Постанова

від 12.12.2018 по справі 364/839/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 364/839/18 Номер провадження 22-ц/824/3516/2018 Головуючий у суді першої інстанції О.В. Ткаченко Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 12 грудня 2018 року місто Київ

Номер справи 364/839/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач ОСОБА_3

відповідач Логвинська сільська рада Володарського району Київської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Володарського районного суду Київської області від 17 вересня 2018 року, ухваленеу складі судді Ткаченко О.В. в приміщенні Володарського районного суду Київської області об 11год. 53хв., повне рішення складено 21 вересня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, третя особа: ОСОБА_5, законним представником якого є ОСОБА_3, про визнання заповіту нікчемним, мотивованим тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_6 Після його смерті відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів належну йому земельну ділянку своєму правнуку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач вважає, що заповіт складено з порушеннями, оскільки у ньому не вказано повну адресу місця складення заповіту - Логвинську сільську раду Володарського району Київської області, тому позивач просить суд визнати нікчемним заповіт складений 20 жовтня 2017 року його батьком на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який посвідчено секретарем виконавчого комітету Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 11.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 17 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, третя особа: ОСОБА_5, законним представником якого є ОСОБА_7, про визнання заповіту нікчемним.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування зазначив, що наведені в оскаржуваному рішенні суду висновки суперечать вимогам ЦК України та є абсолютно невмотивованими. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача щодо відсутності у заповіті місця його складення, що є порушенням норм ЦК України щодо форми та посвідчення такого правочину. Суд порушив право позивача на справедливий судовий розгляд, оскільки ухвалив невмотивоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити її з викладених підстав.

Представник третьої особи ОСОБА_5, законним представником якого є ОСОБА_7, - ОСОБА_9 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін як законне і обґрунтоване.

Відповідач Логвинська сільська рада Володарського району Київської області явку свого представника у судове засідання апеляційної інстанції не забезпечила, судову повістку - повідомлення отримала відповідно до вимог закону, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від зазначеної особи не надходило. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалася.

З урахування зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх недоведеність та необґрунтованість. Суд вважав, що оспорюваний заповіт складено з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення. Крім того, суд вважав, що Логвинська сільська рада Володарського району Київської області є неналежним відповідачем за вказаними вимогами позивача, оскільки нікчемність заповіту, встановлена рішенням суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом особи, визначеної розпорядженням заповідача в якості спадкоємця за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту. А вказана особа - ОСОБА_5 залучений позивачем до участі у справі в якості третьої особи. Після роз'яснення судом позивачу змісту ст.ст. 12,13 ЦПК України, останній не ставив питання перед судом про заміну неналежного відповідача на належного, або про залучення до участі у справі ОСОБА_5 в якості відповідача.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є законним та обґрунтованим, він відповідає встановленим у справі обставинам, зібраним по справі доказам, з огляду на таке.

Вимоги щодо форми заповіту та його посвідчення посадовими особами органів місцевого самоврядування визначені Цивільним кодексом України, Законом України Про нотаріат , Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітеті сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, в редакціях, що діяли на час посвідчення заповіту.

Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Приписами статті 1251 ЦК України встановлено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Частиною восьмою статті 1252 ЦК України встановлено, що до заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 ( батько позивача). Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина. За життя, 20 жовтня 2017 року, ОСОБА_6 склав заповіт на свого правнука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який посвідчено секретарем виконавчого комітету Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування під № 11, згідно якого він заповів належну йому земельну ділянку площею 4,43 га, що розташована на території Логвинської сільської ради Володарського району Київської області.

Як вбачається, підставами нікчемності заповіту за твердженням позивача є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Однак зі змісту заповіту вбачається, що 20 жовтня 2017 року його посвідчено секретарем виконавчого комітету Логвинської сільської ради Володарського району Київської області Мельник О.І. Умовами заповіту передбачено, що земельну ділянку площею 4,4300 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_5 Особою, яка посвідчувала заповіт, заповідачу роз'яснено зміст ст. ст. 1241, 1307 ЦК України. Текст заповіту надрукований, у ньому зазначено дату та час його посвідчення 15 годин 10 хвилин . Він містить зазначення даних про особу заповідача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець с. Логвин, Володарськогорайону Київської області), а у нижній його частині заповіт містить зроблений від руки запис заповіт мною прочитано вголос та підписаний власноруч із підписом від імені заповідача - ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного, судом першої інстанцій на підставі належних та допустимих доказів з наведенням відповідного мотивування та з урахуванням вимог закону щодо форми заповіту та його посвідчення посадовою особою органів місцевого самоврядування, визначених статтями 1247, 1251, 1252 ЦК України, Законом України Про нотаріат , Інструкцією та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 15 червня 1994 року № 419, в редакціях, чинних на час посвідчення заповіту, вірно встановлено, що заповіт складений у письмовій формі із зазначенням часу і місця його укладення, прочитаний заповідачем вголос до підписання та підписаний заповідачем особисто, належним чином посвідчений уповноваженою особою - секретарем виконавчого комітету Логвинської сільської ради Мельник О.І., якою встановлено особу заповідача та перевірено його дієздатність, а тому по формі та змісту заповіт відповідає чинному на момент його посвідчення законодавству і підстави, зазначені у частині першій статті 1257 ЦК України, для визнання такого заповіту нікчемним відсутні.

Отже, суд обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент його посвідчення, а позивачем не доведено належними доказами підстав нікчемності заповіту.

Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду матеріали справи не містять. Таких доказів не додано позивачем до апеляційної скарги, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зауважив, що вирішення спору по суті жодним чином не стосується прав та обов'язків визначеного позивачем відповідача в особі Логвинської сільської ради Володарського району Київської області. Даний спір стосується прав та обов'язків спадкоємця - третьої особи у справі ОСОБА_5, які випливають щодо його особи із спірного заповіту. Нікчемність заповіту, встановлена в рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом особи, визначеної розпорядженням заповідача в якості спадкоємця за заповітом, незалежно від того, чи пред'являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції з'ясовував у сторони позивача думку щодо кола осіб, які позивач визначив, подавши даний позов до суду, будь - яких клопотань щодо залучення співвідповідача чи заміни неналежного відповідача заявлено не було. Суд вірно вважав, що зазначене є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у своїй сукупності доводи апеляційної скарги позивача були предметом розгляду суду першої інстанції. Суд надав їм належну оцінку та мотивував з яких підстав відхилив доводи позивача, на які він посилається як на підставу для задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких відхилив доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності у задоволенні позову також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених у скарзі позивача, апеляційний суд не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Рішення Володарського районного суду Київської області від 17 вересня 2018 рокузалишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 27 грудня 2018 року.

Судді:

Л.Д.Поливач

А.М.Стрижеус

О.І.Шкоріна