Постанова

від 27.11.2018 по справі 910/22274/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 910/22274/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики",

представник - адвокат Горбенко К.О. (довіреність від 18.09.2018),

відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

представник - адвокат Русскіна О.В. (довіреність від 07.11.2018),

відповідач-2 - Публічне акціонерне товариство "Агропросперіс Банк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Національний банк України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптикал Трейд"

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 28.08.2018

у складі колегії суддів: Калатай Н.Ф. (головуючий), Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

та рішення Господарського суду міста Києва

від 19.06.2018

у складі судді Морозова С.М.

у справі №910/22274/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Публічного акціонерного товариства "Агропросперіс Банк"

про визнання правочину недійсним в частині

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 18.09.2018, поштовим відправленням, направленим на адресу Київського апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/22274/17 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/22274/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2018.

3. Ухвалою від 16.10.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №910/22274/17 Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018, призначив розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" на 27.11.2018 о 09 год. 45 хв.

4. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та Національний банк України (далі - НБУ) подали відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" (далі - ТОВ "Будинок оптики").

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5. ТОВ "Будинок оптики" звернулось до місцевого суду з позовною заявою до ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Агропросперіс Банк" про визнання недійсним правочину, оформленого у вигляді Акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим номером 1533, в частині переходу прав вимоги за Іпотечним договором №699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим номером 1473 (далі - договір).

5.1. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що правочин про перехід (відступлення) права вимоги, оформлений у вигляді Акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013, є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка була необхідна для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (частина 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку").

Короткий зміст рішення першої інстанції

6. Рішенням від 19.06.2018 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову ТОВ "Будинок оптики" до ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Агропросперіс Банк" відмовив.

6.1. Суд першої інстанції встановив таке:

- 31.07.2013 між ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є ПАТ "Агропросперіс Банк" (кредитор), та ТОВ "Оптикал Трейд" (позичальник) укладено генеральний кредитний договір №699004046603007, за умовами якого (з урахуванням Договорів про внесення змін та доповнень №1 та №2 від 31.07.2013) кредитор надає позичальнику в межах відкритої згідно з генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013, відновлювальної кредитної лінії відновлювальний кредитний транш в розмірі 120 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісії в порядку, розмірі та в строк, що передбачені генеральним кредитним договором та цим договором; надання кредиту здійснюється в порядку, визначеному в генеральному кредитному договорі;

- в забезпечення виконання позичальником (ТОВ "Оптикал Трейд") зобов'язань за генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013 зі всіма змінами та доповненнями до нього, що укладені та можуть бути укладені в подальшому, між ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є ПАТ "Агропросперіс Банк" (іпотекодержатель), та ТОВ "Будинок оптики" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №699004046603007/І від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., зареєстрований в реєстрі за номером №1473 (далі - Іпотечний договір), відповідно до якого іпотекодавець передає іпотекодердателю в іпотеку в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором належний йому на праві власності об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення;

- 02.12.2013 між ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є ПАТ "Агропросперіс Банк" (продавець), та ПАТ "Дельта банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - Договір купівлі-продажу), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1539 з наступними змінами, внесеними Договором про внесення змін №1 від 19.12.2013 та зареєстрованого в реєстрі за №1741;

- відповідно до додатка №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, до відповідача перейшло право вимоги, зокрема, до ТОВ "Оптикал Трейд" за генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013;

- 02.12.2013 між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 та додаток до даного акта, в якому визначені договори, право вимоги за якими передається відповідачу, серед яких є генеральний кредитний договір №699004046603007.

6.2. Рішення суду першої інстанції, з урахуванням статей 11, 203, 215, 509, 510, 512, 513, 514, 516, 575, 589, 626, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 3, 11, 24 Закону України "Про іпотеку", мотивоване тим, що:

- судом встановлено факт укладення між відповідачем-2 та позивачем кредитного договору (з наступними змінами), Іпотечного договору (з наступними змінами), що не заперечується сторонами та з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд прийняв зазначені правочини як належні підстави, в розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача-2 взаємних цивільних прав та обов'язків;

- акт приймання передачі прав вимоги від 02.12.2013 укладено як документ, що підтверджує факт передачі прав вимоги за договором купівлі-продажу від 02.12.2013;

- необхідною умовою застосування судом певного способу захисту цивільних прав є наявність, доведена належними в розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) в позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача;

- позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту (щодо визнання недійсним Акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013) зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права, як не доведено, що зазначений акт є правочином;

- судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема, у справах №910/3039/17, №910/12827/17, №925/214/17, №922/4779/15, встановлено преюдиційні при розгляді даної справи обставини укладення правочину шляхом підписання договору купівлі-продажу від 02.12.2013 та обставини складення акта приймання-передачі прав вимоги саме як документального доказу переходу прав вимоги за цим договором, а не як самостійного правочину між сторонами.

Також, приймаючи постанову від 13.11.2017 у справі №910/3039/17, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що на відміну від нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, який є правочином відступлення прав за іпотечним договором в розумінні статті 202 ЦК України, акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання ПАТ "Астра Банк" свого зобов'язання з передачі на користь ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги, зазначених в додатку до цього акта, в тому числі за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013, тому зазначений акт приймання-передачі, не маючи ознак правочину, не підлягає нотаріальному посвідченню;

- суд зазначив, що складення та підписання сторонами акта приймання передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги, а нормами чинного законодавства та договором не передбачено нотаріального посвідчення акта приймання-передачі, оскільки останній лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання такого договору;

- оскільки спірний акт не є правочином в розумінні норм ЦК України, суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права;

- судом відхилено клопотання позивача в порядку статті 83 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) про вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача, оскільки зазначене клопотання визнано необґрунтованим, а з набранням чинності 15.12.2017 нової редакції господарського процесуального кодексу, застосуванню підлягають положення частини 2 статті 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Постановою від 28.08.2018 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "Будинок оптики" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 залишив без змін.

7.1. Постанова суду апеляційної інстанції, з посиланням на положення статей 13, 55 Конституції України, статей 11, 203, 215 ЦК України, статті 24 Закону України "Про іпотеку", статей 74, 76, 129 ГПК України, мотивована тим, що:

- апеляційний суд погодився з повнотою встановлення обставин справи судом першої інстанції та правильністю їх оцінки місцевим судом, а зокрема про те, що акт приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу від 02.12.2013 за своєю правовою природою не є правочином, оскільки він сам по собі не породжує, не змінює і не припиняє обов'язків та прав сторін, що є невід'ємною ознакою правочину, а лише засвідчує певний факт (дію), зокрема, передачі прав вимоги, спрямований на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги відповідно до статті 202 ЦК України. Також, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про те, що правочином, за яким право вимоги перейшло від відповідача-2 до відповідача-1, є саме договір купівлі-продажу, при укладенні якого було дотримано вимогу про його нотаріальне посвідчення;

- апеляційний суд погодився, що між сторонами відсутній відповідний письмовий правочин, за умовами якого на розгляд суду міг бути переданий спір про визнання недійсним акта приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу від 02.12.2013, в той час як, як було встановлено вище, чинне законодавство України не передбачає можливості захистити цивільне право або інтерес шляхом визнання недійсним акта приймання-передачі прав вимоги, оскільки такий спосіб захисту, хоч і не встановлений статтями 15-16 ЦК України, однак, він не забезпечує реального поновлення прав особи, оскільки існує дійсний правочин, який даний акт підтверджує, як письмовий документ;

- апеляційним судом аргументовано, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними в розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача;

- апеляційний суд звернув увагу на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі №910/19971/17, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі за позовом ТОВ "Будинок оптики" до ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Агропросперіс Банк" про визнання правочину недійсним в частині встановлено, зокрема, те, що складення сторонами спірного акта приймання-передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги, а нормами чинного законодавства та умовами договору не передбачено нотаріального посвідчення акта приймання-передачі, оскільки останній лише підтверджує факт вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання умов договору;

- суд звернув увагу позивача на необхідність добросовісно користуватись наданими йому правами, в той час як звернення до суду з майже ідентичними позовами, предметом одного з яких є визнання недійсним спірного акта приймання-передачі як частини правочину - Договору купівлі-продажу, а другого - визнання такого акта недійсним як окремого правочину з одних і тих саме підстав свідчить про недобросовісність дій позивача;

- суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, оформленого у вигляді Акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. за реєстровим номером 1533, в частині переходу прав вимоги за іпотечним договором №699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П. за реєстровим номером 1473, як такого, що є недійсним у зв'язку з недотриманням нотаріальної форми такого правочину, яка в силу приписів частини 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку" є необхідною для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивач у справі)

8. Скаржник, з посиланням на статті 202, 206, 220 ЦК України, статтю 24 Закону України "Про іпотеку", статтю 77 ГПК України, доводив, що правочин про перехід (відступлення) права вимоги, оформлений у вигляді акта приймання-передачі прав вимоги, є недійсним через недотримання нотаріальної форми такого правочину, яка була необхідна для відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. При цьому, скаржник зазначив, що акт приймання-передачі не підтверджував наявності у відповідача права вимоги (якби вони були набуті раніше), а зумовлював набуття відповідачем цих прав (з моменту підписання акта). Тобто акт фактично є правовстановлюючим документом, відповідно для нього (через передачу прав іпотекодержателя) було обов'язковим нотаріальне посвідчення.

