Рішення

від 23.10.2018 по справі 914/1141/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2018 справа №914/1141/18

Суддя Юркевич М.В., за участю секретаря Кияк І.В. розглянув матеріали справи

За позовом: Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич Львівської області

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький машинобудівний завод» , м. Дрогобич Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Рент» , м. Київ

про: повернення земельної ділянки та скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Суть спору. На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Дрогобицької міської ради до Відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький машинобудівний завод» про повернення земельної ділянки та скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2018 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 17.07.2018 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою господарського суду від 21.08.2018 р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено розгляд справи в межах підготовчого засідання та залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Рент» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В судове засідання 25.09.2018 року сторони та третя особа черговий раз явку повноважних представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, з клопотаннями та заявами до суду не зверталися.

За результатами підготовчого засідання, яке було призначене на 25.09.2018р. (за відсутності представників сторін), суд дійшов висновку про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у зв'язку із закінченням строку підготовчого провадження.

Ухвалою від 16.10.2017р. розгляд справи по суті було відкладено на 23.10.2018р.

В ході розгляду справи по суті представник позивача виступив зі вступним словом, після чого суд перейшов до дослідження доказів та обставин справи, внаслідок чого з'ясовано наступне:

Дрогобицька міська рада (позивач), звернувшись з позовом до Публічного акціонерного товариства Дрогобицький машинобудівний завод про повернення земельної ділянки та скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою обгрунтовує його наступним:

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.05.2018р., на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобич знаходяться нежитлові будівлі, які є власністю ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод (відповідача) та ТОВ Сіті рент - третьої особи.

Як зазначається позивачем, зазначена власність знаходиться на земельній ділянці, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування від 03.02.1993р. № 040891 була надана відповідачу для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування виробничих будівель та споруд.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру від 25.10.2017р., площа спірної земельної ділянки складає 15,6999 га, яка знаходиться у комунальній власності.

Позивач стверджує, що відповідно до ст. 27 ЗУ Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акту на право приватної власності на землю, державного акту на право власності на землю або державного акту на право постійного користування, виданих до 01.01.2013р., а відповідач, всупереч чинним нормам земельного законодавства не переоформив у встановленому порядку право користування земельною ділянкою, не здійснив реєстрації такого права у державному земельному кадастрі.

Більше того, як наголошує позивач, протягом тривалого часу відповідач не сплачує належним чином земельного податку, що є підставою для припинення землекористування.

Таким чином, позивач просить суд припинити ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод право постійного користування земельною ділянкою площею 15,6999 га на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобичі, зобов'язати відповідача по акту приймання-передачі повернути Дрогобицькій міській раді вказану земельну ділянку та скасувати державний акт на право постійного користування землею серія Б №040891.

У своєму відзиві на позов відповідач повністю заперечував позовні вимоги.

Так, відповідач не погоджувався з твердженням позивача про те, що користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Зокрема, документом, що підтверджує підставність землекористування є державний акт на право постійного користування від 03.02.1993р. № 040891, про що і зазначено у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 25). Крім того, відповідач вважає, що видані раніше державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відповідно до пункту 10 розділу 7 ЗУ Про державний земельний кадастр , документи, якими було посвідчено право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом - дійсні.

Відтак, на думку відповідача, потреба у переоформленні права постійного користування земельною ділянкою виникає у разі реорганізації суб'єкта господарювання, який використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування. А так як починаючи з 1993р. по даний час реорганізації відповідача не відбувалось, то і не було обов'язку переоформляти таке право постійного користування.

В підтвердження наведеного доводу відповідачем було представлено суду копії статутів починаючи з 1993р.

Стосовно твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості по земельному податку, то останній не заперечив такого факту, однак зазначив, що в сукупності з іншими обставинами справи та наявністю нерухомого майна ПАТ ДМЗ на спірній земельній ділянки, це не є безумовною підставою для скасування державного акту та припинення землекористування, оформленого належним чином.

З огляду на вищенаведене, відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених судом, спір виник через невизнання позивачем відповідача як добросовісного та належного землекористувача земельної ділянки площею 15,6999 га на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобичі

Даний спір лежить в площині його регулювання нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України та правовими інститутами землекористування.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. ( п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Серявін проти України ).

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення суд послуговується наступними законоположеннями та своїми висновками:

Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 15,6999 га на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобичі перебуває на праві постійного користування у ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод на підставі державного акту на право постійного користування від 03.02.1993р. № 040891.

Як стверджує позивач, серед вичерпного переліку ст. 92 ЗК України немає відповідача по справі, а отже, згідно чинного земельного законодавства останній не може мати на праві постійного користування земельної ділянки. Крім того, позивач зазначає, що після змін у земельне законодавство починаючи з 1993р., а також у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми та назви відповідача по справі, останній не переоформив належним чином права постійного користування земельною ділянкою, а станом на час звернення до суду з позовом користується такою земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що є підставою для припинення землекористування та скасування державного акту.

З такими твердженнями позивача суд погодитися не може, з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування.

В той же час, пунктом 6 Перехідних положень ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Так, суд погоджується з доводом позивача про те, що відповідач, який є користувачем спірної земельної ділянки, за чинною редакцією ст. 92 ЗК не може мати земельну ділянку на праві постійного користування. Однак, слід звернути увагу на те, що таке право було отримано відповідачем ще до вступу в силу ЗК України, коли відповідне право було закріплене у чинному на той момент земельному законодавстві.

Більше того, згодом, після набрання чинності ЗК України (2001р). норму п. 6 Перехідних положень (стосовно зобов'язання переоформити право користування земельною ділянкою) було визнано неконституційною. Зокрема, Абзацом одинадцятим пункту 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 зазначено, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Тобто, вищезгаданим Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 положення пункту 6 визнано неконституційним та скасовано в частині зобов'язання переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.

Крім того, в постанові Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. N 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" визначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

З огляду на наведене, проаналізувавши норми чинного земельного законодавства, суд дійшов висновку, що виданий відповідачу по справі Державний акт на право постійного користування від 03.02.1993р. № 040891 стосовно спірної земельної ділянки є чинним та єдиним правовстановлюючим документом, що підтверджує відповідне право відповідача. А тому, покликання позивача про непереоформлення права постійного користування з боку відповідача як на підставу для припинення користування, не береться судом до уваги, оскільки таке спростоване вищенаведеними доводами.

В той же час, суд аналізуючи твердження позивача про неодноразову зміну відповідачем організаційно-правової форми товариства, а також зміну найменування, як підставу для переоформлення права постійного користування, зазначає наступне:

Згідно наданих відповідачем документів, а саме копій статутів відповідача починаючи з 1993 р., судом з'ясовано, що відповідно до статуту ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод , зареєстрованого виконкомом Дрогобицької міської ради народних депутатів від 22.11.1994р. останнє було утворено шляхом перетворення державного підприємства Дрогобицький машинобудівний завод у ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод на підставі Указу Президента України Про корпоратизацію підприємства від 15.06.1993р.

В подальшому, у відповідності до статуту ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод від 19.05.2015р. (п.2.3), товариство є правонаступником ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод .

Таким чином, суд приходить до висновку, що товариство відповідача не припиняло свого існування без правонаступництва, а існувало, в тому числі і в силу змін до законодавства, що стосується діяльності акціонерних товариств. Відповідно до наведеного, відповідач здійснював свою діяльність на матеріально-правовій базі свого попередника (спочатку державного підприємства, а згодом - ВАТ ДМЗ ). А тому, в даному випадку зміна найменування чи організаційно-правової форми з правонаступництвом не може свідчити про те, що до нового товариства не переходять права та обов'язки попереднього. Отже, суд приходить до висновку. що право постійного користування земельною ділянкою, про який йде спір у даній справі перейшло до ПАТ ДМЗ в порядку правонаступництва.

Така позиція господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України в постанові від 07.12.2004р.

В ході розгляду даної справи також було встановлено те, що на спірній земельні ділянки наявне також крім нерухомого майна відповідача, ще й нерухоме майно третьої особи - ТОВ Сіті Рент , про що свідчать відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-15). Судом, в межах підготовчого провадження. з метою повного та всебічного розгляду даної справи було залучено до участі у справі таку третю особу. Однак, остання жодної правової позиції по справі не висловила та не брала участі у процесі.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач також покликається на іншу підставу для припинення землекористування відповідача, а саме - систематична несплата земельного податку.

Так, позивач, покликається на лист Дрогобицької ОДПІ від 26.11.2016р. з якого вбачається, що ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та повинен сплачувати земельний податок. Однак, дослідивши даний лист суд прийшов до висновку, що він не має відношення до даної справи, оскільки йдеться про іншу земельну ділянку, яка не є предметом розглядуваного спору, а саме 0,3084 га, тоді як площа земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні відповідача становить 15,6999 га.

В той же час, сторонами не заперечується і той факт, що дійсно у відповідача наявна заборгованість по сплаті земельного податку за період з 01.01.2015р. по 31.12.2017р.

Відповідно до п. д ч.1 ст. 141 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Аналізуючи таку окрему підставу для припинення землекористування через призму правовідносин, що склалися між сторонами, суд звертає увагу на те, що як було встановлено в матеріалах справи на спірній земельній ділянці наявне нерухоме майно, яке перебуває на праві власності, як відповідача по справі, так і третіх осіб. Вказана обставина не оспорюється сторонами та підтверджується доказами, а саме витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, загальна площа спірної земельної ділянки складає 15,6999 га.

За загальним правилом, передбаченим ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, суду необхідно з'ясувати яку площу від загальної площі земельної ділянки (15,6999 га) займають нежитлові будівлі саме відповідача по справі. А це, в свою чергу неможливо зробити через непредставлення з боку позивача необхідної доказової бази. В той же час, припинення землекористування всією земельною ділянкою площею 15,6999 га може порушити право користування окремими її частинами інших власників нерухомого майна, що там розташоване, оскільки в такому випадку земельна ділянка вивільняється та передається у повне розпорядження Дрогобицькій міські раді.

Отже, суд констатує, що в ході розгляду справи позивачем не було представлено суду доказів про точну площу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача фактично , оскільки, як з'ясовано, поряд з ним вказаною землею користуються й інші власники майна, що там знаходиться, незважаючи на те, що державний акт на право постійного користування видавався лише відповідачу.

Також суд звертає увагу позивача на можливість ефективного способу захисту ним свого порушеного права з боку відповідача шляхом стягнення суми заборгованості по сплаті земельного податку в судовому порядку. Такий спосіб не буде порушувати права третіх осіб та відновить право позивача на отримання плати за землю.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не було доведено порушення з боку відповідача чинного законодавства в частині непереоформлення права постійного користування земельною ділянкою. А стосовно вимоги про припинення землекористування через систематичну несплату земельного податку, то в даному випадку позивач не довів належними та допустимими доказами, яку фактично площу займає позивач у спірній земельній ділянці, а яку інші землекористувачі та власники нерухомого майна. Тому, за таких обставин, недоведеним є розмір земельного податку, який є заборгований відповідачем перед позивачем у співвідношенні до фактично використовуваної та зайнятої земельної ділянки площею 15,6999 га.

Суд наголошує, що при розгляді даної справи керується принципом змагальності, що закріплений в ст. 13 ГПК України. Відтак, тягар доказування позовних вимог лежить в даному випадку виключно на позивачу, який не представив суду достатньо переконливих, належних та допустимих доказів в обгрунтування своєї позиції.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Дрогобицької міської ради - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строки та порядку передбаченому розділом 4 ГПК України.

В судовому засіданні 23.10.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.10.2018р.

Суддя Юркевич М. В.