Постанова

від 21.03.2019 по справі 914/1141/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2019 р. Справа №914/1141/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Дрогобицької міської ради, №3-32/9834 від 07.12.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/1516/18 від 13.12.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2018, суддя Юркевич М.В., повний текст складено 30.10.2018

у справі №914/1141/18

за позовом: Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич

до відповідача: відкритого акціонерного товариства «Дрогобицький машино-будівний завод» (надалі ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод» ), м. Дрогобич

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Рент» (надалі ТзОВ «Сіті Рент» ), м. Київ

про припинення права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки та скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність №3-31/08 від 02.01.2019)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Дрогобицька міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позов до ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод» про припинення права користування земельною ділянкою, повернення земельної ділянки та скасування Державного акту на право користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.10.2018 у справі №914/1141/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд встановив, що відповідач є правонаступником ВАТ ДМЗ , якому було видано державний акт на право постійного користування земельної ділянки. Станом на момент розгляду даної справи державний акт є чинним, відповідно відповідач є суб'єктом права постійного користування землею. Враховуючи, що на спірній земельні ділянки наявне також крім нерухомого майна відповідача, ще й нерухоме майно ТзОВ Сіті Рент , то суд дійшов висновку, що розмір земельного податку, який відповідач заборгував позивачу у співвідношенні до фактично використовуваної та зайнятої земельної ділянки площею є недоведеним. Також суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про припинення права користування всією земельною ділянкою площею 15,6999 га, оскільки позивачем не доведено точну площу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача фактично, відповідно припинення права користування усією площею земельної ділянки порушуватимуться права відповідача як суб'єкта права постійного користування землею щодо володіння та користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись з даним рішенням, Дрогобицька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник стверджує, що відповідач згідно чинного земельного законодавства не може мати на праві постійного користування земельної ділянки. Крім того, після змін у земельне законодавство починаючи з 1993р., а також у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми та назви відповідача по справі, останній не переоформив належним чином права постійного користування земельною ділянкою, а станом на час звернення до суду з позовом користується такою земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що є підставою для припинення землекористування та скасування державного акту.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. В судовому засіданні долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1830/19 від 21.03.2019).

В судове засідання від відповідача з'явився представник ОСОБА_3, яка представляє інтереси відповідача на підставі довіреності б/н від 05.03.2019. Враховуючи, що ОСОБА_3 не є адвокатом, колегія суддів визнає такого представника неналежним. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти доводів скаржника заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1670/19 від 15.03.2019).

Третя особа явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. У відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги підтримує повністю, відтак, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/591/19 від 28.01.2019).

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, дослідивши обставини справи, заслухавши представника позивача, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відкритому акціонерному товариству Дрогобицький машинобудівний завод для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування виробничих будівель та споруд було надано земельну ділянку площею 15,6999 га на праві постійного користування по вул. Бориспільській, 51/1 в м. Дрогобич, що підтверджується державним актом на право користування землею серія Б №040891 від 03.02.1993, зареєстрованого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради народних депутатів (а.с. 35-40).

ОСОБА_4 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4605858142017 від 25.10.2017 вказаній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 4610600000:01:022:0044 , форма власності - комунальна (а.с. 25).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.05.2018, на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобич знаходяться нежитлові будівлі, які є власністю ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод та ТОВ Сіті рент (а.с. 14-24).

На думку позивача, на сьогоднішній день відповідач не має законних підстав для користування земельною ділянкою площею 15,6999 га, оскільки відповідач, всупереч чинним нормам земельного законодавства, не переоформив у встановленому порядку право користування земельною ділянкою, не здійснив реєстрації такого права у державному земельному кадастрі; на земельній ділянці є частина нерухомого майна, яке належить ТзОВ Сіті Рент ; а також протягом тривалого часу відповідач не сплачує належним чином земельного податку.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду про припинення права користування земельною ділянкою ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод площею 15,6999 га на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобичі, повернення земельної ділянки та скасування державного акту на право користування земельною ділянкою серія Б №040891.

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, вважає безпідставним твердження позивача про те, що користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Стверджує, що документом, який підтверджує підставність землекористування є державний акт на право постійного користування від 03.02.1993 №040891. Зазначає, що видані раніше державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. На думку відповідача, потреба у переоформленні права постійного користування земельною ділянкою виникає у разі реорганізації суб'єкта господарювання, який використовує земельну ділянку на підставі державного акту на право постійного користування. А так як, починаючи з 1993 року по даний час реорганізації відповідача не відбувалось, то і не було обов'язку переоформляти таке право постійного користування. Стосовно твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості по земельному податку, то останній не заперечив такого факту, однак зазначив, що в сукупності з іншими обставинами справи та наявністю нерухомого майна ПАТ ДМЗ на спірній земельній ділянки, це не є безумовною підставою для скасування державного акту та припинення землекористування, оформленого належним чином.

Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що оскільки їй належить на праві власності нерухомість, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, то відповідно право відповідача на земельну ділянку має бути припиненим.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент отримання державного акту) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.;

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч.1 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції чинної на момент отримання державного акту)

Як зазначалося вище, ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування виробничих будівель та споруд було надано земельну ділянку площею 15,6999 га на праві постійного користування по вул. Бориспільській, 51/1 в м. Дрогобич, що підтверджується Державним актом на право користування землею серія Б №040891 від 03.02.1993, зареєстрованого виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради народних депутатів (а.с. 35-40).

З 01.01.2002 набрав чинності новий Земельний кодекс України. Право постійного користування земельною ділянкою було визначено ч. 1 ст. 92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пункт 6 розділу Х Перехідних положень кодексу вказував, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Як стверджує позивач, відповідач згідно чинного земельного законодавства не може мати на праві постійного користування земельної ділянки. Крім того, після змін у земельне законодавство, починаючи з 1993р., а також у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми та назви відповідача по справі, останній не переоформив належним чином права постійного користування земельною ділянкою, а станом на час звернення до суду з позовом користується такою земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що є підставою для припинення землекористування та скасування державного акту.

Даний спір виник через невизнання позивачем відповідача як добросовісного та належного землекористувача земельної ділянки площею 15,6999 га на вул. Бориславській, 51/1 в м. Дрогобичі.

Проте, колегія суддів вважає, що належне відповідачу право постійного користування земельною ділянкою не припинилося у зв'язку із набранням чинності Земельного кодексу України 2002 року і існує по день вирішення даного спору з огляду на таке.

З ухваленням нового Земельного кодексу регулювання правового титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право.

У пункті 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу 2002 року встановлено, що: "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Однак, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

ОСОБА_4 п. 3 ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У згаданому вище Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, Конституційний Суд зробив низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 Земельного кодексу 2002 року. Зокрема, Конституційний Суд вказав, що стаття 92 Земельного кодексу не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб та юридичних організацій.

Крім того, в постанові Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" було визначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

В подальшому таке тлумачення законодавства було закріплено у частині 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб'єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов'язок та строк вчинення дій, що пов'язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що виданий відповідачу по справі державний акт на право постійного користування від 03.02.1993 № 040891 стосовно спірної земельної ділянки є чинним, відповідно відповідач є суб'єктом права постійного користування землею, а твердження скаржника щодо не переоформлення права постійного користування з боку відповідача як на підставу для припинення користування, не береться судом до уваги, оскільки таке спростоване вищенаведеними доводами.

Щодо твердження скаржника про неодноразову зміну відповідачем організаційно-правової форми товариства, а також зміну найменування, як підставу для переоформлення права постійного користування, то суд зазначає наступне.

Пунктом "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 унормовано, що припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, яка підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 02.08.2018 у справі №911/2726/17, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. (Правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18).

Відповідно до статуту ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод , зареєстрованого виконкомом Дрогобицької міської ради народних депутатів від 22.11.1994 останнє було утворено шляхом перетворення державного підприємства Дрогобицький машинобудівний завод у ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод на підставі Указу Президента України Про корпоратизацію підприємства від 15.06.1993 (а.с. 125-141).

В подальшому, у відповідності до статуту ПАТ Дрогобицький машинобудівний завод від 19.05.2015 (п.2.3), товариство є правонаступником ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод (а.с. 107-124).

Таким чином, суд приходить до висновку, що товариство відповідача не припиняло свого існування без правонаступництва, а існувало, в тому числі і в силу змін до законодавства, що стосується діяльності акціонерних товариств. Відповідно до наведеного, відповідач здійснював свою діяльність на матеріально-правовій базі свого попередника (спочатку державного підприємства, а згодом ВАТ ДМЗ ). А тому, в даному випадку зміна найменування чи організаційно-правової форми з правонаступництвом не може свідчити про те, що до нового товариства не переходять права та обов'язки попереднього. Відтак, право постійного користування земельною ділянкою перейшло до ПАТ ДМЗ в порядку правонаступництва.

З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування державного акту на право постійного користування землею.

Щодо покликання скаржника як на підстава для припинення землекористування - систематична несплата відповідачем земельного податку, доказом чого є, на думку позивача, лист Дрогобицької ОДПІ від 26.11.2016, то суд зазначає наступне.

Зі змісту листа Дрогобицької ОДПІ від 26.11.2016 вбачається, що ВАТ Дрогобицький машинобудівний завод без правовстановлюючих документів користується земельною ділянкою площею 0,3084 га, відтак повинен сплачувати земельний податок (а.с. 41).

Проте, даний лист не може слугувати належним та допустимим доказом несплати податку за саме спірну земельну ділянку, оскільки в листі вказана інша площа земельної ділянки 0,3084 га, тоді як площа земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні відповідача становить 15,6999 га.

Інших доказів в розумінні статей 73, 74, 76, 77 ГПК України на підтвердження своїх доводів, позивачем суду не представлено.

В ході розгляду даної справи також було встановлено те, що на спірній земельні ділянки наявне також крім нерухомого майна відповідача, ще й нерухоме майно третьої особи ТзОВ Сіті Рент , про що свідчать відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 14-15).

Судом першої інстанції з метою повного та всебічного розгляду даної справи було залучено до участі у справі таку третю особу. Однак, остання жодної правової позиції по справі не висловила та не брала участі у процесі як в суді першої так і другої інстанціях.

Враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами, яку фактично площу займає позивач у спірній земельній ділянці, а яку інші землекористувачі та власники нерухомого майна, то відповідно суд вважає недоведеним є розмір земельного податку, який є заборгований відповідач перед позивачем у співвідношенні до фактично використовуваної та зайнятої земельної ділянки площею 15,6999 га.

Суд звертає увагу позивача на можливість ефективного способу захисту ним свого порушеного права з боку відповідача шляхом стягнення суми заборгованості по сплаті земельного податку в судовому порядку. Такий спосіб не буде порушувати права третіх осіб та відновить право позивача на отримання плати за землю.

Аналізуючи таку окрему підставу для припинення землекористування через призму правовідносин, що склалися між сторонами, суд звертає увагу на те, що як було встановлено в матеріалах справи на спірній земельній ділянці наявне нерухоме майно, яке перебуває на праві власності, як відповідача по справі, так і третіх осіб. Вказана обставина не оспорюється сторонами та підтверджується доказами, а саме витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом, передбаченим ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до п. е ч.1 ст. 141 Земельного кодексу набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Отже, чинним законодавством передбачено, що у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, а у разі набуття такого права кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Разом з тим, загальна площа спірної земельної ділянки складає 15,6999 га.

Проте ні позивачем, ні третьою особою не подано доказів яку площу від загальної площі земельної ділянки (15,6999 га) займають нежитлові будівлі відповідача по справі та інших осіб, які на цій земельній ділянці мають у власності нерухоме майно. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач надавав згоду на припинення свого права та передачу його іншім особам.

Так як позивач просить суд припинити право користування всією земельною ділянкою площею 15,6999 га та передати її у повне розпорядження Дрогобицькій міські раді, то за відсутності доказів про точну площу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача фактично, дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки в такому випадку порушуються права відповідача як суб'єкта права постійного користування землею щодо володіння та користування земельною ділянкою.

Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, в зв'язку з чим позов до задоволення не підлягає.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

ОСОБА_4 зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2018 у справі № 914/1141/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

ОСОБА_1