Доводи інших учасників справи

9. У відзиві ПАТ "Дельта Банк" на касаційну скаргу ТОВ "Будинок оптики" зазначено, що позивач ототожнює факт підписання акта з фактом укладення самого договору купівлі-продажу прав вимоги (тобто його підписання та нотаріального посвідчення), та, не розуміючи положень договору щодо механізму його виконання, не враховує, що складення акта приймання-передачі є дією, спрямованою на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги. При цьому, твердження позивача про порушення його прав та законних інтересів не відповідає дійсності, оскільки, враховуючи положення статті 24 Закону України "Про іпотеку" та статті 76 ГПК України, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця.

9.1. У відзиві ПАТ "Дельта Банк" також зазначено, що звернення до суду з майже ідентичними позовами, предметом одного з яких є визнання недійсним спірного акта приймання-передачі як частини правочину (договору купівлі-продажу), а другого - визнання такого акта недійсним як окремого правочину з одних і тих самих підстав свідчить про недобросовісність позивача.

10. У відзиві НБУ на касаційну скаргу ТОВ "Будинок оптики", з посиланням на статті 203, 209, 215 ЦК України, статтю 24 Закону України "Про іпотеку", зазначено, що укладений між ПАТ "Астра Банк", правонаступником якого є ПАТ "Агропосперіс Банк", та ПАТ "Дельта Банк" договір купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №1539, а спірний акт приймання-передачі, не маючи ознак правочину, не підлягає нотаріальному посвідченню.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

11. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 202 - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 206 - усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 209 - правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частина 2 статті 209 - нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Частина 3 статті 209 - нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Частина 1 статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 3 статті 215 - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

12. Закон України "Про іпотеку"

Частина 1 статті 24 - відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Частина 2 статті 24 - іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Частина 3 статті 24 - правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Частина 4 статті 24 - відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов'язанням не допускається у разі видачі заставної. Після видачі заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов'язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної у встановленому цим Законом порядку.

13. Господарський процесуальний кодекс України

Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 2 статті 76 - предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 79 - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частина 2 статті 79 - питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

14. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про неправильне застосування судами положень статей 202, 206, 220 ЦК України, статті 24 Закону України "Про іпотеку", статті 77 ГПК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

15. Особливості відступлення прав за іпотечним договором визначаються Законом України "Про іпотеку", зокрема, статтею 24 зазначеного Закону, відповідно до якої відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Судами, з врахуванням преюдиційності доказів відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі №910/19971/17, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі за позовом ТОВ "Будинок оптики" до ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Агропросперіс Банк", встановлено відповідність вимогам Закону України "Про іпотеку" умов іпотечного договору №699004046603007/І від 31.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.П., договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1539 з наступними змінами, внесеними Договором про внесення змін №1 від 19.12.2013 та зареєстрованого в реєстрі за №1741.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, до відповідача перейшло право вимоги, зокрема, до ТОВ "Оптикал Трейд" за генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013. Крім того, акт приймання-передачі прав вимоги з додатком, в якому визначені договори, право вимоги за якими передається відповідачу, серед яких є генеральний кредитний договір №69900404660300702.12.2013, також були складені та підписані у правовідносинах, які виникли з Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013.

Відтак, спірний акт не є самостійним правочином, а лише підтверджує факт передання права вимоги, а повторна аргументація скаржника з посиланням на ті самі фактичні обставини, які визнані необґрунтованими судами першої та апеляційної інстанцій, є намаганням скаржника переконати касаційний суд вийти за межі наданих йому статтею 300 ГПК України повноважень та здійснити переоцінку доказів у справі. Такі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на відсутність у касаційного суду прав щодо переоцінки доказів у справі.

16. Положеннями статті 203 ЦК України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній воли (частина 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

17. Позивач, звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним спірного акта зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого акта недійсними на момент його підписання і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність акта вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент його складення та підписання.

Виходячи з системного аналізу положень статей 203, 215, 216 ЦК України в касаційного суду відсутні підстави для визнання Акта приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013 недійсним, оскільки фактичні обставини даної справи оцінені судами як такі, що позивачем не наведено доказів укладення саме правочину, а встановлено підписання документального доказу переходу від однієї сторони договірного зобов'язання прав до іншої сторони.

18. Колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржником не доведено порушення його особистого майнового чи немайнового права чи інтересу діями відповідачів, які уклали Договір купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, а в подальшому склали та підписали Акт приймання-передачі прав вимоги до зазначеного Договору, оскільки судами не встановлено недійсності договору від 02.12.2013. З огляду на таке, оскаржувані судові рішення є обґрунтованими, прийнятими без порушенням вимог статті 24 Закону України "Про іпотеку" та не підлягають скасуванню як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

19. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятих постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

20. Доводи скаржника, зазначені в пункті 8 мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 15-19 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. З огляду на зазначене та відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судом апеляційної інстанції та місцевим судом, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та залишення без змін постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції.

В. Судові витрати

22. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2018 у справі №910/22274/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк