Постанова

від 18.01.2010 по справі 9/125-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 УКРАЇНА

Харківський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         12 січня 2010 року                                                  Справа № 9/125-09

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Фоміної В.О., судді Гончар Т.В., судді Кравець Т.В

при секретарі –Горбачовій  О.А.

за участю представників:

позивача  –не з'явився          

відповідача –ОСОБА_1 (дов. у справі)

третьої особи –не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства “ВМ” (вх. № 3487 С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2009 року  по справі №  9/125-09          

за позовом:  Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства “ВМ”, м. Суми

до відповідача: Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи                             ОСОБА_2, м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні  відповідача –   Споживче товариство «Козацька слобідка».

про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 11 250 грн. 00 коп., -

в с т а н о в и л а:

У березні 2009 позивач звернувся з позовною заявою та після збільшення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача 11 250 грн., з яких: 3 750 грн. 00 коп. відшкодування збитків, 7 500 грн. 00 коп. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця; зобов‘язати відповідача повернути позивачу торгівельне місце № 50 в стані, в якому було одержано в оренду та стягнути з відповідача судові витрати: 112 грн. 50 коп. державного мита за вимогу майнового характеру, 85 грн. 00 коп. державного мита за вимогу немайнового характеру, 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2000 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач не виконує обов‘язків з повернення об‘єкту оренди (найму) після припинення договірних відносин і не повертає торгівельне місце, чим завдає позивачу збитки майнового характеру, які полягають у тому, що протягом 10 місяців відповідач перешкоджає позивачу отримувати доходи від використання торгівельного місця, яке повинно було бути повернено позивачу після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору.         Рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2009 року (суддя Зражевський Ю.О.) позивачу в задоволені позову –відмовлено. Рішення мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Мале приватне виробничо-торгівельне підприємство “ВМ” в апеляційній скарзі порушує питання про скасування вищевказаного рішення та прийняття нового, яким задовольнити в повному обсязі   позовні   вимоги,  посилаючись на  невідповідність висновків суду обставинам справи та прийняття рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки суду щодо відсутності в матеріалах справи будь - яких доказів, які б підтверджували факт зайняття відповідачем торгівельного місця № 50 після закінчення договору оренди не відповідають матеріалам справи та дійсним обставинам справи. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальних збитків та неустойки за допущене відповідачем цивільне правопорушення суд дійшов невірного висновку, що позивачем не надано суду доказів направлення відповідачу листів з вимогою звільнити та повернути позивачу торгівельне місце № 50, яке перебувало у відповідача в оренді.

Представник позивача у призначене судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини не прибуття суд не повідомив, заперечення по скарзі не надав, не з’явлення представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього Суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа  ОСОБА_2 просить рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2009 року залишити без змін, а  апеляційну скаргу –без задоволення. Вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим без порушень процесуальних норм і норм матеріального права, що при ухваленні рішення судом першої інстанції були повністю досліджені обставини, що мають значення для справи; обставини, які суд визнав встановленими є доведеними; викладені в рішенні висновки суду відповідають обставинам справи. А наданими відповідачем доказами спростовуються доводи позивача щодо не повернення  відповідачем орендованого майна та використання ним цього майна на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди спірного торгового місця.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні  відповідача відзив на апеляційну скаргу суду не направила і також не скористалася своїм правом на участь в судовому засіданні та не забезпечило явку представника в призначене судове засідання, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про що свідчить  поштове повідомлення з відміткою про її  вручення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши учасників провадження у справі, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з  матеріалів справи 06 лютого 2008 року між малим приватним виробничо-торгівельним підприємством «ВМ»(позивач) та суб‘єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_2 (відповідач) укладено договір № 50, відповідно до якого, позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування торгівельне місце № 50 на території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2ж, розмір якого складає 5 квадратних метри, для торгівлі продовольчими товарами.

Пунктом 7.1.1 зазначеного договору сторони обумовили, що договір оренди вважається втратившим чинність з 31.03.2008 року та пролонгації не підлягає.           Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, керуючись нормами  статті 179, частини 1 статті 184, частини 2 статті 185, частини 1 статті 190, статті 759, частини 1 ст. 760, частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України виходив з того, що предмет договору сторонами встановлений як платне користування не споживаною річчю - торгівельним місцем, яка визначена індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торгівельного місця, ціллю використання. Про те, що між сторонами після підписання вищевказаного договору виникли правовідносини найму свідчать також такі факти, що пунктом 3.1.4 вищевказаного договору сторонами встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 4.1. вищезазначеного договору встановлено розмір орендної плати за договором.

      Відповідно до пункту 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, торгівельне місце може використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду.

   Враховуючи вказані обставини, суд правильно встановив той факт, що договір № 50 від 06.02.2008 року є за своєю суттю договором найму (оренди), а не договором про надання послуг.         При цьому суд першої інстанції послався на частину 1 статті 763 Цивільного кодексу України, за якою договір найму укладається на строк, встановлений договором.

   Частинами 1 та 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані,  в якому вона була одержана,  з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо  наймач  не  виконує  обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати  від  наймача  сплати  неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

    В обгрунтування позовних вимог МПВТП «ВМ»посилається на те, що  листами № 46 від 17.03.2008 року та № 62 від 20.05.2008 року (копії яких додані до матеріалів справи с.с. 34, 35 т. 1) повідомляв відповідача про те, що договір оренди торгівельного місця пролонгуватися не буде та просив останнього звільнити займане торгівельне місце. Разом з тим, в листі за № 46 зазначено про необхідність відповідачу звільнити місце, передане йому в оренду, до 01 квітня 2008 року (а.с. 34 т. 1). Цей лист датовано 17 березня 2008 року, тобто до спливу терміну дії договору, який визначений його умовами, тобто до 31.03.2008 р. Доказів направлення та вручення відповідачеві листа  від 17.03.2008 року  матеріали справи не містять, як відсутні і належні і допустимі докази на підтвердження того, що відповідач користувався торгівельним місцем після закінчення строку договору оренди. Копії фіскальних чеків  Укрпошти (а.с 67 т. 1) датовані -23.01.08р., 10.12.08р., їх оригінали та фіскального чеку  від 22.05.08р. позивач для огляду на вимогу суду не надав.

З матеріалів справи також вбачається, що 20.03.2008 року між споживчим товариством «Козацька слобідка»(замовником) та дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства «Сумбуд»будівельно-монтажним підприємством «Хімбуд-2» (виконавець) був укладений договір про надання послуг. Цим договором передбачено, що виконавець зобов‘язується по завданню замовника надати послуги крана та автотранспорту по переміщенню (навантаженню та перевезенню) торгівельних кіосків членів споживчого товариства замовника з території торгівельної зони в м. Суми, вул. Леваневського, 2ж (п. 1.1 Договору).

Додатком № 1 до договору від 20.03.2008 р. визначений перелік членів споживчого товариства (з зазначенням прізвища відповідача), а також із зазначенням номерів торгівельних місць на яких розташований і кіоск відповідача, який знаходиться на торгівельному місці № 50.

Виконання умов договору належним чином –вивезення кіосків (в тому числі і торгівельного кіоску № 50) з території ринку за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2ж підтверджується відповідним актом приймання-передачі виконаних робіт від 30.03.2008 року. З огляду на зазначене, третя особа вважає, що відповідач належним чином виконав умови договору № 50 від 06.02.2008 року, у частині своєчасного звільнення торгівельного місця № 50 з території ринку та будь-яких перешкод в його використанні позивачу не створював.

До того ж, слід зазначити, що майно, яке знаходилося на спірному торгівельному місці № 50 було передано відповідачем в якості вступного та обов*язкового внеску у власність споживчого товариства «Козацька слобідка», що підтверджується відповідним протоколом загальних зборів членів даного товариства від 27.03..08р. та актом приймання-передачі майна в якості вступного та обов*язкового внеску від 27.03.08р. (копії документів додані до матеріалів справи а.с. 102-103 т. 1).

Отже, вказаними доказами підтверджується факт, що станом на 31.03.2008 року відповідач не користувався торгівельним місцем № 50 після втрати чинності договору оренди.

В подальшому торгівельний кіоск відповідача зберігався за адресою: м. Суми, вул. Курська, 115а в період з 31.03.2008р. по 31.03.2009р., що, зокрема, підтверджується договором зберігання від 31.03.2008р., який був укладений між; СТ «Козацька слобідка»та ФОП ОСОБА_3 (копія договору додається).

Позивач же не довів і матеріали справи не містять доказів, що відповідачем торгівельне місце № 50 по вул. Леваневського, 2ж в м. Суми не було звільнене в строк, передбачений умовами договору і відповідач ним користувався, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця у розмірі 7 500 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають, як не підлягають задоволенню вимоги позивача повернути торгівельне місце № 50 в стані, в якому воно було одержано в оренду.

         Виходячи з приписів статті 22, статті 224, п. 4 ст. 611, частин 1, 2, 4 ст. 623 Господарського кодексу України необґрунтованими та недоведеними визнані судом першої інстанції і позовні вимоги щодо стягнення збитків.

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки.

Але позивач, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надав  доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача   збитків.

Головним аргументом позивача щодо не повернення йому відповідачем торгівельного місця після втрати чинності договором (з 31.03.2008 р.) є відсутність вчинення правочину на таке повернення, а саме, акту приймання-передачі торгівельного місця. Однак, умовами укладеного між сторонами договору порядок повернення не споживаної речі (торгівельного місця) та складення акту приймання-передачі не визначено та не регламентовано.

Як вбачається із листа позивача № 46 від 17.03.2008р. (а. с. 34 т. 1),  позивач вимагав звільнити спірне торгівельне місце в зв'язку з плановою реконструкцією ринку та проведенням на ньому відповідних ремонтних робіт. Тобто за наявності вказаних обставин позивач об'єктивно був позбавлений можливості отримувати прибуток від здачі в оренду спірного торгівельного місця.

Позивач не довів, що у разі звільнення відповідачем торгівельного місця воно  було б здано в оренду іншим господарюючим суб'єктам або використані іншим чином з метою отримання прибутку.

          Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.            З такими висновками погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

            Слід зазначити, що сторони та інші учасники процесу  обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу у змагальності. Активність суду в забезпеченні принципу змагальності  полягає в тому, що суд створює необхідні умови для реалізації прав  сторін на повне та об’єктивне з’ясування обставин справи.

З метою встановлення дійсних обставин справи колегією суддів  в судовому засіданні 08.12.2009 р. справа відкладалася та надавалась можливість заявнику апеляційної скарги надати необхідні належні докази, які б підтвердили  правомірність його вимог. Однак, суду апеляційної інстанції останній аргументованих доводів та жодного документу з правовим обґрунтуванням на підтвердження правомірності своєї позиції по справі так і не надав, хоча у позивача було достатньо часу для обґрунтування своєї  позиції.

В протилежність зазначеному відповідач довів доказами, які були належним чином досліджені та оцінені місцевим господарським судом при вирішенні спору, а також додатково поданими на вимогу суду доказами, що  спростовують доводи позивача щодо не повернення відповідачем орендованого майна та використання відповідачем цього майна на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди спірного торгівельного місця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. що вказаними доказами підтверджується факт, що станом на 31.03.2008 року торгівельне місце було звільнене відповідачем. Тому, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу торгівельне місце № 50 в стані,  в якому було одержано в оренду задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевказаного не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині  стягнення з відповідача на користь позивача - 7500 гривень  неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця і висновок суду в цій частині є цілком правомірним.

Що ж до позовних вимог про стягнення з відповідача 3750 гривень збитків, які полягають у неодержанні позивачем доходу у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідача,  колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, під збитками розуміються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

В силу ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;     матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором, а при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Зазначена норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були би ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Як зазначає позивач, розмір збитків становить 3750 гривень і розрахований, виходячи із суми розміру місячної орендної плати (250 грн. 00 коп. х 15 місяців) за користування торгівельним місцем, яка була встановлена сторонами на час дії договірних відносин.

Наданий позивачем розрахунок суми збитків (неодержаного доходу), яку просить стягнути з відповідача не прийнятий судом першої інстанції через недоведеність позивачем, тому як заявлені до стягнення збитки у сумі 3750 гривень обґрунтовуються лише умовним припущенням про можливість отримання позивачем доходу саме на вказану суму.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність прямого зв*язку між діями відповідача та заявленими позивачем збитками в  зазначеній сумі, як неотриманого прибутку. До того ж, позивач, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не надав доказів на підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача   збитків.

До того ж, позивач не довів факт належності йому прав на торгівельне місце. З наданих відповідачем суду апеляційної інстанції доказів, а саме рішення Сумської міської ради від 04.03.09р.  № 2432-МР вбачається, що на даний час навколо земельної ділянки площею 0,1550 га по вул. Леваневського, 2ж у м. Суми склалася суперечлива ситуація між суб*єктом господарювання  МПВТП «ВМ», з одного боку, та фізичними особами-підприємцями і Споживчим товариством «Козацька слобода», з другого боку, щодо права володіння і користування цією земельною ділянкою. Тому вказаним рішенням було доручено управлінню земельних ресурсів Сумської міської ради визначити в натурі межі земельних ділянок площею 0,1 га та 0,0550 га. Акт визначення в натурі меж земельної ділянки площею 0,1 га на орендне користування якої претендує МПВТП «ВМ» позивач не надав.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що  позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків задоволенню не підлягають, а рішення в цій частині залишається без змін.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на отримання адвокатських послуг в сумі 2 000 грн. Вимоги позивача в цій частині також задоволенню не підлягають, оскільки при розподілі судових витрат, пов*язаних з послугами адвоката, ці витрати покладаються  на позивача в разі –відмови в позові.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства “ВМ” залишається без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2009 року  по справі №  9/125-09 –без змін.

 На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103,  ст. 105,  ГПК України,

постановила:

       Апеляційну скаргу Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства “ВМ” залишити без задоволення.

       Рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2009 року  по справі №  9/125-09  залишити без змін.

         Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                       В.О. Фоміна  

                      Суддя                                                       Т.В. Гончар

                      Суддя                                                       Т.В. Кравець

Постанова підписана 18 січня 2009 року