Постанова

від 06.09.2018 по справі 496/5382/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 496/5382/15-ц

провадження № 61-685св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року у складі судді Трушина О. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 жовтня 2013 року він домовився з ОСОБА_5 про придбання у нього коптильного цеху на території Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області. У рахунок сплати вартості коптильного цеху він передав відповідачу аванс у сумі 25 тис. доларів США, а залишок - 20 тис. доларів США - зобов'язався сплатити через рік, після нотаріального посвідчення договору. За закінченням річного терміну відповідач не оформив належним чином правовстановлюючі документи, а згодом взагалі відмовився від укладення договору купівлі-продажу.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь грошові кошти у сумі 649 215, 90 грн та 3 % річних у сумі 57 230 грн.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 647 143, 80 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сплачені позивачем у рахунок купівлі об'єкта нерухомості у майбутньому кошти є авансом, а оскільки договір купівлі-продажу в подальшому не був укладений, то сплачена сума авансу підлягає поверненню. Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних не підлягають задоволенню, оскільки стягнення із відповідача авансу не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами виникли правовідносини щодо авансу . Оскільки договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - коптильного цеху, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 грошова сума в розмірі 25 тис. доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції становила 647 143, 80 грн, є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач у силу положень статті 612 ЦК України допустив прострочення боржника та односторонню відмову від зобов'язання, збагатився за рахунок відповідача, тому саме відповідач є кредитором позивача.

13 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2013 року сторони домовилися про купівлю-продаж об'єкта нерухомості - коптильного цеху, розташованого на території Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області, за ціною 45 тис. доларів США, про що свідчать розписки від 09 вересня та 16 жовтня 2013 року.

Позивач 09 вересня 2013 року передав відповідачу гроші у сумі 2 тис. доларів США, а 16 жовтня 2013 року - 23 тис.доларів США в якості авансу за зазначений об'єкт нерухомості.

Сторони також домовилися, що відповідач у строк до 16 жовтня 2014 року повинен виготовити правовстановлюючі документи на об'єкт, після чого договір купівлі-продажу має бути посвідчений нотаріально. Однак в обумовлений час ОСОБА_5 правовстановлюючі документи не виготовив.

Зміст позову ОСОБА_4 полягає у вимозі повернення грошових коштів, одержаних від нього відповідачем як попередню оплату в рахунок суми за основним договором, у зв'язку з тим, що зобов'язання не виконано (не укладено основний договір).

Отже, між сторонами виникли правовідносини щодо авансу, а тому спірні правовідносини регулюються статтею 570 ЦК України , положеннями якої суди першої та апеляційної інстанцій правильно керувалися при вирішенні спору.

Оскільки договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна - коптильного цеху, який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 грошова сума в розмірі 25 тис. доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції становила 647 143, 80 грн, є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення змісту спірних правовідносин та норми їх регулювання.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 листопада Біляївського районного суду Одеської області від 04 серпня 2017 року у складі судді Трушина О. І. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 листопада 2017 року 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв