Рішення

від 24.01.2018 по справі 826/13054/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 січня 2018 року № 826/13054/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії: головуючого судді Донця В.А.; суддів: Костенка Д.А., Шрамко Ю. Т., секретар судового засідання Сом П.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Філакас" до Державної фіскальної служби України про скасування наказу від 28.07.2015 №543,

за участю представника позивача - Кравцова І.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Філакас" звернулось до суду з адміністративним позовом про: скасування наказу Державної фіскальної служби України від 27.07.2015 №543 "Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ".

Ухвалою суду від 30.08.2016 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи. На підставі розпорядження керівника апарату та протоколу автоматичного розподілу - справу передано судді Донцю В.А. Ухвалою від 07.12.2017 справу прийнято до провадження. В судовому засіданні 24.01.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позов мотивовано тим, що положення оскаржуваного наказу не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили: право податкового органу визнавати угоди фіктивними суперечить статті 204 Цивільного кодексу України; обов'язок керівника територіального органу ДФС України приймати рішення про розірвання всіх чинних договорів про визнання електронних документів в разі встановлення ознак фіктивності є перевищенням повноважень, не регулюється статтею 55 Господарського кодексу України та суперечить наказу Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233; повноваження органів ДФС аналізувати включення до податкової звітності звітного періоду податкових накладних з періодом виписки відмінним від звітного періоду суперечить пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України; термін "доведена схема ухилення від оподаткування", визначення "нереальності господарських операцій" як підстави для відпрацювання "вигодонабувача", вручення йому запитів про надання пояснень та подальше проведення податкової перевірки є незаконним, оскільки факт ухилення від оподаткування може бути встановлений виключно обвинувальним вироком суду відповідно до статті 212 Кримінального кодексу України; вжиті у наказі визначення "правопорушення", "вигодоформуючі", "вигодотранспортуючі", "задіяння у схемі ухилення від оподаткування", "причетності" - заздалегідь вирішують питання визнання факту ухилення від оподаткування, що є порушенням статті 212 Кримінального кодексу України; повноваження податкового органу встановлювати місцезнаходження платників податків суперечить Розділу 12 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2011 №1588, яким передбачені підстави для встановлення місцезнаходження та нівелюють приписи статті 93 Цивільного кодексу України, частини другої статті 19 Конституції України, пунктів 12.1, 12.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2011 №1588.

Також у позові зазначено, що рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС, затверджений наказом, без врахування підстав та меж повноважень ДФС України, та наявних суперечностей чинному законодавству України.

Щодо порушеного права, то позивачем зазначено, що в разі проведення перевірки на підставі оскаржуваного наказу, це потягне негативні наслідки для підприємства, чим буде зіпсовано ділову репутацію ТОВ "Філакас" як сумлінного платника податків та надійного партнера на українському ринку.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач - ДФС України, участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Судом на підставі статті 205 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.

В матеріалах справи наявні заперечення, у яких представник відповідача зазначає, що оскаржуваним наказом затверджений "Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість", який за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом, носить лише рекомендаційний, роз'яснювальний та інформаційний характер для органів ДФС, не містить будь-якого положення обов'язкового (імперативного) для платників податків.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлено.

Наказом Державної фіскальної служби України від 28.07.2015 №543 "Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ" затверджено "Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість". Оскаржуваний правовий акт не зареєстрований Міністерством юстиції України, публікація здійснювалась лише в неофіційних друкованих виданнях.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія судді вважає, що перш за все слід визначитись з правовою природою оскаржуваного акта.

Як убачається зі змісту наказу від 28.07.2015 №543 Голова ДФС України наказав затвердити "Рекомендований порядок взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість" (пункт 1), визначив відповідальних осіб за виконання вимог цього наказу (пункти 2-3) та завдання для Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб (пункт 4).

"Рекомендованим порядком взаємодії підрозділів ДФС при комплексному відпрацюванні податкових ризиків з податку на додану вартість" визначено терміни, етапи відпрацювання, повноваження структурних підрозділів та органів ДФС України, їх посадових осіб, встановлено алгоритм дій у тих чи інших випадках.

Отже, зміст наведеного правового акта свідчить, що він стосується підрозділів, органів, посадових осіб ДФС України, водночас не створює для позивача жодних обов'язків.

Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 висловив правову позицію, за якою до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово &?и;...&?,; (пункт 4).

Відповідно до пункту 3 "Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час видання оскаржуваного наказу) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення &lв;...&? ;, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) &l ;...&gн;.

Згідно з пунктом 18 статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За такого правового регулювання, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуваний наказ не містить ознак нормативно-правового акта, позаяк його положення регламентують взаємодію органів, посадових осіб ДФС України, не врегульовують загальні правила, зокрема здійснення суб'єктами господарювання своєї діяльності, ведення податкового обліку, декларування податкових зобов'язань, сплати податків, обов'язкових платежів, не визначають обов'язків для позивача та правил поведінки.

У позовній заяві зазначається, що в разі проведення перевірки позивача на підставі оскаржуваного наказу, "це потягне за собою негативні наслідки для підприємства, чим саме буде зіпсовано ділову репутацію ТОВ "Філакас" як сумлінного платника податків та надійного партнера на українському ринку".

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 5 КАС України.

Отже, для захисту порушених прав, інтересів позивача необхідним є встановлення їх порушення. На думку суду, позивачем не доведено порушеного права, інтересу в зв'язку з виданням оскаржуваного наказу. Припущення щодо можливого майбутнього порушення інтересів суд вважає недостатнім, оскільки йдеться лише про ймовірне порушення інтересу.

Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Тобто, адміністративний суд наділений повноваженнями під час вирішення спору, зокрема, оцінювати правовий акт на його відповідність нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Як свідчить судова практика, розглядаючи дії, рішення податкових органів, обґрунтовані приписами оскаржуваного наказу, судами оцінювались повноваження таких органів відповідно до вимог Податкового кодексу України (наприклад, справа №813/972/16, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2016, номер в реєстрі - 58039628, ухвала Вищого адміністративного суду від 23.02.2017, номер в реєстрі - 64955995).

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено порушеного права, інтересу в зв'язку з видання оскаржуваного наказу, що є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2016 у справі №826/25342/15 (номер в реєстрі - 57202916), залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016 (номер в реєстрі - 59450267) відмовлено в задоволенні позову керуючого партнера адвокатського об'єднання "Адвокатська фірма "Мороз і Партнери", адвокати якої є представниками у даній справі, до Державної фіскальної служби України про скасування наказу ДФС України від 28.07.2015 №543 "Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків з ПДВ".

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 01.08.2016 дійшов висновку, що наказ від 28.07.2015 №543 прийнято компетентним суб'єктом влади - ДФС України, на підставі та у межах наданих йому повноважень і у відповідності з вимогами чинного законодавства, зокрема статтею 19 Конституції України, Податкового кодексу України та "Положення про Державну фіскальну службу України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, а отже, в даному випадку відсутні жодні правові підстави для визнання його протиправним і скасування.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (квитанція від 18.08.2016 №N13Z045633). Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати присудженню не підлягають.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Філакас" (ідентифікаційний код 34955462, місцезнаходження: 61070, місто Харків, вулиця Академіка Проскури, 1).

Відповідач - Державна фіскальна служба України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, місто Київ, Львівська площа, 8).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 30 серпня 2018 року.

Головуючий суддя В.А. Донець

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко