Рішення
від 01.10.2018 по справі 903/439/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 жовтня 2018 р. Справа № 903/439/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-адвокат (договір про надання правової допомоги від 26.12.2017р.); ОСОБА_2-представник (довіреність №3 від 02.11.2017р.)

від третьої особи- Першого відділу ДВС міста ОСОБА_1 ГТУЮ у Волинській області: не з'явились

від відповідача 1: ОСОБА_3-представник (довіреність від 30.11.2017р.)

від відповідача 2: не з'явились

від третьої особи - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4: не з'явились

від третьої особи - ТОВ "ЗАРУМ": не з'явились

від третьої особи - Крук І.Р.: не з'явились

від третьої особи - Стецюк А.С.: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

- ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби міста ОСОБА_6 територіального управління юстиції у Волинській області, м. Луцьк

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", м. Харків

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів:

- ОСОБА_7 нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, м. Київ,

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ", м. Київ,

- ОСОБА_8, м. Київ,

- ОСОБА_9, м. Київ

про визнання недійсним договору

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" звернулось до господарського суду з позовом від 21.06.2018р. №32 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", в якому просить суд визнати недійсним договір від 24.05.2016р. купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №131.

В правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 16, 203, 215, 234, 257 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 26.06.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.07.2018р., залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби міста ОСОБА_6 територіального управління юстиції у Волинській області, залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_7 нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, витребувано у ОСОБА_7 нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" та зареєстрованого в реєстрі за №131; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" оригінал договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №131, наказ №1 від 23.05.2016р. "Про постановку на облік приміщень", наказ №2 від 24.05.2016р. "Про зняття з обліку і продаж приміщень", фінансовий звіт ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" станом на 31.03.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2017р., заяву від 24.05.2016р. директора ОСОБА_10 приватному нотаріусу ОСОБА_4, що у нежитловому приміщенні самочинних перебудов та перепланувань не проводилось, довідку №222 від 20.05.2016р. про балансову вартість майна за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, документи бухгалтерського обліку та звітності, що слугують підставою для визначення балансової вартості майна за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6 в сумі 837 405,47грн., протокол №1 від 19.05.2016р. загальних зборів засновників ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", платіжні документи, які підтверджують розрахунок за договором купівлі-продажу №131 нежитлового приміщення від 24.05.2016р. або інші документи щодо розрахунку за цим договором та запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

16.07.2018р. на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_7 нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення вих. №22/01-16 від 12.07.2018р. з доказами в їх обґрунтування, в яких вона, у зв'язку з тим, що копія всієї нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" та зареєстрованого в реєстрі за №131 вже наявна в судовій справі господарського суду Волинської області №903/458/16, просить суд розглянути питання стосовно витребування вказаної судової справи та долучення копій нотаріальної справи до матеріалів судової справи №903/439/18.

24.07.2018р. на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_5 відділу ДВС міста ОСОБА_6 ГТУЮ у Волинській області надійшли письмові пояснення №42380 від 24.07.2018р., в яких третя особа позовні вимоги підтримує з наступних підстав.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року у справі №903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" про стягнення 1 799 045,42 грн. було стягнуто з ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" на користь ТОВ "Освіта Плюс" 968 326,00 грн., 19 366,52 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 987 692,52 грн.

Рішення суду у справі №903/914/15 від 16.11.2015 залишено в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року та набрало законної сили 22.03.2016р.

На підставі наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1 головним державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_11 08.04.2016р. було відкрито виконавче провадження ВП №50739235 про стягнення з ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" 968 326,00 грн., 19 366,52 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 987 692,52 грн.

Постанова від 08.04.2016р. ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження позивачем та відповідачем 1 не оскаржувалась.

17.05.2016р. відповідач 1 отримав постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_11 від 08.04.2016р. ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження згідно якої боржника-ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" було зобов'язано добровільно в семиденний термін з моменту винесення вказаної постанови виконати наказ господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1.

Таким чином, ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" знав або повинен був знати про неухильність виконання судового рішення від 16.11.2015р. у справі №903/914/15.

23.05.2016р. державним виконавцем були винесені постанови про арешт коштів та майна боржника - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" та оголошення заборони на відчуження майна.

Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень, вказаний арешт на нерухоме майно в межах суми боргу 987 692,52грн. зареєстровано 16.06.2016р.

Відповідно до даних про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, вказаний арешт на рухоме майно в межах суми боргу 987 692,52грн. зареєстровано 16.06.2016р.

Наведені вище обставини в розумінні ч. 1 ст. 75 ГПК України визнаються учасниками справи, як і та обставина, що відповідач 1 та позивач у даній справі були обізнані про законність рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2015р. у справі №903/914/15 та наявність постанови ВП№50739235 від 08.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець у відповідності до ст. 20 ЗУ "Про виконавче провадження" вчиняв виконавчі дії за місцем перебування на той час боржника та місцезнаходженням його майна за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.

Порушення законного права та інтересу, зокрема і ОСОБА_5 відділу ДВС міста ОСОБА_11 ГТУЮ у Волинській області, в даному випадку полягає в тому, що здійснюючи виконавчі дії у відповідності із вимогами ЗУ "Про виконавче провадження" по виконанню наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1, в результаті здійснення відповідачами у даній справі дій по оформленню фіктивного правочину від 24.05.2016р. по відчуженню нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, яке належить відповідачу 1, державний виконавець був позбавлений права виконати покладений на нього ЗУ "Про виконавче провадження" обов'язок щодо виконання наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1 і при цьому, здійснити виконавчі дії на підставі ч. 2 ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження".

Водночас, в клопотанні №42376 від 24.07.2018р. ОСОБА_5 відділ ДВС міста ОСОБА_11 ГТУЮ у Волинській області просить суд долучити до матеріалів справи копії матеріалів виконавчого провадження ВП №50739235 з виконання наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1.

В судовому засіданні 26.07.2018р. судом було задоволено клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_7 нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо витребування судової справи №903/458/16 в матеріалах якої наявна нотаріальна справа щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" та зареєстрованого в реєстрі за №131, копії вказаної нотаріальної справи судом було приєднано до матеріалів справи №903/439/18.

Ухвалою суду від 26.07.2018р. розгляд справи в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 09.08.2018р., зобов'язано ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надати суду оригінал договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №131, наказ №1 від 23.05.2016р. "Про постановку на облік приміщень", наказ №2 від 24.05.2016р. "Про зняття з обліку і продаж приміщень", фінансовий звіт ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" станом на 31.03.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2017р., заяву від 24.05.2016р. директора ОСОБА_10 приватному нотаріусу ОСОБА_4, що у нежитловому приміщенні самочинних перебудов та перепланувань не проводилось, довідку №222 від 20.05.2016р. про балансову вартість майна за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, документи бухгалтерського обліку та звітності, що слугують підставою для визначення балансової вартості майна за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6 в сумі 837 405,47грн., протокол №1 від 19.05.2016р. загальних зборів засновників ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", платіжні документи, які підтверджують розрахунок за договором купівлі-продажу №131 нежитлового приміщення від 24.05.2016р. або інші документи щодо розрахунку за цим договором, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

31.07.2018р. на адресу суду від третьої особи- Першого відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_6 територіального управління юстиції у Волинській області надійшло клопотання в котрому третя особа зазначила, що підтримує заявлені позивачем позовні вимоги та, у зв'язку з відпусткою уповноваженого представника просить суд здійснити розгляд справи за відсутності її представника.

07.08.2018р. на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання від 07.08.2018р. з документами в його обґрунтування в котрому він, посилаючись на ст. 50 ГПК України та зважаючи на те, що об'єкт нерухомості-нежитлове приміщення площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, реєстраційний номер 652836207101, що є предметом правочину, який оскаржується в рамках судової справи №903/439/18, переданий в іпотеку іпотекодержателю- Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" за зобов'язаннями, що виникли між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016р. просить суд залучити до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" (03150, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41755478), ОСОБА_8 (03150, АДРЕСА_2) та ОСОБА_9 (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Російська, буд. 31, кімната 137).

08.08.2018р. на адресу суду від позивача до суду надійшли клопотання від 08.08.2018р., в котрих позивач просить долучити до матеріалів справи докази надіслання клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб на адресу учасників судового процесу та диск зі звукозаписом судового засідання 06.02.2018р. по справі №903/855/17.

Ухвалою суду від 09.08.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 24.09.2018р.; розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 13.09.2018р.; залучено до участі в справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" (03150, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 41755478), ОСОБА_8 (03150, АДРЕСА_2), ОСОБА_9 (02099, м. Київ, Дарницький район, вул. Російська, буд. 31, кімната 137); зобов'язано позивача направити на адреси третіх осіб примірник позовної заяви з доданими до неї документами, докази надіслання надати суду; повторно зобов'язано ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надати суду оригінал договору купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, укладеного між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №131, наказ №1 від 23.05.2016р. "Про постановку на облік приміщень", наказ №2 від 24.05.2016р. "Про зняття з обліку і продаж приміщень", фінансовий звіт ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" станом на 31.03.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2016р., фінансовий звіт на 30.06.2017р., заяву від 24.05.2016р. директора ОСОБА_10 приватному нотаріусу ОСОБА_4, що у нежитловому приміщенні самочинних перебудов та перепланувань не проводилось, довідку №222 від 20.05.2016р. про балансову вартість майна за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, документи бухгалтерського обліку та звітності, що слугують підставою для визначення балансової вартості майна за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6 в сумі 837 405,47грн., протокол №1 від 19.05.2016р. загальних зборів засновників ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", платіжні документи, які підтверджують розрахунок за договором купівлі-продажу №131 нежитлового приміщення від 24.05.2016р. або інші документи щодо розрахунку за цим договором; запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

13.08.2018р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання на адресу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ "ЗАРУМ", ОСОБА_8, ОСОБА_9 копій матеріалів позовної заяви.

03 вересня 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про ознайомлення з матеріалами справи. 04.09.2018р. представнику ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (дов. від 30.11.2017р.) надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/439/18.

10.09.2018р. на адресу суду від ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надійшов відзив від 06.09.2018р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами та доказами направлення останнього на адреси учасників судового процесу, в якому відповідач 1 позовні вимоги заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що факт укладення оспорюваного позивачем у даній справі договору не порушує та не змінює прав ТОВ "Освіта-Плюс", а вказаний договір спрямований саме на настання обумовлених ним наслідків, оскільки сторонами по оскаржуваному правочину було здійснено передачу нерухомого майна згідно акту приймання передачі майна від 24.05.2016р. Відтак, доводи позивача з приводу не спрямування такого договору на реальне настання обумовлених ним наслідків є необгрунтованими.

Водночас засвідчує, що предметом оскаржуваного договору є належне на праві власності ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" майно.

Позивачем не представлено будь-яких належних та допустимих доказів відносно фіктивності спірного правочин, а ТОВ "Освіта-Плюс" не є стороною оспорюваного договору, що свідчить про те, що такий договір не стосується його прав та обов'язків, а тому не може порушувати його прав та інтересів, що визначає безпідставність його звернення із даним позовом.

Зазначає, що сторони, укладаючи оскаржуваний позивачем договір не знали про існування постанови про накладення арешту на майно від 23.05.2016р. і така постанова на дату укладення договору не діяла, оскільки була винесена без повідомлення ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про факт накладення арешту та без внесення такої постанови до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень із відображенням даних такої постанови в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2016р., що свідчить про те, що на момент укладення такого договору не існувало законодавчо визначених перешкод для його укладення.

11 вересня 2018 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ТОВ "Освіта-Плюс" про ознайомлення з матеріалами справи. 11.09.2018р. представнику ТОВ "Освіта-Плюс" (довіреність №3 від 02.11.2017р.)

надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/439/18.

13.09.2018р. на електронну адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_8 надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з необхідністю надання можливості третій особі ознайомитись з матеріалами справи та сформувати свою позицію у даній справі.

Присутній в судовому засіданні 13.09.2018р. представник позивача клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_8 про відкладення розгляду справи заперечує з підстав необґрунтованості останнього.

Водночас, стосовно приєднання до матеріалів справи відзиву ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" від 06.09.2018р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами не заперечує.

Усі без виключення пояснення та докази, подані учасниками судового процесу були долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.09.2018р. було відхилено клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_8 про відкладення розгляду даної справи, оскільки дане клопотання надійшло на електронну адресу суду за ймовірним підписом ОСОБА_8, однак документу зі зразком підпису ОСОБА_8 згідно з яким суд міг би переконатись у відповідності дійсного підпису ОСОБА_8 підпису, який міститься на клопотанні про відкладення розгляду справи суду не надано.

ОСОБА_8 того, судом було встановлено, що вищенаведений електронний документ не містить електронного підпису, що робить неможливим ідентифікувати його автора.

Ухвалою суду від 13.09.2018р. було закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті на 01.10.2018р.

21.09.2018р. на адресу суду від відповідача 1 - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надійшло клопотання від 19.09.2018р. про призначення колегіального розгляду справи №903/439/18, у зв'язку зі складністю останньої.

21 вересня 2018 року на адресу суду від позивача-ТОВ "Освіта - Плюс" надійшла заява (вх.№01-68/53/18 від 21.09.2018р.) про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме нежитлове приміщення площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Гетьмана Сагайдачного, будинок 6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 652836207101.

24.09.2018р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 від 21.09.2018р. №75 з обгрунтовуючими відповідь документами, в якій позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та цій відповіді на відзив.

ОСОБА_8 того, просить суд стягнути з відповідача 15 000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу, 1762,00грн.-витрат по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви та 881,00грн.- витрат по сплаті судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову.

Водночас, клопотанням від 21.09.2018р. №74 просить до матеріалів справи долучити банківську квитанцію №0.0.1133019675.1 від 14.09.2018р. на суму 15 000,00грн. та акт прийому-передачі виконаних робіт від 21.09.2018р. по наданню правової допомоги до договору про надання правової допомоги №2 від 26.12.2017р.

Ухвалою суду від 25.09.2018р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта - Плюс" від 21.09.2018р. про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт на нежитлове приміщення площею 2542,7кв.м., що знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Гетьмана Сагайдачного, будинок 6, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 652836207101.

ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби міста ОСОБА_6 територіального управління юстиції у Волинській області було повідомлено про накладення арешту на вищезазначене майно.

В судовому засіданні 01.10.2018р. представники позивача підтримують позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Стосовно клопотання відповідача 1 про розгляд даної справи в колегіальному складі суду заперечують, з підстав необґрунтованості останнього та такого, що спрямовано не інакше як на затягування судового процесу.

Присутній в судовому засіданні 01.10.2018р. представник відповідача 1 - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" позов заперечує з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Водночас, підтримує клопотання від 19.09.2018р. про призначення розгляду справи №903/439/18 в колегіальному складі суду.

Протокольною ухвалою суду від 01.10.2018р. в задоволенні клопотання відповідача 1 - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" від 19.09.2018р. про призначення справи №903/439/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_5 відділ державної виконавчої служби міста ОСОБА_6 територіального управління юстиції у Волинській області, до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_7 нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ", ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійсним договору в колегіальному складі суду було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні даного клопотання суд виходив з того, що частиною 1 ст. 32 ГПК України передбачено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій ст. 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 33 ГПК України якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється ухвала.

Також, відповідно до ст. 182 ГПК України питання про колегіальний розгляд справи вирішується у підготовчому засіданні.

Пунктом 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Ухвалою від 13.09.2018 р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті, клопотання відповідача 1 про колегіальний розгляд справи надійшло до суду 21.09.2018 р. без заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подання вказаного клопотання та без зазначення будь-яких обставин в підтвердження поважності причин пропущення процесуальних строків. Таким чином, в підготовчому засіданні не заявлялося клопотання про колегіальний розгляд та не вирішувалося питання про призначення колегіального розгляду за ініціативою суду. Водночас, суд засвідчив на тому, що відповідач 1 подаючи відзив на позовну заяву не позбавлений бува права і подати одночасно клопотання про призначення розгляду даної справи в колегіальному складі суду.

Враховуючи викладене та те, що клопотання відповідача 1 подано після закриття підготовчого провадження без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання вказаного клопотання, а також не долучено будь-яких доказів в підтвердження поважності причин пропущення процесуальних строків суд не вбачав підстав для його задоволення.

Також суд зауважує, що відповідачу 1 було відомо про розгляд даної справи суддею одноособово про що свідчить відзив, клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

При цьому суд звертає увагу, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач 2 - ТОВ "Проінвестком" уповноваженого представника в засідання суду 01.10.2018р. не направив, своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", була вручена ТОВ "Проінвестком" 21 вересня 2018 року).

ОСОБА_5 відділ ДВС міста ОСОБА_6 ГТУЮ у Волинській області (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача) уповноваженого представника в судове засідання 01.10.2018р. не направив, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду даної справи по суті (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ОСОБА_5 відділу ДВС міста ОСОБА_6 ГТУЮ у Волинській області 27 вересня 2018 року).

При цьому суд бере до уваги клопотання ОСОБА_5 відділу ДВС міста ОСОБА_6 ГТУЮ у Волинській області від 31.07.2018р. про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

ОСОБА_12 особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 - в судове засідання 01.10.2018р. не з'явилась, уповноваженого представника в засідання суду не направила, хоча належним чином була повідомлена про місце, дату та час розгляду даної справи по суті (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ОСОБА_7 нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 21 вересня 2018 року).

ТОВ "ЗАРУМ" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів) в судове засідання 01.10.2018р. уповноваженого представника не направило, своїм процесуальним правом на подання до суду пояснень на позовну заяву не скористалось, хоча належним чином було повідомлене про місце, дату та час розгляду даної справи по суті (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", була вручена Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" 21 вересня 2018 року).

ОСОБА_12 особа - Крук ОСОБА_13 - в судове засідання 01.10.2018р. не з'явилась, уповноваженого представника в засідання суду не направила, своїм процесуальним правом на подання до суду пояснень на позовну заяву не скористалась, хоча належним чином була повідомлена про місце, дату та час розгляду даної справи по суті (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", була вручена ОСОБА_8 21 вересня 2018 року).

ОСОБА_9 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів) в судове засідання 01.10.2018р. не з'явився, уповноваженого представника в засідання суду не направив, своїм процесуальним правом на подання до суду пояснень на позовну заяву не скористався, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду даної справи по суті (ухвала суду від 13.09.2018р., згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", була вручена ОСОБА_9 24 вересня 2018 року).

Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади. Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що відповідач 2 та треті особи належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідачів позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з рішення господарського суду Волинської області від 03.08.2012р. по справі №5004/725/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.04.2006р., повернення приміщення та звільнення відповідачем вказаного приміщення, 11 квітня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Гетьмана Сагайдачного, будинок 6, площею 2542, 7 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №1173. Вказаним рішенням господарського суду Волинської області, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року, договір купівлі-продажу від 11.04.2006р., посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №1173 було визнано недійсним та визнано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Гетьмана Сагайдачного, 6, загальною площею 2542,7кв.м. Рішення суду набрало законної сили 30.10.2012р.

16 листопада 2015р. рішенням господарського суду Волинської області від року у справі №903/914/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про стягнення 1 799 045,42грн., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року, за недійсним правочином, а саме договором купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Гетьмана Сагайдачного, будинок 6, площею 2542, 7 кв.м., посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованим у реєстрі нотаріальних дій за №1173 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" 968 326,00 грн., 19 366,52 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 987 692,52 грн. Рішення суду набрало законної сили 22.03.2016р.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З вступної та резолютивної частин рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року по справі №903/914/15 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року вбачається, що в судовому засіданні при оголошенні судами 16.11.2015 року та 22.03.2016 року вступної та резолютивної частин судових рішень був присутній представник ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету", відтак стороні було відомо про судові рішення по справі.

Постанова від 08.04.2016р. ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження позивачем та відповідачем 1 у даній справі не оскаржувалась.

17.05.2016р. відповідач 1 - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" отримав постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_11 від 08.04.2016р. ВП №50739235 про відкриття виконавчого провадження згідно якої боржника-ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" було зобов'язано добровільно в семиденний термін з моменту винесення вказаної постанови виконати наказ господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про вручення рекомендованого листа, долучене до матеріалів справи.

23 травня 2016р. державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_11 були винесені постанови про арешт коштів та майна боржника - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" та оголошення заборони на відчуження майна.

23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі рішення суду від 03.08.2012р. у справі 5004/725/12, було зареєстровано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, площею 2542,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного,6 (номер запису про право власності 14625788).

24 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" було укладено Договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Сагайдачного,6. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №131.

Поряд з цим, 23.05.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі рішення суду від 28.08.2012р. у справі 5004/726/12, було зареєстровано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3 (номер запису про право власності 14625870). Зазначене приміщення не є предметом розгляду у даній справі. 24.05.2016 р. між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком" було підписано Договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №128.

02 червня 2016 року об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 2542,7 кв.м. за адресою м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, реєстраційний номер 652836207101, що є предметом правочину який оскаржується, переданий в іпотеку іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАРУМ" за зобов'язаннями, що виникли між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016. Договір іпотеки посвідчений 02.06.2016 року та зареєстрований в реєстрі за №166.

Після зазначених дій відповідача 1 та відповідача 2 у даній справі, які відбулись 24.05.2016 р. у ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" будь-якого нерухомого чи рухомого майна не залишилось.

У зв'язку із неможливістю виконати рішення суду в рамках виконавчого провадження №50739235, відкритого на примусове виконання рішення суду від 16.11.2015 року у справі №903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" про стягнення з останнього всього 987 692,52 грн., ТОВ "Освіта Плюс" звернулось із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №131.

Всі встановлені судом та вище описані обставити справи підтверджені відповідними документальними доказами, що наявні в матеріалах справи, а також частково є загальнодоступними для ознайомлення у відповідних державних реєстрах.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.1 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 129-1 Конституції України містить норму згідно якої Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Так, підставою звернення до суду в даній судовій справі став факт невиконання (неможливості виконання) рішення суду в рамках виконавчого провадження №50739235, відкритого на примусове виконання рішення суду від 16.11.2015 року у справі №903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" про стягнення з останнього всього 987 692,52 грн.

Причиною неможливості виконання рішення суду у справі №903/914/15 є відсутність майна на яке можливо звернути стягнення.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач 1 у даній справі - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" 24.05.2016р. будучи ознайомлений із вступною та резолютивною частинами рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2015 року по справі №903/914/15 і постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 року, будучи повідомлений 17.05.2016р. про відкриття 08.04.2016р. виконавчого провадження №50739235, здійснив відчуження об'єктів нерухомості, а саме: нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, 6 та нежитлового приміщення, площею 645,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.

Зазначені дії призвели до фактичної неможливості виконання рішення суду у справі №903/914/15.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Як слідує з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України по справі № 6-1873цс16 від 19.10.2016р. основними ознаками фіктивного правочину є: 1) введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; 2) свідомий намір невиконання зобов'язань договору; 3) приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд України визначив три самостійних одна від одної обставини за наявності яких договір є фіктивним, а саме: введення в оману, свідомий намір не виконати зобов'язання та приховування справжніх намірів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, законодавець визначив однією з головних умов договору купівлі-продажу оплату вартості майна після його одержання.

Оспорюваний позивачем у даній справі договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, 6 було укладено 24.05.2016р.

Згідно п. 2 оскаржуваного договору за погодженням сторін продаж об'єкту вчинено за 837 405,47 грн. без ПДВ. Покупець зобов'язується оплатити наведену вище суму до 24.05.2017 року.

Як вбачається з ухвали господарського суду Волинської області про відкриття провадження у справі №903/439/18 від 26.06.2018р. відповідачам пропонувалось надати суду відомості, зокрема платіжні доручення, які підтверджують розрахунок за оскаржуваним договором.

Однак, ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" платіжних доручень не надали та не підтвердили жодним чином факту проведення розрахунку за оскаржуваним договором.

Також, ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" не надав доказів в підтвердження звернення до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Проінвестком" заборгованості по оскаржуваному договору.

Із зазначеного слідує, що кожною зі сторін оскаржуваного правочину, зокрема, покупцем не виконано свого обов'язку визначеного ст. ст. 691 та 692 ЦК України щодо оплати чи вчинення за свій рахунок дій необхідних для здійснення платежу, а продавцем не вчинено жодних дій щодо витребування у покупця коштів за проданий об'єкт нерухомості.

В силу ч.2 ст. 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч.1 та 2 ст. 1088 ЦК України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, як в редакції постанови НБУ 15.12.2004р. №637, так і в редакції постанови НБУ 29.12.2017р. № 148, суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно.

Таким чином, жодного із зазначених у нормах ЦК України та Положеннях розрахункових документів відповідач 2- ТОВ "Проінвестком" суду не надав.

Під поняттям "вчинення за свій рахунок дій необхідних для здійснення платежу" варто розуміти, наприклад, внесення коштів на депозит нотаріусу (ст. 537 ЦК України), якщо сторона відмовляється їх отримувати чи за наявності інших підстав. Відповідач 2- ТОВ "Проінвестком" не довів факту вчинення вказаних дій.

Окрім того, п. 2 оскаржуваного договору визначено, що покупець здійснює розрахунок за даним договором шляхом та в спосіб, що не суперечить діючому законодавству, зокрема і шляхом видачі (передачі) продавцеві векселів.

Згідно ст. 3 ЗУ "Про обіг векселів в Україні" зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.

Згідно ст. 5 ЗУ "Про обіг векселів в Україні" векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені).

Згідно ст. 6 ЗУ "Про обіг векселів в Україні" платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

З огляду на положення оскаржуваного договору та ЗУ "Про обіг векселів в Україні", відповідачі у даній справі могли здійснити розрахунок векселями на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення та встановлено форми. Відповідачі взагалі не надали суду належних та допустимих доказів розрахунку векселями та доказів безготівкового розрахунку векселями.

Таким чином, судом досліджено всі можливі передбачені законом види розрахунків між сторонами оскаржуваного правочину, проте не знайдено підтвердження хоча б одного із можливих варіантів, тому висновок щодо свідомого наміру не виконати зобов'язання слід вважати обгрунтованим.

ОСОБА_8 того, як встановлено судом, об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 2542,7 кв.м. за адресою м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, 6, реєстраційний номер 652836207101, що є предметом правочину який оскаржується в рамках судової справи №903/439/18, переданий в іпотеку іпотекодержателю - ТОВ "ЗАРУМ" за зобов'язаннями, що виникли між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016р. ОСОБА_9 є боржником ОСОБА_8 згідно договору позики №31/05-16 від 31.05.2016р. на суму 100 000 000,00 грн.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_9 є керівником ТОВ "Проінвестком" та його одноособовим засновником.

Тобто, суд, не ставлячи під сумнів правомірність та реальність вчиненого правочину позики, засвідчує, що отримавши кошти в позику ОСОБА_9 мав реальну можливість зарахувати кощти на рахунок ТОВ "Проінвестком", шляхом збільшення статутного фонду чи надання фінансової допомоги власно створеній юридичній особі, чи вчинення будь-якого іншого законом дозволеного правочину для підтвердження факту переказу коштів на рахунок ТОВ "Проінвестком", чим міг створити всі умови для здійснення розрахунку за отриманий об'єкт нерухомості, чого здійснено не було.

Як передбачено п.3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, при встановленні факту фіктивності правочину позивач повинен довести, а суд встановити умисел сторін, чи були здійснені будь-які дії чи намагання сторін спрямовані на досягнення правового результату.

Поняття "умислу" виходить за межі цивільного та господарського законодавства, тому суд об'єктивно звертає увагу на наступні тлумачення вказаного поняття.

Умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала характер своєї дії, передбачала її наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 Кримінального кодексу України).

Тобто, в розрізі даної судової справи та оскаржуваного правочину, слідує наступний висновок, що відповідачі усвідомлювали характер своїх дій (передавали один одному шляхом купівлі-продажу об'єкт нерухомості), передбачали наслідки дій (залишення без ліквідного майна боржника по справі №903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету") та бажали настання таких наслідків (ТОВ "Проінвестком" не оплачує договірну ціну за отримане майно, а ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" фактично не матиме ні коштів, ні майна для задоволення вимог кредитора).

При цьому, суд звертає увагу на те, що умисел як психічне ставлення до діяння характерний не юридичній особі, а фізичні особі, яка представляє згідно закону інтереси юридичної особи, тому факт доведення умислу, на чому наполягає Вищий господарський суд України у п.3.11. Постанови №11 від 29.05.2013р., зводиться до аналізу не лише правочинів, договорів чи бухгалтерських документів, які є основою в доказовій базі господарського процесу, а й до аналізу будь-яких інших даних, доказів які б містили інформацію про думки та мислення особи, її бажання та мотиви вчиненого.

Отже, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати, претензії чи судові справи щодо стягнення заборгованості по оскарженому в даній справі правочину, враховуючи обізнаність ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" із судовим рішенням у справі №903/914/15 та наявним відкритим виконавчим провадженням ВП№50739235 від 08.04.2016р. по виконанню наказу господарського суду Волинської області №903/914/15-1 від 04.04.2016р. та наявність реальної можливості у власника ТОВ "Проінвестком" здійснити розрахунок за отримане приміщення, яке в тому числі здане в іпотеку від імені відповідача, суд приходить до обґрунтованого висновку про реальну наявність умислу в діях відповідачів, що в дійсності оскаржуваний правочин вчинений без мети реального настання правових наслідків, а, зокрема, отримання оплати по оскаржуваному договору, що є обов'язковою умовою договору купівлі-продажу в силу ст. ст. 655, 691, 692 ЦК України, та оскаржуваний правочин в дійсності вчинений з метою невиконання рішення суду у справі №903/914/15.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ч. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення").

Так, ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" зазначає у відзиві на позовну заяву, що сторонами по оскаржуваному правочину було здійснено передання нерухомого майна згідно акту приймання - передачі майна.

При цьому, ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" посилається на постанову Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №910/9195/17 та акцентує увагу на тому, що у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Проте, суд акцентує увагу на всі інші твердження Верховного Суду в цій же постанові в наступній частині: "Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення".

Суд засвідчує, що саме по собі посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу майна та передання сторонами цього майна по акту приймання-передачі є лише однією частиною оскаржуваного двостороннього правочину, проте не завершує його в цілому.

Для завершення правочину сторонам слід було здійснити оплату по договору в спосіб визначений чинним законодавством, причому якби хоч одна зі сторін намагалась досягти правового результату в частині оплати, як це зазначалось судом шляхом, наприклад, внесення коштів на депозит нотаріусу чи подання позову про стягнення заборгованості за правочином за період з моменту вчинення оскаржуваного правочину до моменту подання позову позивачем у даній справі, то суд в дійсності вважав би підставними твердження відповідача 1 щодо бажання настання реальних правових результатів по вчиненому правочину. Проте, таких дій відповідачі у даній справі не здійснили і вчинення таких дій після відповідної вказівки суду в даному рішенні свідчитиме про явне намагання сторони виправити допущену помилку аби виправдати неправомірність своїх дій.

Тому, висновок суду щодо фіктивності правочину в цілому, при дослідженні всіх в сукупності доказів є обґрунтованим.

Поряд з цим, суд звертає увагу на твердження ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" в п.3.1. наданого відзиву на позовну заяву, де заначено, що самим фактом укладення оскаржуваного договору ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" засвідчило та реалізувало намір здійснити відчуження відповідного майна та отримати кошти, а ТОВ "Проінвестком" засвідчило та реалізувало намір придбати у власність відповідне майно.

Суд звертає увагу, що згідно судової практики Верховного Суду України, викладеної в постановах від 09.08.2017р. у справі №359/1654/15-ц, від 18.01.2017 року у справі №554/410/15-ц, від 01.02.2017 у справі №175/1274/15-ц сторона у справі в подібних правовідносинах була обізнана про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь іншої сторони, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, судам необхідно перевірити, чи передбачали сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжувала сторона фактично володіти та користуватися цим майном.

Як встановлено судом, згідно даних реєстру виданих ліцензій на здійснення освітньої діяльності у сфері освіти ( https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/poslugi/licenzuvannya/vidomosti-pro-pravo-zdijsnennya-osvitnoyi-diyalnosti/vidomosti-temp-l) за адресою м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, 6, освітню діяльність здійснює Волинський коледж ОСОБА_7 вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_14".

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_7 вищий навчальний заклад "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_14" містить в переліку засновників ОСОБА_10 (Адреса засновника: 03150, АДРЕСА_3, Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 538408,00), яка в свою чергу також є співзасновником Відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" з розміром внеску до статутного фонду (грн.): 2487897,00 разом із ОСОБА_7 вищим навчальним закладом "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_14" (Код ЄДРПОУ засновника: 19359117, Адреса засновника: 04025, м. Київ, Шевченківський район, вул. Володимирська, будинок 7, корпус 2, Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 743 138,00).

Таким чином, суд доходить до обґрунтованого висновку, що засновники Відповідача 1- ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" продовжують в повній мірі користуватись проданим майном згідно оскаржуваного правочину, здійснюючи там освітню діяльність під виглядом інших юридичних осіб, а продаж майна в користь ТОВ "Проінвестком" не був спрямований на повну та безумовну втрату права користування майном, яке є складовою частиною права власності в силу ст. 317 ЦК України.

В даній ситуації суд знову оцінює факт користування майном в розрізі умислу вище описаного, пов'язаності одних і тих же фізичних осіб причетних до вчинення оскаржуваного правочину та причетних до права користування майном після його продажу.

Суд також звертає увагу на твердження ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" в п.3.3. наданого відзиву на позовну заяву, де зазначено, що позивач не є стороною оскаржуваного правочину, а отже цей правочин не стосується майна позивача або його майнових чи немайнових прав.

З огляду на п.5, п.15 Постанови Верховну Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказівка в ч.3 ст.215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Аналізуючи позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позивач не вимагає повернення йому переданого на виконання цього договору майна, а вимагає повернути сторони договору до первісного стану, з метою реального виконання рішення суду по справі №903/914/15 за позовом ТОВ "Освіта Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету".

ОСОБА_8 того, згідно позиції викладеної в п.2.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", де прописано, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Водночас, Верховний Суд України у постанові по справі №6-2552 від 18.01.2017 року зазначив, що: "Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

У постанові від 25.05.2016р. по справі № 6-605 цс16 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію, де зазначав, що з огляду на правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відтак, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позивач прагне досягти того, щоб предмет правочину який перебував у власності ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" був повернутий до первинного правового становища, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем свого права на отримання присудженого згідно рішення суду, а отже права позивача в дійсності є порушеними та піддягають судовому захисту.

У рішенні від 01.12.2004р. №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 Конституційний Суд України вказав, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Твердження ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" в п.4.2. наданого відзиву на позовну заяву, щодо відсутності заборон в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як на підставу відмови в позові спростовується наступним.

23.05.2016р. державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №50739235 будо винесено постанову про арешт майна ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету".

Як вже зазначалось судом, 24.05.2016 р. між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та ТОВ "Проінвестком" було підписано Договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Сагайдачного, 6. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №131.

У відповідності до ч. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У відповідності до ч.3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, до вказаних правовідносин слід застосовувати Закон України "Про виконавче провадження", який був чинний на момент вчинення відповідних дій.

Станом на 23.05.2016 року був чинним Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, в діючій станом на 28.12.2015 року редакції згідно ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"" від 23 грудня 2015 року № 901-VIII. Наступних змін вказаний Закон України "Про виконавче провадження" зазнавав вже 11.06.2016р. на підставі Закону України від 10 листопада 2015 року №772-VIII "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

Таким чином, в період 23.05.2016р. - 24.05.2016р. був чинним Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV у відповідній редакції вказаній вище станом на 28.12.2015 року.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV в редакції чинній станом на 23 та 24 травня 2016 року арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Згідно ч.3 ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, в редакції чинній станом на 23 та 24 травня 2016 року, постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно ч.6 ст. 57 ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV в редакції чинній станом на 23 та 24 травня 2016 року порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Зі змісту статті 57 ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV в редакції чинній станом на 23 та 24 травня 2016 року слідує, що державний виконавець на момент винесення постанови про арешт від 23 травня 2016 року не наділений повноваженнями щодо проведення державної реєстрації заборони на відчуження нерухомого майна, а лише здійснює надсилання постанови про арешт майна відповідному суб'єкту права державної реєстрації.

Суд звертає увагу на наступну правову позицію висловлену Верховним Судом України в постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2552цс16, де Судом зазначено: "Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо".

В ухвалі від 17 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа № 6-21250 св 13) дійшов висновку про те, що забезпечення судом позову у виді накладення арешту на об'єкт нерухомого майна означає, що цей об'єкт набуває правового режиму обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що ухвала суду про накладення арешту не була зареєстрована відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року (справа № 6-35523 св 13) суд касаційної інстанції зробив висновок, що укладення договору про відчуження незакінченого будівництвом будинку під час дії судової заборони на його відчуження (арешту) порушує публічний порядок, не залежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі. При цьому оспорювати такий договір мають право не тільки його сторони, але й інша, заінтересована, особа, якщо права цієї особи можуть бути захищені в спосіб визнання правочину недійсним.

Згідно з ухвалою від 25 грудня 2013 року (справа № 6-37238 св 13) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив із того, що договори купівлі-продажу квартири, укладені під час строку дії ухвали суду про заборону відчуження квартири, є такими, що не відповідають вимогам закону, і можуть визнаватися недійсними. При цьому вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З огляду на вказане, суд приходить до обґрунтованого висновку, що на момент вчинення оскаржуваного правочину не будучи зареєстрований у відповідному державному реєстрі арешт, встановлений постановою державного виконавця від 23 травня 2016 року, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном.

Наявність відкритого виконавчого провадження, наявність факту повідомлення про відкриття такого виконавчого провадження та наявність постанови про арешт майна свідчить про те, що ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" здійснило відчуження нерухомого майна згідно оскаржуваного правочину будучи обізнаним про процедуру примусового виконання рішення суду, усвідомлюючи, що відчуження унеможливить виконання рішення суду.

Твердження ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", що арешт накладається з моменту надходження постанови про арешт майна не приймається судом, так як зазначене положення стосується негайного виконання суб'єктом державної реєстрації вимог державного виконавця щодо внесення заборон до Державного реєстру.

Суд критично відноситься і до посилань Відповідача 1 в п.9 відзиву на судове рішення у справі №903/458/16 від 27.09.2016 року, яке переглянуте та залишене в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 року з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, ст.1 ОСОБА_5 протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У постанові Верховного Суду України по справі №13/357 від 11.09.2017 року зазначено, що рішенням ЄСПЛ установлено порушення національним судом п.1 ст.6 Конвенції щодо права підприємства-заявника на доступ до суду, оскільки ВГС при розгляді повторної касаційної скарги виявив надмірний формалізм, повертаючи скаргу без розгляду у зв'язку з пропуском строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку і безпідставно не дав оцінки супровідному листу підприємства-заявника, в якому містилося клопотання про продовження відповідного строку і розгляд по суті касаційної скарги.

При цьому, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 915/47/16, в якій зазначено: "11. Судова колегія констатує, що у зв'язку з ідентичністю предмету, підстав позовів та сторін у зазначених двох справах та, враховуючи положення ГПК України щодо неможливості розгляду спору за наявності рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про припинення провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України".

Верховний Суд визначив тріаду ідентичності предмету, підстав позовів та сторін.

З огляду на вказане, суд зобов'язаний відступити від надмірного формалізму в частині дослідження спірних правовідносин та не брати до уваги як презумпцію правоти всі встановлені обставини у справі №903/458/16 та не вважає за доцільне застосовувати ч.4 ст. 75 ГПК України.

