Постанова

від 12.09.2018 по справі 2а-0770/193/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/270/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,

за участю секретаря Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 2а-0770/193/12 за позовом Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Приватного підприємства МКМ-Сервіс про стягнення коштів (суддя І інстанції - Дору Ю.Ю., місце ухвалення: м. Ужгород, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції: 21.12.2017),

встановив:

Державна податкова інспекція в м. Ужгороді, правонаступником якої є Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області (надалі - позивач, Ужгородська ОДПІ) звернулася в суд з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач 1, ФОП ОСОБА_1.), Приватного підприємства МКМ-Сервіс (надалі - відповідач - 2, ПП МКМ-Сервіс ), в якому просила стягнути з відповідачів по 348033,16 грн. в дохід держави.

Постановою Ужгородського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказує, зокрема, на те, що за своїм змістом та спрямованістю правовідносини між ПП МКМ-Сервіс та ФОП ОСОБА_1 завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують встановлений правовий порядок, як у сфері господарської діяльності, так і податкових правовідносин, спотворюють показники податкового обліку та мають на меті несплату податків до бюджету. А тому, відповідно до норм ст. 228 ЦК України якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ним за угодою.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується наступне.

На підставі Податкового кодексу України, згідно з постановою, винесеною заступником начальника відділу СУ ГУ МВС України у Львівській області підполковником міліції Сиймовським Р.М., відповідно до направлення на перевірку від 31.08.2011 року за № 747/17-3, № 748/17-3 та наказу від 31.08.2011 року № 1337, виданого ДПІ у м. Ужгороді, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.11.1996 року по 31.07.2011 року, про що складено відповідний Акт від 20.09.2011 року № 2151/17-319/НОМЕР_1 (надалі - Акт).

Відповідно до акта перевірки було встановлено порушення ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, за якими зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Констатується відсутність у відповідача 2 адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань за укладеними угодами та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Це, на думку відповідача, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, фіктивний характер угод. Як наслідок наявні наступні порушення: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст.198 та п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та п.1.4 пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.4.1 ст.4, пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4. пп.7.5.1 п.7.5 ст7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР Про податок на додану вартість , що призвело до завищення податкового зобов'язання на загальну суму 13 280 434,85 грн., завищення податкового кредиту на загальну суму 13 129 938,90 грн., в результаті непредставлення первинних документів для проведення перевірки; пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.1.31 пп.5.2.1. п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 пп.11.2 ст.11 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР Про оподаткування прибутку підприємств , в результаті чого встановлено завищення валових доходів на загальну суму 87 154 042,00 грн., в результаті непредставлення первинних документів для проведення перевірки.

Також судом встановлено, що з висновками Акта перевірки від 20 вересня 2011 року № 2151/17-319/НОМЕР_1 відповідач - 1 не погодився, вказавши, що перевіркою не враховано всі належні документи.

На підставі викладених в акті висновків, позивач звернувся в суд з позовом про стягнення на користь держави всього отриманого відповідачами за договором.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, керувався тим, що для стягнення санкцій, передбачених частиною першою статті 208 ГК України та ст. 228 ЦК України, необхідним є визнання судом правочину недійсним та наявність умислу у сторін угоди (або однієї сторони) на укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Однак позивачем не надано належних доказів на підтвердження вказаних вище обставин.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами

Разом з тим, необхідною умовою для визнання недійсними правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такі правочини. Оскільки носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін відповідного правочину є їх посадові особи, то слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що між ПП МКМ-Сервіс , як Продавцем, та ПП ОСОБА_1, як Покупцем, укладено Договір № ДГ-11091 від 01.11.2010 року, відповідно до пункту 1 якого Продавець зобов'язується продати а Покупець належним чином прийняти і оплатити товар згідно накладних в кількості та асортименті, згідно товарних накладних, підписаних та завірених сторонами. Ціни на обумовлені даним договором товари узгоджуються при кожному окремому замовленні Покупця і вказуються в товарних накладних, підписаних та завірених сторонами.

Пунктом 3 Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату кожної партії обумовленого даним договором товару протягом десяти банківських днів від дати їх поставки. Датою поставки вважається дата одержання Покупцем обумовленого даним договором товару, згідно товарних накладних, підписаних та завірених сторонами. Оплата покупцем поставленого товару здійснюється шляхом безготівкового перерахунку суми поставки на рахунок Продавця. Розрахунок вважається здійсненим після того, як Продавець підтвердить його одержання та правильність.

Вказаний договір є чинним, не був визнаний судом недійсним та був діючим на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостями, ФОП ОСОБА_1 та ПП МКМ-Сервіс станом на час вчинення правочину здійснювали свою діяльність, що підтверджується відповідним витягом. Згідно з договором №ДГ-11091 ПП МКМ-Сервіс , як Продавець, продало, а ФОП ОСОБА_1, як Покупець, належним чином прийняв товар в асортименті (овочі, фрукти) в кількості 32,92 тонн на загальну суму 348 033,16 гр.н та провів його оплату.

На підтвердження здійснення даної господарської операції у матеріалах справи наявні наступні документи: копії податкових накладних від 03.01.2011, 05.01.2011, 11.01.2011, 13.01.2011, 17.01.2011, 21.01.2011, 24.01.2011, 27.01.2011, 01.02.2011, 04.02.2011, 07.02.2011, 10.02.2011, 14.02.2011, 17.02.2011, 21.02.2011, 24.02.2011 (т. 1, арк. спр. 89-104); копії видаткових накладних від 03.01.2011, 05.01.2011, 11.01.2011, 13.01.2011, 17.01.2011, 21.01.2011, 24.01.2011, 27.01.2011, 01.02.2011, 04.02.2011, 07.02.2011, 10.02.2011, 14.02.2011, 17.02.2011, 21.02.2011, 24.02.2011 (т. 1, арк. спр. 105-120); копії платіжних доручень ФОП ОСОБА_1 № 20 від 25.01.2011, № 03 від 03.02.2011, № 011 від 08.02.2011, № 013 від 15.02.2011, № 016 від 17.02.2011, № 017 від 22.02.2011, № 019 від 24.02.2011, № 021 від 01.03.2011, № 027 від 10.03.2011, № 030 від 15.03.2011, № 035 від 22.03.2011.

Доставлена відповідачем 1 продукція в подальшому була використана ним у своїй господарській діяльності, що також підтверджено актом перевірки, в якому вказано, що основними покупцями продукції були ТОВ Закарпатська продовольча группа , ТОВ Плюс Бонус , ПП Либідь-РТІ , ТОВ Фоззі Фуд .

Таким чином, позивачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі договору.

Також, позивачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину визначено статтею 215 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до частини першої цієї статті, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правові наслідки недійсного правочину передбачені положеннями статті 216 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За правилами частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу Україниправочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначена частина кореспондує з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону (ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України, можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що предмет спору в даній справі не стосується визнання договору поставки, укладеного між ПП МКМ-Сервіс та ФОП ОСОБА_1 №ДГ-11091 від 01.11.2010, недійсним.

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами діяльності судом не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що позовні вимоги про стягнення коштів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог не надано доказів щодо визнання судом спірного правочинну недійсним та наявності у сторін умислу на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, при укладенні договору поставки №ДГ-11091 від 01.11.2010.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Беручи до уваги зазначене вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 у справі №2а-0770/193/12 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М. В. Костів судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 13.09.2018 року