Рішення

від 11.09.2018 по справі 530/670/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/670/17

Номер провадження 2/530/46/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В:

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 рокувнесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що внесенні зміни до ЦПК України набрали чинності 15 грудня 2017 року, суд вважає розглянути справу за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію.

Із заяви вбачається, що ОСОБА_7, є уповноваженим представником наступних громадян: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яким на праві власності належать земельні ділянки на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, у зв'язку з чим в силу наведеної ст. 114 ЦПК України звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовними вимогами про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та скасування записів державної реєстрації, залучивши третьою особою державного реєстратора Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки стосовно інших учасників справи. Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним. Її довірителі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виявили бажання укласти договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок з СБК «Росія» . Після підписання договорів оренди з СБК «Росія» , ОСОБА_8 (38151, Полтавська область, Зіньківський район, село Кирило-Ганнівка) як уповноважена за довіреністю особа вищевказаних осіб, звернулася до державного реєстратора Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області з метою зареєструвати укладені договори оренди, але виявилося, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться інформація про державну реєстрацію договорів оренди землі, ніби то укладених позивачами з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (надалі за текстом - ФОП ОСОБА_5, відповідач). Зокрема, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме значиться наступна актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 08.09.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2; право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.08.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2; право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовилися підписувати з ФОП ОСОБА_5 договори оренди земельних ділянок, що належать їм на праві приватної власності, які надсилалися на їхню адресу або надавалися їм особисто для підписання. Свого часу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надавали довіреності на ім'я ОСОБА_9, яка приходиться матір'ю ОСОБА_5, з метою представництва їх інтересів в суді щодо визнання права власності на спадкове майно - земельні ділянки (паї), а ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_10 оформити спадщину у нотаріуса та оформити технічну документацію на земельну ділянку загальною площею 3,1202 га. (кадастровий номер 5321382700:00:034:0008) та на земельну ділянку загальною площею 1,8 га (кадастровий номер 5321382700:00:034:0020). У зв'язку з чим, ФОП ОСОБА_5 отримав дані щодо належного майна та анкетні (особисті) дані орендодавців ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Ухвалою від 30.11.2017 року роз'єднано позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання договору оренди землі недійсним з позовами ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними.

Позови ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними залишено в даній цивільній справі № 530/670/17, а позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання договору оренди землі недійсним передано до канцелярії суду, для вирішення питання згідно ст. 11-1 ЦПК України та залучення до участі у справі правонаступників.

Відповідач та представник відповідача, ОСОБА_11, про дату і час розгляду справи повідомлені судом належним чином, в судове засідання не з явилися.

Суд критично відноситься до клопотання представника відповідача ОСОБА_11 про поважність неприбуття в судове засідання представника відповідача, так як ним надано тільки клопотання про те, що в той час він знаходився у відрядженні, але відповідного документа представником не надано. Крім того, відповідач, ОСОБА_5 ніяких клопотань не заявив та не прибув у судове засідання. В зв'язку з цим суд приходить до висновку.

Відповідно до ст. 43 ЦПК України , учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України , суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України , учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, відповідач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікована Україною Законом № 475/97-ВРвід 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Крім того, враховуючи нормативне регулювання даного питання національним та європейським законодавством, суд вважає, що відповідач, не з'являючись у судові засідання, не даючи суду можливості своїми діями у встановлений законом строк вирішити справу, зловживає своїми процесуальними правами.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності явки відповідача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто, не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці відповідача до суду. Це пов'язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Крім того, таке положення закону пов'язане із дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.).

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України , є обов'язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз'яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка відповідача, характер процесу та його значення для заявника.

Заслухавши представника позивачів та дослідивши наявні матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Під час розгляду цивільної справи судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яким на праві власності належать земельні ділянки на території Кирило-Ганнівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, у зв'язку з чим в силу наведеної ст. 114 ЦПК України звернулися до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовними вимогами про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та скасування записів державної реєстрації, залучивши третьою особою державного реєстратора Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки стосовно інших учасників справи.

Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виявили бажання укласти договори оренди належних їм на праві власності земельних ділянок з СБК «Росія» . Після підписання договорів оренди з СБК «Росія» , ОСОБА_8 (38151, Полтавська область, Зіньківський район, село Кирило-Ганнівка) як уповноважена за довіреністю особа вищевказаних осіб, звернулася до державного реєстратора Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області з метою зареєструвати укладені договори оренди, але виявилося, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значиться інформація про державну реєстрацію договорів оренди землі, ніби то укладених позивачами з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (надалі за текстом - ФОП ОСОБА_5, відповідач). Зокрема, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме значиться наступна актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права: право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 08.09.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2 ; право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 15.08.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2; право оренди земельної ділянки на підставі Договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовилися підписувати з ФОП ОСОБА_5 договори оренди земельних ділянок, що належать їм на праві приватної власності, які надсилалися на їхню адресу або надавалися їм особисто для підписання. Свого часу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надавали довіреності на ім'я ОСОБА_9, яка приходиться матір'ю ОСОБА_5, з метою представництва їх інтересів в суді щодо визнання права власності на спадкове майно - земельні ділянки (паї), а ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_10 оформити спадщину у нотаріуса та оформити технічну документацію на земельну ділянку загальною площею 3,1202 га. (кадастровий номер 5321382700:00:034:0008) та на земельну ділянку загальною площею 1,8 га (кадастровий номер 5321382700:00:034:0020). У зв'язку з чим, ФОП ОСОБА_5 отримав дані щодо належного майна та анкетні (особисті) дані орендодавців ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надавали довіреності на ім'я ОСОБА_9, яка є матір'ю ОСОБА_5, з метою представництва їх інтересів в суді щодо визнання права власності на спадкове майно - земельні ділянки (паї), а ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_10 оформити спадщину у нотаріуса та оформити технічну документацію на земельну ділянку загальною площею 3,1202 га. (кадастровий номер 5321382700:00:034:0008) та на земельну ділянку загальною площею 1,8 га (кадастровий номер 5321382700:00:034:0020).

04.04.2017 року позивачі зверталися до гр. ОСОБА_9 з письмовими заявами щодо повернення у строк до 10.04.2017 року наданих їй оригіналів правовстановлюючих документів на належні їм земельні ділянки та довіреності на її ім'я, проте дані заяви були нею проігноровані.

Крім цього, 31.03.2017 року, адвокат ОСОБА_7, зверталася з адвокатськими запитами до ФОП ОСОБА_5 та до Державного реєстратора Зіньківської районної державної адміністрації ОСОБА_6 з проханням надати копії договорів оренди земельних ділянок, ніби то укладених позивачами з ФОП ОСОБА_5, проте відповіді у встановлений ст. 24 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність строк на її адресу так і не надійшло.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України Про оренду землі , Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є, зокрема: об'єкт оренди; строк дії договору оренди.

За ст.16 Закону України Про оренду землі - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ст.18 Закону України Про оренду землі та ч.2 ст.125 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Стаття 20 Закону України Про оренду землі зазначає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: 1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 р. у справі «ОСОБА_12 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» та у справі від 20.11.1995 року "Прессе Компанія Навієра СА" проти Бельгії", зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, відповідачем порушено.

Згідно висновку Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора ОСОБА_13 №1877/1879/1880-1883 від 30.05.2018 року вказано, що "Орендодавець (ОСОБА_1)" договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6), а орендарем - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. "Орендодавець (ОСОБА_1)" договору оренди земельної ділянки б/н від 08.09.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6), а орендарем - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Підпис від імені ОСОБА_3 у графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки б/н від 15.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7), а орендарем - Фізична особа- підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2)- виконаний з попередньої технічною підготовкою - шляхом копіюванням підпису на просвіт за допомогою графітного олівця з подальшим обведенням штрихів пастою для кулькової ручки. Первинні штрихи підпису, які виконані графітним олівцем, непридатні для вирішення ідентифікаційних почеркознавчих завдань з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.

Підпис від імені ОСОБА_4 у графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5. РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Положеннями ст. 13 цього Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Таким чином, з аналізу чинного законодавства, яке регулює питання оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлено, що оренда земельної ділянки здійснюється на підставі письмового договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що фактично позивачі не підписували спірні договори оренди своїх земельних ділянок, а тому їхнє волевиявлення не було спрямоване на укладення цих договорів з відповідачем, у зв'язку з чим, з метою захисту прав та законних інтересів позивачів дані договори оренди земельних ділянок підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Крім цього, суд приходить до висновку, що в даному випадку, не пропущений строк позовної давності, визначений ст. ст. 257, 261 ЦК України, оскільки відповідно до Постанови від 22 квітня 2015 року Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-48цс15 висловлена наступна правова позиція: Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обгрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Також, визначаючи підсудність даного спору саме місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства, суд враховує положення Постанови Верховного Суду України від 14 червня 2016 року, яка визначає, що: Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом .

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з &?о;...&?я; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?г;...&gо; . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (ст.ст. 14, 18, 20 Закону).

Оскільки встановлено, що договір оренди землі, укладений від імені позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підписаний не ними, а іншою особою, тобто, спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 він має бути визнаний недійсним відповідно до ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України .