Суд приходить до такого висновку у зв'язку із тим, що ідентичність предмету не має місця так як у наведеній Відповідачем 1 справі предмет позову стосувався лише недійсності правочину.

У справі, що розглядається даним складом суду позивач виносить на розгляд суду фіктивність правочину.

Щодо ідентичності підстав позову, то суд звертає увагу на такі факти.

Станом на дату винесення господарським судом Волинської області рішення у справі №903/458/16, тобто на дату 27.09.2016р. та на дату розгляду апеляційної скарги Рівненським апеляційним господарським судом 13.12.2016р. у ТОВ "Проінвестком" не настав обов'язок здійснити оплату придбаного товару, поряд з чим у ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" не було права вимагати таких дій. Зазначені права та обов'язки виникли 25.05.2017 року, так як строк оплати по оскаржуваному договору встановлений до 24.05.2017року.

Зазначена обставина, факт виконання обов'язків чи факт вчинення дій (намагання вчинити дії) підлягає вивченню судом так як це не було і не могло бути досліджено в попередній судовій справі.

Як вже було засвідчено судом, відповідачами у даній справі не було здійснено жодних дій щодо виконання обов'язку здійснити оплату придбаного товару, чи щодо реалізації права вимагати таких дій.

Водночас, відповідач - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", будучи пов'язаним афілійованими особами з ОСОБА_7 вищим навчальним закладом "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка ОСОБА_14" продовжує використання об'єкта нерухомості який є предметом оспорюваного у даній справі правочину. При цьому, згідно даних реєстру виданих ліцензій на здійснення освітньої діяльності у сфері освіти ліцензія на проведення освітньої діяльності є дійсною станом на 16.07.2018р., що підлягає вивченню судом, так як це не було і не могло бути досліджено в попередній судовій справі.

У відповідності до ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, суд не може обмежити право позивача на повторне звернення до суду за захистом своїх прав лише з питань формальної схожості позовів, проте реальної їх відмінності, зокрема в частині дослідження нових обставин та наявності іншого правового обґрунтування позову.

Таким чином, суд в повній мірі дослідив всі обставини, щодо встановлення яких вимагає вище вказана судова практика і в черговий раз приходить до висновку про фіктивність оскаржуваного правочину який в дійсності вчинений без мети реального настання правових наслідків.

Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі.

Так, у Рішенні "Руїз Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 Європейський Суд з прав людини наголосив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, п. 158, п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

У вирішенні питання про справедливий судовий розгляд Європейський суд з прав людини, застосовує концепцію "розбите дзеркало", сутність якої полягає в підході до оцінювання доказів із погляду не єдиного масиву інформації, що міститься в передбаченому законом джерелі, а щодо самостійних її блоків, кожен із яких пов'язаний єдиним змістом і підтверджує або спростовує одну чи декілька обставин, що підлягають доказуванню, тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим.

За результатами оцінки доказів по даній справі, суд приходить до обґрунтованого висновку, що всі докази мають один зміст та підтверджують одну обставину, що підлягають доказуванню, а саме вчинення відповідачами дій не спрямованих на реальне настання правових наслідків у зв'язку із вчиненням оскаржуваного правочину.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідачів, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви, заяви про забезпечення позову до суду, розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком".

Згідно ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У відповіді на відзив від 21.09.2018 року №75 позивач - ТОВ "Освіта-Плюс" просить вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, понесених згідно акту прийому-передачі виконаних робіт та банківської квитанції.

26.12.2017 року між ТОВ "Освіта-Плюс" та Адвокатським бюро "Леонід Романюк" було укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 21.09.2018 року вартість виконаних робіт складає 15 000 грн. 00 коп.

Згідно банківської квитанції від 14.09.2018 року ТОВ "Освіта-Плюс" перерахувало на рахунок Адвокатського бюро "Леонід Романюк" 15 000 грн. 00 коп. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу внаслідок розгляду даної справи в суді.

Як вбачається з ордеру Адвокатського бюро "Леонід Романюк" на надання правової допомоги Серії ВЛ №000,044823 від 19.12.2017р. даний ордер видано адвокату ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №985).

Таким чином, вартість адвокатських послуг Адвокатського бюро "Леонід Романюк" по справі №903/4391/18 складає 15 000,00грн., перевірена судом, підтверджена матеріалами справи, а тому підлягає до стягнення з відповідачів на підставі ст. 129 ГПК України.

Водночас, суд засвідчує, що відповідачам у даній справі направлялись матеріали відповіді на відзив від 21.09.2018 року №75, в якій позивач просив вирішити питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00грн., понесених згідно акту прийому-передачі виконаних робіт та банківської квитанції. Однак, відповідачі не спростували визначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката суду не подали.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24.05.2016р. нежитлового приміщення, загальною площею 2542,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сагайдачного гетьмана, будинок 6, реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №652836207101, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 38А, код ЄДРПОУ 31572252) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" (м. Київ, вул. Ковпака, будинок 3, офіс 1, код ЄДРПОУ 35482021), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 24.05.2016р. та зареєстрований в реєстрі за №131.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (м. Харків, вул. 17-го Партз'їзду, 38А, код ЄДРПОУ 31572252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (м. Луцьк, вул. Кравчука, 2/9, код ЄДРПОУ 34310174) 881,00грн. витрат пов'язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 7 500,00грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги по справі та 440,50грн. витрат пов'язаних з оплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проінвестком" (м. Київ, вул. Ковпака, будинок 3, офіс 1, код ЄДРПОУ 35482021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" (м. Луцьк, вул. Кравчука, 2/9, код ЄДРПОУ 34310174) 881,00грн. витрат пов'язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви, 7 500,00грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги по справі та 440,50грн. витрат пов'язаних з оплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 04.10.2018р.

Суддя В. А. Войціховський


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	01.10.2018
Оприлюднено	04.10.2018
Номер документу	76902313
Судочинство	Господарське