Постанова

від 20.09.2018 по справі 918/370/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 918/370/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУДВЕСТ",

представник позивача - Юхта М.С., адвокат (ордер від 05.09.2018 № 474501, свідоцтво від 08.07.2016 № 5724/10),

відповідач - Рівненська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Україна",

представник відповідача - Дяденчук А.І., адвокат (ордер від 23.08.2018 № 631, свідоцтво від 11.09.2014 № 1126),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУДВЕСТ"

на рішення господарського суду Рівненської області від 02.04.2018 (головуючий суддя Войтюк В.Р.)

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 (головуючий Грязнов В.В., судді: Василишин А.Р. і Мельник О.В.)

у справі № 918/370/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУДВЕСТ" (далі - Товариство)

до Рівненської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (далі - Організація)

про встановлення сервітуту.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Організації [з урахуванням всіх заяв і клопотання (про збільшення позовних вимог; про зміну предмету позову; про часткове залишення без розгляду позову в частині визнання договору встановлення сервітуту укладеним]) про встановлення Товариству та Організації сервітут щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №№ 1, 2, 10, 29, 30 по вул. Шкільній, буд. 33 у м. Рівне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлові приміщення, які є власністю Товариства на праві спільної часткової власності розміщені на другому поверсі двоповерхової будівлі і користування приміщеннями Товариства неможливе без проходу через приміщення, які належать Організації.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.04.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2018, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Товариством не доведено належними та допустимими доказами, неможливості користування своїм майном, шляхом облаштування окремого входу, а також не дотримано процедури добровільного встановлення сервітуту і порушено приписи статті 403 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо визначення розміру оплати сервітуту, а тому, суди в задоволенні позову відмовили як недоведеному та передчасному.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень: неповно з'ясовані всі обставини справи; безпідставно не прийнято до уваги, що сторони не досягли добровільної згоди щодо встановлення сервітуту; а також те, що на час звернення до суду немає іншого способу ніж встановлення сервітуту для можливості доступу до приміщень Товариства.

Організація подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також до відзиву на касаційну скаргу Організацією додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.09.2018 № 2373 у зв'язку з відпусткою судді Пількова К.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 918/370/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Товариству належить право спільної часткової власності на нерухоме майно у частці 11/100, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Організації належить право власності на решту нерухомого майна із часткою 89/100, яке знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Приміщення, які належать на праві власності Товариству, знаходяться на другому поверсі двоповерхового приміщення за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33.

29.12.2009 Організація (орендар) та Рівненська міська рада (орендодавець) уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 2 006 м 2 , строком на 25 років, яка знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33.

21.04.2017 Товариство направило на адресу Організації проект договору про встановлення сервітуту на приміщення, які перебувають у власності Організації і позначені в інвентарному плані за №№ 1, 2, 10, 29, 30 за адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33.

Організація 26.04.2017 направила Товариству протокол розбіжностей, відповідно до якого не погодилась із частиною умов проекту договору та запропонувала їх у своїй редакції.

Крім того, судами встановлено, що в матеріалах справи наявні такі докази:

- договори Організації (власника) та Товариства (фірми) про встановлення сервітуту від 01.10. 2011, термін дії якого закінчився 21.12.2012 та від 01.01.2013, термін дії якого закінчився 31.12.2014;

- висновок КП "Рівненське бюро технічної інвентаризації" від 23.03.2017 № 55 щодо технічної можливості користування приміщеннями об'єкта нерухомого майна, у якому зазначено, що будинок фізкультури "Авангард" - нежитлова громадська будівля, яка за функціональним призначенням складається з основних приміщень, а саме з спортзалів, тренажерних залів, кабінетів та допоміжних приміщень - роздягальні, коридори, вестибюлі, туалети, душові, вбудовані шафи, інвентарні. Для належної експлуатації основних приміщень користуються допоміжними приміщеннями загального користування. Для належного обслуговування приміщень другого поверху, що належать Товариству (№ 40, № 41, № 43, № 46, № 47, № 49, № 50, № 53, № 55) приміщеннями загального користування являються: приміщення прершого поверху: № 1 - тамбур площею 1,3 м 2 ; № 2 - вестибюль площею 23,5 м 2 ; № 10 - вестибюль площею 116,3 м 2 ; приміщення другого поверху № 29 - сходова клітка площею 25,8 м 2 ; № 30 - коридор площею 19 м 2 ;

- висновок, проведеної під час провадження в суді першої інстанції судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої було поставлено такі питання: " 1. Чи існує можливість використання приміщення ІІ поверху, що належать Товариству позначених у інвентарному плані за № 40, № 41, № 43, № 46, № 47, № 49, № 50, № 53, № 55 без використання приміщень, що належать Організації і позначених у інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33 у місті Рівне?; 2. Чи існує можливість у Товариства будь-яким іншим способом (наприклад пройти до своєї власності, користуючись належною йому будівлею, влаштуванням окремого входу з двору чи з інших приміщень, чи здійснення іншої технічної можливості доступу до приміщень позивача) використовувати свої приміщення, які позначені у інвентарному плані за № 40 № 41, №4 3, № 46, № 47, № 49, № 50, № 53, № 55 окрім як встановлення сервітуту на використання приміщень, що належать Організації, і позначених в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33 у м. Рівне?".

Стосовно першого питання у висновку зазначено, що приміщення другого поверху, що належать Товариству розташовані так, що без використання приміщень, які належать Організації (позначені у інвентарному плані № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33 у м. Рівне) доступ до них неможливий. По другому питанню зазначено, що враховуючи розташування приміщень, які належать Товариству, не має можливості будь-яким іншим способом пройти до своїх приміщень окрім як встановлення сервітуту на використання приміщень що належать Організації і позначені в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, 33 у м. Рівне.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення Товариству та Організації сервітуту щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №№ 1, 2, 10, 29, 30 по вул. Шкільній, буд. 33 у м. Рівне.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Аналогічні приписи підстав виникнення господарського зобов'язання викладені у статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частинами першою, третьою статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно із статтею 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Таким чином, обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.04.2017 Товариство направило на адресу Організації проект договору про встановлення сервітуту на приміщення, які перебувають у власності Організації і позначені в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 та розташовані адресою: м. Рівне, вул. Шкільна, 33. Організація на адресу Товариства направила протокол розбіжностей від 26.04.2017, в якому запропонувала деякі пункти договору у своїй редакції. При цьому матеріали справи не містять будь-яких інших відповідей або звернень чи погоджень зі сторони Товариства щодо отриманого від Організації протоколу розбіжностей.

Частинами першою, третьою-п'ятою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Порядок розгляду пропозицій протягом 20-ти днів, встановлений частиною п'ятою статті 181 ГК України є обов'язковим. При цьому судами встановлено, що після отримання у квітні 2017 року протоколу розбіжностей, Товариство до суду у двадцятиденний строк не звернувся, а тому згідно з частиною восьмою статті 181 ГК України такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що внаслідок бездіяльності самого Товариства сторони не досягли згоди щодо укладення договору про встановлення сервітуту.

Також суди виходили з того, що встановлюючи сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої нерухомості в ефективному її використанні; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, а сервітут, який встановлюється, є найменш обтяжливим для власника.

При цьому саме позивач має довести, що: повноцінне використання своєї земельної ділянки чи іншої нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки чи нерухомості; задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити в інший спосіб; відповідно до частини третьої статті 402 ЦК України він не досяг з відповідачем домовленості про установлення сервітуту та про його умови. За певних обставин для вирішення спірних питань може бути призначена відповідна експертиза.

У рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звернулася до суду, стосовно обмеженого користування чужим майном.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись із позовом Товариство просило суд встановити сервітут без зазначення строку та оплати, що суперечить самій суті встановлення сервітуту.

Крім того, судами зазначено, що у експертному дослідженні відсутній висновок про неможливість облаштування окремого входу з двору для доступу до приміщень Товариства. Матеріали справи також не містять жодних доказів заборони чи неможливості облаштування такого входу.

Саме лише розташування приміщень Товариства у будівлі, належній Організації та відсутність доступу до приміщень інакше, ніж через приміщення Організації, ще не свідчать про неможливість використання приміщень без встановлення сервітуту та про неможливість задоволення потреб Товариства будь-яким іншим (крім встановлення сервітуту) способом, оскільки Товариством не доведено вичерпання ним усіх можливостей, крім встановлення сервітуту для забезпечення використання ним своєї нерухомості.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що Товариством не доведено належними та допустимими доказами як неможливості іншого доступу до своїх приміщень, окрім як шляхом встановлення сервітуту, так і факту вичерпання всіх способів для досягнення домовленості з Організацією. При цьому фактично змінюючи предмет позову та звертаючись із заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду, Товариство сформулював предмет позову таким чином, що унеможливлює його задоволення, оскільки не визначено ані строку, ані розміру оплати сервітуту. Тобто Товариством не зазначено порушених, невизнаних або оспорюваних його прав чи інтересів.

За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень: неповно з'ясовано всі обставини справи; безпідставно не прийнято до уваги, що сторони не досягли добровільної згоди щодо встановлення сервітуту; а також те, що на час звернення до суду немає іншого способу ніж встановлення сервітуту для можливості доступу до приміщень Товариства, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Крім того, до відзиву на касаційну скаргу Організацією додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а до початку розгляду справи, 20.09.2018, подано клопотання про долучення доказів, яким Організацією надано суду акт від 20.09.2018 № 2 передачі-приймання наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 21.08.2018 б/н, відповідно до якого вартість наданої професійної правничої допомоги за представлення інтересів Організації в Касаційному господарському суді складає 2 000,00грн.

Частиною другою статті 126 ГПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими вимоги Організації про стягнення з Товариства 2 000,00 грн. компенсації вартості витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом справи № 918/370/17.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУДВЕСТ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 02.04.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі № 918/370/17 - без змін.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БУДВЕСТ" (код ЄДРПОУ 25317347) на користь Рівненської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (код ЄДРПОУ 02647007) 2 000,00 грн. компенсації вартості витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом справи № 918/370/17.

3. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий