Рішення

від 03.10.2018 по справі 910/7361/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2018Справа № 910/7361/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М. , розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛКОМ ЕЛЕКТРОНІК" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЛИБОЧИЦЬКА , будинок 17, ЛІТ. "А", корпус 2; код ЄДРПОУ 38679759)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757)

про стягнення 381 762,70 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕЛКОМ ЕЛЕКТРОНІК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 381 762,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №14/17/140/2017/КАМ/О від 19.05.2017 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 381 762,70 грн.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 381 762,70 грн. - боргу за поставлене обладнання, 5 726,44 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.06.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2018 року, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/7361/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін. Надано відповідачу строк для надання заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

10.07.2018 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання згідно ст. 252 ГПК України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

26.07.2018 року до канцелярії суду надійшла заява відповідач про розстрочку виконання рішення суду.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СЕЛКОМ ЕЛЕКТРОНІК (далі по тексту - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №14/17/140/2017/КАМ/О (далі по тексту - Договір), відповідно до якого (п.3.1.) в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Постачальник бере на себе . зобов'язання здійснити поставку Товару та передати його у власність Покупця , а Покупець і зобов'язується прийняти та оплатити поставлений Постачальником Товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного Договору є поставка Товару, перелік, найменування, асортимент якого вказуються в Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 3.2. Договору).

Згідно з положенням п. 4.1. Договору асортимент, одиниця виміру, кількість та ціна за одиницю Товару визначаються у Специфікації до даного Договору та передбачаються у накладних документах на кожну окрему партію Товару.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє д !31 грудня 2018 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором (п.11.1. Договору).

19.05.2017 року між сторонами підписано специфікації до Договору, а саме:

- №1 на суму 202 350,00 грн. з ПДВ;

- №2 на суму 545 375,28 грн. з ПДВ.

Згідно з п.3 Специфікації №2 оплата Товару здійснюється Покупцем на наступних умовах:

- Передоплата у розмірі 30% - 163612 (сто шістдесят три тисячі шістсот дванадцять) гривень 58 копійок з ПДІЗ, сплачується Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання Специфікації (п.3.1.)

- Решта оплати у розмірі 70% - 381762 (триста вісімдесят одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 70 копійок з ПДВ, сплачується Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів, після виконання наступних умов: постачання всієї кількості Товару згідно даної Специфікації №2; підписання Сторонами належним чином оформленої видаткової накладної; Постачальник надав Покупцю документи, що вказані в п.4.7. цього Договору; Постачальник у визначений законодавством строк, засобами електронного зв'язку надіслав Покупцю податкову накладну зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних (п.3.2.)

09.10.2017 року відповідачем на виконання п.3.1. Специфікації №2 здійснено передоплату в розмірі 163 612,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9623040024 від 09.10.2018 року на суму 163 612,58 грн.

На виконання умов Договору та специфікації №2, в період час з 14.12.2017 року по 30.01.2018 року (включно), позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 545 375,28 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 381 762,70 грн. (вартість поставленого товару 545 375,28 грн. - оплата відповідача 163 612,58 грн. = 381 762,70 грн.).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, передав відповідачу товар на суму 545 375,28 грн., а відповідач в порушення умов Договору сплатив позивачу частину вартості отриманого товару, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість з оплати повної вартості отриманого товару в розмірі 381 762,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 381 762,70 грн., нормативно та документарно доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 р., виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012).

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 р. в справі "Півень проти України").

Відповідно до п. 4.2 рішення Європейського суду від 27.07.2004 р. у справі "Ромашов проти України" невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Таким чином, основною ідеєю (аксіомою) права на судовий захист (права на суд) є не лише прийняття судом рішення про захист прав та інтересів особи, а й виконання зазначеного судового рішення, яке в країні, що поважає верховенство права, не може залишатися невиконаним та є складовою частиною судового розгляду.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що розстрочка - спосіб виконання судового рішення, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановленні наперед.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Наразі відповідачем в порушення приписів ст. 74 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також доказів відсутності грошових коштів для погашення наявної заборгованості. За таких обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 255, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛКОМ ЕЛЕКТРОНІК" (04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГЛИБОЧИЦЬКА , будинок 17, ЛІТ. "А", корпус 2; код ЄДРПОУ 38679759) 381 762 (триста вісімдесят одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 70 коп. - боргу за поставлене обладнання, 5 726 (п'ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 44 коп. - судового збору.

3. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757) про розстрочку виконання рішення суду - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко