Рішення

від 03.10.2018 по справі 910/8072/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2018Справа № 910/8072/15-г

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Топіхи І. О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр"

про стягнення 4 351 384,32 грн

Представники учасників процесу згідно протоколу від 03.10.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" (далі - позивач, Енергобезпека) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 4 351 384,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача договірних обов'язків щодо оплати робіт за Договором №ІБ-1208-02 на виконання робіт від 07.08.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" 2 025 366,00 грн основного боргу, 671 184,00 грн пені, втрат від інфляції у розмірі 1 465 565,72 грн, 189 268,65 грн - 3% річних та 73 080,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 у справі №910/8072/15-г скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" 36 540,00 грн судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2016 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 у справі №910/8072/15-г скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скеровуючи матеріали справи № 910/8072/15-г на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Вищий господарський суд України в постанові від 23.03.2016 вказав про те, що матеріали справи містять дві редакції спірного договору та питання відповідності другої сторінки договорів їх першій та третій сторінці якраз потребує спеціальних знань і не може бути вирішено шляхом візуального огляду документу судом. Також, касаційний суд зауважив, що в межах нового розгляду судами з'ясувати яким чином було і чи було узгоджено з відповідачем перевищення договірної ціни робіт, адже позивачем виконано робіт за договором на суму 9 886 000 грн, що на 3 450 000 грн (9 886 000,00 грн - 6 436 000,00 грн) перевищує їх договірну вартість, чи виконувалися роботи в межах технічного завдання, що є додатком №1 до договору і відсутнє в матеріалах справи, та в залежності від встановленого вирішити питання існує у відповідача обов'язок їх оплатити чи ні.

Згідно автоматизованої системи документообігу Господарського суду міста Києва справу №910/8072/15-г передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 суддею Демидовим В.О. прийнято справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 21.04.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 на підставі статті 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) у справі №910/8072/15-г на виконання вказівок Вищого господарського суду України призначено судову технічну експертизу документів, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертній установі були поставлені такі питання: 1) чи відповідає час виготовлення наданих позивачем та відповідачем екземплярів Договорів №ІБ-1208-02 від 07.08.2012 тій даті, яка вказана в них (07.08.2012)? 2) чи однакові та які за ознаками матеріали (папір, засіб друку, фарба, чорнила, тощо) застосовані при виготовленні першої, другої та третьої сторінки наданого позивачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? 3) чи однакові та які за ознаками матеріали (папір, засіб друку, фарба, чорнило, тощо) застосовані при виготовленні першої, другої та третьої сторінки наданого відповідачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? 4) чи відповідає час виготовлення другої сторінки наданого позивачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012, тій даті, яка вказана в ньому (07.08.2012) та чи в дійсності вказана сторінка Договору виготовлена пізніше? 5) чи відповідає час виготовлення другої сторінки наданого відповідачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012 тій даті, яка вказана в ньому (07.08.2012) та чи в дійсності вказана сторінка Договору виготовлена пізніше? 6) в який приблизно період (дата, місяць, рік) була надрукована друга сторінка наданого позивачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? 7) в який приблизно період (дата, місяць, рік) була надрукована друга сторінка наданого відповідачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? 8) чи проводилось штучне зістарювання паперу на якому виготовлена друга сторінка наданого позивачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? 9) чи проводилось штучне зістарювання паперу на якому виготовлена друга сторінка наданого відповідачем екземпляру Договору №ІБ-1208-02 від 07.08.2012? Провадження у справі №910/8072/15-г зупинено до проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової технічної експертизи документів та отримання висновку експерта.

