Постанова

від 28.08.2018 по справі 910/22274/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2018 р. Справа№ 910/22274/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від відповідача 1: Ньорта О.М. - адвокат

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: Гончар В.М. - представник за довіреністю № 18-0014/19790 від 06.04.2018

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 19.06.2018, повний текст якого складений 03.07.2018

у справі № 910/22274/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики

до 1. Публічного акціонерного товариства Дельта Банк

2. Публічного акціонерного товариства Агропросперіс Банк

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 Товариство з обмеженою відповідальністю Оптикал Трейд

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 Національний банк України

про визнання правочину недійсним в частині

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним правочину, оформленого у вигляді акту приймання - передачі прав вимоги від 02.12.2013 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим номером 1533, в частині переходу прав вимоги по іпотечному договору № 699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим номером 1473, як такого, що є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка в силу приписів ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку є необхідною для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2018, повний текст якого складений 03.07.2018, у справі № 910/22274/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- за твердженням позивача, Акт приймання - передачі прав вимоги від 02.12.2013, оскільки він є складовою (невід'ємною) частиною правочину про відступлення прав вимоги в частині переходу прав вимоги, є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка була необхідна для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки;

- вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача;

- ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси;

- позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту (щодо визнання недійсним правочину у вигляді Акту приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013) зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права;

- судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема, зі справ № 910/3039/17, 910/12827/17, № 925/214/17, № 922/4779/15 тощо, встановлено преюдиціальні при розгляді даної справи обставини дійсності прав вимоги відповідача-1 до позивача за Кредитним договором та до третьої особи 1 як майнового поручителя за Іпотечним договором, набутих на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013р., укладеного з відповідачем 2;

- приймаючи постанову від 13.11.2017 у справі № 910/3039/17, Вищий господарський суд України дійшов висновку, зокрема, про те, що, на відміну від нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, який є правочином відступлення прав за іпотечним договором у розумінні статті 202 ЦК України, акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання ПАТ Астра банк , правноступником якого є відповідач 2, свого зобов'язання з передачі на користь ПАТ Дельта банк прав вимоги, зазначених в додатку до цього акта, в т.ч. за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013, тому вказаний акт приймання-передачі, не маючи ознак правочину, не підлягає нотаріальному посвідченню;

- отже, виходячи з умов договору, суд відзначає, що складення та підписання сторонами акту приймання - передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги, а нормами чинного законодавства та договором не передбачено нотаріального посвідчення акту приймання-передачі, оскільки останній лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання такого договору;

- отже, оскільки спірний акт не є правочином в розумінні норм Цивільного ЦК України, позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.

Не погоджуючись з рішенням, 12.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Будинок оптики звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/22274/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В апеляційній скарзі позивач послався на те, що спірне рішення винесено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи.

У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті саме обставини, що й при звернення до суду з цим позовом, а самі на те, що оспорюваний правочин, яким на думку позивача є акт приймання передачі прав вимоги від 02.12.2013 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, в частині переходу прав вимоги по іпотечному договору № 699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим номером 1473, є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка в силу приписів ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку є необхідною для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки додатково зазначивши про те, що:

- судом першої інстанції було проігноровано ту обставину, що на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 02.12.2013 та акту приймання-передачі прав вимоги відповідач 1 намагається звернути стягнення на належним апелянту предмет іпотеки (справі № 925/1387/15), а відтак, недійсність правочину, оформленого у вигляді акту приймання-передачі прав вимоги, матиме наслідком відсутність прав вимоги відповідача 1 до апелянта;

- посилання суду першої інстанції на рішення судів по інших справах, якими, на думку суду першої інстанції, нібито, було встановлено преюдиційні факти (дійсність права вимоги, набутих на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 02.12.2013), суперечать положенням ч. 7 ст. 75 ГПК України, якою встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду;

- судом першої інстанції не було враховано, що дійсність права вимоги, встановлена судовими рішеннями по інших справах, є саме правовою оцінкою фактів, а встановленими фактами є укладення договору купівлі-продажу прав вимоги та акту приймання - передачі прав вимоги;

- посилання суду першої інстанції на те, що спірний акт приймання-передачі лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання умов договору, суперечить обставинам справи, адже п. 2.3 договору купівлі-продажу права вимоги встановлено, що права вимоги переходять від продавця до покупця з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі вимог, а відтак, такий акт не підтверджує наявність у відповідача права вимоги (якби вони були набуті раніше), а зумовлював набуття відповідачем цих права (з моменту підписання акту), тобто такий акт фактично є правовстановлюючим документом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 справа № 910/22274/17 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом не направлено відповідачам та третім особам копії платіжного доручення № 2513 від 09.07.2018.

