Постанова

від 26.07.2018 по справі 474/750/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №474/750/17 26.07.2018

Провадження №22-ц/784/508/18

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого Прокопчук Л.М.

Суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.,

Із секретарем судового засідання Яценко Л.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року, проголошену в приміщенні того ж суду об 11:15 у складі судді Фасій В.В., у цивільній справі № 474/750/17, провадження № 22-ц/784/508/18 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі від 17 серпня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", в якому просила визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 17.08.2011 року, укладену 11.04.2016 року від її імені та орендарем ПП ВКП Каро , а також зобов'язати останнього передати їй зайняті земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовували наступним, позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку належать земельні ділянки загальною площею 7,71 га, розташовані в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного у серпні 2011 р., вона в 2016 році звернулася до відповідача з заявою про небажання продовжувати строк дії договору, у відповідь на яку відповідач повідомив, що оскільки реєстрація договору оренди відбулася у 2012 році, то відповідно договір діє до закінчення сільськогосподарського 2017 року.

16 червня 2017 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до відповідача з заявою про небажання продовжувати термін дії договору, у відповідь на яку відповідач повідомив про наявність додаткової угоди, якою строк дії договору продовжено до 2026 року. Позивач заперечує факт укладення додаткової угоди, а також наявності в неї примірнику вказаної угоди. Відповідач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою. З огляду на те, що її волевиявлення не було направлено на укладення додаткової угоди просила визнати її недійсною та зобов'язати відповідача повернути належні їй земельні ділянки (а.с. 3-5).

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року задоволено позов ОСОБА_1

Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 17.08.2011 року (земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 5,46 га та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,25 га), розташовані в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладену 11.04.2016 року від імені орендодавця ОСОБА_3 та орендарем ПП ВКП Каро в особі директора ОСОБА_4 про продовження договору оренди землі до 31.12.2026 року, відповідно до якої зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.06.2016 року державним реєстратором Врадіївської районної державної адміністрації в Миколаївській області Лавріненко В. О., номер запису про інше речове право оренди на ці ж земельні ділянки: 15305049, 15312843.

Зобов'язано Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" повернути земельну ділянку загальною площею 7,71 га, з них: земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 5,46 га ріллі та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,25 га пасовищ, розташовану в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - власнику ОСОБА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (а.с. 106-110).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, суд не з'ясував фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, тому є незаконним та необґрунтованим. Зокрема, суд не призначив по справі судово-почеркознавчу експертизу, а отже не доведений факт підроблення підпису власника земельної ділянки; не надав оцінки тій обставині, що позивач за період 2011 і до 2017 року отримувала орендну плату, що свідчить про наявність її волі на укладання додаткової угоди; після 18.08.2016 року позивач не вживала заходів щодо розірвання договірних відносин з відповідачем. Крім того, відповідач зазначає, що в судове засідання апеляційного суду ним буде надано оригінал додаткової угоди, яку він мав на меті надати суду першої інстанції, але не надав. Також не згоден з розміром судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду (а.с. 114-117).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу на те, що у відповідь на ухвалу суду першої інстанції про витребовування оригіналу додаткової угоди відповідач зазначив, що він відсутній через його втрату. Орендну плату за 2011-2016 роки позивач отримувала, оскільки це відповідає умовам раніше укладеного договору оренди. Наполягає на тому, що додаткова угода підписана іншої особою, а не нею, просить рішення суду залишити без змін (а.с. 143-144).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач просила залишити рішення суду без змін.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам.

Судом встановлено, що 13.10.2004 року на ім'я позивача видано державний акт серії МК номер 020393 на право власності на землю загальною площею 7,71 га у межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідно до плану меж земельної ділянки в державному акті складається з земельної ділянки №1 площею 5,46 га ріллі з кадастровим номером НОМЕР_1 та земельної ділянки №2 площею 2,25 га пасовищ з кадастровим номером НОМЕР_2.

14.08.2017 року рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області встановлено факт належності позивачу зазначеного вище державного акту на право власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_3

17.08.2011 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ПП ВКП Каро укладено типовий договір оренди землі на зазначені вище земельні ділянки на строк 5 років, який зареєстрований у відділі Держкомзему 16.03.2012 року № 48223000 та підписано акт приймання передачі земельної ділянки.

У 2016 році позивач звернулась до відповідача з заявою про небажання продовжувати строк дії договору оренди землі, на що останній відмовив з посиланням на строк його дії до 01.07.2018 року.

16.06.2017 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою про небажання продовжувати строк дії договору, на яку отримала відповідь про укладання додаткової угоди, якою строк дії договору продовжено до 2026 року.

Відповідач надав суду копію додаткової угоди від 11.04.2016 року про продовження дії строку оренди землі до 31.12.2026 року. Оригіналу додаткової угоди не надав, посилаючись на його втрату.

Позивач отримала орендну плату за 2016 та 2017 рік.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позовні вимоги доведені, надання оригіналу додаткової угоди лежить на відповідачеві, але він її не надав.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

В силу приписів ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст.203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину - волевиявлення учасника правочину, додержання форми правочину визначеного законом та вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою, шостою частинами ст.203 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серіїМК номер 020393 від 13.10.2004 року, є власником земельних ділянок загальною площею 7,71 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 17 серпня 2011 року, державну реєстрацію якого проведено 16 березня 2012 року, власник земельної ділянки ОСОБА_1 передала її в оренду ВКП Каро строком на 5 років, до закінчення сільськогосподарського 2016 року (а.с. 13-15).

На заяву орендодавця, датовану 2016 роком про небажання продовжувати термін дії договору в подальшому, відповідач дав відповідь (без зазначення дати), що термін дії договору, з огляду на те, що він був укладений 17.08.2011 року, а реєстрація його відбулася 16.03.2012 року, діє до закінчення сільськогосподарського 2017 року, тобто до 01.07.2018 року (а.с. 11).

На заяву позивача від 16.06.2017 року про небажання підписувати новий договір оренди або пролонгувати існуючий договір, відповідач надав відповідь від 13.07.2017 року про те, що до договору оренди укладено додаткову угоду, згідно якої договір оренди дійсний до 2026 року (а.с. 9).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та копії додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17 серпня 2011 року, державну реєстрацію якої проведено 29.06.2016 року, власник земельної ділянки ОСОБА_1 передала в оренду ППВКП Каро право оренди земельної ділянки площею 2,25 га строком до 31.12.2026 року (а.с. 33, 34).

Відповідачем надана ще одна копія додаткової угоди до договору оренди від 17.08.2011 року, в якому зазначено про продовження дії договору оренди до 31.12.2030 року (а.с. 87).

З листа відповідача від 08.12.2012 року № 611 на ухвалу суду щодо обов'язку надати оригінал спірної угоди, вбачається, що допущено втрату оригіналу додаткової угоди до договору оренди землі від 17.08.2011 року на земельні ділянки площею 5,46 га та 2,25 га (а.с. 86).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суду першої інстанції виходив з того, що додаткову угоду до договору оренди від 17.08.2011 року ОСОБА_1 як сторона договору не підписувала, не знайомилась з умовами договору щодо об'єкту оренди, строку його дії, розміру орендної плати та порядку її виплати, інших істотних умов, зазначених в тексті договору.

Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначала, що спірну додаткову угоду вона не підписувала, дізналась про її існування випадково.

Зазначені пояснення підтверджуються наступним.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 закону Про оренду землі визначено, що строк дії договору оренди є однією з істотним умов договору оренди .

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.п. 5, 32 договору оренди земельних ділянок від 17 серпня 2011 року, укладеного між сторонами, він укладається на строк 5 років, до закінчення сільськогосподарського 2016 року, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін (а.с. 13-14 т.1).

Таким чином, для підтвердження факту згоди позивача на зміну умов договору оренди від 17.08.2011 року відповідач повинен був надати суду оригінал додаткової угоди щодо зміни строку договору оренди, але такий документ ним наданий не був, а надані копії (а.с. 34, 87 т.1) мають різний текст в частині закінчення строку дії договору.

З листа від 08.12.2017 року за підписом директора ППВКП Каро вбачається, що вказаною юридичною особою допущено втрату оригіналу додаткової угоди до договору оренди землі від 17.08.2011 року (а.с. 86 т.1).

Відповідно до п. 2 розділу 3 глави 4 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, (усіх форм власності), затверджених наказом Мінюста України від 18.06.2015 року № 1000/5, на керівника установи покладена відповідальність за збереженість службових документів та інформації, яку вони містять, функціонування системи захисту документаційного фонду від незаконного доступу, втрату і несанкціоноване знищення документів, порушення правил користування документами.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За такого, висновки суду першої інстанції про те, що волевиявлення позивача на укладення спірного правочину не було отримано, а тому додаткову угоду від 11.04.2016 року до договору оренди землі від 17.08.2011 року слід визнати недійсною, є правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не призначена по справі судова почеркознавча експертиза, чим не виконані вимоги ст. 76, 103 ЦПК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, відповідно до п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998р. (у редакції Наказу Міністерства юстиції України №1950/5 від 26 грудня 2012р.), почеркознавча експертиза є різновидом криміналістичної експертизи.

Наказом Міністерства юстиції № 1350/5 від 27 липня 2015 року були внесені зміни до п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, згідно яких експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), тобто почеркознавча експертиза проводиться тільки за оригіналом документа.

Оскільки оригіналу оспорюваного документа суду першої інстанції надано не було, підстави для призначення судово почеркознавчої експертизи були відсутні.

Апеляційним судом шляхом винесення ухвали про призначення судово-почеркознавчої експертизи були перевірені доводи апеляційної скарги щодо того, що додаткова угода підписана позивачем на підставі наданого апеляційному суду оригіналу додаткової угоди (а.с. 222-225 т.1).

Відповідно до висновку експерта № 238 від 10.07.2018 року, проведеного Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підпис у графі Орендодавець додаткової угоди від 11 квітня 2016 року до договору оренди землі від 17 серпня 2011 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с.244-251 т. 1).

Оцінюючи отриманий доказ відповідно до приписів ст. 89 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для сумніву у його правильності.

З доводом апеляційної скарги щодо того, що про факт волевиявлення на укладання додаткової угоди свідчить отримання позивачем орендної плати за період з 2011 до 2017 року, погодитись не можна.

Як зазначалося вище в п. 5 договору про оренду землі від 17.08.2011 року сторони прописали, що він укладається на 5 років, до закінчення сільськогосподарського 2016 року. На лист позивача про небажання продовжувати термін дії договору оренди, направлений у 2016 році відповідачу, відповідач відповів, що договір діє до закінчення сільськогосподарського 2017 року, тобто до 01.07.2018 року (а.с. 61 т.1).

Про небажання підтримувати орендні відносини позивач повідомила відповідача 16.06.2017 року (а.с. 59 т.1), і тільки після цього вона отримала повідомлення відповідача про існування додаткової угоди (а.с. 60 т.1) та звернулась до суду.

За таких обставин отримання орендної плати за 2016 та за 2017 рік (а.с. 58 т.1) не може свідчити про волевиявлення на укладання додаткової угоди.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду, тому відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 24.05.2018 року про проведення судової почеркознавчої експертизи витрати за її проведення були покладені на ОСОБА_1 Остання відповідно до рахунку № 72 від 01.06.2018 року сплатила за проведення експертизи 2250,24 грн. (а.с. 231, 233 т.1).

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України вказані судові витрати, понесені позивачем, слід покласти на відповідача, оскільки ці витрати пов'язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням порушення відповідачем права власності позивача на земельну ділянку.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро залишити без задоволення.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро , що розташоване в смт. Врадіївка Миколаївської області, на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи, в розмірі 2250,24 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Суддя

Суддя

Повний текст постанови складено 30 липня 2018 року