Супровідним листом №06-37.1/41-910/8072/15-г від 15.06.2016, у зв'язку із призначенням судової експертизи, матеріали справи №910/8072/15-г відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України направлені до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

26.04.2018 через загальний відділ суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов лист №10230/10231/16-34/7451-7474/18-34 від 12.04.2018 з висновком експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів та матеріали справи №910/8072/15-г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.05.2018 поновлено провадження у справі №910/8072/15-г, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 23.05.2018.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Господарського суду міста Києва від 23.05.2018, у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Демидова В.О., було призначено повторний автоматизованого розподіл судової справи, за результатами якого справу було передано для розгляду судді Джарти В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 прийнято справу № 910/8072/15-г до провадження суддею Джарти В.В. для розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовче провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 19.07.2018, запропоновано позивачу та відповідачу надати суду: "Додаток 1 Технічне завдання" до спірного договору; "Додаток 2 Календарний план" до спірного договору; "Додаток 3 Протокол погодження договірної ціни" до спірного договору; письмові пояснення по суті наданого експертами висновку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/8072/15-г на 30 днів до 23.08.2018, відкладено підготовче засідання на 14.08.2018. Крім того вказаною ухвалою суд на підставі положень частини 4 статті 74 ГПК України витребував у позивача та відповідача "додаток 1 технічне завдання" до спірного договору; "додаток 2 календарний план" до спірного договору; "додаток 3 протокол погодження договірної ціни" до спірного договору; письмові пояснення по суті наданого експертами висновку.

07.08.2018 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та письмові пояснення на вимогу ухвали суду від 19.07.2018.

13.08.2018 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду представником позивача подано письмові пояснення.

У судове засідання 14.08.2018 представники сторін не прибули, про причини неявки суду не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 постановлено проводити підготовче провадження у справі №910/8072/15-г в розумні строки, підготовче засідання відкладено на 05.09.2018, а також викликано в судове засідання в порядку статті 66 ГПК України свідка - колишнього директора ТОВ "ІПП-Центр" ОСОБА_2, яким було підписано договір про надання аудиторських послуг від 15.01.2015 для надання пояснень щодо обставин укладення та виконання зазначеного договору. Вказаною ухвалою суд також зобов'язав позивача подати до суду письмові пояснення щодо того чи були підписані сторонами додатки до договору на виконання робіт № ІБ-12085-02 від 07.08.2012 та в якій кількості.

У підготовче засідання 05.09.2018 прибули представники позивача та відповідача, а також ОСОБА_2, як свідок, які надали пояснення по суті своїх вимог та заперечень, свідок надав пояснення стосовно підписання та виконання договору про надання аудиторських послуг від 15.01.2015.

За наслідками судового засідання 05.09.2018 судом була постановлена ухвала, якою було закрите підготовче провадження в справі та призначену цю справу до розгляду справи по суті в судовому засіданні 03.10.2018.

03.10.2018 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва від Товариства надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості направлення представника для участі в судовому засіданні 03.10.2018.

Під час судового засідання 03.10.2018 судом з'ясовано думку представника позивача щодо заявленого відповідачем клопотання про відкладення та постановлено відмовити в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наведене.

Згідно приписів частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, в матеріалах справи наявна розписка від 05.09.2018 із наявним в ній підписом уповноваженого представника відповідача ОСОБА_2, яким засвідчено про те, що останній повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання 03.10.2018. Також в матеріалах справи наявне рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення ухвали суду від 05.09.2018 представником Товариства 11.09.2018.

Наведені обставини свідчать про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання 03.10.2018, у зв'язку із чим відсутні підстави відкладення судового засідання.

Представник позивача під час судового засідання 03.10.2018 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІПП-ЦЕНТР", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА", як виконавцем, був укладений договір на виконання робіт № ІБ-1208-02 (далі - договір).

