Рішення

від 27.07.2018 по справі 922/1391/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1391/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Національного антикорупційного бюро України, м.Київ, до 1) Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське м.Покровськ Донецької області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім-ресурс", м.Харків, про визнання угоди недійсною за участю представників:

позивача - Семенчука М.А. (довіреність № 95 від 26.12.2017) - в режимі відеоконференції;

1-го відповідача - Шевченка Р.В. (довіреність № 01/11-94/4 від 22.05.2018);

2-го відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України 25.05.2018 звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське м.Покровськ Донецької області, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім-ресурс", м.Харків, про визнання недійсним Договору поставки вугілля від 18.08.2015 № 18/08-1, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір був укладений з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", оскільки це призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством. Як на підставу визнання недійсним вищевказаного договору, позивач посилається на ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме невідповідність правочину інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.05.2018 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 22.06.2018, 1-й відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 не є актом цивільного законодавства, нормативно-правовим актом чи регуляторним актом, а саме не підпадає під поняття, визначені ст. 4 ЦК України та ст. 7 ГК України. Тому факт невідповідності спірного Договору Наказу № 237 не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі положень ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ст. 627 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України. Відповідач зазначає, що Міненерговугілля було відомо про факт відвантаження ДП "ВК "Краснолиманська" енергетичного вугілля на користь комерційних підприємств, що не є генеруючими компаніями, у тому числі на користь ТОВ "Торгівельний Дім - Ресурс" за спірним договором, а також про умови відвантаження такого вугілля. ДП "ВК "Краснолиманська" не могло у 2015 році постачати вугільну продукцію "Спільно із ДП "Вугілля України", як це рекомендувалося відповідно до п. 2 Наказу № 237. Державне регулювання відпускних цін на вугільну продукції було відсутнє на дату укладення договору та відсутнє сьогодні. Відповідач здійснює свою діяльність на умовах вільного формування ціни на вугільну продукцію, визначаючи її виходячи із попиту, пропозицій, які існують в даний час на конкретну марку вугілля на енергетичному ринку країни. Надані позивачем висновки експертів за результатами проведення судово-економічних експертиз не вказують на будь-які порушення при укладенні та виконанні спірного договору. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не визначено, які саме інтереси держави і суспільства порушені укладенням спірного договору та в чому саме полягає таке порушення.

У відповіді на відзив відповідача, яка надійшла до суду 09.07.2018, позивач не погодився з доводами відповідача через їх безпідставність та необґрунтованість. На думку позивача, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються намір відповідачів на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення оспорюваного правочину.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.07.2018, занесеною до протокола судового засідання, у справі № 922/1391/18 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.07.2018.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник 1-го відповідача проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник 2-го відповідача у судове засідання не з'явився; відзив на позов не надав; про причину неявки суд не повідомив. Доказів отримання 2-м відповідачем копії ухвали-повідомлення про призначення справи до розгляду по суті на час даного судового засідання до суду не надійшло. Копія попередньої ухвали-повідомлення, надісланої на адресу 2-го відповідача: 61000, м.Харків, вул. Молочна, 38 (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), повернута до господарського суду без вручення адресатові за закінченням терміну зберігання.

За таких обставин вбачається, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення 2-го відповідача про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 № 28, а тому 2-й відповідач, у розумінні вимог ст. 120 ГПК України, вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

При цьому, суд дійшов висновку, що неявка представника 2-го відповідача у судове засідання не перешкоджатиме розгляду справи по суті, у зв'язку з чим визнав за можливе розглянути справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи доказами, згідно ст. 202 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (позивач) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016 № 52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 209 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 18.08.2015 між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (1-й відповідач), як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім - Ресурс" (2-й відповідач), як покупцем, укладено Договір поставки вугілля № 18/08-1, за умовами якого 1-й відповідач зобов'язався поставити для 2-го відповідача вугільну продукцію, а останній - прийняти та оплатити її вартість.

Згідно п. 2.2. Договору поставки № 18/08-1, місце поставки вугілля: залізнична станція вантажоотримувача - ТЕС ПАТ "Центренерго".

Відповідно до п. 6.1. Договору, базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

У додатках №№ 1, 2 до Договору поставки № 18/08-1 сторони визначили ціну вугілля марки Г 0-100 у сумі 716,67 грн. за 1 тонну без ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору поставки № 18/08-1 у період з 31.08.2015 по 15.10.2015 відповідачами підписано акти приймання-передачі вугільної продукції, згідно з якими ДП "ВК "Краснолиманська" було відвантажено вугілля для Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" за ціною 716,67 грн. за 1 тонну без ПДВ.

Крім того, в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що 10.09.2015 між ТОВ "ТД Ресурс", як постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Центренерго", як покупцем, було укладено Договір поставки вугілля № 111/39 на орієнтовну суму 520000000,00 грн. з терміном поставки вугілля згідно зі Специфікаціями до Договору в залежності від потреби покупця з базовим значенням золи 23%, газовим значенням вологи 8,9%.

Згідно п. 6.1. Договору поставки вугілля № 111/39, ціна 1 тонни вугілля, що поставляється за цим договором, становить 1300,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 216,67 грн. з базовими показниками якості, визначеними у п. 4.2. Договору.

Тобто, як зазначає позивач, постачання вугілля ДП "ВК "Краснолиманська" для ПАТ "Центренерго" відбулось із залученням посередника - ТОВ "ТД Ресурс".

При цьому, на думку позивача, процентна різниця між ціною вугілля, за якою здійснено продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс", та ціною, за якою те ж саме вугілля було продано ТОВ "ТД Ресурс" для ПАТ "Центренерго", складає 51,16%.

Згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2012 № 405, ДП "ВК "Краснолиманська" є підприємством, що належить до сфери управління Міненерговугілля України.

Пунктом 2.2.1. Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є добування та збагачення кам'яного вугілля.

Позивач зазначає, що згідно п. 2 наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" наказано забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій та вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля.

Вказаний наказ опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені "Вісник паливно-енергетичного комплексу України" 2014, 03, № 3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014.

Вказаний наказ було надіслано до ДП "ВК "Краснолиманська" та зареєстровано останнім у книзі реєстрації вхідної кореспонденції 13.03.2014 за № 01/1-29.

Отже, як зазначає позивач, наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", яким визначено обов'язковість продажу збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій, був обов'язковим до виконання як для ДП "ВК "Краснолиманська", так і для ТОВ "ТД Ресурс".

Проте, внаслідок залучення посередника - ТОВ "ТД Ресурс" під час реалізації вугледобувним підприємством для ПАТ "Центренерго" видобутого вугілля не було дотримано вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

Наведене позивач, крім іншого, підтверджує протоколами допиту свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (які обіймали посади Міністра енергетики та вугільної промисловості України і його першого заступника у період з 27.02.2014 по 02.12.2014) у кримінальному провадженні від 05.07.2016 № 52016000000000222. Також на підтвердження того, що ТОВ "ТД Ресурс" було посередником під час постачання ДП "ВК "Краснолиманська" вугілля для ПАТ "Центренерго" позивач надає специфікацію від 10.09.2015 № 1 до Договору поставки вугілля № 111/39, у якій визначено, що виробником та вантажовідправником вугілля є ДП "ВК "Краснолиманська".

Крім того, у ході досудового розслідування встановлено, що 30.06.2015 між ДП "ВК "Краснолиманська" та ДП "Державна вугільна компанія" було укладено Договір поставки вугілля № 09-15/ЕНЦ, за умовами якого ДЛ "ВК "Краснолиманська" зобов'язалося поставити для ДП "Державна вугільна компанія" вугільну продукцію, а останнє - прийняти та оплатити її вартість.

Відповідно до п. 6.1. Договору поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ, базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

Згідно з додатками №№ 07/15-1, 08/15-1, 09/15-1, 11/15-1 до Договору поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ, ціна 1 тонни вугілля марки Г 0-100 складає 1080,00 грн. без ПДВ.

Тобто у той же період часу, що збігається з періодом укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1, ДП "ВК "Краснолиманська" постачалося вугілля марки Г 0-100 за ринковими цінами та значно вищими від тих, за якими було реалізовано вугілля для ТОВ "ТД Ресурс".

Як вказує позивач, ціну 1 тонни вугілля за Договором поставки № 18/08-1 у додатку № 2 (716,67 грн.) було визначено в день укладення Договору поставки вугілля № 111/39 - 10.09.2015.

Продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс" вугілля марки Г 0-100 за цінами, нижчими від ринкових, позивач також підтверджує висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 № 17820/16-53/20019/16-45 та висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05.10.2017 № 3516/3517-17.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок укладення Договору поставки вугілля № 18/08-1 між вугледобувним підприємством (ДП "ВК "Краснолиманська") та ТОВ "ТД Ресурс", яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій, і продажу вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, було порушено інтереси держави і суспільства.

Наявність у відповідачів наміру на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення Договору поставки № 18/08-1 позивач підтверджує наступними доказами:

- Договором поставки № 18/08-1 з додатками №№ 1, 2 (у т.ч. п. 2.2. Договору та п. 1 додатків);

- актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання умов Договору поставки № 18/08-1 (у т.ч. відомостями про вантажоодержувача);

- Договором поставки вугілля від 10.09.2015 № 111/39 зі специфікацією № 1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації);

- Договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків);

- наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" (у т.ч. п. 2 наказу).

Отже, оскільки в момент укладення Договору поставки № 18/08-1 його сторони усвідомлювали, що укладення даного договору призведе до порушення порядку продажу вугілля, встановленого наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, позивач вважає, що Договір поставки 18/08-1 суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим звернувся до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.

Ретельно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши усі фактичні обставини спору та надавши їм правову кваліфікацію, суд, приймаючи рішення у даній справі, виходить з наступного.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України". Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених, зокрема, ст.ст. 209, 364 Кримінального кодексу України. Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Судом встановлено, що Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 209 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

З урахуванням викладеного, господарський суд приходить до висновку про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України, актами цивільного законодавства визнаються Конституція України, Цивільний кодекс України, інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти інших органів державної влади України, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно, однією з підстав недійсності Договору поставки № 18/08-1 є його невідповідність законам або іншим нормативно-правовим актам.

Відповідно до п.8 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №382/2011, Міненерговугілля у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міненерговугілля України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Міненерговугілля України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міненерговугілля України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Відповідно до ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Пунктом 2 Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" наказано керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій. Також вказаним пунктом наказано вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля.

Пунктом 1 Указу Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92 від 03.10.1992 встановлено, що нормативно-правові акти міністерств підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Відповідно до п.п. 2-4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.12.1992 № 731, державній реєстрації підлягають нормативно- правові акти (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Згідно п. 6 вказаного Положення, державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади здійснює Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 15 вказаного Положення міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування

Як випливає з приписів ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності", регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" регуляторні акти міністерств офіційно оприлюднюються в "Офіційному віснику" та у газеті "Урядовий кур'єр" не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Як випливає зі змісту Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", зазначений наказ не носить міжвідомчий характер, оскільки згідно преамбули стосується виключно державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави. Крім того, зазначений наказ не встановлює та не скасовує норми права, не пройшов державну реєстрацію і опублікування у визначеному законодавством порядку.

З огляду на викладене, господарський суд приходить до висновку про те, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" не є ані нормативно-правовим, ані регуляторним актом міністерства. Відповідно, зазначений наказ Міненерговугілля України не є актом цивільного або господарського законодавства.

Таким чином, недодержання в момент вчинення правочину вимог Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Водночас, п. 11 Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" було попереджено про персональну відповідальність за виконання вимог цього наказу.

Як випливає з матеріалів справи, 1-й відповідач, ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська", надавало на адресу органу управління, Міненерговугілля України, зокрема, довідку щодо реалізації покупного вугілля по ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" на 31.12.2015 (код форми 5023), в рядку 23 якої, зокрема, міститься інформація про укладений з ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс" Договір поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, вид та вартість продукції, обсяги поставки за даним договором.