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75 цс 15 та від 16 вересня 2015 року у праві № 6~68цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360- 7 ЦПК України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Суд дослідивши матеріали цивільної справи та оглянувши висновок експерта проведений по клопотанню позивачів з приводу того, що невідома особа підробила підпис позивачів у договорах оренди земельних ділянок. У висновку Полтавського відділення Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора ОСОБА_13 №1877/1879/1880-1883 від 30.05.2018 року вказано, що "Орендодавець (ОСОБА_1)" договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6), а орендарем - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. "Орендодавець (ОСОБА_1)" договору оренди земельної ділянки б/н від 08.09.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6), а орендарем - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Підпис від імені ОСОБА_3 у графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки б/н від 15.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7), а орендарем - Фізична особа- підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2),- виконаний з попередньої технічною підготовкою - шляхом копіювання підпису на просвіт за допомогою графітного олівця з подальшим обведенням штрихів пастою для кулькової ручки. Первинні штрихи підпису, які виконані графітним олівцем, непридатні для вирішення ідентифікаційних почеркознавчих завдань з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку.

Підпис від імені ОСОБА_4 у графі "Орендодавець" договору оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за яким орендодавцем є ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7), а орендарем - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_2) виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Суд також встановив, що позивачі дізналися про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише в 2017 році, після чого звернулися із заявою до слідчого управління ГУНП в Полтавській області та 15.05.2017 року звернулися з позовом до суду, отже 2017 рік в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності, а тому підстав для застосування строку позовної давності не має. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, суд оцінює критично, так як відповідачем не надано суду відповідних доказів.

Безпідставними є доводи відповідача стосовно того, що при проведенні експертизи вони були позбавлені можливості надати свої доводи, міркування та докази для проведення дослідження, а також надати на вирішення експерту питання, які мають виключне значення для правильного вирішення спору, оскільки дані посилання самі по собі не ставлять під сумнів висновок експерта, тоді як доказів того, що даний висновок є хибним суду надано не було, самим відповідачем, на спростування вимог позивача та наданих ним доказів, клопотання про проведення почеркознавчої експертизи відповідачем не заявлялося.

Як вже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу .

В правових попозиції Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-2612цс16, ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Таким чином, укладення угод, у даному випадку, не може свідчити про схвалення оспорюваних договорів, які підписано від імені ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 невідомою особою, яка не мала на те жодних повноважень. Крім цього, суд звертає увагу, що дійсність угод є предметом позову.

Позивачами по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покадаються на відповідача.

Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного:

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах п. 47, 48 також роз'яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правовничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

На основі викладеного та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, третя особа Державний реєстратор Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування записів про державну реєстрацію- задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 08.09.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.

Скасувати реєстраційний запис про інше речове право № 16410331 від 15.09.2016 року о 15:35:21 - право оренди земельної ділянки, вчинений державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6; Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 08.09.2016, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5; Зміст, характеристика іншого речового права: строкове платне користування земельною ділянкою, строк дії: 08.09.2026; Опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальна площа 1,8436 га.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 27.08.2016 року, за яким орендодавцем є ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.

Скасувати реєстраційний запис про інше речове право № 16099121 від 27.08.2016 року о 13:23:02 - право оренди земельної ділянки, вчинений державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6; Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 27.08.2016, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5; Зміст, характеристика іншого речового права: строкове платне користування земельною ділянкою, строк дії: 27.08.2026; Опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальна площа 3,1202 га.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, за яким орендодавцем є ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.

Скасувати реєстраційний запис про інше речове право № 16030766 від 22.08.2016 року о 21:23:44 - право оренди земельної ділянки, вчинений державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6; Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 15.08.2016, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5; Зміст, характеристика іншого речового права: строкове платне користування земельною ділянкою, строк дії: 15.08.2026; Опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальна площа 4,9603 га.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, за яким орендодавцем є ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4), а орендарем - Фізична особа - підприємець ОСОБА_5, РНОКПП НОМЕР_2.

Скасувати реєстраційний запис про інше речове право № 16097989 від 27.08.2016 року о 11:22:21 - право оренди земельної ділянки, вчинений державним реєстратором Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області ОСОБА_6; Підстава виникнення іншого речового права: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 27.08.2016, видавник: Фізична особа-підприємець ОСОБА_5; Зміст, характеристика іншого речового права: строкове платне користування земельною ділянкою, строк дії: 27.08.2026; Опис об'єкта іншого речового права: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальна площа 4,9598 га.

Стягти з ОСОБА_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_8, РНОКПП НОМЕР_2 на користь:

-ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_9 РНОКПП НОМЕР_1 - 2560 грн. судових витрат;

-ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, який зареєстрований та мешкає за адресою: 38151, Полтавська область, Зіньківський район, село Миколаївка - 1280 грн. судових витрат;

-ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_4, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10 - 1280 грн. судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2018 року.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_14

секретар: Н.І.Бедюх