Постанова

від 05.07.2018 по справі 905/978/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/978/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

на рішення Господарського суду Донецької області

(суддя - Курило Г.Є.)

від 08.06.2017,

та постанову Донецького апеляційного господарського суду

(головуючий - Стойка О.В., судді - Татенко В.М., Чернота Л.Ф.)

від 28.08.2017,

за позовом Донецького комунального підприємства "Фармація",

до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Шахтарська центральна міська лікарня,

про стягнення 395 139,15 грн

В С Т А Н О В И В:

Донецьке комунальне підприємство "Фармація" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області про стягнення 395139,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконані умови договору №МВ/3-10/НЮ від 28.12.2009.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.06.2017 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області на користь Донецького комунального підприємства "Фармація" суму боргу у розмірі 231 826,34 грн, 3% річних у розмірі 18 421,35 грн, інфляційних втрат у розмірі 144 891,46 грн, судовий збір розмірі 5 927,10 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 рішення Господарського суду Донецької області від 08.06.2017 залишено без змін.

Задовольняючи позов господарські суди дійшли висновків про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування вартості лікарських засобів та виробів медичного призначення, діагностичних та дезінфікуючих засобів. На підставі ст. 625 ЦК України з відповідача стягнуто 3% річних та інфляційні втрати.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Вказує, що управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є правонаступником відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області. Стверджує, що суди безпідставно стягнули з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, оскільки вони мають характер штрафних санкцій, які не застосовуються на території проведення АТО. Надав до Верховного Суду висновок Донецької торгово-промислової палати № 178/12.1-21-03 від 29.03.2018, відповідно до якого вважає, що звільняється від штрафних санкцій у зв'язку з форс-мажорними обставинами.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарськими судами встановлено, що 28.12.2009 між відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області (замовник), Донецьким комунальним підприємством "Фармація" (постачальник) та Шахтарською центральною міською лікарнею (одержувач) укладений договір про відшкодування витрат на лікарські засоби та вироби медичного призначення діагностичні та дезінфікуючі засоби, які застосовуються при лікуванні потерпілих на виробництві згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Замовник в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м. Шахтарськ зобов'язується відшкодовувати вартість лікарських засобів та виробів медичного призначення діагностичних та дезінфікуючих засобів, призначених для застосування при стаціонарному лікуванні потерпілих на виробництві, направлених замовником у відділення одержувачу з гарантійними листами-направленнями, а постачальник зобов'язується на умовах, передбачених цим договором постачати до одержувача лікарські засоби та вироби медичного призначення або інші препарати, переважно вітчизняного виробництва відповідно до переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади та установи охорони здоров'я, що повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 №1071 "Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров'я що фінансується з бюджету (зі змінами та доповненнями), наказом МОЗ України від 27 лютого 2006 року № 86 "Про внесення змін до Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади охорони здоров'я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів" та наказу МОЗ України від 04.02.2005 №393 "Про затвердження переліку медичних виробів, що підлягають державній реєстрації (переєрестрації) в Україні" (п. 2.1.1. договору).

Замовник зобов'язується забезпечувати своєчасне відшкодування вартості лікарських та дезінфікуючих засобів, виробів медичного призначення, відпущених постачальником для амбулаторного лікування потерпілих на виробництві згідно заявок замовника за призначенням лікарів одержувача (п. 2.1.2. договору).

Згідно з п. 2.2 договору постачальник зобов'язується забезпечити при стаціонарному лікуванні у відділеннях одержувача, а також при амбулаторному лікуванні потерпілих на виробництві лікарськими засобами та виробами медичного призначення, діагностичними та дезінфікуючими засобами за заявками замовника.

Підставою для відшкодування витрат, понесених постачальником за відпуск товару потерпілим на виробництві, є накладна, затверджена аптечною установою, та акт звірки щодо відпуску товару, узгоджений замовником та постачальником (п. 6.2. договору).

Замовник здійснює відшкодування коштів постачальнику за товар на протязі 5 банківських днів з дати підписання акту звірки (п. 6.3. договору).

На виконання умов договору позивач в період з 01.06.2014 по 20.07.2014 поставив товар відповідачу на загальну суму 232 383,62 грн.

Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №МВ/3-10/НЮ від 28.12.2009 за період з 01.06.2014 по 20.07.2014 підтверджується актами про проведення звірки щодо медикаментозного лікування (клініко-діагностичного обстеження) потерпілих на виробництві від 20.06.2014, 10.07.2014, 24.07.2014; актами звірки відпустку медикаментів потерпілим на виробництві від 16.06.2014, 26.06.2014, 14.07.2014, 21.07.2014, 25.07.2014. Вказані акти підписані замовником та одержувачем без зауважень, скріплені печатками сторін.

Відповідач не здійснив розрахунків за поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виник борг перед позивачем в сумі 232 383,62 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за спірним договором, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання вимоги позивача про стягнення з відповідача 231 826,34 грн заборгованості за договором №МВ/3-10/НЮ від 28.12.2009 за період з 01.06.2014 по 20.07.2014 належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення з відповідача 18 421,35 грн 3% річних та 144 891,46 грн інфляційних втрат. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку суми позовних вимог.

Щодо аргументу касаційної скарги, що суди безпідставно стягнули з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, оскільки вони мають характер штрафних санкцій, які не застосовуються на території проведення АТО відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" необхідно зазначити таке.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується з застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене, господарські суди правомірно стягнули інфляційні втрати та 3% річних. Посилання скаржника на Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" відхиляються Верховним Судом, оскільки норми вказаного Закону не звільняють відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Аргумент касаційної скарги, що відповідач звільняється від штрафних санкцій у зв'язку з форс-мажорними обставинами встановленими висновком Донецької торгово-промислової палати № 178/12.1-21-03 від 29.03.2018 також відхиляється колегією суддів, оскільки такий висновок до судів попередніх інстанцій наданий не був, а суд касаційної інстанції за умовами ст. 300 ГПК України не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази.

Довід скаржника про те, що станом на день прийняття постанови судом апеляційної інстанції відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Шахтарську Донецької області було припинено не є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є правонаступником відповідача, і для управління як правонаступника, відповідно до вимог частини 2 статті 25 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), обов'язкові усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 08.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2017 у справі за № 905/978/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

І. Ткач