За таких обставин, ухвалою від 01.08.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази направлення листом з описом вкладення відповідачам та третім особам копій платіжного доручення № 2513 від 09.07.2018.

09.08.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані фіскальні чеки, накладні № 6115701741327 від 07.08.2018, № 6115701741335 від 07.08.2018, № 6115701741343 від 07.08.2018, № 6115701741319 від 07.08.2018 та описи вкладення щодо направлення відповідачам та третім особам копій платіжного доручення № 2513 від 09.07.2018.

Ухвалою від 09.08.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/22274/17;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 21.08.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- справу призначено до розгляду на 28.08.2018 о 14:30;

- учасників судового процесу попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

21.08.2018 від відповідача 1 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1 просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 по справі № 910/22274/18 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, зазначивши про хибність висновків позивача щодо того, що оспорюваний акт є правочином, адже такий акт є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу права вимоги, та про те, що договір купівлі-продажу права вимоги є дійним в розумінні ст. 204 ЦК України.

28.08.2018 від Національного банку України через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли письмові пояснення, в яких вказана особа просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 по справі № 910/22274/18 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з посиланням на неправомірність обраного позивачем способу захисту та на те, що оспорюваний акт за своє правовою природою не є правочином.

У вказаних поясненнях заявник просить поновити строк для їх подання з посиланням на те, що ухвалу суд від 09.08.2013, якою встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 21.08.2018, ним було отримано 13.08.2018, проте з огляду на спеціальну процедуру руху отриманих документів та враховуючи період відпусток та відряджень, надати пояснення у встановлений судом строк не виявилось за можливе.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів вважає за можливе поновити Національному банку України строк для подання письмових пояснень.

Станом на 28.08.2018 до Київського апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач, відповідач 2 та третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідача 2 та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача 2 та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача 2 та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

31.07.2013 Публічне акціонерне товариство Астра Банк , правонаступником якого є відповідач 2, як кредитор та третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 як позичальник уклали генеральний кредитний договір № 699004046603007 (а.с. 96-100), за яким кредитор зобов'язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію в розмірі, погодженому в договорі, а позичальник - повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором.

В забезпечення виконання позичальником (третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2) зобов'язань за генеральним кредитним договором № 699004046603007 від 31.07.2013 із всіма змінами та доповненнями до нього, що укладені та можуть бути укладені в подальшому, між Публічним акціонерним товариством Астра Банк , правонаступником якого є відповідач 2, як іпотекодержателем та позивачем як іпотекодавцем укладено іпотечний договір № 699004046603007/І від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., зареєстрований в реєстрі за номером № 1473 (далі Іпотечний договір) (а.с. 17-22), відповідно до якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором належний йому на праві власності об'єкт нерухомості: нежитлові приміщення, офіс № 1, літера А-9 , а саме: приміщення першого поверху №1-1, № 1-9, № 1-10, № 1-11, № 1-12, № 1-21, № 1-22, № 1-23 та приміщення другого поверху № 1-17, № 1-19, № 1-20 загальною площею 135, 3 кв.м., які знаходяться за адресою по вулиці Хрещатик (вул. Урицького) в місті Черкаси, будинок 200.

02.12.2013 Публічне акціонерне товариство Астра Банк , правонаступником якого є відповідач 2, як продавець та відповідач 1 як покупець уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1539 далі Договір купівлі-продажу) (а.с. 23-26), до якого в подальшому був підписаний Договір про внесення змін № 1 від 19.12.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1741.

Відповідно до пункту 2.1. Договору купівлі-продажу: відповідач 2 цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх відповідачу 1, а відповідач 1 цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Пунктом 2.3. Договору купівлі-продажу встановлено, що права вимоги переходять від відповідача 2 до відповідача 1, та обов'язки відповідача 2 передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання відповідачем 2 та відповідачем 1 акту приймання-передачі прав вимоги.

Згідно з визначеннями термінів та тлумачень у преамбулі Договору купівлі-продажу, акт приймання-передачі прав вимоги означає письмовий акт, який укладається між сторонами та яким документально оформлюється фактична передача права вимоги від відповідача 2 до відповідача 1, а права вимоги - всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) відповідача 2 як кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитним договорами та договорами забезпечення.

Відповідно до додатку № 1 до Договору купівлі-продажу (а.с. 103-104), до відповідача 1 перейшло право вимоги, зокрема, до третьої особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 за генеральним кредитним договором № 699004046603007 від 31.07.2013р.

02.12.2013 відповідачами складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу (а.с. 29) та додаток до даного акту (108-110), у якому визначені договори, право вимоги за якими передається відповідачу, серед яких є генеральний кредитний договір № 699004046603007.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, з посиланням на те, що правочин, оформлений у вигляді Акту приймання передачі прав вимоги від 02.12.2013, в частині переходу прав вимоги, просить визнати вказаний акт недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка в силу приписів ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку є необхідною для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив повністю, з чим колегія суддів погоджується з огляду на нижчевикладене.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що:

- правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін;

- нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису;

- нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За приписами ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з приписами ст. 202 ЦК України:

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1);

- правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2);

- одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3);

- дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4);

- до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину (ч. 5).

Відповідно до ст. 203 ЦК України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5);

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що акт приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу від 02.12.2013 за своєю правовою природою не є правочином, оскільки він сам по собі не породжує, не змінює і не припиняє обов'язків та прав сторін, що є невід'ємною ознакою правочину, а лише засвідчує певний факт (дію), зокрема, передачі прав на вимоги, спрямований на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги.

При цьому правочином, за яким право вимоги перейшло від відповідача 2 до відповідача 1, є саме Договір купівлі-продажу, при укладенні якого було дотримано вимогу про його нотаріальне посвідчення.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 2 зазначеної статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не зазначено такого способу захисту, як визнання недійсним акту приймання-передачі прав вимоги.

Крім того, ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України встановлює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто захист права в інший, ніж встановлений в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, спосіб можливий за умови, якщо про це є вказівка або у законі або у договорі сторін.

Між сторонами відсутній відповідний письмовий правочин, за умовами якого на розгляд суду міг бути переданий спір про визнання недійсним акту приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу від 02.12.2013, в той час як, як було встановлено вище, чинне законодавство України не передбачає можливості захистити цивільне право або інтерес шляхом визнання недійсним акту приймання-передачі прав вимоги.

Слід зазначити і про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту (щодо визнання недійсним правочину у вигляді Акту приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013) зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права адже, як було встановлено вище, сам по собі такий акт не породжує, не змінює і не припиняє обов'язків та прав сторін, а лише засвідчує певний факт (дію), зокрема, передачі прав вимоги, спрямований на виконання умов Договору купівлі-продажу.

Також колегія суддів зазначає про те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі № 910/19971/17, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк та Публічного акціонерного товариства Агропросперіс Банк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Оптикал Трейд про визнання правочину недійсним в частині позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним Договору купівлі-продажу в частині, оформленій у вигляді Акту приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013, щодо переходу прав вимоги по іпотечному договору №699004046603007/І від 31.07.2013 з підстав недотримання нотаріальної форми в цій частині (акта приймання-передачі прав вимоги), яка була необхідна для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку ).

Вказаною постановою, яка набрала законної сили у встановленому ГПК України порядку, встановлено, зокрема, те, що складення сторонами спірного акту приймання-передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги, в той час як ані нормами чинного законодавства, ані умовами договору не передбачено нотаріального посвідчення акту приймання-передачі, оскільки останній лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання умов договору.

При цьому колегія суддів зауважує позивачеві на необхідність добросовісно користуватись наданими йому правами, в той час як звернення до суду з майже ідентичними позовами, предметом одного з яких є визнання недійсним спірного акта приймання-передачі як частини правочину - Договору купівлі-продажу, а другого - визнання такого акту недійсним як окремого правочину з одних і тих саме підстав свідчить про недобросовісність дій позивача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, оформленого у вигляді акту приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим номером 1533, в частині переходу прав вимоги по іпотечному договору № 699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим номером 1473, як такого, що є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка в силу приписів ч. 3 ст. 24 Закону України Про іпотеку є необхідною для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/22274/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 267, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будинок оптики на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/22274/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі № 910/22274/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22274/17.

Повний текст постанови складено: 31.08.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло