Постанова

від 04.09.2018 по справі 908/70/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018р. справа № 908/70/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівРадіонової О.О. Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О. при секретарі судового засідання Бреславець Л.М. за участю представників: від позивача: Сніжко Р.В., адвокат, посвідчення №ЗП001503 від 29.11.2017р. від відповідача : не з явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича м.Молочанськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2017р. у м. Запоріжжя) по справі№908/70/17 (суддя Топчій О.А.) за позовом до відповідача проФізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича, м.Молочанськ, Запорізька область Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" м.Молочанськ, Запорізька область стягнення збитків у розмірі 65899,20грн. В С Т А Н О В И В:

10.01.2017р. Фізична особа-підприємець Собецький Іван Дмитрович, м.Молочанськ, Запорізька область звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" м.Молочанськ, Запорізька область про стягнення збитків за договором позики №1 від 03.05.2012р. у розмірі 65899,20грн. (т.1 а.с.3-4).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2017р. по справі №908/70/17 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича, м.Молочанськ, Запорізька область до Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" м.Молочанськ, Запорізька область про стягнення заборгованості за договором позики №1 від 03.05.2012р. у розмірі 65899,20грн. задоволені у повному обсязі (т.1, а.с.87-91).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2017р. скасовано. Прийнято нове рішення по справі №908/70/17, яким у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича, м. Молочанськ Запорізької області до Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві", м. Молочанськ Запорізької області про стягнення збитків в розмірі 65899,20грн. відмовлено у повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича, м. Молочанськ Запорізької області на користь Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1515,80грн. (т.1 а.с.120-122).

Постановою Вищого господарського суду від 03.10.2017р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017р. та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2017р. по справі №908/70/17 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області (т.1 а.с.145-152).

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.10.2017р. справу №908/70/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.11.2017р. (т.1, а.с.155).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що невиконання відповідачем умов договору щодо повернення ячменю у кількості 24000 кг призвело до спричинення йому збитків на суму 65899,80грн., розмір яких він розрахував виходячи з середньої ціни реалізації ячменю станом на 14.10.2016р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. у справі №908/70/17 у задоволені позову до Приватного акціонерного товариства "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" м.Молочанськ, Запорізька область про стягнення збитків у розмірі 65899,20грн. відмовлено (т.1, а.с.192-195).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем своїх зобов язань за договором позики №1 від 03.05.2012р., спричинення останнім своїми діями чи бездіяльністю шкоди позивачу, а відтак відсутність будь-яких правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Крім того, за висновком суду, визнання відповідачем свого боргу мало місце після спливу позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Собецький Іван Дмитрович, м.Молочанськ, Запорізька область звернувся із апеляційною скаргою разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, вказавши, що з прийнятим рішенням не згоден з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з ясування всіх фактичних обставин справи, не дослідження і не надання належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, невідповідність фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. по справі №908/70/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т.2 а.с.30-32).

В обґрунтування поданої апеляційної скарги скаржник посилається на наступне.

Апелянт вказує, що у рішенні суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем за договором свої зобов язань, спричинення останнім своїми діями чи бездіяльністю шкоди позивачу, а відтак відсутні будь-які правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодуванні збитків. Але, він не погоджується з таким висновком, зазначаючи, що відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В даному випадку, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладенні договору, а й факту передачі фінансової допомоги відповідачу.

Враховуючи викладене, скаржник зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення не взяв до уваги висновки, викладені у Постанові ВГСУ від 03.10.2017р. у даній справі та не врахував правових висновків ВСУ, викладених у постановах від 18.09.2013р. по справі №6-63цс13, від 02.07.2014р. по справі № 6-79цс14 про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, а й факту передання фінансової допомоги відповідачу.