За умовами укладеного договору, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати науково-технічні роботи по темі: "Оцінка технічного стану та перепризначення терміну експлуатації реактора енергоблоків №1 та №2 ВП ЗАЕС". Зміст та обсяг робіт в цілому по етапах, наукові, технічні та інші умови до науково-технічної продукції, які є предметом Договору, визначаються Технічним завданням, що міститься у Додатку 1, який є невід'ємною частиною Договору. Обсяг виконання робіт може бути уточнено, доповнено та/або змінено за взаємною згодою Сторін. Терміни і вартість виконання основних етапів визначаються Календарним планом, що міститься у Додатку 2, який є невід'ємною частиною Договору. На підставі цього Договору Виконавець організує та забезпечує поетапне виконання робіт для Замовника, а Замовник приймає виконані Виконавцем роботи після їх закінчення по кожному етапу роботи, про що будуть складені відповідні Акти здачі-приймання. Якщо в процесі виконання роботи буде з'ясована неминучість одержання негативного результату або недоцільність подальшого проведення робіт, Виконавець має право призупинити їх, повідомивши про це Замовника у 10-денний термін, після зупинки. У цьому випадку Сторони зобов'язані у 5-ти денний термін розглянути питання про доцільність продовження робіт (п.1.1.-1.5. договору).

За приписами розділу 2 Договору, Виконавець зобов'язується: 2.1.1. Здійснювати виконання робіт у терміни, за обсягами та на умовах, що передбачені цим Договором і що можуть бути погоджені в Додаткових угодах до цього Договору, якщо такі будуть укладені. 2.1.2. Для отримання інформації та консультацій, необхідних для виконання своїх зобов'язань за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені, залучати для роботи за згодою Замовника його персонал, що має необхідну кваліфікацію. 2.1.3. Інформувати Замовника про свої наміри використання для виконання робіт програмного забезпечення третьої сторони та, за згодою Замовника, використовувати таке програмне забезпечення. Обов'язки Замовника: 2.2.1. Надавати Виконавцю необхідні йому для виконання своїх зобов'язань за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені; інформацію та консультативну підтримку персоналом Замовника, що має необхідну кваліфікацію. 2.2.2. Проводити оплату виконаних Виконавцем робіт у відповідності до умов цього Договору та/або Додаткових угод до нього, якщо такі будуть укладені. 2.3. Виконавець та Замовник повинні забезпечувати конфіденційне використання матеріалів, документів та інформації, що стане доступною їм в процесі виконання робіт за Договором та/або Додатковими угодами до нього, якщо такі будуть укладені.

Відповідно до положень пункту 3.1 договору вартість робіт по договору становить 5 363 333,33 грн. (п'ять мільйонів триста шістдесят три тисячі триста тридцять три грн. 33 коп.), крім того ПДВ становить 1 072 666,67 грн. (один мільйон сімдесят дві тисячі шістсот шістдесят шість грн. 67 коп.). Загальна вартість робіт складає 6 436 000,00 грн. (шість мільйонів чотириста тридцять шість тисяч грн. 00 коп.).

Згідно з пунктом 3.2 договору в редакції позивача (том 1 а. с. 242-244) рахунки виконавця оплачуються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу робіт.

У свою чергу в договорі в редакції відповідача (том 1 а. с. 245-247) пункт 3.2. викладений в наступній редакції: "Рахунки виконавця оплачуються замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів після отримання замовником звіту про виконання етапу робіт, затвердженого висновком державної технічної експертизи".

Відмінне формулювання пункту 3.2. договору стало підставою призначення в межах даної справи судової експертизи. Як судом вказано вище, судова експертиза була призначена судом на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 23.03.2016 у справі № 910/8072/15-г.

За результатами проведеного дослідження експертами складений висновок № 10230/10231/16-34/7451ч7474/18-34 від 12.04.2018, який долучений до матеріалів справи. У вказаному висновку експертів зазначено, що другий аркуш договору в редакції позивача та в редакції відповідача відрізняються від першого та третього аркушів за використаним друкуючим пристроєм (засобом друку) або за часом друку.

Відповідно до пунктів 3.3 - 3.4 договору виконавець має право без погодження замовника змінювати фактичну структуру статтей витрат без збільшення загальної вартості робіт за договором. Замовник залишає за собою право змінювати вартість етапів робіт, що оформлюється додатковою угодою.

