Постанова

від 28.02.2019 по справі 752/1366/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 366/398/17

провадження № 22-ц/824/995/2019

28 лютого 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суду складі колегії суддів :

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.,

за участю секретаря Дуки В.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Мєгос

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди, за апеляційними скаргами представника Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос - Гончарука Андрія Сергійовича та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року у складі судді Шкірай М. І.,

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви по збільшення позовних вимог від 10.05.2018 року, просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос (далі - ТОВ Мєгос ) грошові кошти в сумі 82 343, 32 грн, з яких: заборгованість по заробітній платі за вирахуванням податків - 6 268,28 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 34 475,53 грн, компенсація за час перебування у службовому відрядженні - 31 599,51 грн, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки - 1061,82 грн, моральна шкода - 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом директора ТОВ "Мєгос" № 7к від 22 червня 2017 його було прийнято на роботу на посаду водія з 22 червня 2017 року. В подальшому його було переведено з 26 червня 2017 року на посаду менеджера на автомобільному транспорті. 31 серпня 2017 року його було звільнено з займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення з роботи ТОВ Мєгос не виконало вимоги ст. 47 КЗпП України та не провело з ним розрахунок у строки, визначені трудовим законодавством.

У зв'язку з цим він звертався до директора ТОВ "Мєгос" з вимогою здійснення повного розрахунку по заробітній платі та інших сум, що належали йому при звільненні. Відповідач зобов'язався провести розрахунок за умови виконання певних умов, що є грубим порушенням законодавства про працю.

Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України, за червень 2017 року йому була нарахована заробітна плата - 960 грн, за липень 2017 р. - 3 200 грн, за серпень 2017 р. - 3 626,68 грн, що разом складає 7 786, 68 грн. За вирахуванням податків вказана сума фактично становить 6 268, 28 грн.

З огляду на суму заробітної плати, нараховану за останні два місяці його роботи -7 786, 68 грн. та кількість відпрацьованих робочих днів - 44 дні, середньоденна заробітна плата становить 176,97 грн. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 42 826,74 грн (176,97 х 242). За вирахуванням податків вказана сума становить 34 475,53 грн.

Зазначив, що у період з 22.06.2017 по 31.08.2017 він виконав два рейси з міжнародних перевезень на автотранспортному засобі, який належить відповідачу.

Перший рейс (Україна-Бельгія-Україна) здійснено ним у період з 22.06.2017 по 11.07.2017.

Другий рейс (Україна-Німеччина-Бельгія-Україна) здійснено у період з 25.07.2017 по 19.08.2017.

При цьому у закордонному відрядженні він перебував у період з 27.06.2017 по 08.07.2017 та з 01.08.2017 по 09.08.2017, 21 календарний день.

У відрядженні на території України він перебував 25 календарних дні.

Згідно додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. №98 Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів , сума добових витрат на відрядження до Бельгії та до Німеччини становить 50 доларів США.

Беручи до уваги, що чинним законодавством не передбачено розміру добових витрат на відрядження для осіб, які працюють в підприємствах, установах та організаціях, які не фінансуються або утримуються за рахунок бюджетних коштів, вважає, що до трудових відносин, що склалися між ним та відповідачем, слід застосувати аналогію закону.

З огляду на викладене, розмір не виконаних відповідачем компенсаційних виплат у зв'язку з закордонними відрядженнями становить 1050 доларів США, що в еквіваленті грошової одиниці України за курсом станом на 18.01.2018 р. становить 30 099, 51 грн, та за час перебування у відрядженні на території України - 1 500 грн.

Також зазначив, що на момент звільнення він мав право на 6 календарних днів щорічної відпустки, а тому розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 1061 грн 82 коп. ( 176, 97 грн. х 6).

Внаслідок порушення його трудових прав йому було заподіяно моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в розмірі 10 000 грн. Вказаний розмір обґрунтовується тим, що йому взагалі не була виплачена заробітна плата за весь період роботи, з часу звільнення не проведено виплату належних сум при звільненні, за серпень 2017 року не сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України, через відсутність коштів він був позбавлений можливості годувати та одягати сім'ю та пристарілу матір, яка перебуває на обліку в Інституті хірургії та трансплантології АМН України та потребує хірургічного втручання.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Мєгос на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 2 576 грн, компенсацію за частину невикористаної відпустки в розмірі 426,68 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32 444, 94 грн та сплачений судовий збір у розмірі 704, 80 грн., а всього 36 152, 42 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність частини висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року та постановити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Свої доводи мотивує тим, що висновок суду першої інстанції про існування між сторонами домовленості про виплату заробітної плати на картковий банківський рахунок відповідача не відповідає дійсності та є надуманим. Він ніколи не надавав відповідачу згоди на виплату заробітної плати через установу банку на вказаний ним рахунок. При цьому суд першої інстанції безпідставно не застосував положення ст. 24 Закону України Про оплату праці .

Крім цього, не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції, що єдиним доказом невиплати позивачу повного фактичного розрахунку по заробітній платі є визнання відповідачем цього факту. Відповідачем не надано жодного доказу, який підтверджує факт проведення з позивачем розрахунку по заробітній платі.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо отримання позивачем добових на період перебування у відрядженні. Надані суду виписки з особового рахунку ОСОБА_4 не містять відомостей щодо отримання ним добових на відрядження, останні ніким не завірені. Всі надходження, отримані через банківський термінал від ОСОБА_4, були необхідні для оплати проїзду по платним дорогам країн Європи, стоянки, пального тощо. Банківські виписки позивача свідчать про те, що грошових коштів на відрядження він не отримував. З метою уникнення простою та якнайшвидшого завершення закордонного відрядження він використовував також власні кошти.

Наказ відповідача №4 від 01.06.2017, відповідно до якого ТОВ "Мєгос" затверджено розміри добових на відрядження, а саме: по Україні -200 грн та 450 грн за кордон, не було доведено до відома позивача та виготовлено після звернення до суду з даним позовом. Оригінал вказаного наказу з метою проведення технічної експертизи давності його виконання відповідач суду не надав.

Враховуючи, що дії відповідача є протиправними, висновок суду першої інстанції про недоведеність факту завдання йому втрат немайнового характеру, які перебувають у причинному зв'язку з душевними стражданнями, є необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник ТОВ Мєгос зазначив, що відповідачем було доведено факт нарахування та виплати позивачу заробітної плати в період трудових відносин з ОСОБА_4 та забезпечення добовими, паливом та матеріальними коштами в період перебування у відрядженнях. В процесі розгляду справи позивачем не заперечувався факт отримання коштів віж керівника ТОВ Мєгос ОСОБА_5 на виконання його прямих службових обов'язків. В період перебування в трудових відносинах з відповідачем позивач отримав заробітну плату за липень та серпень 2017 року на власний картковий рахунок. Останній не заперечував факт отримання його дружиною 10 000 грн в якості зворотної фінансової допомоги на лікування матері та утримання сина. У зв'язку з цим при його звільненні відповідачем було утримано частину виплаченої зворотної фінансової допомоги - заробітної плати в розмірі 2576 грн та суму невикористаної відпустки в розмірі 426,68 грн.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Мєгос просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року в частині стягнення з ТОВ Мєгос на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 32 444,94 грн. та винести нове рішення, яким стягнути з ТОВ Мєгос на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23 254,06 грн.

Посилається на ті підстави, що компенсація за невикористану відпустку складає 426, 68 грн (106, 67 грн. х4 дні), виходячи з суми середньоденного заробітку 106 грн 67 коп. Проте в мотивувальній частині рішення судом зроблено розрахунки виходячи з середньоденного заробітку 148 грн. 83 коп., що безпідставно збільшує відповідальність відповідача по виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен складати 23 254 грн 06 коп. : 218 (робочі дні за час затримки) х 106, 67 грн.

Відзиву на вказану апеляційну скаргу суду надано не було.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги ТОВ Мєгос необхідно відмовити, виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом директора ТОВ Мєгос - ОСОБА_5 №7к від 22 червня 2017 року ОСОБА_2 прийнято на роботу на посаду водія з 22 червня 2017 року з окладом згідно штатного розпису (а.с. 13 т.1).

Наказом № 7/1к від 26.06.2017 р. ОСОБА_2 переведено на посаду менеджера (управитель) (а.с.20 т.1).

Наказом №9к від 31.08.2017 р. ОСОБА_2 31 серпня 2017 року звільнено з роботи за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 20 т.1).

Судом першої інстанції встановлено, що в день звільнення з відповідачем не було проведено повного розрахунку.

Відповідно до даних розрахунково-платіжної відомості ТОВ "Мєгос" №НЗП-01 за червень 2017 р., розмір заробітної плати ОСОБА_2. за 6 робочих днів становив 960 грн. (а.с.107 т.1).

Відповідно до даних розрахунково-платіжної відомості ТОВ "Мєгос" №НЗП-02 за липень 2017 р., розмір заробітної плати ОСОБА_2. становив 3200 грн. (а.с.108 т.1).

Відповідно до даних розрахунково-платіжної відомості ТОВ "Мєгос" №НЗП-01 за серпень 2017 р., розмір заробітної плати ОСОБА_2. становив 3200 грн. (а.с.109 т.1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову щодо стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати в сумі 2 576 грн та компенсації за невикористану відпустку за 4 календарні дні в сумі 426,68 грн., суд першої інстанції виходив з того, відповідачем було незаконно утримано вказані суми з заробітної плати позивача на погашення зворотної фінансової допомоги, яка була отримана його дружиною.

Доводи позивача про неотримання сум заробітної плати за весь період роботи у відповідача суд першої інстанції визнав необґрунтованими, з огляду на надані позивачем виписки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 18.12.2017 №1RDFGLM 91RVCP4K по картковому рахунку ОСОБА_2 (а.с.47-52 т.1).

Вважаючи правильним висновок суду першої інстанції про незаконність здійснення відповідачем відрахувань із заробітної плати на погашення зворотної фінансової допомоги, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу була виплачена решта заробітної плати шляхом перерахування коштів на рахунок позивача.

Надана відповідачем виписка містить відомості про поповнення рахунку позивача ОСОБА_5 в терміналі самообслуговування та не є належним доказом на підтвердження виплати йому заробітної плати.

Відповідно до положень ст. 24 Закону України "Про оплату праці" виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Належних та допустимих доказів на підтвердження згоди працівника на виплату заробітної плати через установу банку матеріали справи не містять.

Крім цього, як пояснив позивач, в період з 22.06.2017 по 11.07.2017 ОСОБА_5 було перераховано 44 594, 82 грн, а витрачено ним для здійснення перевезення 45171, 75 грн (а.с.138-142 т.2). В період з 25.07.2017 по 19.08.2017 ОСОБА_5 було перераховано 41 102,37 грн, а витрачено для здійснення перевезення 47 221,14 грн (а.с.143- 148 т.2).

Будь-яких заперечень на спростування вказаних доводів позивача відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що перераховані ним кошти на картковий рахунок позивача включали в собі суми заробітної плати є необґрунтованими.

Надана відповідачем копія наказу №5 від 23 червня 2017 р. про перевід коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 не є належним доказом на підтвердження вказаної обставини (а.с.93 т.1).

Висновок суду першої інстанції про те, що в судовому засіданні сторони визнали існування домовленості щодо виплати заробітної плати на картковий банківський рахунок позивача не відповідає обставинам справи.

Колегія суддів також не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації за невикористану відпустку за 4 дні, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 106,67 грн (а.с.110 т.1).

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати ( далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року .

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Враховуючи вказаний механізм нарахування, середньоденна заробітна плата позивача становить 148,84 грн, виходячи з такого розрахунку : 3200 грн х 2: 43 робочі дні.

Розмір компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки становить 593,36 грн (148,84 грн х4 дні).

Судом встановлено, що позивач у період з 22.06.2017 по 31.08.2017 перебував у відрядженні для виконання службового доручення відповідача.

Перший рейс (Україна-Бельгія-Україна) позивачем здійснено у період з 22.06.2017 по 11.07.2017.

Другий рейс (Україна-Німеччина-Бельгія-Україна) позивачем здійснено у період з 25.07.2017 по 19.08.2017.