Скаржник зазначає, що в рішенні суду також вказано, що враховуючи загальну позовну давність та виходячи з умов договору щодо визначення строку виконання зобов язання, строк позовної давності сплив саме 01.09.2015р. Претензія позивачем надіслана відповідачу 29.02.2016р., таким чином, визнання відповідачем свого боргу мало місце після спливу позовної давності. Позивач не погоджується з таким висновком, зазначаючи, що п.1.3 договору сторони погодили, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення кормів - ячмінь в кількості 24000 кг, отриманої позичальником за цим договором. У зв язку з тим, що в п.1.3 договору не встановлений строк повернення позики (ячменю в кількості 24000 кг), позивач 29.02.2016р. пред явив відповідачу вимогу про повернення ячменю у кількості 24000 кг. Однак, в порушення п.1.3 договору та ст.1049 ЦК України, відповідач свій обов язок не виконав. Саме тому перебіг строку позовної давності почався з 29.03.2016р., отже факт спливу строку позовної давності відсутній.

Також, апелянт зазначає, що відповідно до листа №41 від 04.03.2016р. відповідач визнав спірну заборгованість та згідно ч.1 ст.35 ГПК (у редакції до 15.12.2017р.) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Але, суд першої інстанції не взяв це до уваги.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.06.2018р. у справі №908/70/17 (головуючий суддя Радіонова О.О., Дучал Н.М., Зубченко І.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича м.Молочанськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. у справі №908/70/17 та зобов язано відповідача до 13.07.2018р. надати відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі (т.2, а.с.57-58).

16.07.2018р. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. у даній справі без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (т.2, а.с.62-66).

Зокрема, у відзиві, відповідач зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як збитки необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідач також зазначає, що з накладної № 1 від 03.05.2012р. взагалі не вбачається передача відповідачеві саме предмету договору позики - грошових коштів у сумі 24000грн.

Крім того, з боку отримувача накладна підписана невідомою особою, без зазначення посади, ПІБ, а також на накладній не міститься відбитку печатки підприємства відповідача. Також, не має довіреності на підписанта на отримання товарно-матеріальних цінностей. Інших доказів на підтвердження надання відповідачеві позики за договором №1 від 03.05.2012р. саме у вигляді грошових коштів позивачем не надано.

На думку відповідача, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову через ненадання доказів надання позивачем послуг з позики готівкою (прибутковий касовий ордер) або в безготівковій формі (платіжне доручення).

Також, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання позивача на факт визнання відповідачем заборгованості (лист №41 від 04.03.2016р.), пославшись на норми матеріального права щодо застосування строків позовної давності.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 30.07.2018р. розгляд апеляційної скарги призначено на 21.08.2018р. о 09-45 год. (т.2, а.с.70).

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018р., у зв язку з перебуванням у відпустці членів колегії суддів Дучал Н.М. та Зубченко І.В., сформовано наступний склад колегії: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Геза Т.Д., Мартюхіна Н.О.

Через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копій постанови Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2017р. та постанови Верховного Суду від 04.07.2018р. по справі № 908/2910/16.

Дане клопотання судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки обставини у справі № 908/2910/16 є іншими та не стосуються даної справи.

У судовому засіданні 21.08.2018р. оголошено перерву до 04.09.2018р. о 09 год 30 хв. в межах встановлених ГПК України строків розгляду справи.

Апелянт у судове засідання з явився, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.

Відповідно до вимог ст.ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи не здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, був складений протокол судового засідання.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги, що явка сторін не визнавалася судом обов язковою, вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Позивач, Фізична особа-підприємець Собецький Іван Дмитрович, м.Молочанськ, Запорізька область (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т.1 а.с.12).

Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві", юридична особа (ідентифікаційний код 00699322), що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статутом (т.1, а.с.24-27, 28).

03.05.2012р. між Фізичною особою-підприємцем Собецьким Іваном Дмитровичем (за договором - позикодавець, далі позивач) та Приватним акціонерним товариством "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" (за договором - позичальник, далі - відповідач) було укладено договір позики №1 (т.1, а.с.8).

За змістом укладеного сторонами правочину, Позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу Позичальнику в розмірі 24000,00 грн. з метою реалізації програми забезпечення кормами - ячмінь в кількості 24000 кг, а Позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору без оплати процентів від суми позики за їх користування (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору переказ та повернення фінансової допомоги здійснюють у такому порядку: сума та термін повернення 24000,00 грн. до 01.09.2012 р.

Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що позика вважається погашеною у момент фактичного повернення кормів - ячмінь в кількості 24000 кг, отриманої Позичальником за цим договором.

Згідно із п. 2.1 договору невиконання зобов'язань за договором надає право на стягнення з винної особи усіх завданих цим невиконанням збитків.

Відповідно до п. 3.1 Договору договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного його виконання.

Договір підписаний обома сторонами у встановленому порядку.

Позивачем була надана фотокопія накладної №1 від 03.05.2012р. (т.1 а.с.81), в якій зазначено про передачу відповідачу ячменю у кількості 24000 кг на суму 24000 грн. за договором позики №1 від 03.05.2012р., яка підписана позивачем та невідомою особою відповідача без печатки останнього.

Як зазначає позивач, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не повернув надану йому фінансову допомогу - ячмінь в кількості 24000 кг.

29.02.2016р. позивачем, Фізичною особою-підприємцем Собецьким Іваном Дмитровичем на адресу відповідача було надіслано вимогу, в якій позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та просить протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути йому ячмінь в кількості 24000 кг або сплатити грошові кошти за ячмінь за ринковою ціною, що склалася на день отримання цієї вимоги (т.1 а.с.9).

У відповідь на вказану вимогу відповідач, Приватне акціонерне товариство "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" надіслав лист-відповідь №41 від 04.03.2016 р., в якому підтвердив наявність заборгованості станом на 04.03.2016 р., зокрема, по Договору позики № 1 від 03.05.2012 р. - 24000 кг ячменю та повідомив, що станом на 04.03.2016 р. підприємство не взмозі повернути позивачу зерно, а також просило відстрочити заборгованість до отримання нового врожаю (т.1, а.с.10).

Позивач у позові зазначає, що після отримання нового врожаю у 2016р., станом на 29.12.2016р. відповідач не повернув ячмінь у кількості 24000 кг.

Згідно листа Держстату Головного управління статистики у Запорізькій області № 09-12/498 від 14.10.2016р. середня ціна реалізації ячменю склала 2745,80грн. (т.1, а.с.11).

Таким чином, як вказує позивач, загальна сума збитків завдана йому відповідачем, у зв язку з неповерненням ячменю складає (24000 кг х 2745,80грн.=65899,20грн.)

Оскільки вимога позивача про повернення ячменю в добровільному порядку відповідачем не задоволена, він змушений був звернутися до суду про стягнення збитків за договором позики №1 від 03.05.2012р. у розмірі 65899,20грн.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України в редакції до 15.12.2017р. встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції інстанції вважає, що при новому розгляді справи судом першої інстанції були дотримані вимоги ст. 111-12 ГПК України в редакції до 15.12.2017р., оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо стягнення збитків внаслідок невиконання зобов язань за договором позики.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №1 від 03.05.2012р. є договором позики (т.1 а.с. 8).

Загальні положення про позику передбачені главою 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Позичальник, як передбачено ст.1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч.1 ст.1048 ЦК України).

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч. 1 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (правова позиція ВСУ, викладена в постановах від 18.09.2013р. у справі №6-63цс13 та від 24.02.2016р. у справі №6-50цс16).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що невиконання відповідачем умов договору щодо повернення ячменю в кількості 24000 кг призвело до спричинення йому збитків на суму 65 899,80 грн., розмір яких розраховано виходячи з середньої ціни реалізації ячменю станом на 14.10.2016 р.

Відповідно до ст. ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:

- наявність реальних збитків;

- вина заподіювача збитків;

- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна , визначена відповідно до вимог законодавства.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Позивач наполягає на тому, що правова природа заявлених збитків це неотриманий дохід (упущена вигода), що також підтвердив у судовому засіданні.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справах №3-56гс11 від 20.06.201рр., №3-59гс11 від 04.07.2011р., №3-64гс11 від 04.07.2011р. за змістом статей 22, 611, 612, 614, 623 ЦК для застосування такого засобу відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв"язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вина та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

У пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 року № 04-5/239) визначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Згідно ж до п. 6 вказаних Роз'яснень встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Таким чином, предметом доведення у справах про стягнення збитків є: по-перше, наявність збитків та визначення правових підстав їх виникнення, по-друге, наявність вини особи, яка завдала ці збитки, а по-третє, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і завданими збитками.

Як вбачається з умов договору позики №1 від 03.05.2012р. в розрізі ст. 1046 ЦК України, предметом договору є саме грошові кошти в розмірі 24000,00 грн., які надаються з метою реалізації програми забезпечення кормами - ячмінь в кількості 24000 кг.

В якості доказу надання позики позивач посилається на накладну №1 від 03.05.2012р., відповідно до якої ПРАТ "Міжрайплемпідприємство" відпущено 24000,00 кг ячменю та не повернуто ячмінь в добровільному порядку, чим спричинено позивачу збитки в розмірі 65 899,20 грн.

Зі змісту п.п.1.1,1.2 укладеного між сторонами договору вбачається, що предметом договору позики є грошові кошти (фінансова допомога у розмірі 24000,00грн.).

Проте, всупереч вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України доказів надання позивачем послуг з позики готівкою (прибутковий касовий ордер) або в безготівковій формі (платіжне доручення) матеріали справи не містять.

Як вбачається з накладної № 1 від 03.05.2012 р. (т.1а.с. 81), на яку посилається позивач в своєму позові, взагалі не вбачається передача відповідачеві саме предмету договору позики - грошових коштів у сумі 24 000,00 грн.

З боку отримувача означена накладна підписана невідомою особою, без зазначення посади, ПІБ, а також на накладній не міститься відбитку печатки підприємства-відповідача.

Крім того, в матеріалах справи відсутня довіреність на підписанта на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не отримував від позивача вказаний ячмінь. Відсутність отримання ячміню в кількості 24000 кг підтверджується і наданою належним чином оформленою довідкою відповідача № 86 від 12.05.2017р, яка підписана посадовими особами підприємства (т.1, а.с.185).

Інших доказів на підтвердження надання відповідачеві позики за договором №1 від 03.05.2012р. саме у вигляді грошових коштів позивачем не надано.

Отже, враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що позивач не вчинив всіх дій з виконання своїх зобов язань за договором позики №1 від 03.05.2012р., а відтак у діях відповідача відсутня протиправна поведінка, що унеможливлює стягнення з нього спірної суми збитків на підставі ст. 220 ГК України, ст.ст.22, 612 ЦК України.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором позики № 1 від 03.05.2012р., спричинення останнім своїми діями чи бездіяльністю шкоди позивачу, а відтак відсутності будь-яких правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Доводи апелянта щодо відсутності факту спливу строку позовної давності судом апеляційної інстанції відхиляються з наступного.

З матеріалів справи убачається, що відповідач, Приватне акціонерне товариство "Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві" звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності, викладеною у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.58-64).

За змістом ч. 1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно п.2.2 Постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (із відповідними змінами), перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії; письмове прохання відстрочити сплату боргу; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу тощо. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Як вже зазначалось вище, пунктом 1.2 договору сторони визначили як суму фінансової допомоги (24 000,00 грн.), так і строк повернення позики, а саме, до 01.09.2012р.

Тобто, у договорі сторони визначили зобов'язання з визначеним строком виконання.

Враховуючи загальну позовну давність та виходячи з умов договору позики №1 від 03.02.2012р. щодо визначення строку виконання зобов'язання, строк позовної давності сплив саме 01.09.2015р. Вимога позивачем була надіслана відповідачеві 29.02.2016р. Таким чином, визнання відповідачем свого боргу мало місце вже після спливу позовної давності.

До такого ж висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 03.10.2017р. у справі 908/70/17.

Виходячи з умов договору щодо визначення строку виконання зобов язання, та враховуючи загальну позовну давність, доводи апелянта про те, що договором не встановлений строк повернення позики, не відповідають дійсності, а переривання строку внаслідок визнання відповідачем заборгованості шляхом направлення листа від 04.03.2016р. № 41 є хибними, оскільки визнання відповідачем свого боргу мало місце після спливу позовної давності.

Тому, висновок суду в цій частині суд апеляційної інстанції вважає правомірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження, а відтак, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017р. у даній справі повинно бути залишено без змін.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.129 ГПК України.

Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Собецького Івана Дмитровича м.Молочанськ, Запорізька область на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017 року у справі №908/70/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2017 року у справі №908/70/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Донецький апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 05.09.2018р.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді Т.Д. Геза

Н. О. Мартюхіна