Постанова

від 14.03.2019 по справі 474/750/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 474/750/17

провадження № 61-43162св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне підприємство Виробничо-комерційне підприємство Каро ,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року, у складі судді Фасій В. В., та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2018 року, у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі - ПП ВКП Каро ) про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки загальною площею 7,71 га, що складається з 5,46 га ріллі та

2,25 га пасовищ, розташованої на території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом. Цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно договору оренди землі, укладеного 17 серпня 2011 року, позивач передала ПП ВКП Каро належну їй земельну ділянку в платне користування строком на 5 років.

У 2016 році позивач надіслала відповідачу заяву про небажання продовжувати строк дії договору. У відповіді на дану заяву ПП ВКП Каро повідомило, що оскільки договір оренди було зареєстровано

16 березня 2012 року, він діє до закінчення 2017 господарського року, тобто до 01 липня 2018 року.

На повторне звернення ОСОБА_4 від 16 червня 2017 року, відповідач вказав, що згідно укладеної між ними додаткової угоди, термін дії договору оренди продовжено до 2026 року.

Позивач вказувала, що дана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки нею не підписувалась та наміру на її укладення в неї не було, а, відтак, наявні підстави для визнання такої додаткової угоди недійсною та повернення відповідачем належної їй земельної ділянки.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі

від 17 серпня 2011 року, укладену 11 квітня 2016 року. Зобов'язано ПП ВКП Каро повернути земельну ділянку загальною площею 7,71 га власнику ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що вчинені позивачем дії як до подання позову до суду (звернення до поліції щодо розслідування факту укладання договору), так і під час розгляду справи судом (заявлення клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи, про витребування оригіналу додаткової угоди) є свідченням того, що ОСОБА_4 вказану додаткову угоду не укладала. Твердження позивача відповідачем не спростовано, оскільки не надано будь-яких доказів на підтвердження існування у позивача волевиявлення на укладення спірної угоди. На спростування сумнівів щодо законності додаткової угоди, її оригінал для проведення почеркознавчої експертизи мав бути наданий саме ПП ВКП Каро , як особою, яка є заінтересованою у збереженні оригіналу договору з метою захисту його прав як орендаря, у випадку їх порушення.

У касаційній скарзі ПП ВКП Каро , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на невідповідність проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджено, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція), внаслідок порушення порядку надання вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису для проведення почеркознавчої експертизи. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив його представнику у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.

Касаційна скарга також містить посилання на залишення судами поза увагою тієї обставини, що позивач, починаючи з 2011 року по 2017 рік отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою, що є доказом добровільності виникнення договірних відносин, та, крім того, після закінчення строку дії основного договору не вживала заходів щодо розірвання договірних відносин з ПП ВКП Каро .

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.

Касаційна скарга ПП ВКП Каро не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акту є власником земельної ділянки загальною площею 7,71 га, розташованої на території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

17 серпня 2011 року між сторонами було укладено договір оренди, відповідно до якого ОСОБА_4, як орендодавець, передала орендарю - ПП ВКП Каро в платне користування дану земельну ділянку, строком на 5 років.

Позивач двічі зверталась до відповідача із повідомленням про небажання продовжувати термін дії договору. Так, на її заяву, датовану 2016 роком, ПП ВКП Каро повідомило, що оскільки реєстрація договору оренди відбулась 16 березня 2012 року, термін його дії триває до закінчення сільськогосподарського 2017 року. При цьому, на заяву ОСОБА_4 від 16 червня 2017 року відповідач зазначив, що згідно укладеної між ним додаткової угоди від 11 квітня 2016 року до договору оренди строк його дії продовжено до 31 грудня 2026 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилалась на недійсність додаткової угоди, у зв'язку з тим, що вона її не підписувала, намірів щодо її укладення не мала.

Відповідно до положень частини першої статті 626 ЦК України та частини першої статті 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Водночас, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Згідно зі статями 13, 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із недоведеності існування волевиявлення позивача на укладення спірної додаткової угоди та ненадання ПП ВКП Каро належних та допустимих доказів на спростування відповідних доводів позивача.

З матеріалів справи вбачається, що заявляючи про втрату оригіналу додаткової угоди від 11 квітня 2016 року до договору оренди, відповідачем, натомість, до суду першої інстанції було надано їх копії, які, в свою чергу містять різну інформацію стосовно закінчення строку дії договору (т. I, а с. 34, 87).

Неподання відповідачем до місцевого суду оригіналу оспорюваної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки унеможливив призначення судової почеркознавчої експертизи для встановлення того, що наявний у ній підпис у графі Орендодавець було виконано самою ОСОБА_4

Водночас, у зв'язку з тим, що відповідачем до суду апеляційної інстанції було подано оригінал вказаної додаткової угоди, апеляційним судом 24 травня 2018 року постановлено ухвалу про призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи.

Відповідно до висновку експертизи від 10 липня 2018 року, проведеної Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підпис у графі Орендодавець додаткової угоди від 11 квітня 2016 року до договору оренди землі від 17 серпня 2011 року виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

ПП ВКП Каро заявляло клопотання про призначення повторної експертизи, обґрунтовуючи тим, що при проведенні експертизи експертом досліджувались документи, які не є вільними та умовно-вільними зразками підпису позивача, що суперечить вимогам Інструкції.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2018 року у задоволенні клопотання відмовлено. Ухвала мотивована тим, що відповідачем не наведено підстав, передбачених законом, для призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.

Встановивши на підставі належного та допустимого доказу тієї обставини, що наявний у спірній додатковій угоді підпис у графі Орендодавець виконаний не позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість доводів позивача та відсутність підстав для скасування рішення місцевого суду.

Решта аргументів касаційної скарги були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро залишити без задоволення.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В.В. Пророк

І.М. Фаловська