Рішення

від 19.07.2018 по справі 752/1366/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/1366/18

Провадження № 2/752/3253/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19.07.2018 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого по справі судді - Шкірай М.І.

за участю секретаря - Кравченко В.А.

за участю позивача - ОСОБА_1

за участю представників позивача - ОСОБА_2

ОСОБА_3

за участю представника відповідача - Гончарук А.С.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГОС про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди.

Встановив

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, збільшивши обсяг позовних вимог в ході судового розгляду в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 61 686 грн. 49 коп., що складається з заборгованості по заробітній платі у розмірі 6268 грн. 28 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунок за час затримки розрахунку при звільненні - 13818 грн. 70 коп., компенсації за час перебування у службовому відрядженні - 31599 грн. 51 коп. та моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував, що 22.06.2017 року його прийнято на роботу на посаду водія 1-го класу вантажного автомобіля категорії Е з подальшим переведенням (26.06.2017) на посаду менеджера (управитель) на автомобільному транспорті в Товаристві з обмеженою відповідальністю МЄГОС .

31.08.2017 року його звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. В день звільнення з роботи ТОВ МЄГОС не провело з ним розрахунок у строки визначені трудовим законодавством.

14.11.2017 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України та отримав індивідуальні відомості що стосуються його як застрахованої особи в частині нарахування та виплати заробітної плати, якими встановлено, що він дійсно працював в Товаристві з 22.06.2017 року по 31.08.2017 року та отримував мінімальну заробітну плату. Зокрема: за червень 2017 року - 960,00 грн., за липень 2017 року 3200,00 грн., за серпень 2017 року - 3626,68 грн., що разом складає 7786,68 грн. З вирахуванням податків сума фактично невиплаченої заробітної плати становить 6268 грн. 28 коп.

Затримка розрахунку при звільненні почалась з 01.09.2017 року та по теперішній час розрахунку з ним не здійснено.

Крім того, позивач вказує, що у період з 22.06.2017 року по 31.08.2017 року він виконав два рейси з міжнародних перевезень на автотранспортному засобі, який належить Товариству, а саме тягач ДАФ ХП 05 державний номер НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2. Перший рейс (Україна-Бельгія-Україна) здійснено позивачем у період з 22.06.2017 року по 11.07.2017 року, другий рейс (Україна-Німеччина-Бельгія- Україна) здійснено у період з 25.07.2017 року по 19.08.2017 року.

Позивач вказує, що у відрядженні він перебував 21 календарний день, а тому має право на отримання компенсації відповідно до вимог ст. 121 КЗпП України. Дану компенсацію позивач розраховую відповідно до постанови № 98 від 02.02.2011 року Кабінету Міністрів України Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів якою встановлено, що сума добових витрат на відрядження до Бельгії та до Німеччини становить 50 доларів США. За таких обставин, позивач просить суд стягнути вказану компенсацію, яка згідно його розрахунку складає 30099 грн. 51 коп. за час перебування за кордоном та 1500 грн. за час перебування у відрядженні на території України.

Також позивач вказує, що при звільненні йому не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, яка складає 1061 грн. 82 коп.

Також у позові зазначено, що внаслідок порушення позивача трудових прав чому спричинено моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в розмірі 10000 грн. Вказаний розмір обґрунтовується тим, що йому взагалі не була виплачена заробітна плата за весь період роботи, з часу звільнення і до цього часу і з ним не проведено виплату належних сум при звільненні, у тому числі добові за період перебування у відрядженнях, за серпень 2017 року щодо його не сплачено страхові внески в Пенсійний фонд України, що є наслідком не включення вказаного періоду до його страхового стажу, необхідного для виплати пенсії.

Крім того в обґрунтування моральної шкоди позивач вказував, що у зв'язку із невиплатою йому розрахунку він не міг утримувати членів своєї родини, які потребували його допомоги.

З наданого відповідачем відзиву вбачається, що з липня 2017 року на користь відповідача сплачено заробітну плату у наступних розмірах:

-28 липня 2017 року - заробітну плату у розмірі 772 грн. 80 коп. за 8 робочих днів червня 2017 року;

-17 серпня 2017 року заробітна плата за липень 2017 року у розмірі 2576 грн.

-18 серпня 2017 року за проханням позивача йому виділена зворотна фінансова допомога у розмірі 10 000 грн., яка видана дружині позивача;

Крім того з відзиву відповідача вбачається, що з дня роботи позивача в ТОВ МЕГОС директором товариства ОСОБА_5 переводились на картковий рахунок позивача НОМЕР_3 відкритий в ПАТ КБ Приватбанк з метою безперешкодного виконання останнім своїх посадових обов'язків при виконанні рейсів. Починаючи з 22.06.2017 року позивачу надавались під звіт грошові кошти на відрядження відповідно до вимог ст. 121 КЗпП України, загалом з червня по липень 2017 року позивачу надано грошові кошти у розмірі 76 187 грн., однак позивачем надано авансовий звіт на суму 32 860 грн. 12 коп., а на залишкову суму у розмірі 43326,97 коп.

З відзиву також вбачається, що при звільнені позивача 31 серпня 2017 року товариством було утримано частину виплаченої йому суми зворотної фінансової допомоги, а саме заробітну плату у розмірі 2576 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 426 грн. 68 коп.

В судовому засіданні позивач та його представники вимоги позову підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.06.2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія 1-го класу вантажного автомобіля категорії Е з подальшим переведенням (26.06.2017) на посаду менеджера (управитель) на автомобільному транспорті в Товаристві з обмеженою відповідальністю МЄГОС .

31.08.2017 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача.

Судом встановлено, що під час звільнення із позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні.

Обставину не виплату відповідачу розрахунку при звільненні визнано відповідачем у відзиві, з посиланням на утримання коштів на погашення суми фінансової допомоги.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Утримання відповідачем коштів на погашення суми зворотної фінансової допомоги не ґрунтується на законі, оскільки відповідачем не надано доказів виникнення між сторонами зобов'язань щодо повернення суми коштів у розмірі 10000 грн. отриманих дружиною ОСОБА_6. З наказом ТОВ МЄГОС від 18.08.2017 року № 7 позивач не ознайомлений, документально підтвердженого прохання ОСОБА_1 щодо надання йому фінансової допомоги матеріали справи не містять.

Учасники процесу в судовому засіданні визнали ту обставину, що між сторонами виникла домовленість щодо виплати заробітної плати на картковий банківський рахунок позивача.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГОС є ОСОБА_5.

З виписки Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приват Банк від 18.12.2017 року № 1RDFJGLM91RVCP4K по картковому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_5 на рахунок НОМЕР_3 суми грошових коштів.

Єдиним встановленим протягом всього судового розгляду доказом невиплати позивачу повного фактичного розрахунку є визнання відповідачем факту невиплати заробітної плати у розмірі 2576 грн. та компенсації за невикористану відпустку тривалістю 4 календарні дні у розмірі 426,68 грн., у зв'язку із їх утримання.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення повного розрахунку, який складається із невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затриманням розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по дань постановлення рішення.

Згідно п. 21 взаканої Постанови при визначеннi середньої заробiтної плати слiд виходити з того, що в усiх випадках, коли за чинним законодавством вона зберiгається за працiвниками пiдприємств, установ, органiзацiй, це слiд робити вiдповiдно до Порядку обчислення середньої заробiтної плати, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 1995 р. №100 (з наступними змiнами i доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тодi, коли середня заробiтна плата визначається для вiдшкодування шкоди, заподiяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсiї.

Відповідно п.8 Порядку обчислення середньої заробiтної плати, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 8 лютого 1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Отже, суд вважає, що слід обчислювати середній заробіток за час затримки розрахунку в робочих днях, з урахуванням святкових та неробочих днів.

З розрахунково-платіжних відомостей ТОВ МЄГОС № НЗП - 02 та НЗР-03 за серпень та липень 2017 року фактична заробітна плата працівника складає 2576 грн. на місяці.

Отже середньоденна заробітна плата позивача, враховуючи те, що 01.07.2017 року по 31.08.2017 року було 43 робочих дня складає 148 грн. 83 коп.

В період з 01.09.2017 року 17.07.2018 року (день ухвалення рішення суду) було 218 робочих днів, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 32 444 грн. 94 коп.

В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача компенсації витрат за час перебування у службовому відрядженні слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 121 КЗпП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю МЄГОС від 01 червня 2017 року встановлено з 01 червня 2017 року суми добових на відрядження по Україні - 200 грн. на добу, за кордон - 450 грн. на добу.

Виплата Товариства з обмеженою відповідальністю МЄГОС сум добових на відрядження позивача підтверджується виписками з особового рахунку (а.с 133, 135-140).

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступних висновків.

Відповідносто до положень ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року за №4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Однак, суд вважає, що позивач ні на стадії звернення до суду, ні в ході розгляду справи не довів втрат немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку з нездійсненням з ним повного розрахунку.

Встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини, якими частково обгрунтовуються вимоги позивача підтверджуються дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 83, 141, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

Вирішив

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГОС про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГОС (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Віскозна, 7, офіс 107, код ЄДРПОУ 34956293) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 03083, АДРЕСА_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 2576 грн., компенсацію за частину невикористаної відпустки у розмірі 426,68 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 32 444 грн. 94 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., а всього 36152 грн. 42 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва. До утворення апеляційних судів в апеляційних округах апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до вимог, встановлених ст. 353-356 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя