страхового платежу, що в загальному розмірі складає 1051595, 43 грн. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Отже, спір за первісним позовом виник у зв'язку із неналежним виконанням ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" зобов'язань зі сплати шостої-восьмої частин страхового платежу за договором в загальній сумі 1 051 595, 43 грн.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Положеннями статті 997 ЦК України встановлено, що договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитись від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором. Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч 1 ст. 28 Закону України "Про страхування", дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: закінчення строку дії; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Частинами 2-3 ст. 28 Закону України "Про страхування" встановлено що дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Пунктом 9.4. Договору визначено, що усі положення договору страхування, які не врегульовані цим Договором, регулюються Порядком і правилами та чинним законодавством України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2002 р. №1535 затверджено Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації. Вказана Постанова є спеціальним законодавством, яке регулює відносини в сфері авіаційного страхування цивільної авіації.

Відповідно до п. 3.4. додатку 2 до Порядку передбачено, що у разі коли будь-який із страхових платежів не вноситься страхувальником у зазначений термін, страховик має право в односторонньому порядку припинити дію цього договору шляхом повідомлення страхувальника про припинення дії договору страхування та одночасно уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації. При цьому дія договору не може бути припинена раніше ніж за десять робочих днів після такого повідомлення. Після погашення заборгованості дія договору може бути поновлена з відповідним повідомленням страхувальника та уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації.

У Договорі обов'язкового страхування повітряного судна №244 від 15.02.2013 умови про порядок зміни та припинення Договору наявні у п. 2.3.21 - про припинення договору, п.п 6.2.1. 6.4.3. які визначають право страховика та страхувальника розірвати договір страхування та визначають порядок цього розірвання на умовах, передбачених чинним законодавством. В Договорі також наявні п.п 2.1.11. 6.2.3. 11.1. - які містять право сторін вносити зміни в договір та містять порядок внесення змін та доповнень до нього.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не підписання сторонами додатків до договору, зокрема додаткових застережень про виключення певних ризиків ніяким чином не впливає на права та обов'язки сторін за даним договором, оскільки розділом 2.2. договору визначено страхові ризики та виключення із страхових випадків.

Відповідно до умов договору - шосту частину страхового платежу в сумі 350 531, 81 грн. відповідач за первісним позовом зобов'язаний був сплатити до 15.12.2013, сьому частину в сумі 350 531, 81 грн. до 15.01.2014 та восьму частину в сумі 350 531, 81 грн. до 01.02.2014 відповідно, тобто з моменту не внесення відповідачем за первісним позовом шостої частини страхового платежу відбулося порушення грошового зобов'язання за договором №244 від 15.02.2013.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до наведених положень чинного законодавства, враховуючи не внесення страхувальником будь-яких із страхових платежів, позивач за первісним позовом мав право в односторонньому порядку припинити дію договору страхування, чого останнім не вчинено.

Пунктом 10.1. договору № 244 від 15.02.2013 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з 15.02.2013 і діє 1 рік до 14.02.2014.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, обов'язковою умовою договору страхування є страхові платежі, які вносяться страхувальником, оскільки положення чинного законодавства безпосередньо пов'язують чинність договору страхування саме з внесенням страхових платежів, як обов'язкової умови договору.

В той же, час пунктом 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування" встановлено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі не сплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач за первісним позовом не звертався до відповідача за первісним позовом з вимогою про сплату шостої частини страхового платежу, як підставу для дострокового припинення договору.

Лист позивача за первісним позовом від 30.10.2013 за вих.№05/1066 не є такою вимогою, оскільки у вказаному листі пропонувалось розглянути питання щодо узгодження інших строків та порядку сплати страхових платежів шляхом укладення додаткової угоди, а не вимагалась сплата чергового страхового платежу.

Також з матеріалів справи вбачається, що після отримання вказаного листа відповідачем за первісним позовом були сплачені четверта та п'ята частина страхового платежу.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача за первісним позовом про те, що договір припинив свою дію з 15.11.2013 (після закінчення десяти робочих днів з дня отримання вказаного листа).