При цьому у закордонному відрядженні позивач перебував у період з 27.06.2017 по 08.07.2017 та з 01.08.2017 по 09.08.2017, 21 календарний день. У відрядженні по території України він перебував 25 календарних дні.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача компенсації за час перебування позивача у службових відрядженнях, суд першої інстанції виходив з того, що наказом ТОВ "Мєгос" від 01 червня 2017 року встановлено з 01 червня 2017 року суми добових виплат на відрядження по Україні - 200 грн на добу; за кордон - 450 грн. Виплата ТОВ "Мєгос" сум добових на відрядження позивача підтверджуються виписками з особового рахунку (а.с.133, 135-140 т.1).

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачу компенсацій при службових відрядженнях.

Наявні в матеріалах справи ніким не завірені виписки з особового рахунку ОСОБА_5 такими доказами не є.

Наявні в них відомості про призначення платежів "відрядження" не спростовують доводів позивача про те, що суми отримуваних ним коштів від ОСОБА_4 були пов'язані з необхідністю оплати проїзду по платним дорогам країн Європи, стоянки, купівлі пального тощо.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені . Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці: за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилась браком не з вини працівника; працівників молодше 18 років при скороченій тривалості їхньої щоденної роботи тощо; а

також про гарантії для працівників на оплату: щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; при переведенні за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу або тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для переведених на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо; гарантії та компенсації в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень , роботи в польових умовах тощо.

Згідно додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України №98 від 02.02.2011 "Про суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", сума добових витратна відрядження до Бельгії та Німеччини становить 50 доларів США, по Україні - 60 грн.

Доказів того, що позивача було ознайомлено з розміром добових витрат на відрядження, встановлених наказом відповідача від №4 від 01 червня 2017 року, та останній з ними погодився матеріали справи не містять.

Враховуючи курс НБУ долара до гривні станом на 08.07.2017 та станом на 09.08.2017 , сума компенсації у зв'язку з закордонним відрядженням становить 27 214,50 грн, а у зв'язку з відрядженням по Україні - 1500 грн.

При цьому суд виходить з такого розрахунку: 26,06 грн х 12 днів х 50 доларів США = 15 636 грн.; 25,73 грн х 9 днів х 50 дол =11 578,50 грн; 60 грн х 25 днів =1500 грн.

Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог у вказаній частині.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування заподіяної моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено втрат немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку з нездійсненням з ним повного розрахунку.

Колегія суддів також не може погодитись з висновком суду першої інстанції і у вказаній частині.

З огляду на встановлення порушення відповідачем трудових прав позивача на отримання всіх належних сум, що належали працівнику на день звільнення, з урахуванням часу, протягом якого таке порушення триває, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

При цьому розмір такого відшкодування з урахуванням принципу розумності та справедливості суд визначає в сумі 2 000 грн.

Доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди у більшому розмірі, ніж це було встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять.

Враховуючи неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, у відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення в частині вирішення спору про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та за час перебування у службовому відрядженні та відшкодування моральної шкоди з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову.

З ТОВ Мєгос на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі 7360 грн, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки - 595,36 грн та витрати на відрядження в сумі 28 714, 50 грн.

Вказані суми зазначені без вирахування податків та обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством України.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони погодились з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення.

При цьому позивач пояснив, що не оскаржує судове рішення в частині визначення розміру середнього заробітку в сумі 32 444, 94 грн, виходячи з того, що середньоденна заробітна плата позивача становить 148, 83 грн.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "Мєгос", що судом першої інстанції були зроблені помилкові розрахунки виходячи з середньоденного заробітку 148, 83 грн, є необґрунтованими та підлягають відхиленню, оскільки при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ТОВ "Мєгос" задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За частиною 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій сумі 1762 грн. ( 704,80 грн + 1057,20 грн).

З відповідача в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 15 грн. 87 коп. ( 1777,87 грн - 1762 грн).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос на користь ОСОБА_2 середнього заробітку в розмірі 32 444 грн 94 коп. залишити без змін.

В іншій частині рішення суду скасувати.

Постановити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Віскозна, 7, офіс 107, код ЄДРПОУ 34956293) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 03083, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 7360 грн, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки - 595,36 грн, витрати на відрядження в сумі 28 714, 50 грн.

Вказані суми зазначені без вирахування податків та обов'язкових платежів, встановлених чинним законодавством України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос на користь ОСОБА_2 2 000 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору 1762 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Мєгос в дохід держави судовий збір в сумі 15,87 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 01 березня 2019 року.

Суддя-доповідач: Г.М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк