Постанова

від 02.02.2010 по справі 16/984

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 лютого 2010 р.                                                                                    

№ 16/984  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності

                    ОСОБА_1

на                 рішення господарського суду Житомирської області від 13.04.2009р.

                    та постанову Житомирського апеляційного господарського суду

                    від 20.10.2009р.

у справі      №16/984

за позовом Приватного підприємства "Завод електротехнічних виробів "Елкон"

до                    Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

3-тя особа   ОСОБА_2

про                    стягнення 197 850,0 грн.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 –директор,

від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_4 –за довіреністю,

від 3-тьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Завод електротехнічних виробів "Елкон" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 і просило суд стягнути з останнього 197 850,54 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу під час його перевезення.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.909, 920, 924, 1166 ЦК України, ст.314 ГК України, ст.133 Статуту автомобільного транспорту УРСР та фактично обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором від 07.10.2008р. щодо забезпечення перевезення та доставки у пункт призначення ввіреного йому позивачем вантажу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.04.2009р. (суддя Гансецький В.П.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.10.2009р. (головуючий, суддя Зарудяна Л.О., судді Вечірка І.О., Ляхевич А.А.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 195 916,90 грн. матеріальної шкоди. В решті позову відмовлено.

Вказані рішення та постановам мотивовані порушенням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційні послуги від 07.10.2008р., статей 525, 526, ч.2 ст.908, ч.ч.1, 3 ст.909, ч.1 ст.920, ст.924 ЦК України, ст.193, ч.3 ст.314 ГК України, ст.ст.133, 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР, п.п.1, 2 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, а також тим, що внаслідок втрати відповідачем (перевізником) вантажу, позивачу було завдано матеріальну шкоду в  загальній сумі втраченого вантажу –1034026,00 рос.рублів, що в еквіваленті згідно з офіційним курсом НБУ станом на день подачі позову становить 195 916,90 грн. У стягненні 1933,64 грн. відмовлено у зв'язку з невірним обрахунком позивачем позовних вимог відповідно до офіційного курсу НБУ.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.  

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем –ПП "Завод електротехнічних виробів "Елкон" та ООО Торговый дом "Агрозапчасть" (замовник) (Россия, Курская область, Глушково) було укладено договір №1/2007 від 14.11.2007р., за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався виготовити та поставити продукцію згідно специфікації, а замовник оплатити (а.с.86-88).

Відповідно до умов цього договору, товар постачається  окремими партіями, асортимент, кількість, ціна товару вказується у специфікації, оформленої на кожну партію товару, є невід'ємною частиною договору; умови поставки –п.Глушково, Курської області, строк оплати –не пізніше 180 днів від дня відвантаження.

Згідно специфікації  від 09.10.2008р. до вказаного договору, позивач мав поставити замовнику товар на суму 1034026,0 рос.рублів (а.с.89).

Судами двох інстанцій встановлено, що 07.10.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги, згідно з яким позивач (замовник) зобов'язався в межах даного договору надати послуги з організації доставки вантажу в міжнародних та міжміських сполученнях шляхом надання транспортних послуг виконавця (відповідача) (а.с.8,9).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення та з огляду на ст.174 ГК України, ст.11 ЦК України, є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.

В силу ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ст.909 ЦК України, ст.307 ГК України, за договором перевезення перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Пунктом 1.8 укладеного між сторонами договору встановлено, що позивач зобов'язався надати, а відповідач – забезпечити виконання перевезень за маршрутом згідно з фактичними заявками та додатковими угодами у період з 07.10.2008р. до 17.10.2009р.

Згідно пунктів 3.2.11, 3.2.12 договору, відповідач зобов'язався доставити ввірений йому позивачем вантаж до пункту призначення згідно з вимогами Міжнародних Конвенцій та видати його отримувачу, зазначеному у товарно-транспортній накладній. У випадку виникнення непередбачених обставин та проблем перетину прикордонних переходів оперативно повідомляти про все замовнику.

На підставі вказаного договору, відповідач виписав позивачу для оплати рахунок №26 від 13.10.2008р., за яким транспортні послуги надаються за маршрутом Житомир-Курськ-Москва автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2 (а.с.13).

Відповідно до рахунку-фактури №13 від 14.10.2008р., складеного до договору №1/2007 від 14.11.2007р. та специфікації від 09.10.2008р., вартість вантажу, переданого позивачем відповідачу для його доставки ООО Торговый дом "Агрозапчасть" за адресою: п.Глушково, Курської області, становить 1034026,0  рос.рублів (а.с.10).

15.10.2008р. було складено міжнародну товарно-транспортну накладну, в якій зазначено, що відправником вантажу є позивач, одержувачем - ООО Торговый дом "Агрозапчасть", місцем розвантаження вантажу –ООО "ІКС-єлектро (м.Москва, П`ятницьке шосе, 41) та ООО "Электросеть" (м.Москва, Каширський проспект, 17), а також зазначено, що перевізником є відповідач (а.с.15-17).

Як з'ясовано судами двох інстанцій, доведено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, під час перевезення товар було втрачено через обставини, яким перевізник в особі водія ОСОБА_2, міг запобігти.

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з вимогами п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

В силу ст.920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтями 924 ЦК України, 314 ГК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з  моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 614 ЦК України також передбачається, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 133 Статуту автомобільного транспорту УРСР встановлено, що автотранспортні  підприємства  або  організації   несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу або до передачі згідно з Правилами іншим підприємствам, організаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок вини вантажовідправника (вантажоодержувача); особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми.

Відповідно до ст.134 названого Статуту, автотранспортне     підприємство     або     організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли: вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;  недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.

В зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

Пунктами 1, 2 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, перевізник  несе  відповідальність  за  повну  чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Судами встановлено, що відповідач не довів відсутність своєї вини у порушенні ним свого зобов'язання щодо збереження та доставки ввіреного йому позивачем товару.

При цьому, судом апеляційної інстанції підставно відхилені доводи відповідача про одержання вантажу ООО Торговый дом "Агрозапчасть", оскільки вони спростовуються повідомленням останнього (а.с.160) та поясненнями безпосередньо водія відповідача (3-тьої особи) (а.с.26, 162, 172). Тим більше, що скаржник не заперечує у своїй касаційній скарзі  проти того, що водій відповідача розвантажив та передав товар іншим особам, а не ООО Торговый дом "Агрозапчасть".

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт втрати відповідачем переданого йому позивачем для перевезення та доставки товару, колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність фактичних та правових підстав для  стягнення з відповідача збитків у розмірі вартості товару, які виникли внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань.  

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Саме на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України засвідчують певні обставини виконання ними умов договору, і які були досліджені у судах першої та апеляційної інстанцій, ґрунтується висновки судів.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції позбавив його можливості брати участь у розгляді справи та скористатися наданими йому процесуальним законом правами, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки як вірно встановлено судом апеляційної інстанції відповідач був належним чином повідомлений про час і місце проведення засідання місцевого суду у даній справі. Відповідні ухвали суду направлялися відповідачу (а.с.73, 82, 98)  за адресою, зазначеною як у позовній заяві, так і договорі від 07.10.2008р. (а.с.9) та Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи –підприємця (а.с.24). Окрім того, матеріали справи свідчать про те, що представник відповідача знайомився з матеріалами справи 11.11.2008р. (а.с.43), а рішення суду ухвалено 13.04.2009р.

За загальними приписами господарського процесуального судочинства, судам ставиться в обов’язок лише повідомлення належним чином сторін у справі про час і місце розгляду справи, і не вимагається їх розшук, у випадку нез’явлення   представників сторін у судове засідання.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами двох інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових актів є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду  від 20.10.2009р. у справі №16/984 –без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій