Рішення

від 27.06.2018 по справі 759/3149/17

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/3149/17

пр. № 2/759/910/18

27 червня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Фещук Т.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Дробязко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм про зміну формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю,

встановив:

ОСОБА_3 заявив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм (далі ТОВ Денді-Фарм ) про зміну формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 03.03.2017 р.

У зв'язку з відстороненням судді ОСОБА_4 від посади, справа прийнята до провадження суду у складі судді Величко Т.О., про що 25.05.2017р. винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 15.11.2017р. справа прийнята до провадження цього складу суду, у зв'язку з прийняттям суддею Величко Т.О. самовідводу, справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Позивачем до початку розгляду справи по суті подано заяву про уточнення позову, за якою він просив суд визнати незаконним формулювання причин звільнення його з посади головного бухгалтера ТОВ Денді-Фарм за сумісництвом, відповідно до наказу ТОВ Денді-Фарм від 26.01.2017 року № 113-к/тр, та змінити підставу звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул) на п.1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Позов мотивований тим, що позивача звільнено з роботи без належних на те законних підстав, з порушеннями чинного законодавства.

Відгуку на позов відповідачем не надано.

Представник позивача в судовому засіданні на вимогах позову наполягав, надав пояснення, що по суті зводяться до викладеного в позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти позову і заявив, що позивача було звільнено з роботи у відповідності до трудового договору та вимог чинного законодавства.

Судом встановлено таке.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_3 з січня 2011 року працював в ТОВ Денді-Фарм на посаді головного бухгалтера за сумісництвом.

Наказом генерального директора ТОВ Денді-Фарм від 26.01.2017 року №13-к/тр, ОСОБА_3, головного бухгалтера за сумісництвом, з 26.01.2017р. звільнено з роботи за прогул без поважних причин, згідно ст. 40 ч. 4 КЗпП України.

В обґрунтування наказу директор послався на те, що ОСОБА_3 в робочі дні з 19.12.2016р. по 26.01.2017р. був відсутній на роботі без поважних причин (не виконував покладених на нього функціональних обов'язків). Підставою для видання наказу слугували акти про відсутність на роботі, доповідні, службові записки керівників структурних підрозділів товариства.

Проте, погодитись з тим, що наказ є законним суд не може.

Так, представник позивача вказував, що позивач в листопаді звернувся до гендиректора ТОВ Денді-Фарм із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 1 КЗпП України, проте в прийнятті (реєстрації) заяви йому було відмовлено без пояснення причин, а тому він був змушений направити таку заяву поштою.

Ці пояснення знайшли своє підтвердження таким.

З 24.11.2016 року по 16.12.2016р. ОСОБА_3 перебував на лікуванні, що підтверджується з огляду на листки непрацездатності.

24.11.2016 року позивач надіслав на адресу ТОВ Денді-Фарм заяву про звільнення з роботи, за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, з 08.12.2016 року. Проте, даний лист було повернуто адресату, за закінченням терміну зберігання.

13.12.2016 року ОСОБА_3 знову надіслав на адресу ТОВ Денді-Фарм заяву про звільнення з роботи з 15.12.2016р., пославшись при цьому на відмову керівництва товариства в реєстрації заяви про звільнення, та відмову в отриманні заяви від 24.11.2016р., що була надіслана поштою.

Цю заяву отримано відповідачем 14.12.2016 року, проте рішення по суті заяви прийнято не було.

Натомість відповідач направив позивачу лист з вимогою надання лікарняного листа і попередженням про можливість звільнення з роботи за прогул.

Згідно зі ст. 38 ч. 1 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За таких обставин та вимог закону, виходячи з того, що відповідач не прийняв рішення про відмову в задоволенні заяви позивача, суд приходить до висновку, що відповідач фактично погодив звільнення позивача з роботи за власним бажанням в строк зазначений в заяві.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що прийняти рішення про звільнення позивача з роботи за власним бажанням за відсутності лікарняних листків не вбачалось за можливе, оскільки переписка сторін свідчить про те, що відповідачу було відомо про перебування позивача на лікуванні, а в отриманні копій лікарняних листків, що були надіслані поштою, відповідач 19.12.2016р. відмовився.

Відхиляє суд і доводи представника відповідача про те, що заяву позивача від 13.12.2016р. не можна розцінювати як заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, оскільки це суперечить змісту заяви.

Вимоги законодавства про неможливість звільнення працівника з роботи в період його тимчасової непрацездатності на випадок, передбачений ст. 38 ч. 1 КЗпП України, не поширюється.

Звільнення з роботи на підставі ст. 38 ч. 1 КЗпП України у строк менший ніж дві неділі з дня подання, не суперечить змісту цієї норми.

Отже, звільнення позивача з роботи за прогул є незаконним, а відтак суд визнає права позивача порушеними і такими, що підлягають судовому захисту за підстав передбачених ст.ст. 5-1, 235 ч. 3 КЗпП України, шляхом визнання незаконним звільнення ОСОБА_3 з роботи, та зобов'язання відповідача змінити підстави звільнення ОСОБА_3 з роботи зі ст. 40 ч. 3 КЗпП України на ст. 38 ч. 1 КЗпП України, тобто права підлягають відновленню фактично у спосіб запропонований позивачем.

Таким чином позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору за ставкою судового збору передбаченої Законом України Про судовий збір в сумі та 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм про зміну формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера за сумісництвом Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм , згідно з наказом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм від 26.01.2017 року №13-к/тр, за ст. 40 ч. 4 КЗпП України.

Вважати ОСОБА_3 звільненим з посади головного бухгалтера за сумісництвом Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм на підставі ст. 38 п. 1 КЗпП України, з 15 грудня 2016 року, та зобов'язати генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм внести відповідні зміни до наказу від 26.01.2017 року №13-к/тр.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Денді-Фарм (ЄДРПОУ 37396703) в дохід держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлено 05.07.2018 року.

Головуючий Сенько М.Ф.