Рішення

від 17.10.2018 по справі 922/1817/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1817/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика", 07541, Київська область, м. Березань, вул. Героїв Небесної сотні, 5, код 32545649 доТовариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика", 64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 3, код 37327380 про стягнення 515 291,93 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю від 02.07.2018

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 30.05.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (відповідач) 515 291,93 грн., з яких 429 953,93 грн. заборгованість за поставлений товар, 67 632,51 грн. інфляційні нарахування та 17 705,49 грн. річних.

Судові витрати по сплаті 7 729,39 грн. судового збору позивач просить стягнути з відповідача.

В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує на те, що видаткової накладної від 31 січня 2017 року № РН-0000088; видаткової накладної від 23 березня 2017 року № РН-0000181; видаткової накладної від 27 квітня 2017 року № РН-0000285; видаткової накладної від 27 квітня 2017 року № РН-0000296; видаткової накладної від 28 квітня 2017 року № РН-0000304, позивач поставив (передав у власність) відповідачу за погодженою ціною товар (пряжу хлопчатобумажну (х/б) в асортименті, надалі - товар) на загальну суму 679 109 грн. 13 коп., а відповідач прийняв товар у власність та зобов'язався здійснити його оплату у строки визначені на підставі рахунків, однак оплату вартості товару у повному обсязі не здійснив.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 06.07.2018 було відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.07.2018.

23.07.2018 відповідачем було надано відзив на позовну заяву (вх. № 21272) відповідно до якого відповідач заперечує проти позову в повному обсязі.

Також, відповідачем до свого відзиву було подано клопотання про витребування у позивача оригіналів документів.

Судом було оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні 26.07.2018 для вирішення зазначеного клопотання.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 26 липня 2018 року про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів. Підготовче засідання відкладено на 28.08.2018 року.

Ухвалою суду від 26.07.2018 було продовжено строки підготовчого провадження по справі на 30 днів до 03.10.2018.

03.08.2018 позивачем було надано до суду відповідь на відзив відповідача (вх. № 22543 від 03.08.2018) згідно якої позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

09.08.2018 відповідачем були надані до суду заперечення на відповідь позивача на відзив на позовну заяву (вх. № 23096 від 09.08.2018) згідно яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

27.08.2018 позивачем до суду було надано відповідь на заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 24250 від 27.08.2018) згідно якої позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.08.2018 було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 20.09.2018.

17.09.2018 відповідач звернувся до суду з заявою (вх. № 27042) в якій вказує, що ним було направлено на адресу позивача адвокатський запит, у зв'язку з чим розгляд справи по суті можливо лише після надання відповіді на цей запит.

Стосовно вказаної заяви, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Тобто, нормами ГПК України обмежені строки в які суд повинен розпочати розгляд справи по суті.

Як вже було зазначено вище, ухвалою суду від 26.07.2018 було продовжено строки підготовчого провадження по справі до 03.10.2018.

Представник відповідача, який був присутній в підготовчому судовому засіданні 28.08.2018 в якому вирішувалося питання щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті, не заперечував проти призначення справи до розгляду справи по суті, не звертався до суду з будь-якими клопотаннями про надання йому додаткового часу для надання доказів.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, адвокатський запит датовано 14.09.2018, при цьому відповідач не надав будь-яких доказів наявності обставин, які йому заважали звернутися з цим запитом до позивача раніше, в тому числі й після того, як 26.07.2018 судом було відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання).

Суд також зазначає, що згідно ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Таким чином, суд відхиляє зазначену заяву відповідача.

Також, 20.09.2018 відповідач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представника в судове засідання.

20.09.2018 судом було розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 20.09.2018 року про відкладення розгляду справи на 10.09.2018 року.

В судовому засіданні 10.09.2018, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про оголошення перерви до 17.10.2018 року.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної від 31 січня 2017 року № РН-0000088; видаткової накладної від 23 березня 2017 року № РН-0000181; видаткової накладної від 27 квітня 2017 року № РН-0000285; видаткової накладної від 27 квітня 2017 року № РН-0000296; видаткової накладної від 28 квітня 2017 року № РН-0000304, позивач поставив (передав у власність) відповідачу товар (пряжу хлопчатобумажну(х/б) в асортименті, надалі - товар) на загальну суму 679 109 грн. 13 коп.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є позадоговірними правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на загальну суму 679 109,13 грн. виник обов'язок оплатити його вартість.

Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2018 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 22/8-17, якою позивач встановив відповідачу семиденний строк з моменту отримання даної вимоги на оплату отриманого товару.

Вказану вимогу було отримано відповідачем 30.08.2017.

Тобто, з характеру спірних правовідносин сторін випливає, що відповідач повинен був оплатити отриманий від позивача товар за спірними накладними виник до 06.09.2017.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88: 2.1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Дослідивши накладні, на які позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вони містять підписи представників відповідача в графі отримання та вказані підписи скріплені печатками відповідача.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв товар у власність та зобов'язався здійснити його оплату у строки визначені на підставі рахунків, про що свідчать підписані без зазначення недоліків представником відповідача та скріплені печаткою підприємства видаткові накладні, які містять посилання на рахунки-фактури.

Однак як було встановлено судом, позивач, шляхом направлення на адресу відповідача вимоги № 22/8-17, встановив відповідачу семиденний строк з моменту отримання даної вимоги на оплату отриманого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково здійснено оплату отриманого товару, у звязку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 429 953,93 грн.

Із поданих відповідачем заперечень вбачається, що відповідачем взагалі не визнається господарська операція - поставка товару (пряжі в асортименті). Відповідач наголошує на тому, що він не замовляв у позивача поставку зазначеного товару, рахунків-фактур не отримував, видаткові накладні вважає незаконними, оформленими з порушенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , наполягає на тому, що у видатковій накладній від імені Відповідача (покупця за договором) підпис поставила невстановлена особа, отже йому невідомо ким саме було отримано товар, оскільки не може ідентифікувати особу, яка підписала видаткову накладну з боку ТОВ Первомайська трикотажна фабрика , та приходить до висновку, що це свідчить про неотримання товару.

Фактично відповідач наголошує на нереальності господарської операції з придбання у позивача товарів, оскільки уповноважений представник відповідача на отримання матеріальних цінностей від імені ТОВ Первомайська трикотажна фабрика під час отримання товару у видатковій накладній не зазначив належним чином, хто саме прийняв товар за видатковою накладною, який представник, тобто не вказані його дані (ПІБ), на підставі чого він діяв, не вказав довіреність, на підставі якої він діяв .

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99р. №996-XIV наявність особистого підпису дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів не може заперечувати господарської операції. На цьому наголошував Верховний суд України в постанові від 29.04.2015 р. у справі №903/676/141.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

В постанові ВАСУ від 04.04.2017 р. у справі № К/800/57161/13 зазначено, що приймаючи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи .

Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Видаткова накладна фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг і по суті завершує купівлю-продажу між продавцем і покупцем.

Видаткові накладні, оформлені позивачем при постачанні товару відповідачу містять усі обов'язкові реквізити первинного документу. Первинний документ (видаткові накладні) містить достатню інформацію про господарську операцію яка вже відбулася та підтверджують реальність її здійснення.

Зазначене підтверджується доданим позивачем ОСОБА_4 документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи №684/10-36-14-02-13/32545649 від 14.08.2018 року, який містить результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Березанська суконна фабрика податкового законодавства за період з 01.01.2015 - 31.03.2018.

Так, перевіркою відображених ТОВ Березанська суконна фабрика у рядку 01 Декларацій Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку показників за період з 01.01.2015 - 31.03.2018 встановлено, що на формування цих показників мали вплив операції з реалізації готової продукції та товару. Перевіркою повноти визначення задекларованих ТОВ Березанська суконна фабрика показників у рядку 01 Декларацій Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку показників за період з 01.01.2015 - 31.03.2018 не встановлено їх заниження або завищення. Також перевіркою не встановлено порушень допущених ТОВ Березанська суконна фабрика при реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (відсутності реєстрації) та/або помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкових накладних. Перевіркою не встановлено жодних фактів нереальності господарських операцій, здійснених позивачем за період з 01.01.2015 - 31.03.2018.

Зазначеною перевіркою встановлено та доведено реальність здійснення позивачем господарської операції із поставки товару відповідачеві, а саме:

поставка товару відповідачу що відбулась 31.01.2017р. на загальну суму 234 000,00 грн., підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № РН-0000088 від 31.01.2017р. та податковою накладною №61 від 31.01.2017 р. зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 13.02.2017 та прийнятою відповідачем 13.02.2017, що підтверджується квитанціями про реєстрацію в реєстрі та одержання її покупцем;

поставка товару відповідачу що відбулась 23.03.2017р. на загальну суму 91 982,40 грн., підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №РН-0000181 від 23.03.2017 та податковою накладною № 51 від 23.03.2017 р. зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 24.03.2017 та прийнятою відповідачем 24.03.2017, що підтверджується квитанціями про реєстрацію в реєстрі та одержання її покупцем;

поставка товару відповідачу що відбулась 27.04.2017р. на загальну суму 233 935,66 грн., підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №РН-0000285 від 27.04.2017 на суму 112 708,60 грн. та №РН-0000296 від 27.04.2017 на суму 121 227,06 грн. та податковою накладною № 64 від 27.04.2017 р. зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 11.05.2017 та прийнятою відповідачем 11.05.2017, що підтверджується квитанціями про реєстрацію в реєстрі та одержання її покупцем;

поставка товару відповідачу що відбулась 27.04.2017р. на загальну суму 119 191,07 грн., підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №РН-0000304 від 28.04.2017 та податковою накладною № 71 від 28.04.2017 р. зареєстрованою у Єдиному реєстрі податкових накладних 13.05.2017 та прийнятою відповідачем 13.05.2017, що підтверджується квитанціями про реєстрацію в реєстрі та одержання її покупцем).

Відповідач (покупець) видаткові накладні на підтвердження отримання товару підписав, підпис представника ідентифікував, оскільки скріпив його печаткою підприємства, податкові накладні прийняв, товаром та податковим кредитом скористався, частину товару оплатив, про що свідчить здійснена ним оплата за одержаний товар 20.03.2017 та 21.03.2017 згідно рахунку №СФ-28 від 31.01.2017 на загальну суму 88 400,00 грн., товар не повернув, претензій щодо якості та кількості не заявляв, як і не заявляв про неодержання ним товару у відповідь на одержану від позивача вимогу про необхідність сплатити поставлений товар.

Тож твердження відповідача про нереальність господарської операції із поставки товару, оскільки він нібито не замовляв та не отримував від позивача товар не відповідає дійсності, а відмова здійснити оплату за вже одержаний товар безпідставною.

Стосовно посилання відповідача на існування між сторонами договірних відносин, а саме договору № 2/2017 від 04.10.2017, суд зазначає. що вимоги позовної заяви не базуються на невиконанні відповідачем договірних зобов'язань за цим договором.

Крім того, позивач не заперечує самого факту підписання такого договору, однак, вказує, що сторонами жодного разу не укладалась специфікація до договору поставки №2/2017 від 04.01.2017, тобто фактично сторони не приступили до виконання умов договору поставки №2/2017 від 04.01.2017, у зв'язку з тим, що Покупець не подавав заявки поставити товар саме на умовах даного договору.

Відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували, що поставка товару за спірними накладними здійснювалася на підставі договору №2/2017.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач то заперечує сам факт поставки, то стверджує що поставка товару відбувалась саме на підставі Договору поставки №2/2017 від 04.01.2017, на підтвердження чого надає копії платіжних доручень №2148 від 24.04.2017р. на суму 95000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №631 від 17.10.2016, в т.ч. НДС 20% - 15833.33 грн. ; №2442 від 25.04.2017р. на суму 95000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №631 від 17.10.2016, в т.ч. НДС 20% -15833.33 грн. ; №2445 від 27.04.2017р. на суму 50000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №748 від 30.11.2016, в т.ч. НДС 20% - 8333.33 грн. ; №2533 від 11.09.2017р. на суму 30000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл№748 від 30.11.2016, в т.ч. НДС 20% - 5000,00 грн. ; № 2709 від 22.09.2017р. на суму 10000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №748 від 30.11.2016, в т.ч. НДС 20% - 1666.67 грн. ; №2528 від 03.10.2017р. на суму 10000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №748 від 30.11.2016, в т.ч. НДС 20% - 1666.67 грн. ; №2512 від 18.10.2017р. на суму 10000,00 грн., призначення платежу: Оплата за пряжу по дог. №4/2016 від 04.01.2016, зг. накл. №748 від 30.11.2016, в т.ч. НДС 20% - 1666.67 грн. .

Однак, з наданих документів вбачається, що в них йде посилання не на договір поставки №2/2017 від 64.01.2017, а на договір поставки №4/2016 від 04.01.2016, який втратив дію з 31.12.2016 та на видаткові накладні №631 від 17.10.2016 та №748 від 30.11.2016 які не є предметом спору.

Виходячи з викладеного, суд вважає безпідставними доводи відповідача викладені у і відзиві та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

При цьому, суд ураховує правову позицію, висловлену ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 429 953,93 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у вигляді нарахування та стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Це твердження відповідає і правовій позиції ВСУ від 22.03.2017 №6-2829цс16.

Таким чином, відповідно до даної норми закону та з урахуванням встановленого Держкомстатом України індексу інфляції відповідачу нарахована позивачем індексація у розмірі 67 632,51 грн. та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 17 705,49 грн.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем інфляціїних втрат та 3% річних та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування, а саме, в даних спірних правовідносинах слід приймати до уваги той факт, що позивач, направивши вимогу на адресу відповідача, встановив йому строки оплати отриманого товару, у зв'язку з чим, як вже було зазначено судом вище, обов'язок щодо оплати отриманого товару, виник у відповідача саме 06.09.2017.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за переданий позивачем товар перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_5, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 10 698,60 грн., а також інфляційних втрат в сумі 42 226,87 грн., а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

При цьому, в задоволенні позову в частині стягнення 7 006,89 грн. річних та 25 405,64 грн. інфляційних втрат суд відмовляє у зв'язку з невірним розрахунком.

Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, п. 2, ч. 1 ст. 231, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 3, код 37327380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика" (07541, Київська область, м. Березань, вул. Героїв Небесної сотні, 5, код 32545649) - 429 953,93 грн. основного боргу, 42 226,87 грн. інфляційних втрат та 10 698,60 грн. річних.

В задоволенні позову в частині стягнення 7 006,89 грн. річних та 25 405,64 грн. інфляційних втрат - відмовити.

Судові витрати покласти на сторін пропорційно задоволених вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 3, код 37327380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика" (07541, Київська область, м. Березань, вул. Героїв Небесної сотні, 5, код 32545649) - 7 243,19 грн. судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Березанська суконна фабрика" (07541, Київська область, м. Березань, вул. Героїв Небесної сотні, 5, код 32545649).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Первомайська трикотажна фабрика" (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 3, код 37327380).

Повне рішення складено 29.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_1