Постанова

від 17.08.2018 по справі 38/416

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2018 р. Справа№ 38/416

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 17.08.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Компанії "Mirelis commerce S.A. "

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011

у справі № 38/416 (суддя Ю.Л. Власов)

за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангардбуд"

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі №38/416 позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки на вул. Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангардбуд" та зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів 04.11.2004 за №82-6-00242.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Авангардбуд" повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 3690 кв. м., вартістю 2100318,09 грн., кадастровий №8000000000:82:115:0099, яка знаходиться на вулиці Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва.

В іншій частині у позові відмовлено.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги зазначив, що статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тому враховуючи, що відповідач у 2004 році отримав в оренду земельну ділянку, на якій зобов'язався протягом не більше 3 років, тобто у 2007 році, завершити забудову земельної ділянки житлово-офісним комплексом з вбудовано-прибудованими приміщеннями, але цього зобов'язання не виконав та всупереч умовам договору не приступив до використання зазначеної земельної ділянки, тому істотно порушив умови договору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, представник компанії "Mirelis commerce S.A." звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416. Прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що 02.12.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авангардбуд" та Компанією "Mirelis commerce S.A." було укладено інвестиційний договір. Предметом цього договору було здійснення фінансування робіт будівництва та в подальшому передачу у власність інвестору частину новоствореного нерухомого майна. Разом з тим, 02.12.2005 між тими ж сторонами було укладено договір про делегування частини функцій замовника будівництва щодо здійснення підготовчих робіт.

Компанія "Mirelis commerce S.A.", як заінтересована сторона дізналася про це рішення лише після 07.05.2018, після того, як представник ТОВ "Авангардбуд" ознайомився з повним текстом рішення, що було винесено 29.11.2011 та зробив відповідні копії, тобто на права та обов'язки Компанії "Mirelis commerce S.A.", вплинуло рішення винесене 29.11.2011.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.

Також скаржник посилається на те, що іноземний інвестор, який здійснює фінансування робіт за інвестиційним договором мав би бути залучений до участі у справі на стороні відповідача, з метою захисту свого права, оскільки прийняття рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки безпосередньо впливає на його права та обов'язки та унеможливлює отримання результатів інвестиційної діяльності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.07.2018 апеляційну скаргу компанії "Mirelis commerce S.A." передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Шапталі Є.Ю., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Скрипка І.М., Гончаров С.А.

04.06.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) від представника "Mirelis commerce S.A." надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору, а саме: квитанція №266810009 від 04.07.2018 року на суму 31 632, 68 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 поновлено Компанії "Mirelis commerce S.A. " строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії "Mirelis commerce S.A." на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 та призначено до розгляду на 01.08.2018.

24.07.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, прокуратура просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

24.07.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження, яке мотивоване тим, що до прокуратури міста Києва 10.04.2018 надійшла апеляційна скарга скаржника без вихідного номера та дати, проте вказана апеляційна скарга до суду не направлялась та відсутня в матеріалах справи, а в апеляційній скарзі, яка наявна в матеріалах справи, скаржник вказує на те, що про рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 йому стало відомо лише після 07.05.2018. Тому, скаржником пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення, у зв'язку з чим прокуратура просить закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2018 відкладено розгляд справи на 17.08.2018.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 № 09.1-08/2340/18 , у зв'язку із перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці, яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2018, справу № 38/416 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2018 прийнято апеляційну скаргу Компанії "Mirelis commerce S.A." на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Чорна Л.В. до свого провадження.

16.08.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник прокуратури підтримав клопотання про закриття апеляційного провадження та заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 залишити без змін.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням додаткових пояснень поданих під час апеляційного провадження та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 скасувати, також заперечив проти задоволення клопотання прокуратури про закриття апеляційного провадження та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 скасувати, також заперечив проти задоволення клопотання прокуратури про закриття апеляційного провадження та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні 17.08.2018 представник Київської міської ради підтримав клопотання про закриття апеляційного провадження та заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо порушених прав та інтересів компанії "Mirelis commerce S.A." суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з апеляційної скарги та матеріалів справи, між ТОВ Авангардбуд та компанією "Mirelis commerce S.A." 02.12.2005 було укладено інвестиційний Договір. Предметом вказаного договору було здійснення фінансування робіт з будівництва та в подальшому передачу у власність інвестору частини новоствореного нерухомого майна.

Разом з тим, 02.12.2005 між тими ж сторонами було укладено Договір про делегування частини функцій замовника будівництва щодо здійснення підготовчих робіт.

З моменту укладення договору, скаржник виконував всі договірні зобов'язання, що підтверджується фактично виконаними роботами та наданими послугами. На виконання умов договору було розроблено технічну документацію для реалізації проекту, визначено технічно-економічні показники будівництва, архітектурно-планувальні рішення території. За замовленням скаржника на ім'я ТОВ Авангардбуд було отримано погодження будівництва від Інституту Археології, ДП Міжнародний аеропорт Бориспіль , розроблено архітектурно-планувальне завдання № 05-0178, отримано позитивний відгук щодо проекту від Ради Київської міської організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Крім того, виконання скаржником зобов'язань за договором підтверджується листом відповідача, який наявний в матеріалах справи.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма встановлює об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою цієї статті Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Тобто, іноземний інвестор, який здійснює фінансування робіт за інвестиційним договором має право на участь у справі, з метою захисту свого матеріально-правового інтересу, оскільки прийняття рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки безпосередньо впливає на його інтереси та унеможливлює отримання результатів інвестиційної діяльності.

В свою чергу, в Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною четвертою статті 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь - якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНК 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, згідно Рекомендації Rec (2004) 6 - "орган", про який ідеться у статті 13 Конвенції, не обов'язково має бути судовим, але якщо він не є таким, то його повноваження і ті гарантії, які він надає, доцільно визначати з огляду на реальну ефективність засобу правового захисту, який він забезпечує; - "ефективність" "засобу правового захисту" в значенні статті 13 не залежить від визначеності позитивного для заявника результату; проте вона містить певну мінімальну вимогу щодо швидкості розгляду (абз. 5 та 6 розділу Вступ , Рекомендації Rec (2004).

Статтею 7 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлює принцип змагальності, який передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності та те, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується інтересів апелянта, оскільки наведені ним і досліджені судом апеляційної інстанції обставини, свідчать про його участь у правовідносинах щодо яких судом першої інстанції розглянуто і вирішено спір. Апелянтом обґрунтовано наявність у нього безумовного правового зв'язку зі сторонами спору та безпосередньо судовим рішенням через наявність матеріально-правового інтересу.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги встановив наступне, 24.06.2004р. позивачем прийнято рішення №339/1549 (п.55) про передачу Відповідачу в довгострокову оренду на 10 років земельної ділянки площею 0,37 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Між Позивачем та Відповідачем 18.10.2004р. було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 04.11.2004р. за №82-6-00242 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Згідно з п.1.1 договору Позивач, на підставі п.55 рішення Київської міської ради від 24.06.2004р. за №339/1549, за актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до п.2.1 договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування -вул Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва; розмір - 3690 кв.м.; цільове призначення -для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:82:115:0099.

У відповідності до п.5.1. договору умови збереження стану об'єкта оренди, зокрема, на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки.

Пунктом 8.4 договору визначено, що Відповідач зобов'язаний завершати забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Згідно з п. 11.4 договору останній може бути розірваний, зокрема, в односторонньому порядку за ініціативою Позивача, із звільненням Позивача від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі порушення Відповідачем строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених в п. 8.4. договору.

Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації 21.09.2011р. проведено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Кіквідзе, 1-б, у Печерському районі м. Києва, к.н.: 85:115:009, яке оформлене актом №659/06.

У відповідності з вказаним актом відповідач не приступив до використання зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Місцевим господарським судом встановлено, що 24.06.2004р. Позивачем прийнято рішення №339/1549 (п. 55) про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРДБУД", в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,37 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

18.10.2004р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 04.11.2004р. за №82-6-00242 у книзі записів державної реєстрації договорів. Відповідно до п. 1.1 договору Позивач на підставі п. 55 рішення Київської міської ради від 24.06.2004р. за №339/1549, за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до п.2.1 договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування -вул. Кіквідзе, 1-б у Печерському районі м. Києва; розмір - 3690 кв.м.; цільове призначення -для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом; кадастровий номер - 8000000000:82:115:0099. Відповідно до п.5.1. договору умови збереження стану об'єкта оренди, зокрема, на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Згідно абз. 2 п. 8.4 договору Відповідач зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

21.09.2011р. Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації проведено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Кіквідзе, 1-б, у Печерському районі м. Києва, к.н.: 85:115:009, яке оформлене актом №659/06. Згідно з вказаним актом відповідач не приступив до використання зазначеної земельної ділянки.

Відповідач у 2004 році отримав в оренду земельну ділянку, на якій зобов'язався протягом не більше 3 років, тобто у 2007 році, завершити забудову земельної ділянки житлово-офісним комплексом з вбудовано-прибудованими приміщеннями, але цього зобов'язання не виконав та всупереч умовам договору не приступив до використання зазначеної земельної ділянки.

Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про істотне порушення відповідачем умов договору оренди, зокрема п. 8.4., у зв'язку з чим повністю задовольнити позовну вимогу Прокурора про розірвання спірного договору та частково позовну вимогу Прокурора про зобов'язання Відповідача повернути Позивачу земельну ділянку в частині площі 3690 кв. м., яка була фактично передана Відповідачу за спірним договором.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується і вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також невірним застосуванням норм матеріального права, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 цієї статті).

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору оренди), орендодавець має право вимагати від орендаря:

- використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;

- дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;

- при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

- не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

- відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

- попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору оренди) визначено, що орендар земельної ділянки має право:

- самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

- за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

- отримувати продукцію і доходи;

- здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

- приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

- виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

- дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Пунктом 8.4 Договору оренди передбачено, що орендар, зокрема, зобов'язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

Відповідно до п. 11.5 Договору оренди, договір може бути достроково розірваний у раз невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у пункті 5.1 та 8.4 цього договору.

У пункті 2.20 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (надалі - Постанова) зазначено, що при вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно з п. 2.21 Постанови, у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, наприклад, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією. Разом з тим слід звернути увагу на те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не, наприклад, невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Відповідно до п. 2.22 Постанови, якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов'язку щодо здачі об'єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень Законів України "Про основи містобудування" та "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об'єкта. У вирішенні таких спорів суди повинні з'ясовувати, у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв'язку з зазначеною обставиною, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а тому чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання. При цьому судами також повинні досліджуватися якісні характеристики об'єкта будівництва, обсяг будівництва, а також реальні строки здачі в експлуатацію об'єкта, що має визначатися проектом будівництва, який відповідно повинен бути предметом вивчення судом.

В свою чергу, в матеріалах справи наявні копії наступних документів, а саме:

- Лист - погодження від НАН України Інституту Археології № 28-4а-125/01 від 12.04.2007 на ім'я директора ТОВ Авангардбуд на замовлення скаржника, в якому Інститут Археологвї не заперечив проти будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою, вул. Кіквідзе, 1-Б у печерському районі міста Києва;

- Лист № 77/7 від 13.07.2007 від Ради Київської міської організації Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, на ім'я директора ТОВ Авангардбуд на замовлення скаржника, в якому Рада не заперечила проти будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою, вул. Кіквідзе, 1-Б у печерському районі міста Києва;

- Лист №08-22-311 від 09.02.2012 від ДП Міжнародний аеропорт Бориспіль, на ім'я директора ТОВ Авангардбуд на замовлення скаржника, в якому аеропорт погодив абсолютну позначку житлово-офісного комплексу на вул. Кіквідзе, 1-Б, у Печерському районі м. Києва з абсолютною відміткою верху будівлі 239,7 м. у Балтійській системі висот

- Архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) № 05-0178, яке затверджене Заступником начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 01.04.2005.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (презумпція вини).

З огляду на викладене, оцінюючи в сукупності наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що порушення строків забудови земельної ділянки за Договором оренди сталося не з вини відповідача, адже отримання дозвільної документації на забудову земельної ділянки не залежить від волі відповідача, проте такі обставини впливають на строки забудови земельної ділянки, оскільки відповідач не має права вчиняти дії по будівництву не отримавши обумовленого законом обсягу погодження будівельної документації та відповідні погодження служб, на які законом покладено функції дотримання забудовниками вимог закону при будівництві об'єктів нерухомості.

Також, прокурором та позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 86 Господарського процесуального кодексу України ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи факту завдання відповідачем шкоди органу місцевого самоврядування у зв'язку з незабудовою земельної ділянки за Договором оренди.

Навпаки, наявними матеріалами справи (актом обстеження земельної ділянки № 659/06 від 21.09.2011) підтверджується, що відповідачем не вчинено жодних дій, які б завдавали шкоди як земельній ділянці (зокрема внаслідок її використання не за цільовим призначенням), так і органу місцевого самоврядування у зв'язку з незабудовою земельної ділянки за Договором оренди.

Таким чином, судом апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено факту порушення відповідачем прав орендодавця за договором оренди, тобто Київської міської ради, відносно незабудови земельної ділянки у строк, встановлений Договором оренди, а прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76,86 Господарського процесуального кодексу України істотного порушення відповідачем умов Договору оренди, як не встановлено і порушення відповідачем виконання своїх обов'язків, обумовлених ст. 25 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим підстави для дострокового розірвання Договору оренди - відсутні, у зв'язку з чим вимога прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, оскільки підстави для розірвання Договору оренди відсутні, а тому і підстави для зобов'язання відповідача повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 3690 кв.м., нормативно-грошова оцінка якої становить 2 100 318,09 грн., що розташована на вул. Кіквідзе, 1-Б, у Печерському районі м. Києва, за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, у зв'язку з чим вимога прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову про розірвання Договору оренди та зобов'язання відповідача повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 3690 кв.м., нормативно-грошова оцінка якої становить 2 100 318,09 грн., що розташована на вул. Кіквідзе, 1-Б, у Печерському районі м. Києва, оскільки вказаний висновок зроблено судом першої інстанції з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому, у відповідності до статті 277 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, зроблені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а також судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, ст. 275, 277 ст. 282, 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Компанії "Mirelis commerce S.A." на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2011 у справі № 38/416 - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангардбуд" про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

4. Матеріали справи № 38/416 повернути до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Л.В. Чорна

Повний текст постанови складено 22.08.2018