Рішення

від 22.10.2018 по справі 904/3936/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2018 Справа № 904/3936/18 За позовом: Фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича, м. Дніпро

До: Товариства з обмеженою відповідальністю Малі Будівельні Технології , м. Ананьїв (відповідач-1) та Фізичної особи - підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни, м. Дніпро (відповідач-2)

Про: визнання договору недійсним

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися

СУТЬ СПОРУ :

ФОП Сердюков Ю.О. (позивач) звернулося з позовом до ТОВ Малі Будівельні Технології (відповідач-1) та ФОП Сметаніної К.Л. (відповідач-2) про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 від 19.04.2016р. (укладеним між відповідачами-1, 2). Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ту обставину , що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором ; а товар, який був предметом договору , ніколи не належав жодній із сторін договору, не перебував у їхньому володінні, користуванні, розпорядженні. Також в обгрунтування позовних вимог ФОП Сердюков Ю.О. посилався на обставини, встановлені постановою ДАГС від 01.02.17р. по справі №904/9021/16.

Ухвалою від 05.09.18р. було відкрите провадження у справі №904/3936/18 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.

ТОВ Малі Будівельні Технології (відповідач-1) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням , направленим на адресу відповідача-1 (зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань станом на 19.10.18р., а.с.152-155) та повернутим органами зв'язку з посиланням за закінченням терміну зберігання ( т.6, а.с.118-121 ).

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв'язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об'єкті поштового зв'язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою Судова повістка в об'єкті поштового зв'язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою Судова повістка , які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання , суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення у зв'язку з відсутністю адресата .

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв'язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача-2 про наявність в провадженні суду цієї справи та необхідність надання відзиву на позовну заяву.

ФОП Сметаніна К.Л. ( відповідач-2 ) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористалась, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була повідомлена належним чином, що підтверджується відповідними клопотанням відповідача-2 про ознайомлення з матеріалами справи. (т.6, а.с.113, 122) .

Також від відповідача-2 до канцелярії суду 17.10.18р. надійшла заява про перенесення судового засідання по справі та строки подання відповіді на письмове опитування згідно ст. 90 ГПК України, відзиву на позовну заяву . Окрім того, 19.10.18р. відповідачем-2 подано заперечення на клопотання про витребування доказів по справі №904/3936/18 , в яких він просив залишити без задоволення клопотання позивача про витребування доказів (т.6, ст.156-157).

Суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана учасникам процесу завчасно на їх юридичні адреси, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу. За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень. Частиною першою статті 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тому суд розглядає справу без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами і документами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ :

19.04.16р. між ТОВ Малі Будівельні Технології (замовник, відповідач-1) та ФОП Сметанною К.Л. (виконавець, відповідач-2) укладено договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 ;відповідно до умов якого замовник передає , а виконавець приймає на відповідальне зберігання за правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, що визначений в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1. договору). (т.1, а.с.24-25).

Додатковою угодою № 1 від 23.04.16р. до договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.16р. сторони домовилися внести зміни, зокрема до п. 1.5. договору, виклавши його в наступній редакції: 1.5. Замовник є власником майна, переданого виконавцю на зберігання у кількості 2 040,00 грн. й вартістю 61 200, 00 грн. . Також сторони доповнили договір пунктом 1.6. про наступне: Під речами у даному договорі слід розуміти одяг і взуття, які були у використанні (т.1, а. с. 26-27 ).

19.04.16р. сторони (відповідачі-1, 2) підписали акт приймання-передачі майна №1 до вищезазначеного договору, згідно якого виконавець (відповідач-2) прийняв , а замовник передав майно відповідно до переліку , наведеного нижче: речі, які були у використанні, у кількості 2 040, 00 кг, оціночною вартістю 61 200, 00 грн. (т.1, а.с.28).

Як зазначалось вище, позивач в обґрунтування своїх вимог наголошує на тому, що договір відповідального зберігання №19-04-16 від 19.04.16р. є фіктивним, оскільки він укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися договором ; а товар, який був предметом договору , ніколи не належав жодній із сторін договору, не перебував у їхньому володінні, користуванні, розпорядженні. Враховуючи вищевикладене, оспорюваний договір підлягає визнанню недійним у судовому порядку .

Визначальним під час вирішення цього спору суд вважає наступне.

Як вбачається зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.02.17р. у справі №904/9021/16 : апеляційну скаргу ФОП Сердюкова Ю.О. задоволено, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.16 р. по справі № 904/9021/16 скасовано; заяву ФОП Сердюкова Ю.О. про скасування рішення Третейського суду у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни від 16.06.16 р. - задоволено повністю ; скасоване рішення Третейського суду від 16.06.16р. у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни, створеного сторонами для вирішення конкретного спору, відповідно до додаткової угоди № 1 від 23.04.2016 до договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016.

При цьому , апеляційним судом було встановлено наступне: …Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.16 р. між ТОВ Малі Будівельні Технології та Фізичною особою-підприємцем Сметаніною Катериною Леонідівною укладено договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16. Додатковою угодою № 1 від 23.04.2016 до договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 сторони домовилися внести зміни, зокрема до п. 5.1. ст. 5 та п. 5.2. договору Вирішення спорів , виклавши їх в наступній редакції: "п. 5.1. сторони домовилися про те, що спори, які виникають при виконанні цього договору, вирішуються третейським судом у відповідності до Господарського процесуального кодексу України із врахуванням особливостей, передбачених Законом України Про третейські суди . Сторони домовилися, що третейський розгляд спорів між сторонами буде здійснюватись третейським судом у складі одного третейського судді, який назначається сторонами, ОСОБА_5 за адресою: 49000, АДРЕСА_3 .

Рішенням третейського суду від 16.06.2016 у складі одного третейського судді Авдєєвої Юлії Миколаївни, який створений для вирішення конкретного спору сторонами, по справі за позовом ТОВ Малі Будівельні Технології до ФОП Сметаніної Катерини Леонідівни про витребування майна за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 позов задоволено частково. Зобов'язано ФОП Сметаніну Катерину Леонідівну повернути ТОВ Малі Будівельні Технології передані їй за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації № 19-04-16 від 19.04.2016 речі (одяг і взуття, які були у використанні), що належать на праві приватної власності ТОВ "Малі Будівельні Технології", у кількості 2040 кг й вартістю 61200,00 грн., після того, як прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночка Р.О. поверне тимчасово вилучене майно Сметаніній Катерині Леонідівні.

Не погодившись з рішенням третейського суду ФОП Сердюков Юрій Олександрович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про скасування в повному обсязі вищевказаного рішення третейського суду від 16.06.2016.

В обґрунтування заяви про скасування рішення третейського суду ФОП Сердюков Ю.О. посилався на те, що справа, по якій прийнято оскаржуване ним рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду, оскільки за результатами розгляду справи, виконання рішення потребуватиме вчинення відповідних дій від органу державної влади.

Крім того, в якості підстав для скасування рішення, заявник посилається на те, що третейським судом вирішено питання про права і обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а саме ФОП Сердюкова Ю.О., який вважає себе власником майна, щодо якого вирішено спір.

Відмовляючи у задоволенні заяви ФОП Сердюкову Ю.О., місцевий господарський суд виходив з того, що результат розгляду справи за оскаржуваним рішенням третейського суду жодним чином не породжує необхідності вчинення дій органами державної влади або місцевого самоврядування, а лише визначає умови виконання такого рішення після того, як прокурор поверне тимчасово вилучене майно, тобто, після вчинення ним дій, які не стосуються результатів третейського розгляду, а тому означений спір підвідомчий третейському суду.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що заявник - ФОП Сердюков Ю.О. не був суб'єктом спірних правовідносин, не наділений таким правом на предмет спору, яке б породжувало необхідність його участі у справі в якості позивача, відповідача, чи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, яке б породжувало необхідність його участі у справі в якості позивача, відповідача, чи третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, що відповідно виключало необхідність залучення його до участі в третейській справі. Згідно приписів п. 5 ч. 2 ст. 122-5 ГПК України, рішення третейського суду може бути скасовано в разі коли третейський суд безпосередньо вирішив питання про права та обов'язки особи, що не брала участь у справі, тобто, коли прийнято рішення, яке реально порушує права такої особи, а не рішення, що може зачіпати права особи у майбутньому.

Колегія суддів категорично не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про третейські суди до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За приписами частин 1 та 2 ст. 51 Закону України Про третейські суди рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 122-1 ГПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Частина 3 ст. 51 Закону України Про третейські суди передбачає, що рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Вказані підстави для скасування рішення третейського суду, як виключні підстави для скасування, перелічені також у ч. 2 ст. 1225 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 1224 ГПК України господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 122-5 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що спір, за яким прийнято рішення третейським судом 16.06.2016 у складі одного третейського судді Авдєєвої Ю.М., не підвідомчий третейському суду відповідно до закону з огляду на наступне.

1. Згідно п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України Про третейські суди третейські суди в порядку, передбаченому Законом можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин за винятком справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 46 Закону України Про третейські суди висновки третейського суду, що містяться в рішенні по справі, не можуть залежати від настання або ненастання будь-яких обставин.

Для реалізації завершальної стадії судового провадження за рішенням третейського суду від 16.06.2016 необхідне повернення тимчасово вилученого майна від ФОП Сметаніної К.Л. до ТОВ Малі Будівельні Технології після того, як прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночка Р.О. поверне тимчасово вилучене майно Сметаніній Катерині Леонідівні, про що зазначено в резолютивній частині рішення третейського суду. Відповідно, виконання рішення третейського суду від 16.06.2016 залежить від об'єктивних умов - вчинення зазначених в ньому дій прокурором, як службовою особою органів прокуратури (органу державної влади).

Отже, виконання цього рішення є неможливим доки прокурор не здійснить владних управлінських функцій. Владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією України чи законами України завдань. Прокуратура України це централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою. Таким чином, ухвалюючи рішення про витребування майна після того, як прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночка Р.О. поверне тимчасово вилучене майно Сметаніній Катерині Леонідівні, третейський суд фактично поставив виконання свого рішення в залежність від вчинення відповідних процесуальних дій у кримінальному провадженні прокурором. У разі ж, якщо прокурор не виконає своїх владних управлінських повноважень, то не буде обов'язковості для сторін рішень третейського суду, що прямо передбачено вимогами п. 5 ст. 4 Закону України "Про третейські суди".

Тимчасове вилучення майна є видом заходу забезпечення кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції про те, що результат розгляду справи за оскаржуваним рішенням третейського суду не породжує необхідність вчинення дій органами державної влади, не ґрунтується на обставинах справи та нормах діючого законодавства.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що така справа не підвідомча третейському суду відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України Про третейські суди .

2. Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, предметом розгляду в третейському суді була вимога про повернення майна (одяг і взуття, які були у використанні) від ФОП Сметаніної К.Л. до ТОВ Малі Будівельні Технології .

Відповідно до документів первинної господарської документації (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, митні декларації (Форми МД-3 та МД-2), замовлення покупця № 531-532, висновку державної санітарно- епідеміологічної експертизи від 12.05.2015 № 05.03.02-03/19735, сертифікату дезінфекції, договору поставки № 103 від 01.03.2016), копії яких долучені апелянтом до матеріалів справи, вбачається, що спірне майно належить ФОП Сердюкову Ю.О., як власнику.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 по справі № 202/2884/16-к, яка винесена в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016040630001113, по якій Сердюков Ю.О. є потерпілим, зобов'язано начальника СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області повернути майно власнику Сердюкову Юрію Олександровичу, яке вилучалося зі складу за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Г. Сталінграду, буд. 122, зокрема, одяг та взуття, що були у вжитку - 100150,00 кг, що вилучалися з магазинів та складу, згідно до протоколів обшуку від 28.04.2016 (детальний перелік майна, а також адреси магазинів та складу зазначено в ухвалі).

