Ухвала

від 29.10.2018 по справі 0740/909/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

29 жовтня 2018 рокум. Ужгород№ 0740/909/18

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Ващилін Р. О., розглянувши клопотання представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Начальника управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Начальника управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року.

26 жовтня представник позивача подав до Закарпатського окружного адміністративного суду клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якій просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом: 1) зупинення стягнення на підставі постанови начальника Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року до набрання законної сили рішенням суду у справі, що розглядається; 2) зупинення дії індивідуального акту - постанови про арешт коштів боржника від 16.10.2018 р., виданої головним державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчого служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в межах виконавчого провадження ВП №57397365 до набрання законної сили рішенням суду у справі, що розглядається. Заявлене клопотання аргументує тим, що незважаючи на оскарження постанови про накладення штрафу, відповідач направив її на виконання до Мукачівського міського відділу державної виконавчого служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, яким відкрито виконавче провадження з примусового виконання цієї постанови та накладено арешт на майно позивача та його рахунки в банках, про що свідчать постанови про арешт майна боржника №57397365 від 10 жовтня 2018 року та про арешт коштів боржника від 16 жовтня 2018 року. Вважає, що внаслідок зловживання відповідачем своїми правами позивач немає можливості ні виплачувати заробітну плату працівникам, ні сплачувати податки, ні належним чином виконувати контракти з перевезення вантажів, за що ризикує не тільки отримати ще більше штрафних санкцій, але й понести кримінальну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати. З огляду на зазначене вважає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, що свідчить про доцільність застосування обраних заходів забезпечення позову.

Ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи терміновість заявленого клопотання, суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши заявлене Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 клопотання та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення.

Ч. 1 ст. 151 КАС України визначено перелік заходів, якими суд може забезпечити адміністративний позов. До таких, зокрема, відносяться:

1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;

4) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно ч. 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами проведеного інспекційного відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року, що є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до п. 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Оскаржена постанова разом із заявою про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання скерована до Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, за результатами розгляду яких головним державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №57397365.

10 жовтня 2018 року постановою головного державного виконавця Мукачівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області при примусовому виконанні постанови №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів - на загальну суму 860213,00 грн., а постановою від 16 жовтня 2018 року - накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках у всіх видах валюти та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1.

Норми статті 34 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року №1404-VIII не містять підстав для зупинення виконавцем виконавчих дій у разі оскарження боржником постанови про накладення штрафу у судовому порядку, а тому звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду, враховуючи початок здійснення примусового виконання оскаржуваної постанови, не гарантує захист його прав та інтересів до вирішення даної справи по суті.

Разом з тим, згідно ст. 34 Закону України Про виконавче провадження виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, що також узгоджується з передбаченим п. 5 ч. 1 ст. 151 КАС України видом засобів забезпечення позову.

З аналізу наведеного слідує, що після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно зупинення виконавчих дій можливе лише на підставі рішення суду. У разі відсутності такого, арештовані кошти підлягають зарахуванню на рахунки, відкриті головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування. У разі недостатності коштів звертається стягнення на майно боржника та в подальшому здійснюється його реалізація.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 35 Закону України Про виконавче провадження , арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

Таким чином, примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може призвести до завдання значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, зокрема, у рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У зв'язку з наведеним, виходячи із змісту поданого клопотання та доводів, наведених позивачем на її обґрунтування, враховуючи необхідність забезпечити баланс між правами, про захист яких просить заявник, та негативними наслідками, що можуть настати у зв'язку з реалізацією оскаржуваного рішення, суд вважає за необхідне клопотання представника позивача в частині вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року - до набрання законної сили судовим рішенням у справі задовольнити.

Разом з тим, стосовно клопотання представника позивача в частині зупинення дії індивідуального акту - постанови про арешт коштів боржника від 16.10.2018 р., виданої головним державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчого служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в межах виконавчого провадження ВП №57397365 до набрання законної сили рішенням суду у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення .

Як вбачається з позовних вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувшись з даним адміністративним позовом до суду, просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року. Таким чином, органи державної виконавчої служби не є відповідачем у справі, а їхні рішення не є предметом оскарження.

У зв'язку з наведеним, суд вважає, що в цій частині клопотання представника позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Клопотання представника позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити частково .

2. Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці у Закарпатській області №ЗК348/7/АВ-ТД-ФС-149 від 14 серпня 2018 року - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

3. В іншій частині клопотання представника позивача задоволенню не підлягає.

4. Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч.1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-VIII).

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Суддя Р.О. Ващилін