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що спірний договір припинив свою дію на підставі п. 1 ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про страхування" у зв'язку із закінченням строку дії договору, тобто 14.02.2014.

При цьому, листами від 11.03.2014 № 05/159 та від 26.03.2014 № 05/230 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Гарант-Система" вже після закінчення строку дії договору страхування, звернулося до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", в якому повідомило про утворення заборгованості за договором № 244 від 15.02.2013 по сплаті 6, 7 та 8 частин страхового платежу у сумі 1 051 595,43 грн.

Щодо посилань відповідача за первісним позовом на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №910/20981/16, то вказані доводи відхиляються колегією суддів, оскільки предметом розгляду вказаної справи був інший договір, щодо іншого майна, з іншим графіком сплати страхових платежів та з іншим строком дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Однак, відповідно до п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (епідемія, війна тощо). Строк дії таких обставин підтверджується Торгово-Промисловою палатою України.

Згідно п. 8.3. договору, доказами виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документ, які видаються органами, уповноваженими видавати такі документи.

Після закінчення дії таких обставин, сторона, яка попала під вплив таких обставин, зобов'язана протягом 7 (семи) робочих днів виконати належним чином зобов'язання, відповідно до умов даного договору (п. 8.4. договору).

Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" завданнями торгово-промислових палат є, зокрема, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Так, Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла. Торгово-промислова палата (далі - ТПП) засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин. Сертифікат (висновок) видається заявнику на бланку ТПП. У сертифікаті (висновку) вказуються сторони контракту (договору), дата його укладення, місце, час, період (якщо це можливо вказати на дату звернення), протягом якого мали місце надзвичайні та невідворотні події.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою територією України. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною України, на яку поширюється дія Конституції України. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 року.

Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

З урахуванням положення п. 8.3 договору, торгово-промислова палата України є єдиним компетентним органом щодо встановлення обставин непереборної сили.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, листом від 19.02.2015 №152 відповідач за первісним позовом повідомив позивача за первісним позовом, що він звернувся за висновком до Торгової-промислової палати щодо підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Торгово-промислова палата України розглянувши звернення Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" від 17.11.2014 № 20-1068 зазначила, що 27 лютого 2014 року збройне терористичне угрупування захопило приміщення Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. 28 лютого 2014 року мали місце спроби захоплень невідомими озброєними бійцями аеропорту в місті Сімферополі, аеропорту Бельбек поблизу міста Севастополя та території АР Крим. 01 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації ухвалила рішення щодо можливості використання збройних сил Росії на території України, 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою Республіки Крим прийнято постанову "Про незалежність Криму" № 1745-6/14, відповідно до якої на території "Республіки Крим" не застосовується законодавство України.

На підставі наведеного, у своєму висновку № 5668/05-5 від 04.12.2014 Торгово-промислова палата України повідомила, що внаслідок настання вищевказаних непередбачуваних обставин, ДАТ "Чорноморнафтогаз" не має доступу до своїх виробничих потужностей, втратило можливість здійснювати свою господарську діяльність за звичайних умов, в тому числі виконувати власні зобов'язання у порядку, передбаченому чинним законодавством України, умовами укладених договорів, починаючи з 27.02.2014 і до відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим здійснення господарської діяльності у відповідності з вимогами законодавства України неможливе.

Сертифікатом №2018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), Торгово-промислова палата України засвідчила настання форс-мажорних обставини (обставини непереборної сили) з 27.02.2014 Публічному акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз". На момент видачі сертифікату Торгово-промисловою палатою України форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

З врахуванням наведених положень пунктів 8.1-8.4 договору місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, що на момент виникнення обставин - 27.02.2014 року, які підтверджені висновком торгово-промислової палати України від 04.12.2014 № 5668/05-5 та сертифікатом Торгово-промислової палати України від 03.12.2014 № 5592/05-4 продовжували існувати зобов'язання сторін, які виникли за договором №244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 13.02.2013.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що через наявність обставин непереборної сили на відповідача не може бути покладено визначену договором відповідальність за невиконання умов договору.

Пунктом 8.4. договору сторони визначили, що після закінчення дії таких обставин, сторона, яка попала під вплив таких обставин, зобов'язана протягом 7 (семи) робочих днів виконати належним чином зобов'язання, відповідно до умов даного договору.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства та умови договору, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань за договором відтерміновується до моменту закінчення обставин непереборної сили, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 1 051 595,43 грн. заборгованості не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення 1 009 053 грн. 04. коп. інфляційних втрат та 88 564 грн. 45 коп. 3% річних є похідними від вимог про стягнення заборгованості, у задоволенні яких відмовлено, а тому також не підлягають до задоволення.

Щодо зустрічних позовних вимог, то, як зазначалось вище, в обґрунтування зустрічного позову Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" посилалось на те, що договір є неукладеним, оскільки не відповідає Типовому договору обов'язкового страхування повітряних суден, у зв'язку із чим сплачені на виконання договору кошти в сумі 3 154 786, 37 грн. підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

На підтвердження вказаних доводів відповідачем за первісним позовом надано лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг вих. №1565/13-8 від 09.03.2017, в якому Національною комісією встановлено, що договір № 244 з обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 не відповідає Типовому договору обов'язкового страхування повітряних суден.

Частиною 2 статті 179 ГК України передбачено, що Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 ГК України, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно із ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши зміст спірного договору №244 обов'язкового страхування повітряного судна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у вказаному договорі відсутні умови визначені пунктом 3.4. типового Договору, згідно із яким, "у разі, коли будь-який із страхових платежів не вноситься страхувальником у зазначений термін, страховик має право в односторонньому порядку припинити дію цього договору шляхом повідомлення страхувальника про припинення дії договору страхування та одночасно уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації. При цьому дія договору не може бути припинена раніше ніж __ робочих днів (але не раніше ніж за десять робочих днів) після такого повідомлення. Після погашення заборгованості дія договору може бути поновлена з відповідним повідомленням страхувальника та уповноваженого органу виконавчої влади в галузі цивільної авіації".

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" авіаційне страхування цивільної авіації відноситься до обов'язкового виду страхування.

В пункті 1 Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року №1535 визначено, що обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації проводиться з метою забезпечення захисту інтересів експлуатантів, пасажирів, третіх осіб і включає, зокрема, страхування повітряних суден.

Договір №244 обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 укладений між сторонами у відповідності до Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року №1535, якими у додатку 2 визначено форму типового договору обов'язкового страхування повітряних суден.

У договорі відсутні положення щодо прав страхувальника, які визначені у пункті 7.4. Типового договору, а саме право страхувальника достроково припинити дію цього договору у відповідності до вимог законодавства та умов цього договору; змінити умови цього договору та/або відновити його дію після узгодження із страховиком умов страхування, якщо дію договору було припинено після зміни оцінки ризику або невнесення страхового платежу.

Однак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що незважаючи на відсутність у договорі умов визначених п. 3.4., п. 7.4. Типового договору, положення спірного договору не суперечать ані змісту типового договору, ані нормам чинного законодавства.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 630 ЦК України якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

Приписами ч. 8 ст. 181 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

У пункті 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

За приписами ст.ст. 180, 181 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі №914/4540/14.

З огляду на наведене, визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладення господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

За вказаних обставин, місцевий господарський суд правомірно відхилив доводи відповідача за первісним позовом про те, що договір №244 обов'язкового страхування повітряного судна від 15.02.2013 є неукладеним.

Щодо вимог відповідача за первісним позовом про стягнення безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 3 154 786, 37 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, то зазначеною статтею встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Однак, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Оскільки між сторонами у справі, було укладено договір № 244, а кошти, які відповідач за первісним позовом просить стягнути з позивача за первісним позовом, отримані останнім у якості оплати перших п'яти частин страхового платежу, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Гарант-Система" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 3 154 786, 37 грн. задоволенню не підлягають.

Оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні зустрічного позову, клопотання позивача за первісним позовом щодо застосування позовної давності правомірно залишено без задоволення.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених сторонами меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі № 910/22894/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 у справі №910/22894/16 - без змін.

2. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/22894/16.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09.07.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

А.І. Мартюк