Зі змісту рішення третейського суду від 16.06.2016 вбачається, що ФОП Сердюков Ю.О. не приймав участі по справі (не був залучений до участі по справі), в якій вирішувалася подальша доля майна, власником якого він являється. Крім того, не було залучено до участі по справі і прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області Ганночки Р.О., від виконання якого залежить подальше виконання рішення третейського суду.

Таким чином, колегія суддів вбачає існування спору між певним колом фізичних та юридичних осіб, про що було відомо як третейському судді, так і сторонам третейської угоди.

З огляду на вищезазначене, висновки суду першої інстанції про відсутність порушеного права ФОП Сердюкова Ю.О. є помилковими.

Оскільки за наданими документами - товарно-транспортними накладними, договором поставки, вантажоодержувачем та покупцем зазначено фізичну-особу підприємця Сердюкова Ю.О., то правовідносини у сфері набуття власності на товар, що є предметом злочину і предметом, відносно якого ухвалено рішення третейським суддею Авдєєвою Ю.М., виникли саме внаслідок господарської діяльності Сердюкова Ю.О., як фізичної особи-підприємця.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ФОП Сердюкова Ю.О. такою, що підлягаю задоволенню, а ухвалу місцевого господарського суду такою, що підлягає скасуванню (т.6, а.с.178-182)

Таким чином, вищезазначеною постановою ДАГС було встановлено, що майно , яке було передано відповідачем-1 відповідачу-2 за договором відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 від 19.04.2016р. (укладеним між відповідачами-1, 2) належить позивачу - ФОП Сердюкову Юрію Олександровичу.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників; відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною; про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу; у разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку; обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування ; обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи , у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені; вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою; правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду; обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Статтею 15 ЦК України закріплене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними : цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) , Земельним кодексом України ( 2768-14 ), Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) Про захист прав споживачів , Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV ( 161-14 ) Про оренду землі та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином , оскільки спірний договір з боку замовника ( власника ) майна , що передавалося на відповідальне зберігання , було підписано директором ТОВ Малі Будівельні Технології , яке не було власником цього майна ,а відповідно - не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном ,ані укладати цей договір ; це є достатньою правовою підставою для визнання цього договору недійним.

Враховуючи вищезазначені обставини (встановлені постановою ДАГС у справі № 904/9021/16 ) та приписи чинного законодавства України ,господарський суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення .

Одночасно , суд не вбачає достатньо правових підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів від відповідачів-1,2 - оскільки в матеріалах справи наявні достатні докази для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Окрім того - суд не вбачає достатньо правових підстав і для задоволення клопотання відповідача-2 про перенесення судового засідання по справі та строків подання відповіді на письмове опитування (оскільки ухвалою суду від 05.09.18р. було відкрите провадження у справі №904/3936/18 за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України , без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами ) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 178, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №19-04-16 від 19.04.2016р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Малі Будівельні Технології ( 66400, м. Ананьїв Одеської області, вул. Ніщинського, 7, оф.1; код ЄДРПОУ 38216873) та Фізичною особою-підприємцем Сметаніною Катериною Леонідівною ( 49107, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) .

3. Стягнути з відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Малі Будівельні Технології ( 66400, м. Ананьїв Одеської області, вул. Ніщинського, 7, оф.1; код ЄДРПОУ 38216873) на користь позивача: Фізичної особи - підприємця Cердюкова Юрія Олександровича ( 49000, АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_2) : 881, 00 грн. - витрат на сплату судового збору.

4. Стягнути з відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Сметаніної Катерини Леонідівни (49107, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) на користь позивача: Фізичної особи - підприємця Сердюкова Юрія Олександровича ( 49000, АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_2) : 881, 00 грн. - витрат на сплату судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням чинності.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 22.10.2018р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Суддя Васильєв О.Ю.