Постанова

від 04.10.2018 по справі 127/6992/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/6992/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1670/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 рокуСправа № 127/6992/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач),

суддів: Рибчинського В. П., Зайцева А. Ю.,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_3,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,

представники позивача: ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_7,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю ТриАлекс , ОСОБА_8,

представник Товариства з обмеженою відповідальністю ТриАлекс - адвокат ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Короля О. П. в м. Вінниці (дата складання повного тексту рішення - 01 червня 2018 року) , -

встановив :

5 квітня 2016 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_4 ОСОБА_5 (далі ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 ) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТриАлекс (далі ТОВ ТриАлекс ) та ОСОБА_8 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між Акціонерним поштово-пенсійним банком Аваль (далі АППБ Аваль ), правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 , та ТОВ ТриАлекс в межах генеральної кредитної угоди № 9 від 28 вересня 2006 року укладено кредитний договір № 010/03-11/328, за яким кредитор надав позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії на суму 400 000 грн 00 к. під 17,5 % річних на строк до 27 вересня 2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між кредитором та ОСОБА_8 укладено договір поруки № 010/03-11/27 від 24 січня 2008 року. До кредитного договору укладались додаткові угоди, якими пролонговано строк для кредитування до 27 вересня 2013 року та змінювалась процентна ставка за користування кредитом. Заборгованість позичальника за кредитним договором станом на 10 березня 2016 року становила 366 036 грн 94 к., в тому числі заборгованість по кредиту (тіло кредиту) - 195000 грн 00 к., заборгованість по відсоткам - 171036 грн 94 к.

06 липня 2016 року ОСОБА_8 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ТОВ ТриАлекс про визнання поруки за договором № 010/03-11/27 від 24 січня 2008 року припиненою, вказуючи, що ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 використало передбачене частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право на односторонню зміну умов договору та встановило новий строк виконання основного зобов'язання - 6 січня 2013 року, але протягом шести місяців з дня настання нового строку виконання основного зобов'язання не пред'явило позову до поручителя.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено.

Визнано припиненою поруку ОСОБА_8 за договором поруки №010/03-11/27 від 24 січня 2008 року.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 мотивовано тим, що сторони 27 липня 2012 року уклали додаткову угоду до договору кредиту, у пункті 4.1 якої визначили суму заборгованості за кредитом станом на час її укладення в розмірі 240156 грн 91 к., а тому висновок експерта щодо наявності переплати за кредитним договором станом на 10 березня 2016 року на загальну суму 472482 грн 10 к. до уваги брати не можна, але оскільки банк, пред'явивши вимогу про дострокове погашення кредиту, змінив строк виконання основного зобов'язання на 06 січня 2013 року, то з цього часу почався перебіг позовної давності за вимогами про стягнення кредиту та процентів, а позов подав лише у квітні 2016 року, тобто після спливу позовної давності.

Щодо вимог зустрічного позову суд дійшов висновку, що банк не пред'явив до ОСОБА_8 вимоги як до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання - 06 січня 2013 року, а тому порука припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

В апеляційній скарзі ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове, яким задовольнити позов ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 , а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, тому що після цієї дати ТОВ ТриАлекс було відновлено сплату щомісячних платежів за кредитом, що свідчить про переривання перебігу позовної давності. Внаслідок подальших прострочень зобов'язань у ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 виникло право на вимогу повернення тієї частини кредиту, строк виплати якої не настав, та сплати процентів у зв'язку з чим 15 грудня 2015 року банком направлено на адресу позичальника лист з вимогою усунути в 60-денний термін допущені порушення зобов'язання або достроково повернути кредитні кошти, сплатити нараховані проценти та пеню. ТОВ ТриАлекс отримав лист-вимогу 22 грудня 2015 року.

Так само вважало, що оскільки основне зобов'язання за кредитним договором не припинилось, то суд не мав підстав застосовувати частину четверту статі 559 ЦК України до договору поруки за зустрічним позовом ОСОБА_8

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Частиною першою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 частини першої розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, справа підлягає апеляційному розгляду Апеляційним судом Вінницької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Вінницький міський суд Вінницької області.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 28 вересня 2006 року між АППБ Аваль , правонаступником якого є ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ТОВ ТриАлекс був укладений кредитний договір № 010/03-11/328, який є додатком № 1 до генеральної кредитної угоди № 9 (Т. 1 а. с. 33 - 35).

Відповідно до умов кредитного договору кредитор відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 400 000 грн 00 к. на строк до 27 вересня 2010 року із сплатою 17,5 % річних.

24 січня 2008 року між ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений договір поруки № 010/03-11/27, за яким ОСОБА_8 взяв на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за борговими зобов'язаннями боржника.

Протягом дії кредитного договору сторони неодноразово вносили зміни до нього шляхом укладення додаткових угод. Останніми змінами, які були внесені додатковою угодою № 010/03-11/328/5 від 27 липня 2012 року сторони встановили графік повернення кредиту щомісячно визначеними частинами зі сплатою останньої суми 27 вересня 2016 року.

07 грудня 2012 року в зв'язку з порушенням умов кредитного договору банком було направлено на адресу ТОВ ТриАлекс вимогу про дострокове погашення кредитну у повному обсязі в строк до 06 січня 2013 року.

Таку ж вимогу було направлено ТОВ ТриАлекс 15 грудня 2015 року про повернення усієї суми кредиту не пізніше 60 календарних днів з дати її отримання.

Згідно з розрахунком ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 заборгованість ТОВ ТриАлекс за кредитним договором № 010/03-11/238 від 28 вересня 2006 року станом на 10 березня 2016 року становила 366036 грн 94 к. з яких:

- заборгованість по кредиту (тіло кредиту) - 195000 грн 00 к.;

- заборгованість по процентах - 171036 грн 94 к.;

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи документів № 22/22/2016 від 28 лютого 2016 року судового експерта - економіста ОСОБА_10 у ТОВ ТриАлекс перед АППБ Аваль (ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 ) по кредиту (тілу кредиту) та відсотках за користування кредитними коштами за Кредитним договором № 010/03-11/328 від 28 вересня 2006 року станом на 10 березня 2016 року існує переплата на загальну суму 472 482 грн 10 к., в тому числі:

- переплата по кредиту (тіло кредиту) - 157 475 грн 27 к.;

- переплата по процентах за користування кредитними коштами - 315 006 грн 83 к.

За змістом частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Викладені приписи вказують на те, що порука є строковим зобов'язанням, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові ОСОБА_11 Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 2/545/670/15.

Отже, встановивши, що 07 грудня 2012 року в зв'язку з порушенням умов кредитного договору банком було направлено на адресу ТОВ ТриАлекс вимогу про дострокове погашення кредиту у повному обсязі в строк до 06 січня 2013 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки впродовж шести місяців з цієї дати ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 не подав позову до поручителя ОСОБА_8, то його порука припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Разом з тим не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність у ТОВ ТриАлекс заборгованості перед ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 за кредитним договором від 28 вересня 2006 року № 010/03-11/328, який є додатком № 1 до генеральної кредитної угоди № 9, в розмірі 366036 грн 94 к., з яких:

- заборгованість по кредиту (тіло кредиту) - 195000 грн 00 к.;

- заборгованість по процентах - 171036 грн 94 к.,

та сплив позовної давності за вимогою про її стягнення з таких міркувань.

Статтею 12 ЦПК України встановлений основоположний принцип цивільного судочинства - принцип змагальності сторін, за змістом якого на кожну із сторін покладається обов'язок довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя зазначеної статті).

03 жовтня 29016 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у справі за клопотанням представника відповідача - ТОВ ТриАлекс була призначена судово-економічна (бухгалтерська) експертиза, на вирішення якої були поставлені такі питання:

-в якому розмірі документально підтверджується сума перерахованих кредитних коштів на поточний рахунок ТОВ ТриАлекс № НОМЕР_1, відкритий в ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 ;

-виходячи із документально підтвердженої суми перерахованих кредитних коштів запропоновано:

а) провести розрахунок та відобразити у формі таблиці порядок утворення заборгованості ТОВ ТриАлекс з повернення кредиту щомісячно із зазначенням конкретних сум та дат здійснення необхідних платежів, а також наявної заборгованості по тілу кредиту;

б) провести розрахунок та відобразити у формі таблиці суму нарахованих процентів за період дії кредитного договору щомісячно із зазначенням конкретних сум та дат здійснення необхідних платежів, а також наявної заборгованості зі сплати процентів;

в) провести розрахунок штрафних санкцій, встановлених кредитним договором із урахуванням застосування позовної давності.

Необхідність проведення експертизи суд обґрунтовував розбіжностями між сумою кредиту, зазначеною в договорі, та сумою кредитних коштів, перерахованою на рахунок позичальника, згідно з випискою по рахунку.

Згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України, в редакції чинній на час призначення експертизи, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України у тій же редакції у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Як видно з матеріалів справи судовий експерт п'ять разів зверталась до Вінницького міського суду з клопотаннями про витребування у ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 документів, необхідних для проведення експертизи.

28 лютого 2018 року на підставі наданих для проведення експертизи документів, експерт надала вищезазначений висновок, згідно з яким у ТОВ ТриАлекс перед ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 по кредиту (тілу кредиту) та відсотках за користування кредитними коштами за Кредитним договором № 010/03-11/328 від 28 вересня 2006 року станом на 10 березня 2016 року існує переплата на загальну суму 472 482 грн 10 к.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Проте, відхиляючи висновок експерта, суд першої інстанції не мотивував у своєму рішенні невідповідність викладених у його описовій, дослідницькій та підсумковій частинах обставин, мотивів і висновків вимогам належності, допустимості, достовірності, а також достатності у взаємозв'язку із іншими доказами, а послався лише на підписану представником ТОВ ТриАлекс додаткову угоду від 27 липня 2012 року, зазначивши, що сторони у її пункті 4.1 визначили суму заборгованості за кредитом в розмірі 240156 грн 91 к.

Проте, наявна у справі копія цієї угоди такого пункту взагалі не містить, натомість містить пункт 2.1, за яким заборгованість ТОВ ТриАлекс перед ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 становить 250884 грн 03 к. (Т. 1 а. с. 53).

При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою такі розбіжності у позовній заяві, розрахунку заборгованості та наданих на його підтвердження документів, які унеможливлюють встановлення розміру заборгованості судом самостійно без застосування спеціальних знань у галузі економіки щодо дослідження документів фінансово-кредитних операцій:

-згідно з кредитним договором сума кредиту становила 4000000 грн 00 к., а у позовній заяві зазначено про надання кредитних коштів у розмірі 423475 грн 27 к. трьома траншами: 02 жовтня 2006 року на суму 233837 грн 49 к.; 03 жовтня 2006 року на суму 96311 грн 10 к.; 25 жовтня 2006 року на суму 17000 грн 00 к.; 24 листопада 2006 року на суму 30000 грн 00 к.; 13 грудня 2006 року на суму 17000 грн 00 к.;

-суму заборгованості за кредитом станом на 10 березня 2016 року позивач зазначив у розмірі 366036 грн 94 к., а до стягнення заявив 277475 грн 43 к., хоча у прохальній частині позову навів той самий розрахунок, що і у його мотивувальній частині на загальну суму 366036 грн 94 к.;

-у пункті 2.1 додаткової угоди від 27 липня 2012 року заборгованість ТОВ ТриАлекс перед ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 становить 250884 грн 03 к., натомість у розрахунку заборгованості за договором борг на цю дату визначено в розмірі 2555372 грн 68 к. (Т. 1 а. с. 10).

За змістом статті 1046, частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є укладеним з моменту передання грошей.

Оскільки договір кредиту є реальним договором, то в разі заперечення позичальником факту отримання визначеної у ньому суми кредиту, кредитор повинен надати докази надання (перерахування) йому цих коштів.

Таким чином, саме на позивача - ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 покладався обов'язок спростувати доводи ТОВ ТриАлекс та встановлені експертом висновки щодо неотримання позичальником суми кредиту, передбаченої договором, зокрема й щодо підтвердження суми, визначеної в додатковій угоді від 27 липня 2012 року.

Натомість банк п'ять разів ухилявся від надання відповідних матеріалів експерту, посилаючись на їх відсутність і лише після направлення висновку експерта до суду та ознайомлення з ним 23 травня 2018 року подав клопотання про приєднання доказів щодо перерахування коштів за кредитним договором на рахунки контрагентів ТОВ ТриАлекс за його дорученням, що є неприпустимим з огляду на порушення завдання цивільного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК), яким зобов'язані керуватися як суд, так і учасники процесу (частина друга цієї статті).

При цьому відсутність у клопотанні обґрунтування неможливості подання цих доказів у порядку та строк, передбачені статтею 131 ЦПК України в редакції, яка діяла на час, у який ця процесуальна дія повинна була бути вчинена - до або під час першого судового засідання, що було призначене 19 травня 2016 року, унеможливила прийняття їх до розгляду судом відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання клопотання про приєднання доказів - 23 березня 2018 року).

Таким чином, оскільки вважати доведеними позовні вимоги ПАТ ОСОБА_12 ОСОБА_5 щодо розміру заборгованості ТОВ ТриАлекс не можна, то суд першої інстанції не мав підстав застосовувати до них позовну давність, відтак рішення суду першої інстанції у частині вимог ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 до ТОВ ТриАлекс та ОСОБА_8 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у позові через недоведеність.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2018 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТриАлекс , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 010/03-11/328 від 28 вересня 2006 року скасувати.

У позові Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст постанови складено 09 жовтня 2018 року)

Головуючий /підпис/ ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_13

/підпис/ ОСОБА_5

Згідно з оригіналом ОСОБА_2