Рішення

від 20.09.2018 по справі 364/839/18

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/839/18

Провадження № 2/364/280/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2018 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володарка справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3, законний представник третьої особи ОСОБА_4,

про визнання заповіту нікчемним, -

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2018 року до Володарського районного суду Київської області надійшов вказаний позов, в якому позивач зазначив, що 05 квітня 2018 року помер ОСОБА_5, батько позивача ОСОБА_1. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. ОСОБА_5 за життя склав заповіт, яким заповів належну йому земельну ділянку - ОСОБА_3, 25 червня 2015 року. Позивач вважає, що заповіт складено з порушеннями, а саме, не вказано повну адресу місця складення заповіту, тому позивач просить суд визнати нікчемним заповіт складений 20 жовтня 2017 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який посвідчено секретарем виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 11.

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, вказавши, що заповіт було складено та посвідчено згідно вимог чинного законодавства та жодних порушень допущено не було.

Законний представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та надав свої письмові пояснення.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

По справі встановлено, що 05 квітня 2018 року помер ОСОБА_5, батько позивача ОСОБА_1. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина. За життя, 20 жовтня 2017 року склав заповіт, на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який посвідчено секретарем виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 11, згідно якого заповів належну йому земельну ділянку площею 4,43 га, що розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області (а.с.10). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що заповіт необхідно визнати нікчемним з тих підстав, що у заповіті не зазначено повної адреси місця складення заповіту, а саме, ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області.

З такою позицією позивача суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв'язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК України оскільки норми глави 85 ЦК України не передбачають можливості визнання заповіту дійсним.

П. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказує, що Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння, тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 вказаного Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно ст. 83 ЦК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду спору по суті.

Судом встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами спору, мають регулюватися положеннями глави 85 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (статті 1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем. Відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК, якщо заповідач не може підписати заповіт внаслідок хвороби або фізичної вади, за його дорученням і в його присутності дозволяється підписання заповіту іншою особою. Підпис цієї особи засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на здійснення нотаріальних дій. Поряд із посвідченням підпису, нотаріус зобов'язаний також в тексті заповіту зазначити причини, які зумовили необхідність підписання заповіту третьою особою (ч. 4 ст. 207 ЦК). Недотримання цих вимог є підставою для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, перелік яких визначений статтями 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з п. 1.2. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 за № 3306/5, зареєстрованого вказаним міністерством 14.11.2011 за № 1298/20036, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 ЦК України. Такі заповіти прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Спірний заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області ОСОБА_6, яка є особою, уповноваженою на посвідчення заповітів.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Як вбачається зі змісту спірного заповіту (а.с.10,40), який 20 жовтня 2017 року посвідчено секретарем виконавчого комітету ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області ОСОБА_6 . Умовами заповіту передбачено, що земельну ділянку площею 4,4300 га, кадастровий номер 3221684000:04:005:0010, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області, ОСОБА_5 заповів ОСОБА_3 . При цьому особою, яка посвідчувала заповіт, заповідачу роз'яснено зміст ст. ст. 1241, 1307 ЦК України. Текст заповіту надрукований, має зазначення про дату та час його посвідчення - 15 годин 10 хвилин . Також заповіт містить зазначення даних про особу заповідача - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, (уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3), а у нижній його частині містить зроблений від руки запис заповіт мною прочитано вголос та підписаний власноруч із підписом від імені заповідача - ОСОБА_5 .

Викладене дає суду підстави вважати, що заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем та посвідчений уповноваженою на це посадовою особою, тобто загальні вимоги до форми та порядку посвідчення заповіту є дотриманими.

Статтею 1257 ЦК України визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними у ст. 1257 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Спору про визнання заповіту нікчемним з підстав посвідчення його не уповноваженою на те особою в даній справі не існує.

Разом з тим, як вбачається, підставами нікчемності заповіту за твердженням сторони позивача є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

На переконання суду наведені у позовній заяві та підтримані у судовому засіданні доводи сторони позивача в тім, що при посвідченні спірного заповіту секретарем Логвинської сільської ради Володарського району Київської області було порушено вимоги чинного законодавства щодо форми заповіту та було порушено порядок його посвідчення не спростовують вказаного висновку суду.

При цьому суд виходить з того, що із отриманих у справі доказів не вбачається, що під час складання та посвідчення оспорюваного заповіту ОСОБА_5 скаржився на будь-які фізичні вади, які б перешкоджали йому самостійно прочитати заповіт і що потребувало б залучення свідків про при посвідченні спірного заповіту.

Згідно п. 1.7 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Разом із тим, оскільки після слів заповіт мною прочитано вголос також знаходиться підпис заповідача, на переконання суду місце їх розташування в заповіті не є принциповим і не є підставою для нікчемності заповіту, оскільки це не суперечить загальним вимогам щодо форми заповіту і не спростовує волевиявлення заповідача щодо розпорядження належним йому майном.

Вказана норма дотримана при складенні заповіту.

Одночасно суд не погоджується з доводами сторони позивача, що мали місце окремі порушення Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Так із вимог п.2.1 Порядку вбачається, (Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: "У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_1"). Зважаючи, що посвідчення спірного заповіту відбулося фактично в приміщенні органу місцевого самоврядування, тобто в приміщенні сільської ради, що не спростовувалось сторонами в судовому засіданні, суд вважає, що відсутність зазначення адреси сільської ради не можна вважати порушенням, що може свідчити про наявність підстав для визнання спірного заповіту нікчемним.

Свідок ОСОБА_7 надав суду показання, що він є сином померлого ОСОБА_5 та вказав, що возив власним автомобілем батька ОСОБА_5 до ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області для складення заповіту. Зі змістом заповіту та на чию користь заповіт було складено не знає, оскільки чекав на батька під приміщенням сільської ради.

Статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що належні, допустимі, достовірні та достатні докази наявності обставин, які б свідчили про нікчемність оспорюваного заповіту, відсутні.

Окрім того, суд при ухваленні рішення у даній справі вважає за необхідне врахувати наступне.

У разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК).

На разі, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", dідсутність у тексті заповіту напису, що він складався та посвідчувався поза приміщенням нотаріальної контори, виконкому місцевої ради, але в межах нотаріального округу, не є істотною умовою для визнання заповіту недійсним, якщо судом буде встановлено, що форма заповіту відповідає вимогам ст. 1247 ЦК і волевиявлення заповідача було вільнимта окрім того, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову. В якості заінтересованих осіб, повноважних пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК, можуть розглядатися виключно особи, суб'єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) порушені у зв'язку із вчиненням заповіту (ухвала колегії суддів ВССУ від 28 вересня 2011 року (справа № 6-27855св11)).

З огляду на зміст позовної вимоги та встановлених судовому засіданні обставин спору чітко вбачається, що вирішення спору по суті жодним чином не стосується прав та обов'язків визначеного позивачем відповідача в особі ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області. Натомість останній стосується прав та обов'язків третьої особи у справі - ОСОБА_3, які випливають щодо його особи із спірного заповіту. При цьому суд виходить з того, що нікчемність заповіту, встановлена в рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом особи, визначеної розпорядженням заповідача в якості спадкоємця за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту.

У підготовчому судовому засіданні та в судовому засіданні представник позивача та позивач на пропозицію головуючого висловити свою думку щодо складу осіб, які будуть приймати участь у справі, клопотання про заміну відповідача чи залучення в якості такого інших осіб, не заявляла.

Викладене на переконання суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст. 1247, 1257 ЦК України, ст.ст. 12, 83, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Володарського району Київської області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_3, законний представник третьої особи ОСОБА_4, про визнання заповіту нікчемним - відмовити повністю.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 21 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області (п. 15 п.п. 15.1, 15.5 ч.1 розділу ХІІІ „Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону №2147-VІІІ). Згідно ст. 354 ЦПК України, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини, зазначений строк апеляційного оскарження рішення суду обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. В. Ткаченко