Матеріали справи не містять жодних доказів притягнення Міненерговугілля України посадових осіб ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" до відповідальності за відвантаження енергетичного вугілля як на користь ТОВ "Торгівельний дім-Ресурс", так і на користь інших суб'єктів господарювання, що не є генеруючими компаніями теплових електростанцій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прийнявши від ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" відповідну звітність про відвантаження енергетичного вугілля, та не притягнувши посадових осіб підприємства до відповідальності, міністерство, в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України, схвалило укладені ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" договори поставки. Такі правові висновки в подібних правовідносинах наведені в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12.

З огляду на викладене, твердження позивача про порушення відповідачами під час укладення та виконання оспорюваного договору вимог Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" є безпідставними та суперечать матеріалам справи. Суд критично оцінює надані позивачем показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про встановлення заборони на продаж енергетичного вугілля на користь не генеруючих компаній теплових електростанцій, оскільки хоча дані особи і перебували на керівних посадах в Міненерговугілля України, проте їх показання суперечать матеріалам справи та позиції міністерства, викладеній в офіційних документах.

Так, зокрема, як вже зазначав суд, Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" не є ані нормативним, ані регуляторним актом. Також даний наказ, на переконання суду, не містить жодних прямих заборон на укладення договорів поставки вугілля між вугледобувними підприємствами та не генеруючими компаніями теплових електростанцій. Даний наказ містить лише рекомендації, що адресовані виключно підприємствам, що входять до сфери управління Міненерговугілля України. Крім того, як випливає з наявного в матеріалах справи Протоколу спільної наради Міненерговугілля України від 16.12.2014, на якому, зокрема, був присутній свідок ОСОБА_5, ПАТ "Центренерго" було рекомендовано не укладати договори поставки вугільної продукції з суб'єктами господарювання, що зареєстровані та знаходяться на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" зареєстрована та знаходиться саме на такій території. Отже на спільній нараді 16.12.2014 Міненерговугілля України рекомендувало ПАТ "Центренерго" утриматись від укладення договорів поставки вугільної продукції, зокрема, з ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська".

Суд також зазначає, що сам по собі факт наявності укладеного між ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" та ДП "Вугілля України" і ДП "Державна вугільна компанія" укладених договорів поставки вугільної продукції на інших умовах, ніж, зокрема, визначені у Договорі поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, не є доказом факту реального постачання тієї самої вугільної продукції в той самий проміжок часу за різними цінами.

Як вказує у своєму відзиві відповідач, та підтверджується матеріалами справи, постачання вугілля за укладеними з ДП "Вугілля України" і ДП "Державна вугільна компанія" договорами здійснювалось ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" на підставі відповідних заявок. В свою чергу, з лютого 2015 року ДП "Вугілля України" не надавало ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" заявки на придбання вугільної продукції. Крім цього, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 14.07.2015 щодо ДП "Вугілля України" було порушено справу про банкрутство, а саме підприємство згідно наявних у справі доказів заборгувало ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" понад 70 мільйонів гривень.

Таким чином, твердження позивача про те, що протягом одного періоду часу ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугільної продукції на користь ДП "Вугілля України" за значно вищими цінами, ніж визначено оспорюваним Договором поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, не відповідає матеріалам справи. Щодо ДП "Державна вугільна компанія", то, як випливає з матеріалів справи, дане підприємство протягом дії оспорюваного договору не надавало заявок на придбання всього обсягу вугільної продукції, що реалізовувалась ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська". Як стверджує відповідач-1, ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська", та протягом розгляду справи судом не спростував позивач, Національне антикорупційне бюро України, підприємство не має інфраструктури для Зберігання значних обсягів видобутого вугілля, а тому за відсутності заявок від існуючих контрагентів державне підприємство реалізовувало вугілля іншим контрагентам, які надали кращі умови придбання продукції.

Суд також бере до уваги й те, що згідно довідки щодо реалізації покупного вугілля по ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" станом на 31.12.2015 (а.с. 184), 1-й відповідач здійснював реалізацію вугілля марки Г 0-100 не тільки на користь ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс", але й на користь інших суб'єктів господарювання, що не є генеруючими компаніями теплових електростанцій. Крім того, як випливає з даної довідки, ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугілля на користь ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс" за цінами, що є середніми та суттєво не відрізняються від цін, за якими вугілля даної марки було реалізовано іншим контрагентам 1-го відповідача у справі.

Твердження позивача про те, що ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугілля, яке є власністю українського народу, є безпідставним. Власністю українського народу є самі надра. Видобуте чи придбане, як у цьому випадку, вугілля є власністю надрокористувача, тобто ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська".

Відповідно до наявного в матеріалах справи Статуту ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" є підприємством, яке реалізує свою продукцію по цінах, які формуються в умовах економічної конкуренції, а у випадках, передбачених законодавством - по фіксованих цінах.

Згідно приписів ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Як випливає з наявного в матеріалах справи листа Міненерговугілля України вих. № 04/13-12164 від 22.11.2016, "...ціни на сортове вугілля, вугілля для коксування, а також вугілля для теплових електростанцій та інших споживачів визначаються постачальником і покупцем у договорах про продаж вугілля суб'єктами господарювання...". Також в даному листі Міненерговугілля України зазначило, що "...ціни на вугільну продукцію не регулюються, вугледобувні підприємства не належать до природних монополій, а відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", використовують вільні ціни, які встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Отже, законодавством Україні не передбачено державне регулювання цін на вугільну продукцію, ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, виходячи від конкретних умов договору.

З пояснень представника 1-го відповідача, наданих у судовому засіданні, вбачається, що на визначення ціни вугільної продукції суб'єктами господарювання впливає чимало факторів, зокрема:

1) економічна доцільність;

2) попит на відповідну марку вугільної продукції у визначений період;

3) об'єм продукції, що закуповується;

4) можливість подальших довгострокових відношень з контрагентом;

5) максимально короткий строк оплати, можливість попередньої оплати;

6) попит та обсяги виробництва продукції, що поставляється, у відповідному регіоні;

7) якісні показники відповідної марки вугілля (процентний вміст золи, вологи, сіри).

Також, відповідно до наявного в матеріалах справи Висновку експертного товарознавчого дослідження № 9637, складеного 03.07.2017 Харківським НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, вартість вугілля, зазначеного, зокрема, в Договорі поставки № 18/08-1 від 18.08.2015 та додатках до нього, є ринковою та входить в діапазон встановлених ринкових цін.

При цьому, господарський суд критично ставиться до висновку щодо ринкової вартості вугілля, наведеному в Висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, підготовленому Київським НДІ судових експертиз 04.05.2017, оскільки, як випливає з тексу даного Висновку (стор. 14 Висновку, а.с. 106 - зворот ) "...При визначенні вартості не враховуються умови контрактів". Проте, суд вважає, що враховуючи відсутність державного регулювання цін на вугільну продукцію та вільне формування цін, умови відповідного договору поставки вугільної продукції, такі як, обсяг поставки, умови оплати (попередня оплата або відстрочення платежу), умови поставки (в т.ч. хто несе витрати з транспортування та т.і.) мають істотне значення при визначенні вартості вугілля при укладенні договору.

Водночас, Висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, підготовленому Київським НДІ судових експертиз 04.05.2017, не встановлено необґрунтовану реалізацію за заниженими цінами ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" вугілля на користь ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс"; не вбачається нанесення збитків в результаті реалізації ДП "ВК "Краснолиманська" вугілля, в т.ч. на користь ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс", за Договором поставки № 18/08-1 від 18.08.2015; не встановлено необґрунтовану закупівлю вугілля за завищеними цінами ПАТ "Центренерго" за Договором поставки вугілля № 111/39 від 10.09.2015, укладеного з ТОВ "Торгівельний Дім - Ресурс"; не вбачається нанесення збитків в результаті закупівлі ПАТ "Центренерго" вугілля, в т.ч. у ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс" за Договором поставки вугілля № 111/39 від 10.09.2015.

Таким чином, Висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи, підготовленому Київським НДІ судових експертиз 04.05.2017, зокрема, не встановлено жодних порушень та збитків у результаті укладення та виконання відповідачами оспорюваного Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015.

Також суд звертає увагу, що Висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3516/3517-17, підготовлений Дніпропетровським НДІ судових експертиз від 05.10.2017, також не встановив заподіяння будь-яких збитків в результаті укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, укладеному між ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" та у ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс", та Договору поставки вугілля № 111/39 від 10.09.2015, укладеному між ПАТ "Центренерго" та ТОВ "Торгівельний дім - Ресурс".

Таким чином, за результатами проведення в межах кримінального провадження № 52016000000000222 двох судових експертиз не встановлено, зокрема, порушень при укладенні та виконання відповідачами Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, а також не встановлено заподіяння збитків ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" та ПАТ "Центренерго".

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому, суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 923цс15).

Оскільки позов Національного антикорупційного бюро України спрямований на захист інтересів держави і суспільства, суд має встановити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.

Доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 № 6-1528цс15, від 06.07.2015 № 6-166цс15, а також у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України.

Відповідно до п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, позивач не обґрунтував та належними доказами не довів, в чому саме полягав намір відповідачів порушити інтереси держави або суспільства. Крім того, позивач, не вказав, які саме інтереси держави або суспільства було порушено відповідачами внаслідок укладення та виконання оспорюваного Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, та в чому саме полягає таке порушення.

Також позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами, якій особі внаслідок укладення та виконання відповідачами оспорюваного договору було завдано шкоду та не доведено сам факт завдання шкоди.

Натомість, матеріалами справи, в тому числі наданими позивачем висновками судових експертиз, підтверджується, що Договір поставки № 18/08-1 від 18.08.2015 відповідає вимогам законодавства, а його укладення та виконання відповідачами не призвело до завдання збитків кому-небудь.

При цьому, суд враховує заперечення позивача стосовно того, що висновок експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 № 9637, проведеного за ініціативою ДП "ВК "Краснолиманська", не є належним доказом в розумінні ст.ст. 73, 76, 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить відмітки про попередження старшого наукового співробітника ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Проте, суд приймає даний висновок до уваги як письмовий доказ, наданий в обґрунтування позиції 1-го відповідача у справі, з метою порівняльного аналізу цін, за якими ДП "ВК "Краснолиманська" здійснювало реалізацію вугілля марки Г 0-100 своїм контрагентам, одночасно із довідкою щодо реалізації покупного вугілля по ДП "ВК "Краснолиманська" від 31.12.2015.

Крім того, суд зазначає,що позивач ані в поданій позовній заяві, ані під час розгляду справи судом, не довів наявність у будь-якої особи вини у формі умислу щодо порушення інтересів держави і суспільства, моральних засад під час укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з наведених приписів законодавства, суд приходить до висновку, що встановлення наявності ознак кримінального правопорушення під час укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1 від 18.08.2015, а також встановлення особи, якій завдано шкоду, противоправних наслідків та умислу у формі вини може бути здійснене лише в рамках кримінального процесу.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Таким чином, належним доказом наявності корупційного правопорушення під час укладення і виконання оспорюваного договору, а також встановлення особи, якій завдано шкоду внаслідок цього, противоправних наслідків та вини у формі умислу, може бути лише відповідний вирок суду в кримінальному провадженні № 52016000000000222.

Проте, доказів прийняття остаточного рішення у межах кримінального провадження № 52016000000000222 сторонами суду не надано.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою у позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 62, 117, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 203, 215, 627, 632 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 7 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності", ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України (03035, м.Київ, вул,Василя Сурікова, 3; код ЄДРПОУ: 39751280) до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (85310, Донецька область, м.Покровськ, м. Родинське, вул.Перемоги, 9; код ЄДРПОУ: 31599557) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім - Ресурс" (61000, м.Харків, вул.Молочна, 38; код ЄДРПОУ: 34468425) про визнання недійсною угоди відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.08.2018 р.

Суддя Н.М. Кухар