Постанова

від 13.06.2018 по справі 671/86/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 671/86/17-ц

провадження № 61-8567зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О. , ОлійникА. С. , Усика Г. І. ,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Волочиська районна державна адміністрація, ОСОБА_5,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: СтупакО. В. , Леванчука А. О. , Маляренка А. В. ,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Волочиської районної державної адміністрації, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження Волочиської районної державної адміністрації від 9 жовтня 2012 року № 995/2012-р в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га і визнання недійсним виданого їй державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.

Посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області від 23 березня 1995 року № 3 його батькові - ОСОБА_9 виділено земельну ділянку площею 0,60 га із земель запасу під розширення підсобного господарства за межами с. Сарнів.

Внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька відкрилась спадщина, у тому числі, на вказану земельну ділянку.

Позивач вказує на те, що спадщину після батька він прийняв у встановленому законом порядку, проте зареєструвати право власності на вказану земельну ділянку не зміг, оскільки дізнався, що її передано у власність ОСОБА_5

З огляду на викладене, ОСОБА_4 просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Волочиської районної державної адміністрації від 9 жовтня 2012 року № 955/2012-р в частині безоплатної передачі ОСОБА_5 земельної ділянки площею 2 га, розташованої за межами населеного пункту на території Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2), виданий ОСОБА_5

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 1 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Павлової А. С., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів надання його батькові у власність спірної земельної ділянки, а ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року, постановленою колегією у складі суддів Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Пастощука М. М., апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 1 березня 2017 року та ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року залишені без змін.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 22, 23 Земельного кодексу України та пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок , що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року № 6-31цс12 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92.

Для прикладу неоднакового застосування норм матеріального права заявник надав копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2011 року у справі № 6-10228св11.

Ухвалою Верховного Суду України від 12 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та витребувано з Волочиського районного суду Хмельницької області матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання відповідної заяви, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах визначено, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно (частина перша статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання відповідної заяви).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області від 23 березня 1995 року № 3 ОСОБА_9 виділено із земель запасу земельну ділянку для розширення підсобного господарства площею 0,60 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

Також судами попередніх інстанцій з довідки № 580 від 20 грудня 2016 року встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,60 га за межами с. Сарнів Волочиського району Хмельницької області знаходилася у користуванні ОСОБА_9 протягом двадцяти років і до дня смерті.

З погосподарської книги № 3 (особовий рахунок НОМЕР_3) судами встановлено, що ОСОБА_9 був головою домогосподарства, за яким у період 2006-2010 років рахувалася (на праві приватної власності або оренди) земельна ділянка (у тому числі для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель) площею 0,06 га, та із загальної площі земельних ділянок - площа сільськогосподарських угідь 0,94 га; загальна площа земельних ділянок становила 1,00 га.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом та копій матеріалів спадкової справи, ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом усього належного спадкодавцеві майна.

Після смерті батька позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну батькові земельну ділянку площею 2,08 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована на території Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області.

Також судами встановлено, що 29 вересня 2015 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 0,50 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами с. Сарнів Волочиського району Хмельницької області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-6622-СР від 11 грудня 2015 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; місце розташування об'єкта землеустрою: за межами населених пунктів Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області (6820986200:05:006); орієнтовний розмір земельної ділянки 0,50 га; цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-6937-СГ від 29 березня 2016 року до вказаного наказу від 11 грудня 2015 року внесено зміни, якими абзац 2 пункту 1 наказу викладено в наступній редакції: місце розташування об'єкта землеустрою: за межами населених пунктів Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області (6820986200:04:030) .

12 жовтня 2016 року ДП ЦДЗК Волочиського районного виробничого відділу Хмельницької регіональної філії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, розглянувши заяву ОСОБА_4 щодо виготовлення проекту землеустрою, повідомив, що на вказаній у наказі ГУ Держкомзему № 22-6937-СГ від 29 березня 2016 року земельній ділянці (6820987200:04:030) орієнтовною площею 0,50 га знаходиться земельна ділянка іншого землевласника з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2 га.

З інформації Держгеокадастру про право власності та речові права на земельну ділянку і державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 судами встановлено, що земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_2), яка знаходиться за межами населеного пункту Сарнівської сільської ради Волочиського району Хмельницької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, на підставі розпорядження Волочиської районної державної адміністрації від 9 жовтня 2012 року № 955/2012-р надано у власність ОСОБА_5

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 9 Земельного Кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на її території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

В силу частин третьої, четвертої статті 17 Земельного кодексу України громадяни, заінтересовані у передачі у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Відповідно до частини першої статті 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Як передбачено п. п. 1, 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок , сільські, селищні, міські ради народних депутатів мали забезпечити передачу громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, і не припинилися внаслідок його смерті.

Встановивши, що Сарнівська сільська рада Волочиського району Хмельницької області рішення про передачу у власність ОСОБА_9 спірної земельної ділянки не приймала, проект її відведення не затверджувався та не видавався державний акт на право власності, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки у власності спадкодавця спірна земельна ділянка не перебувала.

Постанова Верховного Суду України від 30 травня 2012 року № 6-31цс12, надана заявником на підтвердження підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання відповідної заяви, не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Так, вказана постанова містить висновок, що відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок , який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V, але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Сарнівська сільська рада рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_9 не приймала, проект її відведення не затверджувала і доказів набуття спадкодавцем спірної земельної ділянки у власність не добуто.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2011 року, на яке посилається заявник, міститься висновок, що за наявності рішення уповноваженого органу про передачу у власність особі земельної ділянки на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок та обставина, що у земельно-кадастрових документах такий запис відсутній, не може свідчити, що у позивача не виникло право власності на земельну ділянку, оскільки таке право посвідчувалось самим рішенням.

Отже, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав стверджувати про невідповідність судового рішення висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, та про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 22, 23 Земельного кодексу України та пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик