Ухвала

від 11.07.2018 по справі 463/2137/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа №463/2137/17

провадження №61-38553ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк , на постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірною постанови старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Борського Р. М. від 26 квітня

2017 року про арешт майна боржника.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 04 лютого 2011 року Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 2-з5068/10 про стягнення з нього на користь ПАТ Фольксбанк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк , заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 225 013,32 грн. Державним виконавцем відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом та в подальшому винесено постанову від 26 квітня 2017 року про арешт майна боржника, якою заборонено вчинення реєстраційних дій щодо ТзОВ Надія-2 , засновником якого є ОСОБА_4, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів - 2 449 716,65 грн. Вважав таку постанову неправомірною, оскільки державний виконавець не звертався в межах даного виконавчого провадження з поданням про визначення частки майна боржника в товаристві. Натомість, таке подання скеровано до суду в межах іншого виконавчого провадження, хоча звернення стягнення на частку майна товариства пропорційно частці учасника повинно вирішуватись шляхом пред'явлення позову. Відтак, вважав, що державний виконавець не наділений повноваженнями виконувати рішення суду за рахунок корпоративних прав боржника, що виключає підстави для накладення арешту на ці права. Також у державного виконавця відсутні повноваження щодо заборони вчинення реєстраційних дій, однак в оскаржуваній постанові така заборона наявна.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 липня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 13 липня 2017 року залишено без змін.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_4 наухвалу Личаківського районного суду м. Львова

від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року з пропуском строку на касаційне оскарження, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті касаційна скарга відправлена до Верховного Суду 17 червня 2018 року.

Згідно зі статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки при проголошенні постанови апеляційного суду він не був присутнім, а отримав постанову апеляційного суду 31 травня 2018 року, для підтвердження чого надає докази.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження заявником пропущено з поважних причин, вважаю за можливе його поновити.

Разом з касаційною скаргою надійшло клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 8 Закону України Про судовий збір та важкий майновий стан, просить звільнити від сплати судового збору, оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік, для підтвердження чого надає довідки про нарахування та виплачену працівнику заробітну плату.

Частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України Про судовий збір , враховуючи майновий стан, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи обставини, викладені в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, колегія вважає за можливе звільнити ОСОБА_4

від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким визнати неправомірною постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 26 квітня 2017 року про арешт майна боржника.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Згідно статтею 383 ЦПК України2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно пунктом 1 статті 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є в тому числі звернення стягнення на корпоративні права.

Відповідно до вимог частин першої, третьої, четвертої статті 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно пунктом 2 частини 2 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Підставою для відмови в державній реєстрації прав відповідно до

пункту 6 частини першої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_4 на постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вірно виходив із того, що порушень при винесенні постанови старшим державним виконавцем не було, тому постанова є законною та винесена на підставі статті 56 Закону України Про виконавче провадження . При цьому суди зазначили, що арешт майна є лише заходом забезпечення виконання судового рішення.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Постановлені судові рішення, їх зміст і мотивування, а також доводи касаційної скарги, які по суті стосуються лише переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки неправильного застосування норм права не встановлено.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити.

Поновити ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження судового рішення.

Клопотання ОСОБА_4 про звільнення від сплати судового збору задовольнити.

Звільнити ОСОБА_4 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова

від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк , на постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю.В.Черняк