Згідно з положеннями пунктів 4.1 - 4.4 договору після завершення виконання робіт за кожним із етапів відповідно до календарного плану виконавець надає замовнику компакт-диск із результатами виконаних робіт. Після завершення робіт за кожним етапом виконавець подає замовнику акт здачі приймання робіт. Замовник зобов'язаний у 10-ти денний термін з дня надходження технічного звіту розглянути його, затвердити, підписати акт здачі-приймання роботи, або представити обґрунтовані зауваження. У випадку неподання їх, робота вважається прийнятою без зауважень. У випадку мотивованої відмови сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доробок та термінів їх виконання.

Із матеріалів справи вбачається, що за наслідками виконання робіт, сторонами складені, підписані та скріплені печатками акти здавання-приймання роботи за договором, а саме: Акт № 1 від 30.11.2012 на суму 813 000,00 грн; Акт № 2 від 30.11.2012 на суму 653 000,00 грн; Акт № 3 від 30.11.2012 на суму 690 000,00 грн; Акт № 4 від 30.11.2012 на суму 580 000,00 грн; Акт № 5 від 30.11.2012 на суму 325 000,00 грн; Акт № 6 від 30.11.2012 на суму 515 000,00 грн; Акт № 7 від 30.11.2012 на суму 2 860 000,00 грн; Акт № 8 від 28.12.2012 на суму 2 200 000,00 грн; Акт № 9 від 28.12.2012 на суму 1 250 000,00 грн. Вказані акти не містять будь-яких зауважень з боку Товариства щодо кількості та якості виконаних за договором робіт. Також, суд відзначає, що відповідачем до матеріалів справи не додано доказів відмови у прийнятті робіт або будь-яких заперечень щодо прийняття виконаних робіт.

Після проведення робіт позивачем виписано відповідачеві податкові накладні: Податкова накладна № 8 від 30.11.2012 на суму 813 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 135 500,00 грн; Податкова накладна № 9 від 30.11.2012 на суму 653 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 108 833,33 грн; Податкова накладна № 10 від 30.11.2012 на суму 690 000,00 грн, у тому числі ПДВ над суму 115 000,00 грн; Податкова накладна № 11 від 30.11.2012 на суму 580 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 96 666,67 грн; Податкова накладна № 12 від 30.11.2012 на суму 325 000 грн, у тому числі ПДВ на суму 54 166,67 грн; Податкова накладна № 13 від 30.11.2012 на суму 515 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 85 833,33 грн; Податкова накладна № 14 від 30.11.2012 на суму 2 860 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 476 666,67 грн; Податкова накладна № 5 від 28.12.2012 на суму 2 200 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 366 666,67 грн; Податкова накладна № 6 від 28.12.2012 на суму 1 250 000,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 208 333,33 грн.

Всього Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА" виконано робіт на суму 9 886 000,00 грн, які прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю "ІПП-ЦЕНТР", проте оплачені лише частково на суму 7 860 634,00 грн, а саме:

- платіжним дорученням №28 від 04.03.2013 на суму 4 706 920,00 грн;

- платіжним дорученням №27 від 04.03.2013 на суму 1 452 626,00 грн;

- платіжним дорученням №30 від 15.03.2013 на суму 1 500,00 грн;

- платіжним дорученням №31 від 18.03.2013 на суму 1 000 000,00 грн;

- платіжним дорученням №32 від 5.04.2013 на суму 17 500,00 грн;

- платіжним дорученням №35 від 17.04.2013 на суму 50 000,00 грн;

- платіжним дорученням №61 від 24.04.2013 на суму 24 000,00 грн;

- платіжним дорученням №52 від 27.08.2013 на суму 283 920,00 грн;

- платіжним дорученням №434 від 11.09.2013 на суму 195 468,00 грн;

- платіжним дорученням №11 від 10.10.2013 року на суму 128 700,00 грн.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 2 025 366,00 грн. (9 886 000,00 грн - 7 860 634,00 грн = 2 025 366,00 грн).

З метою досудового врегулювання спору, ТОВ "Енергобезпека" направило відповідачу претензію №1 на суму 2 717 359,00 грн за вих. № 4 від 31.01.2014. Вказана претензія залишена ТОВ "ІПП-Центр" без виконання, що зумовило звернення позивача із даним позовом до суду, у межах якого останній просить стягнути з відповідача 2 025 366,00 грн основного боргу, 671 184,00 грн пені, втрати від інфляції у розмірі 1 465 565,72 грн, 189 268,65 грн - три проценти річних.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що з боку позивача договірні зобов'язання виконані не на належному рівні, у зв'язку із чим відповідачем понесені збитки. ТОВ "ІПП-Центр" стверджує, що для виконання робіт, передбачених умовами укладеного договору із позивачем, ТОВ "ІПП-Центр" вимушений був звернутись до третіх осіб. Під час нового розгляду цієї справи, Товариство зауважило, що відсутність в матеріалах справи додатків до договору, а саме: "Додаток 1 Технічне завдання", "Додаток 2 Календарний план", "Додаток 3 Протокол погодження договірної ціни" унеможливлює встановлення обставин в межах цього позову, та просив суд залишити позовну заяву без розгляду.

Разом з тим, беручи до уваги вказівки касаційної інстанції, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2016 та керуючись приписами чинного законодавства, у тому числі й положеннями частини 4 статті 74 ГПК України, суд неодноразово пропонував та, у подальшому зобов'язував, позивача та відповідача надати до суду "додаток 1 технічне завдання" до спірного договору; "додаток 2 календарний план" до спірного договору; "додаток 3 протокол погодження договірної ціни" до спірного договору, про що вказано в ухвалах суду в межах цієї справи від 21.06.2018, від 19.07.2018 та від 14.08.2018.

На виконання вимог вказаних ухвал суду позивач надав пояснення, в яких зауважив про відсутність у нього додатків до спірного договору. У свою чергу позивач в письмових поясненнях від 16.07.2018 та від 13.08.2018 зауважує, що відсутність додатку 1 та відсутність додатку 2 в матеріалах справи не спростовує факт виконання робіт за договором та відповідно прийняття їх відповідачем. При цьому підписання Товариством без зауважень актів здавання-приймання роботи за договором, на думку позивача, свідчить про погодження сторонами технічного завдання. Крім того, представник Енергобезпеки зауважила, що часткова оплата виконаних робіт, вартість яких виходить за межі вартості, вказаної в договорі, свідчить про погодження сторонами підвищення договореної вартості робіт.

Також позивач вказував, що додаток 3 між сторонами не укладався та не підписувався. Вказані обставини відповідачем у межах розгляду даної справи не спростовані.

Разом з тим під час первісного судового розгляду в першій інстанції обґрунтовував неможливість надання додатків до спірного договору самостійно тим, що вся документація Товариства була передана аудиторській компанії "Аврора-Аудит" на підставі договору про надання аудиторських послуг № 15/01-15 від 15.01.2015, частина якої знаходиться на території проведення антитерористичної операції, що унеможливлювало доставку зазначених документів. Вказані обставини були вказані представником відповідача в додаткових письмових поясненнях від 04.06.2015.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між відповідачем та ТОВ Аудиторська фірма Аврора-Аудит 15.01.2015 був укладений договір про надання аудиторських послуг № 15/01-15. У додатку № 1 до вказаного договору про надання аудиторських послуг вказано, що місцем надання послуг - місто Донецьк.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що 09.06.2015 Товариством, в особі представника ОСОБА_2,був наданий до матеріалів справи акт приймання-передачі документів, складений та підписаний представниками ТОВ ІПП-Центр та ТОВ Аудиторська фірма Аврора-Аудит , що містив перелік переданих документів, у тому числі договір № ІБ-1208-02 від 07.08.2012 з додатками. Вказаний акт приймання-передачі документів не містить відомостей щодо дати складання такого акту.

З матеріалів справи вбачається, що під час перегляду рішення в апеляційній інстанції, відповідачем 28.10.2015 наданий до суду оригінал договору № ІБ-1208-02 від 07.08.2012, про що зазначено в протоколі судового засідання від 28.10.2015 (том 1 а. с.248).

Наведене дає підстави стверджувати, що спірний договір був повернутий Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Аврора-Аудит станом на 28.10.2015 відповідачу.

Під час нового розгляду, з метою всебічного, повного й об'єктивного розгляду, встановлення всіх обставин справи суд викликав ОСОБА_2 в якості свідка для надання пояснень.

Так, у судовому засіданні 05.09.2018 ОСОБА_2 надав пояснення по суті спору, підтвердив, що Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма Аврора-Аудит була повернута вся документація, але не була систематизована, у зв'язку із чим свідок не володіє достатньою інформацією щодо повернення додатків до договору. Інші пояснення свідка, ОСОБА_2, у межах цього спору зводились фактично до того, що послуги позивачем були надані неналежної якості, проте підтвердження про відмову в прийнятті та заявлення зауважень щодо якості робіт свідком суду не повідомлено.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги висновки Вищого господарського суду України в постанові від 23.03.2016, суд дійшов висновку про наступне.

Нормами частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір №ІБ-1208-12 від 07.08.2012 за своє правовою природою є договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, а тому правовідносини між сторонами регулюються Главою 62 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами статті 892 Цивільного кодексу України, за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи..

Виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін (стаття 894 Цивільного кодексу України).

Умовами укладеного договору сторони передбачили, що строк оплати виконаних робіт обчислюється від дати отримання замовником звіту про виконання етапу роботи, а не акту приймання-передачі виконаних робіт, проте вказані звіти в матеріалах справи відсутні.

Водночас, відсутність звітів про виконання етапу робіт в матеріалах справи спростовує доводи позивача щодо строку, в який мали бути оплачені виконані роботи, проте не спростовує факт виконання таких робіт, оскільки положеннями пункту 4.2. спірного договору передбачено, що по завершенні робіт за кожним етапом виконавець подає замовнику акт здачі-приймання робіт.

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).

Беручи до уваги вказане, а також ті обставини, що редакції спірного договору, надані сторонами, є відмінними, наявні в матеріалах справи акти здавання-приймання роботи складені та підписані представниками обох сторін, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку сплачувати вартість фактично виконаних робіт є хибними.

Як вказано судом вище, скеровуючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав, що судом має бути з'ясовано яким чином було погоджено перевищення договірної ціни робіт.

Так, положеннями пункту 3.1 договору передбачено, що загальна вартість робіт за договором становить 6 436 000,00 грн. З наявних у матеріалах справи актів здавання-приймання робіт вбачається, що в кожному акті вказана вартість виконаних робіт, загальна вартість яких становить 9 886 000,00 грн. Таким чином різниця між договірною ціною та вартістю фактично виконаних робіт становить 3 450 000,00 грн. Водночас, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що загальна сума коштів, скерованих на користь позивача Товариством, як оплату виконаних робіт становить 7 860 634,00 грн.

Беручи до уваги вказане вище, а також той факт, що підписавши спірні акти здавання-приймання робіт, Товариство фактично погодило виконання таких робіт за вказаною в кожному окремому акті ціною. При цьому, сплативши частково вартість фактично виконаних послуг, Товариство вчинило конклюдентні дії на погодження вартості робіт.

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що позивачем належними та допустимими доказами доведений, а відповідачем не спростований обов'язок Товариства здійснити оплату вартості фактично виконаних та прийнятих робіт у загальному розмірі 2 025 366,00 грн.

Суд вважає хибними твердження відповідача про неможливість здійснювати розгляд справи за відсутності додатку 1, додатку 2 та додатку 3 до договору, оскільки така відсутність не ставить під сумнів встановлені обставини щодо виконання та прийняття робіт.

Водночас суд відзначає, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Враховуючи викладене вище, а також пояснення представника позивача щодо додатків до договору, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду справи за наявними в ній матеріалами, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що в межах даного господарського спору позивач просить стягнути вартість фактично виконаних та прийнятих робіт, а надані сторонами договори мають відмінні редакції, суд дійшов висновку про застосування положень статті 530 ЦК України при визначенні строку, в який обов'язок оплати виконаних робіт має бути виконаний.

Так, з матеріалів справи вбачається, що претензія № 1 від 31.01.2014 була направлена відповідачу та отримана останнім 03.02.2014, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштового повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення (претензії № 1). З огляду на вказане, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов'язок оплати вартості виконаних робіт має бути виконаний не пізніше 10.02.2014.

Суд відзначає, що надані відповідачем документи такі, як лист ДІЯР України, лист ДП "Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки" №410/963 від 16.04.2015, протоколу технічної наради за результатами виконання робіт по обґрунтуванню експлуатації енергоблоків №1 ЗАЕС, №2 ЗАЕС від 31.06.2014, лист ДП НАЕК "Енергоатом" від 28.03.2012, лист ДІЯР України №18-31/4-3618 від 03.06.2014, не спростовують доводів позивача, щодо виконання робіт ТОВ "Енергобезпека" та прийняття таких робіт ТОВ "ІПП-Центр", а отже не можуть вважатися належними доказами у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1 статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

Під час судового розгляду Товариством жодними доказами не доведена наявність всіх складових, із якими законодавець пов'язує можливість стягнення збитків з ТОВ "Енергобезпека". Також, не надання доказів вчинення дій, передбачених положеннями статті 601 ЦК України, як то складання акту, направлення заяви на адресу позивача щодо вчинення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, є підставою для визнання заперечень відповідача проти позову безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Беручи до уваги встановлені вище обставини щодо строку виконання обов'язку з боку відповідача в частині оплати виконаних та прийнятих робіт, судом здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені, зазначивши період з 11.02.2014 до 11.08.2014, та визнано, що обґрунтований розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 179 563,96 грн.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 3.1.-3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу, вказавши період 11.02.2014-17.04.2015 суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 435 813,11 грн.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, зазначивши період прострочення 11.02.2014-20.05.2015, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають грошові кошти в розмірі 77 241,36 грн трьох процентів річних.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, у вирішенні питань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (пункт 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Так, у вказаному пункті визначено, що після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (пункт 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 " Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

З огляду на вказане судом здійснений розподіл судових витрат, а саме: судового збору, в тому числі за подання апеляційної та касаційної скарги, витрат на проведення експертизи пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, за приписами частини 8 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства. У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи (частина 2 вказаної статті).

Так, судом встановлено, що при зверненні із позовом та , у подальшому, із поданням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивачем було сплачений судовий збір у розмірі меншому від встановленого законодавцем розміру, у зв'язку із чим сума недоплаченого судового збору підлягає стягненню до Державного бюджету України з відповідача з урахуванням загальних правил, тобто в пропорційному розмірі задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОБЕЗПЕКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" про стягнення заборгованості у розмірі 4 351 384,32 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариству з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" (01014, місто Київ, вулиця Болсуновська, будинок 8; ідентифікаційний код 24264063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобезпека" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 5-А; ідентифікаційний код 38003364) 2 025 366,00 грн (два мільйони двадцять п'ять тисяч триста шістдесят шість гривень 00 копійок) основного боргу, 179 563,96 грн (сто сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят три гривні 96 копійок) пені, 1 435 813,11 грн (один мільйон чотириста тридцять п'ять тисяч вісімсот тринадцять гривень 11 копійок) інфляційні втрати, 77 241,36 грн (сімдесят сім тисяч двісті сорок одну гривню 36 копійок) три проценти річних та 190 873,43 грн (сто дев'яносто тисяч вісімсот сімдесят три гривні 43 копійки) судові витрати, у тому числі за подання апеляційної скарги, касаційної скарги та витрати на проведення експертизи.

3. Стягнути з Товариству з обмеженою відповідальністю "ІПП-Центр" (01014, місто Київ, вулиця Болсуновська, будинок 8; ідентифікаційний код 24264063) в дохід Державного бюджету України 11 917,08 грн (одинадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 08 копійок) суму недоплаченого судового збору.

4. У іншій частині в позові відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 16.10.2018.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