Ухвала

від 01.10.2018 по справі 314/5462/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

01 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 314/5462/16-к

провадження № 51-7235 ск 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційні скарги представника потерпілого ТОВ «Терра» адвоката ОСОБА_4 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, на вирок Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2018 року щодо ОСОБА_5 ,

встановив:

За вироком Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2017 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі КК) та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Цивільний позов ТОВ «Терра» залишено без розгляду. Вирішено долю речових доказів.

За обставин, установлених судом першої інстанції та детально викладених у вироку, органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що він 09 та 10 липня 2015 року своїми діями незаконно здійснив покіс на земельній ділянці в межах поля № 196, розташованій у західній околиці смт Новомиколаївки Запорізької області (кадастровий номер 2323655100:12:006:0027), та намагався вчинити крадіжку ячменю ярого на загальну суму 40900,50 грн із частини земельної ділянки ОСОБА_6 площею 5,5 га, якою фактично користувалось ТОВ «Терра».

Дії ОСОБА_5 було кваліфіковано за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК, а саме як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), оскільки особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 21 травня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 залишив без зміни, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ТОВ «Терра» адвоката ОСОБА_4 без задоволення.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує про невідповідність вироку та ухвали вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК). Вказує, що усупереч вимогам ст. 94 цього Кодексу суд першої інстанції відкинув одні докази та надав необґрунтовану оцінку іншим, внаслідок чого безпідставно виправдав ОСОБА_5 , не навівши мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення. Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою істотні порушення кримінального процесуального закону, не зазначивши підстав, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У касаційній скарзі прокурор також просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що висновки судів обох інстанцій про визнання його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК є передчасними і такими, що зроблені без врахування усіх обставин у їх сукупності, а вирок та ухвалу такими, що не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Частиною 1 ст. 433 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК, не є за вимогами ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченогоє склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

З матеріалів провадження за скаргою видно, що суд першої інстанції, встановивши, що в діях ОСОБА_5 відсутня вина у формі прямого умислу, що є обов`язковим елементом суб`єктивної сторони крадіжки, дійшов висновку про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК.

Виправдовуючи ОСОБА_5 , суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення, належним чином оцінивши їх відповідно до вимог ст. 94 КПК та мотивувавши свої висновки щодо кожного окремого доказу.

При цьому суд перевірив і взяв до уваги показання самого виправданого, відповідно до яких ОСОБА_5 вказав, що він дійсно в липні 2015 року збирав врожай ячменю з земельної ділянки за усним дорученням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , так само як робив це протягом багатьох років поспіль до 2014 року, оскільки вважав, що врожай ячменю на законних підставах належав їм як власникам цієї землі. Також ОСОБА_5 вказав, що у 2014 році він побачив, як земельну ділянку, яку він до цього часу обробляв та яка, за його переконанням, належала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , почали обробляти працівники ТОВ «Терра», які повідомили йому, що ця земельна ділянка відтепер перебуває у користуванні товариства. Проте, обговоривши зазначене питання з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_5 довідався, що вони не мають жодних договірних відносин із ТОВ «Терра». У 2015 році він запитав у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що необхідно робити із врожаєм ячменю, посіяним ТОВ «Терра» на земельній ділянці, яка ним до 2014 року оброблялася, та, отримавши у відповідь доручення на збирання врожаю, обґрунтоване тим, що вони як землевласники також є власниками цього врожаю, зібрав частину врожаю ячменю, поки його дії не було зупинено працівниками міліції.

Показання виправданого підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_7 , яка давала доручення ОСОБА_5 скосити врожай ячменю на належній їй земельній ділянці з кадастровим номером 2323655100:08:008:0043, розташованої в межах поля № 195.

Крім того, суд першої інстанції, проаналізувавши показання свідка ОСОБА_7 , з`ясував, що вона не розуміється на визначенні меж полів, а місцезнаходження своєї земельної ділянки на місцевості знає зі слів землеміра, який вказав їй на земельну ділянку після розпаювання земель у межах сусіднього поля № 196, а тому вона була переконана, що її земельна ділянка на місцевості розташована саме в межах поля № 196, хоча це і не відповідає інформації, наявній у публічній кадастровій карті. На думку ОСОБА_7 , без її відома відбулася зміна місцерозташування належної їй ділянки.

Разом з тим пояснення виправданого щодо обробітку ним тривалий час земельної ділянки підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а фактичні обставини справи додатково підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Таким чином, під час судового розгляду виключено наявність у діях ОСОБА_5 вини у формі прямого умислу, що є обов`язковим елементом суб`єктивної сторони крадіжки.

Не погодившись із рішенням суду, представник потерпілого ТОВ «Терра» адвокат ОСОБА_4 та прокурор оскаржили вирок в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг щодо незаконності виправдувального вироку, оскільки, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановив, що показаннями обвинуваченого й свідків, допитаних судом, поза розумним сумнівом не підтверджено, що ОСОБА_5 вчинив незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо доводів касаційної скарги прокурора, які є ідентичними доводам апеляційної скарги, про відсутність у вироку оцінки наявних у матеріалах провадження доказів, оскільки, як зазначив апеляційний суд, вони мають суто формальний характер і є лише інформативними. В ухвалі суду апеляційної інстанції також вірно зазначено, що різна оцінка доказів суду у порівнянні з оцінкою їх стороною обвинувачення не може свідчити про їх неправильну оцінку або про упередженість суду.

Таким чином, суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у їхній сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку. На підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що допустимими та достатніми доказами не доведено наявності у діях ОСОБА_5 складу інкримінованого злочину.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції визнав дії ОСОБА_5 такими, що не містять складу злочину. Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок щодо нього без змін.

Суд касаційної інстанції визнає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що доказами у цьому кримінальному провадженні, як кожним окремо, так і в їхній сукупності, не доведено, що ОСОБА_5 за обставин, зазначених в обвинувальному акті, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК.

При розгляді кримінального провадження апеляційний суд навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги представника потерпілого та прокурора, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, проаналізував докази і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження про безпідставність виправдання ОСОБА_5 та наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які би тягли за собою безумовне скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга не містить переконливих доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження. Із поданих до неї копій судових рішень видно, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами представника потерпілого ТОВ «Терра» адвоката ОСОБА_4 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, на вирок Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2018 року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3