Постанова

від 27.08.2018 по справі 910/922/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2018 р. Справа№ 910/922/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія.

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018

у справі №910/922/18 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Приватного підприємства ТЛК Європа

до Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія.

про стягнення 1 633 160,08 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ТЛК Європа (надалі - ПП ТЛК Європа ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія. (надалі - ПрАТ УТСК ) про стягнення 1 633 160,08 грн страхового відшкодування, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за договором добровільного страхування відповідальності експедитора № 13139 від 05.02.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18 позов задоволено, стягнуто з ПрАТ УТСК на користь ПП ТЛК Європа 1 633 160,08 грн страхового відшкодування та 24 497,41 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив доведеності позивачем настання страхового випадку, передбаченого умовами укладеного сторонами договору добровільного страхування відповідальності експедитора, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок виплатити позивачеві страхове відшкодування в межах страхової суми за договором, яка у гривневому еквіваленті на час складання позовної заяви становила 2 602 330,00 грн; враховуючи невиконання відповідачем вказаного обов'язку, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПрАТ УТСК звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказував на те, що судом були порушені вимоги ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України щодо змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення; судом не було досліджено всі докази у справі, які в своїй сукупності підтверджують наявність підстав для відмови позивачеві у виплаті страхового відшкодування; суд безпідставно прийняв в якості доказу показання свідка, який є єдиним засновником та бенефіціарним власником позивача, а відтак зацікавленою особою у вирішенні спору на користь останнього; судом не враховано умови укладеного сторонами договору, згідно яких у разі настання страхового випадку відповідач зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування клієнту та/або третім особам, при цьому, страхувальникові (позивачеві) страхове відшкодування може бути виплачено лише після того, як останній за письмовим погодженням зі страховиком компенсував заявнику претензії збитки, завдані внаслідок страхового випадку.

Також апелянт наголошував на тому, що позивач не повідомляв ПрАТ УТСК до 2017 року (майже три роки) про настання події, що мала ознаки страхового випадку та не надав жодного документу, який мав надати страхувальник відповідно до умов договору; позивач не звертався до відповідача з письмовим погодженням щодо виплати страхового відшкодування (збитків) Товариству з обмеженою відповідальністю Омега-Автопоставка , а також не відшкодовував останній будь-яких збитків, що підтвердив представник позивача в судовому засіданні 10.05.2018.

Крім того, скаржник посилався на безпідставність стягнення судом страхового відшкодування у визначеному позивачем розмірі, з огляду на жодним чином не підтверджений розмір штрафних санкцій, а також без урахування умов договору, відповідно до яких страховиком не покриваються непрямі збитки та не отриманий прибуток, не відшкодовуються збитки не підтверджені документально та штрафні санкції до страхувальника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ УТСК на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18, встановлено ПП ТЛК Європа строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що подана ним заява свідка правомірно прийнята судом першої інстанції, оскільки така відповідає вимогам чинного ГПК України, а твердження скаржника про зацікавленість свідка є намаганням відповідача уникнути відповідальності; матеріали справи не містять жодних доказів, що відповідач своєчасно розглянув подану особисто представником позивача заяву про настання страхового випадку та здійснив необхідні дії для здійснення страхової виплати, зокрема, щодо складання страхового акту; штрафні санкції, які застосовані власником товару до позивача згідно умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування, не є штрафними санкціями до відповідача та разом із вартістю втраченого вантажу є збитками, які останній має відшкодувати позивачеві.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 розгляд апеляційної скарги ПрАТ УТСК на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18 призначено на 16.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/922/18 оголошено перерву до 27.08.2018.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.10.2013 між ПП ТЛК Європа (у тексті договору - перевізник) та ТОВ Омега-Автопоставка (у тексті договору - замовник) було укладено договір на транспортне обслуговування та організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № 023024-13 (надалі - договір на транспортне обслуговування), відповідно до п. 1.1 якого перевізник зобов'язався за плату та за рахунок замовника надавати транспортні послуги з перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом в міжнародному сполученні за цінами, встановленими на транспортному ринку.

Згідно з п.п. 3.2.1-3.2.2 договору на транспортне обслуговування перевізник зобов'язується виконати перевезення вантажів, наданих йому замовником у відповідності з умовами та правилами, обумовленими в Заявці, в межах строків тривалості перебування автомобіля в дорозі, транспортними засобами перевізника на найбільш вигідних для замовника умовах. Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за схоронність (цілісність) вантажу та митних пломб (пломб вантажовідправника) з моменту завантаження до моменту здачі його вантажоотримувачеві.

У разі пошкодження або втрати вантажу перевізник відшкодовує на вимогу замовника вартість пошкодженого та/або втраченого вантажу, а також усі завдані цим замовнику збитки, що випливають з договорів з третіми особами (п. 3.2.4 договору на транспортне обслуговування).

05.02.2014 між ПрАТ УТСК (у тексті договору - страховик) та ПП ТЛК Європа (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування відповідальності експедитора №13139 (далі - договір страхування), відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з обов'язком страхувальника:

1.1. відшкодувати збитки, які виникли внаслідок неналежного виконання страхувальником перед клієнтом умов договору транспортного експедирування;

1.2. відшкодувати збитки, завдані вантажем, який перевозиться, життю, здоров'ю та майну третіх осіб;

1.3. відшкодувати збитки, які виникли внаслідок порушення митних процедур, встановлених міжнародними конвенціями або законодавством країни, яка регулює перевезення вантажів та інших нормативних актів, зазначених у цьому договорі.

Відповідно до цього договору страховик провадить страхування відповідальності експедиторів (надалі - страхувальник) за шкоду, завдану клієнту та/або третім особам під час виконання ним транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів відповідно до вимог Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність та інших актів чинного законодавства України, міжнародних конвенцій, які регламентують міжнародні перевезення вантажів.

Пунктом 3.2.1 договору страхування сторони визначили, що страховим випадком є подія, що відбулася після набуття чинності цього договору, яка є наслідком страхового ризику, яка зазначена у пункті 3.2 цього договору, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування клієнту та/або третім особам.

Згідно з цим договором здійснюється страхування відповідальності страхувальника, зокрема, по наступним страховим випадкам:

3.2.1 Настання відповідальності страхувальника перед клієнтом за:

- збитки, завдані внаслідок знищення, пошкодження, втрати або нестачі вантажу, що сталися з будь-якої причини, в тому числі в результаті протиправних дій третіх осіб, розкрадання вантажу, шляхом грабежу, розбою, крадіжки, шахрайства, пропажи вантажу разом з перевізним засобом, навмисне або не навмисне пошкодження вантажу третіми особами, пожежі, вибуху, ДТП, аварії, катастрофи, стихійних лих, намокання вантажу в результаті ДТП, або витікання рідини, яка є вантажем, втрата або пошкодження вантажу в результаті впливу температури (якщо перевезення здійснювалось без листа контрольних перевірок температури вантажу) в період з моменту прийняття вантажу до перевезення і до доставки його одержувачу;

- збитки, завдані внаслідок порушення строків доставки вантажу. При цьому умовою несвоєчасної доставки вантажу є порушення термінів доставки вантажів, які передбачені договором автоперевезення/експедирування або встановлені умовами КДПВ, FIATA-FLB, статутом автомобільного транспорту України чи іншими нормативно-правовими актами та документами.

Відповідно до п. 3.4 договору страхування факт настання відповідальності страхувальника визнається: на підставі рішення судових органів тих країн, де стався страховий випадок - у випадку розгляду претензії до страхувальника в судовому порядку; на підставі документів, зазначених в розділі 10 цього договору - у випадку врегулювання претензії в досудовому порядку.

Пунктом 5.1 договору страхування визначено, що загальна страхова сума (ліміт відповідальності відповідача за цим договором) складає 100 000,00 дол. США, що в гривнях за курсом НБУ на день укладення договору становить 942 630,00 грн.

Згідно з п. 6.1 договору страхування строк його дії з 00-00 годин 26 лютого 2014 року по 24-00 годину 25 лютого 2015 року.

26.08.2014 між ПП ТЛК Європа (у тексті договору - експедитор) та ТОВ Сефт-Плюс (у тексті договору - перевізник) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 556/1-С, відповідно до п. 2.1 якого перевізник зобов'язується здійснювати перевезення вантажів, а експедитор надавати до перевезення вантажі в обсягах згідно із заявкою й оплачувати вартість кожного перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що за заявкою замовника - ТОВ Омега-Автопоставка №ХВ-005513, узгодженою з позивачем, останній зобов'язався організувати перевезення вантажу (шини) за маршрутом 05870- Blonіe / Бабаї, дата завантаження 27.08.2014, вантажовідправник - Mitsubishi Corporation, 05-870 Blonіe, Ul. Spedycyjna, 1, Poland, дата поставки 01.09.2014, вантожоотримувач ТОВ ТПК Омега-Автопоставка , місце прибуття/розвантаження Харківська обл., Харківський р-н, смт. Бабаї, вул. Вторчерметівська, 4, база Дельта , фрахт 20 000,00 грн (а.с. 23).

Згідно вказаної заявки 28.08.2014 автомобіль перевізника був завантажений вантажем у Польщі, що підтверджується міжнародною транспортною накладною CMR з відповідною відміткою про завантаження (а.с. 35).

У зв'язку з тим, що вантаж не був доставлений у пункт розвантаження замовника в строк до 01.09.2014, останній направив позивачеві претензію №4013 від 09.09.2014 з вимогою сплати вартості вантажу, яка становить 1 384 033,97 грн, а також штрафу в розмірі 18% від вартості вантажу в сумі 249 126,11 грн, що разом становить 1 633 160,08 грн (а.с. 36).

Як стверджує позивач, враховуючи ті обставини, що водій транспортного засобу, який перевозив вантаж, не відповідав на дзвінки та представники ТОВ Сефт-Плюс ухилялися від надання відповіді про причини зникнення транспортного засобу та вантажу, ПП ТЛК Європа в особі директора ОСОБА_2 звернулося із заявою про злочин до Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області, яка була внесена до Єдиного реєстру досудового розслідування 09.10.2014.

Відповідно до наданого позивачем витягу з кримінального провадження №12014220480005385, відкритого за вказаною заявою, за результатами розслідування 20.10.2014 провадження було закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с. 34).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що вищевказана подія є страховим випадком, передбаченим п. 3.2.1 договору добровільного страхування відповідальності експедитора №13139 від 05.02.2014, а відтак, є підставою для здійснення відповідачем страхової виплати.

За твердження позивача, заявою вих. №266 від 15.09.2014 (а.с. 37) ПП ТЛК Європа повідомило ПрАТ УТСК про настання страхового випадку та просило відшкодувати збитки у розмірі 1 633 160,08 грн, визначені сумою претензії замовника, однак, станом на час звернення з позовом до суду відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором страхування, за яким згідно з ч. 1 ст. 354 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України) страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У відповідності до ст. 8 Закону України Про страхування страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порядок дій сторін при настанні події, що має ознаки страхового випадку та умови здійснення виплат погоджено сторонами умовами укладеного між ними договору страхування.

Так, розділом 9 договору страхування визначені дії страхувальника при настанні страхового випадку, перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитку.

Відповідно до 9.2 договору страхування страхувальник повинен негайно, як тільки йому стало відомо про настання страхового випадку (або подію, що може кваліфікуватися, як страховий випадок) повідомити страховика про таке настання, а потім, протягом двох робочих днів будь-яким документальним способом (письмово, факсом, телеграмою, тощо) підтвердити факт настання страхового випадку.

Підтвердженням факту та обставин настання страхового випадку та визначення розміру збитку, відповідно до п. 9.5 договору страхування, страховик здійснює на підставі наступних документів, що надає страхувальник, зокрема: заяви на виплату страхового відшкодування, претензій, пред'явлених страхувальнику та всіх документів, що додаються до них, в тому числі листування із заявником претензії; транспортних накладних або інших транспортних документів з відмітками клієнта чи його представника про нестачу, загибель чи пошкодження вантажу, інвойсу, тощо; актів огляду вантажу (аварійні сертифікати), актів експертизи, що складаються незалежними спеціалізованими організаціями; розрахунку збитку (претензії), що заявляється страхувальнику стороною, що вимагає відшкодування збитків; довідки органів міліції чи поліції, що підтверджує факт звернення в ці органи по випадку крадіжки вантажу чи інших кримінальних дій під час перевезення вантажу; інших документів за вимогою страховика, щодо страхового випадку.

Згідно з п. 8.1.9. договору страхування страхувальник зобов'язаний при настанні страхового випадку повідомити страховика в строк, передбачений договором страхування та виконати умови розділу 9 договору страхування, а також виконувати розпорядження та рекомендації страховика.

У позовній заяві позивач стверджує, що ПП ТЛК Європа повідомило ПрАТ УТСК про настання страхового випадку заявою вих. №266 від 15.09.2014 (а.с. 37).

При цьому, у відповіді на відзив відповідача позивач вказує, що вищенаведена обставина щодо належного повідомлення відповідача про настання страхового випадку підтверджується наданою до матеріалів справи нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_2, в якій особа повідомляє про те, що заяву вх. №266 від 15.09.2014 було подано до ПрАТ УТСК ним особисто як керівником та учасником ПП ТЛК Європа .

З наданої позивачем копії заяви, адресованої Голові правління ПрАТ УТСК , вбачається, що рукописним текстом на ній вказано саме вхідний №266 від 15.09.2014 (а.с. 37). Даний напис скріплено підписом особи, прізвище, ім'я та посада якої не вказані, а тому ідентифікувати ким саме було проставлено вхідний номер та дату документу не є можливим.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що відповідно до наданої відповідачем копії витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції ПрАТ УТСК з 12.09.2014 по 16.09.2014 реєстрація вищевказаної заяви не здійснювалася (а.с. 81-90).

Інших доказів, що підтверджують подання вказаної заяви відповідачеві, окрім письмової заяви свідка, суду не надані.

Однак, на переконання колегії суддів, заява свідка ОСОБА_2 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт звернення позивача до відповідача з вищевказаною заявою про настання страхового випадку, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Юридична наука виходить з того, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися.

Колегія суддів зазначає, що свідок не повинен мати матеріально-правової або процесуально-правової зацікавленості в результаті справи, не повинен бути пов'язаний матеріально-правовими відносинами з особами, які беруть участь у справі. З цієї причини суд зобов'язаний з'ясувати, які відносини існують між свідком і сторонами, що в обов'язковому порядку враховується при оцінці показань свідків.

Як вбачається з рішення засновника ПП ТЛК Європа від 31.08.2015 (а.с.18), підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.188-193) та визнається позивачем, ОСОБА_2 є єдиним засновником і кінцевим бенефіціарним власником позивача, та до 01.09.2015 перебував на посаді директора останнього.

Колегія суддів критично ставиться до викладених ОСОБА_2 у заяві свідка показань щодо подання ним особисто заяви про настання страхового випадку, оскільки така особа є зацікавленою у розгляді даної справи та ухвалення судом рішення на користь позивача.

При цьому, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 затверджені Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (надалі - Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами (п. 1 розділу 1 Правил).

Згідно з п.п. 1, 7 розділу 3 Правил реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою установою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. В установах може застосовуватись одна з трьох форм реєстрації документів - журнальна, карткова та автоматизована (з використанням спеціальних комп'ютерних програм).

Станом на дату спірного подання позивачем до відповідача заяви про настання страхового випадку (15.09.2014) вищевказані Правила не були затверджені, однак, відповідно до звичаїв ділового обороту підприємства, установи, організації, у тому числі і відповідач, з метою обліку документів та фіксації факту їх отримання здійснювали реєстрацію вхідної кореспонденції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що надана позивачем нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_2 не може бути визнана судом як належний та допустимий доказ, що підтверджує факт звернення позивача до відповідача з заявою про настання страхового випадку.

Крім того, заява про настання страхового випадку, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не містить будь-яких додатків до даного документу, у тому числі претензії про сплату грошових коштів у розмірі 1 633 160,08 грн та інших документів, які зобов'язаний надати страхувальник страховику на підтвердження факту та обставин настання страхового випадку та визначення розміру збитку, визначених у п. 9.5 договору страхування.

Жодних інших доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку та/або з заявою про виплату страхового відшкодування, а також з документальним підтвердженням факту настання страхового випадку (претензії, транспортні накладні, розрахунки, довідки органів поліції тощо) відповідно до умов розділу 9 договору страхування, матеріали справи не містять.

За відсутності належних та допустимих доказів направлення вищевказаної заяви відповідачеві, як і будь-якого іншого повідомлення про настання страхового випадку та документального підтвердження факту настання страхового випадку, колегія суддів дійшла висновку про порушення позивачем свого обов'язку, встановленого п. 9.2. договору страхування.

Згідно з п. 9.8 договору страхування страхувальник зобов'язаний подати страховику заяву про виплату страхового відшкодування та документи, які зазначені у п. 9.5 договору страхування, не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати настання страхового випадку, якщо подія сталася за межами України, то не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів після перетину кордону.

Однак, в строк передбачений договором страхування страхувальник не подав заяву про виплату страхового відшкодування та відповідні документи, тим самим порушивши вказані умови договору.

За приписами ст. 25 Закону України Про страхування здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

Статтею 26 Закону України Про страхування передбачено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Як стверджує відповідач та не спростував позивач, ПрАТ УТСК було повідомлено про вищевказане зникнення вантажу лише 21.08.2017 шляхом отримання від ПП ТЛК Європа копії позовної заяви, тобто позивач майже три роки не повідомляв відповідача про настання події, що мала ознаки страхового випадку.

З огляду на те, що до 2017 року відповідача не було проінформовано про настання страхового випадку, останній стверджує, що це не дало йому можливості встановити обставини настання збитку, направити відразу своїх працівників на місце можливого зникнення вантажу, провести відповідне розслідування.

Крім того, позивач не надав відповідачеві жодного документу, який мав надати страхувальник відповідно до вимог розділу 9 договору страхування як безпосередньо після виявлення факту зникнення вантажу, так і на вимогу запитів ПрАТ УТСК стосовно необхідності надання документів, а саме, запиту вих. №455 від 29.08.2017 (а.с. 78-80), запиту вих. №569 від 12.10.2017 з повідомленням про отримання 20.10.2017 (а.с. 76-77).

За результатами розгляду відповідачем справи щодо зникнення вантажу при його перевезенні у період з 27.08.2014 по 04.09.2014, ПрАТ УТСК прийняло рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, яке було надіслано на адресу ПП ТЛК Європа листом вих. №136 від 19.02.2018 (а.с. 71-74).

Відповідно до пунктів 11.1.5, 11.1.9, 11.1.12 договору страхування підставами для прийняття рішення страховиком щодо відмови в здійсненні страхової виплати є порушення страхувальником умов договору страхування, в тому числі несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку та неподання документів, передбачених умовами договору.

Враховуючи, що станом на час розгляду даної справи від ПП ТЛК Європа зазначені вище документи до ПрАТ УТСК не надходили, колегія суддів вважає правомірною відмову страховика у здійсненні страхової виплати, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, як вбачається з рішення ПрАТ УТСК , останнім було відмовлено у виплаті страхового відшкодування позивачеві також у зв'язку з тим, що останнім не було надано відповідних документів, що підтверджують оплату збитків у заявленому розмірі власнику викраденого вантажу.

В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу апеляційного суду, що у судовому засіданні 10.05.2018 представник позивача підтвердив, що ПП ТЛК Європа до даного часу не відшкодовувало ТОВ Омега-Автопоставка будь-яких збитків за наслідками здійснення проблемного перевезення. Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Водночас, умовами укладеного між сторонами договору встановлено, що страховим випадком є подія, що відбулася після набуття чинності цього договору, яка є наслідком страхового ризику, яка зазначена у пункті 3.2 цього договору, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування клієнту та/або третім особам (п. 3.1 розділу 3 договору страхування).

Згідно з пп. 2.2.3 розділу 2 договору страхування клієнтом визначено споживача послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг.

Вказані положення договору свідчать про те, що за умови відсутності у страховика підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, така виплата має здійснюватися на користь клієнта (споживача послуг експедитора), тобто у даному випадку на користь ТОВ Омега- Автопоставка , а не позивачеві як страхувальнику.

Разом з тим, позивач безпосередньо має право на виплату йому страхового відшкодування лише за умови дотримання ним вимог п. 10.5 розділу 10 договору страхування, відповідно до якого страхове відшкодування сплачується страхувальнику після того, як останній за письмовим погодженням зі страховиком компенсував завдані внаслідок страхового випадку збитки заявнику претензії. При цьому виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі наданих документів, що підтверджують таку виплату.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про звернення позивача до відповідача з письмовим погодженням щодо компенсації збитків заявнику претензії - ТОВ Омега-Автопоставка , як і доказів відшкодування позивачем будь-яких збитків за наслідками проблемного перевезення.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про страхування страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України визначено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За приписами частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі

Як вбачається з матеріалів справи, розмір та факт збитку за наслідками проблемного перевезення позивач, з яким погодився суд першої інстанції, визначив на підставі інформації вказаній у претензії ТОВ Омега Автопоставка № 4013 від 09.09.2014 та транспортній накладній CMR (а.с. 35-36).

Так, у вказаній претензії ТОВ Омега-Автопоставка зазначає, що розмір збитку визначається на підставі вартості втраченого товару, яка згідно з специфікаціями до контракту №01 від 02.11.2012, укладеного між ТОВ Омега-Автопоставка і постачальником товару, а також інвойсами №№FSE-131/FR/2014, FSE-132/FR/2014 становить 1 384 033,97 грн. Посилання на вказані інвойси також наявне в п. 5 бланку CMR.

Крім того, зі змісту претензії вбачається, що окрім вартості втраченого товару в сумі 1 384 033,97 грн, ТОВ Омега-Автопоставка має сплатити штраф постачальнику згідно контракту №01 від 02.11.2012 у розмірі 18 % від вартості товару, що становить 249 126,11 грн.

Однак, з огляду на те, що позивачем не надано суду зазначених інвойсів та контракту №01 від 02.11.2012, а в бланку CMR було вказано лише загальну вагу товару, колегія суддів позбавлена можливості встановити вартість втраченого товару, а також дослідити умови контракту, що передбачають сплату відповідного штрафу.

Таким чином, розмір заподіяного збитку, як і суми страхового відшкодування не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому, відповідно до пп. 4.2.4 розділу 4 договору страхування страховиком не відшкодовуються збитки, що не підтверджені документально.

Наявна в матеріалах справи копія протоколу про визначення розміру збитків до угоди №060495-14 від 20.11.2014, підписаного між ТОВ ТПК Омега-Автопоставка та ПП ТЛК Європа , та згідно якого позивачем як експедитором визнано обґрунтованість претензії замовника вих. №4013 від 09.09.2014 на суму 1 633 160,08 грн (а.с. 135), на переконання колегії суддів, також не є належними та допустимим доказом, що підтверджує розмір збитків, оскільки такий свідчить лише про погодження позивача з вимогами пред'явленої йому претензії.

Крім того, вказаний протокол містить посилання на угоду №060495-14 від 20.11.2014, однак позивачем така угода суду не надана.

Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно з пп. 9.3 розділу 9 договору страхування без узгодження зі страховиком, страхувальник не повинен давати обіцянок щодо добровільного відшкодування збитків та не визнавати цілком чи частково свою відповідальність по завданим збиткам, що у відповідності до пп. 11.1.12 розділу 10 договору страхування є також підставою для відмови у виплаті.

Як правильно вказує апелянт, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції акцентував увагу на обов'язках страховика щодо виплати страхового відшкодування, водночас, не дослідивши дотримання попередньо позивачем умов договору страхування для отримання виплати страхового відшкодування, наявності підстав для відмови у здійсненні такої виплати та не перевіривши розмір заподіяного збитку.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку з виплати позивачеві як страхувальнику суми страхового відшкодування, з огляду на недотримання позивачем своїх обов'язків, лише за умови належного виконання яких останній має право на отримання страхової виплати.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПП ТЛК Європа до ПрАТ УТСК про стягнення 1 633 160,08 грн страхового відшкодування.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи у зв'язку з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ПрАТ УТСК є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18 - скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі №910/922/18 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства ТЛК Європа до Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія. про стягнення 1 633 160,08 грн відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства ТЛК Європа (62490, Харківська область, Харківський район, село Котляри, вул. Миру, 1 К, ідентифікаційний код 37657692) на користь Приватного акціонерного товариства Українська транспортна страхова компанія. (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, ідентифікаційний код 22945712) 36 746 (тридцять шість тисяч сімсот сорок шість) грн 10 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/922/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.08.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська