Рішення

від 20.07.2018 по справі 191/283/18

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/283/18

Провадження № 2/191/94/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Кухар Д. О.

за участю секретаря - Яніної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області Моргунов Олександр Володимирович, Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області про визнання недійсними довіреності, договору встановлення емфітевзису, договору позики,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що їй ОСОБА_1, належить земельна ділянка площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

28.08.2017 року отримавши витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, вона дізналась про проведення 23.08.2017 року державної реєстрації іншого речового права на свою земельну ділянку. Реєстрація іншого речового права здійснена державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області. Згоди та заяви на проведення таких дій позивач не надавала.

Звернувшись до державного реєстратора Миколаївської сільської ради, було в з'ясовано, що 23.08.2017 року державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області було прийнято заяву про державну реєстрацію права власності № НОМЕР_2 і прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за № 36756933 від 23.08.2017 року. На підставі даного рішення було проведено державну реєстрацію іншого речового права, а саме право користування земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1, для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Від власника земельної ділянки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності виданої 20.11.2012 року.

Звертаю увагу суд на те, що довіреність від 20 листопада 2012 року як односторонній правочин, на підставі якої вона уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 бути своїм представником з питань управління належної їй земельною ділянкою площею 5,530 га, підлягає визнанню недійсною, і як наслідок договір встановлення емфітевзису від 23.08.2017 року також необхідно визнати недійсним із наступних підстав.

У період з 2003 року по 2012 рік, позивач знаходилась у скрутному матеріальному становищі, на її утриманні знаходилась неповнолітня дитина, а також хвора мати за якою вона здійснювала постійний догляд та не могла через це працевлаштуватись.

Після смерті матері, позивач залишилась без житла, тому вимушена була придбати квартиру, позичивши гроші у знайомих.

10.12.2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки, їй потрібно було повертати позичені за квартиру гроші, вона звернулася до ОСОБА_2 з проханням позичити кошти, а в подальшому не сплачувати орендну плату за землю.

20.11.2012 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, умовою якого сторони ОСОБА_2 було видання довіреності йому та ОСОБА_3 на управління земельною ділянкою, який вона підписала під впливом тяжкої для неї обставини, а саме в обмін на матеріальну допомогу,оскільки вона з сином перебувала у крайній нужденності, без житла та будь-якої допомоги. Вважає, що така довіреність та договір підлягають визнанню її недійсними.

Звертає увагу суду на те, що вона, по-перше не мала наміру укладати договір встановлення емфітевзису на 100 років, по-друге в довіреності відсутні повноваження на укладення договору емфітевзису, лише зазначено, що представники мають право вносити зміни до Договору встановлення емфітевзису.

Всупереч вимогам ст. 283 ЦК України, відповідач, який за довіреністю являється представником позивача, уклав між собою договір встановлення емфітевзису.

Позивачем не було схвалено правочин, укладений між представниками 23.08.2017 року та взагалі про нього вона нічого не знала.

Вважає, що договір встановлення емфітевзису було вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки відповідачі навмисно поставили умову надання їй коштів - саме видання довіреності на управління землею. Тобто, з самого початку відповідачі мали намір позбавити її власності.

Договір встановлення емфітевзису вчинено на вкрай невигідних умовах. Так, у договорі зазначається, що передача емфітевзичного права відбувається за 100 000,00 гри. Для неї, як власника земельної ділянки, така умова договору є вкрай невигідною, оскільки оренда земельної ділянки (якщо рахувати по договору оренди, який було укладено між нею та ОСОБА_2.) більш ніж у три рази перевищує вартість вказану у договорі встановлення емфітевзису.

Позивач зазначила, що договір встановлення емфітевзису має посилання на договір позики від 20.11.2012 року, але даний договір потрібно визнати також недійсним, як вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки вона перебувала в дуже скрутному фінансовому положенні, без житла, тому для отримання грошових коштів від ОСОБА_2 і підписала договір позики на край невигідних умовах, а саме п. 4 договору передбачає сплату відсотків у розмірі - 40% річних. Вважаю, що такий розмір відсотків є край не вигідним, і якщо б не тяжкі обставини, в яких вона опинилась, то я ніколи б не підписала такий договір.

Грошові кошти вона отримала у розмірі 40 000,00 гривень, за домовленістю з ОСОБА_2 позичивши їх як майбутню сплату за договором оренди землі.

Оскільки у неї були довірительні відносини з ОСОБА_2, вона і підписала всі документи, які він їй надав. За попередньою домовленістю договір оренди повинен був діяти сім років, і починаючи з моменту отримання мною коштів, ОСОБА_2 не сплачував орендну плату, як і було домовлено. Саме у зв'язку з цим, вона і звернулася до відділу Держгеокадастру з метою зареєструвати припинення дії договору оренди землі, і після звернення дізналася про існування договору емфітевзису.

Враховуючи вищевикладені обставини просить суд, визнати недійсною довіреність від 20.11.2012 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., на підставі якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути представниками з питань управління належної їй земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р., укладений між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20.11.2012 року та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1.

Скасувати Державну реєстрацію укладеного 23.08.2017 року між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20.11.2012 року, та ОСОБА_2, договору встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1, зареєстрованого 23.08.2017 р. Миколаївською сільською радою Васильківського району Дніпропетровської області.

Визнати недійсним договір позики від 20.11.2012 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В. Витрати по справі покласти на Відповідачів.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що позов підтримує у повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2, та відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнали у повному обсязі та заперечували проти його задоволення, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначивши, що закінчився строк позовної давності. ОСОБА_1 на момент укладення договору позики працювала, не мала скрутного становища. За позичені гроші придбала квартиру.

Третя особа Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області Моргунов Олександр Володимирович у судове засідання не з'явися, але до його початку надав заяву якою просить розглядати справи без його участі.

Третя особа представник Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дослідивши заяви по суті справи, а саме позовну заяву, відзив відповідачів, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Так, згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно правового змісту положень ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3 від 14.07.2000 року ОСОБА_1 на підставі рішення ХІІ сесії ХХІІІ скликання Миролюбівської сільської Ради народних депутатів від 27.04.2000 року № 22788 належить земельна ділянка площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с. 21).

10.12.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі площею 5,530 га, на термін 5 років, з орендною платою за земельну ділянку у розмірі 3019 гривень 22 копійки (а.с. 13).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно договору позики від 20.11.2012 року реєстраційний № 874 укладеного між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 ( позичальник) - позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 100 000 гривень, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за весь час фактичного користування грошовими коштами 40 відсотків річних. Відсотки виплачуються під час остаточного розрахунку за весь період фактичного користування позиченими коштами ( а.с. 8).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 18.09.2012 року ОСОБА_1 придбала квартиру у місті Дніпропетровську за ціною 79 507 гривень 00 копійок (а. с. 15).

Судом встановлено, що договір позики укладено відповідно до чинного законодавства, обов'язки встановленні договором позики позикодавцем виконані у повному обсязі, позивачка отримала кошти у сумі 100 000 гривень, за які придбала квартиру, тому суд не вбачає підстав визнання договору позики недійсним.

Нормами ч. 1 ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відтак, видача довіреності є одностороннім правочином, на який розповсюджуються загальні правила щодо укладання правочинів, визнання їх недійсними та наслідків цього.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно довіреності від 20.11.2012 року реєстраційний номер 873 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути її представниками з питань управління належної їй земельної ділянки площею 5,530 га, що розташована на території КСП Миролюбівське Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі укладення договорів оренди, обробітку і таке інше, від її імені з будь - якою фізичною чи юридичною особою в порядку визначеному чинним законодавством на момент укладення цих договорів, а також вирішення будь - яких інших питань, крім відчуження щодо цієї земельної ділянки, крім того, уповноважені особи мають право вносити зміни до державного акту, виправляти помилки в ньому, виготовити і зареєструвати в разі необхідності новий державний акт, а також вносити зміни до Договору встановлення емфітевзису. Довіреність видана терміном на двадцять років і дійсна до двадцятого листопада дві тисячі тридцять другого року без права передоручень повноважень іншим особам ( а.с.9 ).

Суд дослідив документи, якими позивач обґрунтовує наявність скрутного матеріального становища в якому вона знаходилась на період укладання договору позики та довіреності, а саме: копія свідоцтва про смерть матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, копія рішення Синельниківського районного суду від 26.09.2003 року відповідно до якого, розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, копія трудової книжки серії НОМЕР_4 з якої вбачається, що ОСОБА_1 на підставі трудового договору № 04561200698 від 14.03.2012 року в період з 14.03.2012 року по 30.09.2014 року працювала продавцем у ФОП ОСОБА_8 ( а. с. 19, 20, 22).

Аналізуючи вищенаведені документи, суд приходить до висновку що свідоцтво про смерть матері та копія рішення про розірвання шлюбу є неналежними доказами у справі, а копія трудової книжки спростовує посилання позивача на наявність скрутного матеріального становища в період укладання позивачем договору позики від 20.11.2012 року та довіреності від 20.11.2012 року, оскільки була в цей період офіційно працевлаштована.

Суд вважає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вимог вкрай невигідних умовах. Особи, які його уклали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, тому вимоги позивачки з приводу визнання недійсним довіреність від 20.11.2012 року та договір позики від 20.11.2012 року не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 5 зазначеної статті укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з п.3 ч.1 ст.395 ЦК України, речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а відповідно ч.2 цієї статті законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

На підставіст.408 ЦК України, строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Таким чином, діюче законодавство передбачає можливість права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до договору встановлення емфітевзису від 23 серпня 2017 року ОСОБА_3 на підставі довіреності, діючий від імені власника ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право) зберігаючи за собою право розпорядження нею площею 5,53 га, яка знаходиться на території КСП Миролюбівське Миролюбівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області. Передача емфатичного права відбулося за 100 000 гривень, які власник отримав від емфітента згідно договору позики від 20.11.2012 року. Термін дії договору встановлено 100 років ( а. с. 10-11).

Згідно копії відомостей про право власності / право постійного користування з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, вбачається, що 23.08.2017 року державним реєстратором Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області здійснена державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, на підставі договору емфітевзису.

Відповідно до висновку спеціаліста, щодо вартості права користування земельною ділянкою від 08.02.2018 року - вартість права користування земельною ділянкою площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на правах емфітевзису строк на 100 років з 23.08.2017 року складає 594 627 гривень 00 копійок.

Довідка видана начальником відділу у Синельниківському районі Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровські області свідчить, що вартість земельного паю по Миролюбівській сільській раді 6,13 умовних кадастрових га станом на 01.01.2013 року становила 140 350 гривень 76 копійок.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 є приватним підприємцем, який займається фермерським господарством з використанням орендованих земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У той же час, в ході розгляду даної справи, таких порушень судом не встановлено. Спірний договір є дійсним, оскільки укладений на законних підставах, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Особи, які його уклали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Договір укладений у письмовій формі, пройшов держреєстрацію, земельна ділянка була передана відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, позивачка отримала обумовлену договором суму коштів відповідно до договору позики від 20.11.2012 року. Зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, договір емфітевзису від 23.08.2017 року є таким, що укладений на законних підставах, відповідно до вимог Цивільного Кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Правових підстав для визнання даного договору недійсним у межах заявлених позивачем вимог та підстав для скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно від 23.08.2017 року при розгляді даної справи не встановлено.

З огляду на вищенаведене, враховуючи, що доводи сторони позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та не ґрунтуються на вимогах закону, а ствердження відповідачів є слушними, доведеними та обґрунтованими, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи, що позивачу в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі - судові витрати у виді судового збору сплачені позивачем при зверненні до суду на підставі ст. 141 ЦПК України відшкодуванню відповідачами не підлягають.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263-265 ЦПК України, на підставі ст. ст. 15,16,203,215,237, 244,395,407,408,627 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України ,суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Новомиколаївського нотаріального округу Запорізької області Моргунов Олександр Володимирович, Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області відмовити повністю, а саме щодо:

визнання недійсною довіреності від 20.11.2012 р., яка посвідчена приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., на підставі якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 бути представниками з питань управління належної їй земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;

визнання недійсним договору встановлення емфітевзису від 23.08.2017 р., укладений між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20.11.2012 р., та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1;

скасування Державної реєстрації укладеного 23.08.2017 р. між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20.11.2012 р., та ОСОБА_2, договору встановлення емфітевзису щодо земельної ділянки площею 5,530 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1, зареєстрованого 23.08.2017 р. Миколаївською сільською радою Васильківського району Дніпропетровської області;

визнання недійсним договору позики від 20.11.2012 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу-- Запорізької області Моргуновим О.В;

стягнення витрат по справі з Відповідачів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Повне рішення складене 26.07.2018 року.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: Д. О. Кухар