Постанова

від 25.10.2018 по справі 906/1181/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/1181/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Пількова К.М.

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - дочірнє підприємство "Бердич-Буд" приватного підприємства "Подік",

представник позивача - Крижанівський В.В. - адвокат (посвідчення від 06.02.2018 НОМЕР_1),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №11",

представник відповідача - Кучерявенко І.І. - керівник,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №11" (далі - Товариство)

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2018 (головуючий суддя - Саврій В.А., судді Дужич С.П. і Миханюк М.В.)

у справі №906/1181/17

за позовом дочірнього підприємства "Бердич-Буд" приватного підприємства "Подік" (далі - ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік")

до Товариства

про розірвання договорів купівлі-продажу від 10.11.2016.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про розірвання договору купівлі-продажу від 10.11.2016 нежитлової будівлі загальною площею 911,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, місто Бердичів вул. Короленка,41/1 (далі - Договір №1), та розірвання договору купівлі-продажу від 10.11.2016 нежитлового приміщення, літера А-2, загальною площею 46,50 кв.м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, місто Бердичів вул. Красіна,3 (далі - Договір №2), укладених між ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" та Товариством.

Позов мотивовано тим, що відповідачем не проведено розрахунки за об'єкти нерухомого майна в повному обсязі, що, на думку позивача, є порушенням істотних умов згаданих договорів та підставою, в силу статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для їх розірвання.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.03.2018 у справі №906/1181/17 (суддя Сікорська Н.А.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач має заборгованість за придбані об'єкти нерухомості, а також не доведено істотності порушення відповідачем умов спірних договорів, що виключає можливість розірвання згаданих договорів у судовому порядку.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2018: апеляційну скаргу ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено, розірвано Договір №1 та Договір №2; стягнуто з Товариства на користь ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" 3 200 грн. судового збору за подання позовної заяви та 4 800 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю правових підстав, передбачених статтею 651 ЦК України, для задоволення позову внаслідок істотного порушення відповідачем Договорів №1, №2, яке полягало в здійсненні ним оплати позивачу лише 12 000 грн. замість 1 125 118,80 грн., чим позивачу була завдана шкода, що виражена у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, і позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні згаданих договорів.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2018; залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 22.03.2018; стягнути з позивача на користь відповідача суму сплаченого судового збору. У касаційній скарзі Товариство зазначає про:

- необхідність застосування до спірних правовідносин приписів частини третьої статті 692 ЦК України, не застосованої судом апеляційної інстанції, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача заборгованості за передане за договорами майно;

- наявність проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 592 608,91грн. за заявою від 06.02.2018 №06/02-1 у рахунок погашення заборгованості за спірними договорами, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції неправомірно не застосував вимоги частини третьої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 601 ЦК України, що призвело до неправильного висновку про наявність істотного порушення відповідачем Договорів №1, №2 та підстав для розірвання згаданих договорів відповідно до частини другої статті 651 ЦК України;

- незастосування судом апеляційної інстанції при визначенні строку розрахунків за спірними договорами частини другої статті 530 ЦК України;

- нез'ясування судом апеляційної інстанції обставин вжиття чи невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору та наявність намірів щодо зміни умов Договорів №1, №2 у частині строків та порядку проведення розрахунків;

- неправильність висновку суду апеляційної інстанції про істотне порушення Договорів №1, №2, без урахування судом положень статті 22 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначає про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, про вірне і повне встановлення обставин справи та, відповідно, про обґрунтованість та правомірність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови й просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

Відповідно до умов укладеного ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" (продавець) та Товариством (покупець) Договору №1:

- продавець продає (передає у власність покупця), а покупець купує (приймає у власність) нежитлову будівлю загальною площею 911,3 кв.м (далі - об'єкт), що знаходиться за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вул. Короленка, 41/1, та зобов'язується сплатити за нього ціну відповідно до умов, визначених даним договором. Об'єкт знаходиться на земельній ділянці площею 0,2966 га, кадастровий номер 1810400000:01:016:0164, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться у користуванні продавця на підставі договору оренди від 27.03.2009 (пункт 1.1);

- право власності на об'єкт, який відчужується, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, дублікат якого виданий Сітяшенко В.А. приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області від 27.09.2016 за реєстром №953 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.10.2016 за реєстраційним номером 1049185818104 (пункт 1.2);

- продавець підтверджує, що укладення та виконання ним даного договору, зокрема передання об'єкту у власність покупцеві, не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам, а також підтверджує, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності продавця, положенням його установчих документів чи інших локальних актів (пункт 1.5);

- право власності на об'єкт, що є предметом даного договору, переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації даного договору (пункт 2.3);

- загальна договірна ціна продажу об'єкта складає 1 010 449,20 грн. (пункт 3.1);

- грошові розрахунки проводяться в рахунок фінансових зобов'язань продавця перед покупцем за договором фінансової позики від 12.05.2016 (пункт 3.2).

Договір №1 посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Товянським С.Я. та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №2235.

За умовами укладеного ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" (продавець) та Товариством (покупець) Договору №2:

- продавець продає (передає у власність покупця), а покупець купує (приймає у власність) нежитлові приміщення, літера А-2, загальною площею 46,50 кв.м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, місто Бердичів, вул. Красіна, 3, та зобов'язується сплатити за нього повну ціну відповідно до умов, визначених цим договором (пункт 1.1);

- право власності на об'єкт, який відчужується, належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу (споруди, приміщення) шляхом викупу, дублікат якого виданий Пашинським О.М., приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області від 24.05.2016 за реєстром № 544 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2016 за реєстраційним номером 929018018104 (пункт 1.2);

- продавець підтверджує, що укладення та виконання ним даного договору, зокрема передання об'єкта у власність покупцеві, не суперечить нормам чинного в Україні законодавства та відповідає його вимогам, а також підтверджує що укладання та виконання ним цього договору не суперечить цілям діяльності продавця, положенням його установчих документів чи інших локальних актів (пункт 1.5);

- право власності на об'єкт, який є предметом даного договору, переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації даного договору (пункт 2.3);

- загальна договірна ціна продажу об'єкту за даним договором складає 114 669,60 грн. (пункт 3.1);

- грошові розрахунки проводяться в рахунок фінансових зобов'язань продавця перед покупцем за договором фінансової позики від 12.05.2016 (пункт 3.2).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу Товянським С.Я. та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №2229.

11.11.2016 відповідач перерахував на рахунок позивача 10 000 грн. та 30.11.2016 - 2 000 грн. у рахунок оплати за договором від 10.11.2016.

12.12.2017 позивач направив на адресу відповідача в порядку пункту 6.1 Договорів №1, №2 пропозицію про розірвання згаданих договорів, які відповідачем залишено без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач пропозицію про розірвання укладених Договорів №1, №2 залишив без відповіді та задоволення, позивач звернувся з позовом у даній справі про розірвання згаданих договорів на підставі частини другої статті 651 ЦК України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не проведено розрахунки за об'єкти нерухомого майна в повному обсязі, що є порушенням відповідачем істотних умов Договорів №1, №2 та підставою для розірвання цих договорів згідно з частиною другою статті 651 ЦК України.

Пунктами 3.2 Договорів №1, №2 сторони обумовили здійснення грошових розрахунків за придбане майно у рахунок фінансових зобов'язань продавця перед покупцем за договором фінансової позики від 12.05.2016.

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність у матеріалах справи договору фінансової позики від 12.05.2016, укладеного в письмовій формі, а також первинних документів про отримання позивачем коштів за цим договором відповідно до приписів статей 638, 1047 ЦК України, що свідчить про те, що цей договір є неукладеним. Тому судом апеляційної інстанції не взято до уваги пункти 3.2 Договорів №1, №2, яким передбачено, що грошові розрахунки за придбаний товар проводяться в рахунок фінансових зобов'язань продавця перед покупцем за договором фінансової позики від 12.05.2016.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що станом на 10.11.2016 за позивачем обліковувалась поточна заборгованість у сумі 574 998,91 грн. З 11.11.2016 по 30.05.2017 відповідачем проведено додаткові оплати по спірних договорах купівлі-продажу, а також за товар, який позивачем не поставлено. Загальна сума додаткових виплат за вказаний період склала 17 610 грн. та відображена в платіжних документах, долучених позивачем до матеріалів справи. Заборгованість позивача перед відповідачем становила 592 608,91 грн.

Стосовно тверджень відповідача, що в ході судового вирішення спору про визнання недійсними вказаних договорів у справі №906/882/17, яка розглядалася господарським судом Житомирської області, відповідачем зазначалося про зарахування зустрічних однорідних вимог з позивачем, внаслідок чого відповідач зараховує заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 592608,91 грн., судом апеляційної інстанції зазначено, що з рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.2017 у справі №906/882/17 вбачається, що питання про зарахування заборгованості в сумі 592 608,91 грн. у розгляді справи не вирішувалося.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги копії протоколу загальних зборів учасників (засновників) ПП "Подік" від 04.08.2017 та протоколу загальних зборів учасників (засновників) ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" від 04.08.2017, за якими на зборах за участю ОСОБА_11 (який одноосібно володіє часткою в статутному капіталі ПП "Подік" та одночасно є ліквідатором ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік") були прийняті рішення про: проведення ДП "Бердич-Буд" зарахування зустрічних однорідних вимог з Товариством на суму 592 608,91 грн.; укладення ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" (як новим кредитором) з Товариством (як первісним кредитором) договору відступлення права вимоги на суму 406 106,13 грн. до ПП "Подік"; зарахування зустрічних однорідних вимог між ДП "Бердич-Буд" та Товариством на суму 406 106,13 грн. із зменшенням на вказану суму заборгованості Товариства перед ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" за Договорами №1, 2, - оскільки згадані протоколи не є первинними документами згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть бути доказами проведення ДП "Бердич-Буд" зарахування зустрічних однорідних вимог з Товариством.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши приписи частин першої та третьої статті 96 ЦК України та положення, визначені в пункті 1.6 статуту ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік", зазначив, що ксерокопії актів звірок взаємних розрахунків між Товариством та ПП "Подік" не мають відношення до предмета даного спору, оскільки ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" не відповідає за зобов'язаннями ПП "Подік", а ПП "Подік" не відповідає за зобов'язаннями ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік".

Судом апеляційної інстанції визнано неналежними, недопустимими та недостовірними доказами копії платіжних доручень на підтвердження здійснених оплат позивачу, оскільки призначення таких оплат не було пов'язане зі спірними договорами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в рахунок оплати за Договорами №1, №2 відповідач перерахував на рахунок позивача 11.11.2016 - 10000 грн. та 30.11.2016 - 2000 грн.

Позивач зазначив, що, укладаючи Договори №1, №2, розраховував отримати 1 125 118, 80 грн. прибутку, за рахунок чого покращити економічне становище підприємства, поповнити оборотні кошти, виконати ряд бізнес-проектів. Не отримавши кошти в повному обсязі, ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" значною мірою позбавилося того, на що воно розраховувало при укладенні договорів, і в результаті потрапило у вкрай тяжке фінансове становище. Як наслідок, підприємство не змогло виконати ряд бізнес-проектів і отримати прибуток, на який розраховувало. В обґрунтування наявності наведеного позивач послався на: розроблену проектну документацію про відкриття турецької лазні (хамам), налагодження виробництва піскосуміші на базі дочірнього підприємства; довідки з банку про наявність та рух коштів підприємства; акти про результати камеральної перевірки порушення правил сплати (перерахування) орендної плати за землю з юридичних осіб; акти про результати камеральної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість; податкові повідомлення-рішення, претензії до ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік"; рішення ГУ ДФС у Житомирській області про виключення ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" з реєстру платників єдиного податку у зв'язку з наявністю податкового боргу; довідку про сплату податку на нерухоме майно та земельний податок за період з листопада 2016 року по жовтень 2017 року; оборотно-сальдову відомость по рахунку про заборгованість по заробітній платі .

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для розірвання Договорів №1, №2 на підставі частини другої статті 651 ЦК України у зв'язку з істотним порушенням згаданих договорів відповідачем, який сплатив позивачем лише 12 000 грн. замість 1 125 118,80 грн.

Відповідно до положень ЦК України:

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина перша і друга статті 509);

- договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626);

- відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655);

- ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина перша статті 632);

- покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина перша статті 691);

- покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина перша і друга статті 692);

- договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених статтею 651 ЦК України. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

З огляду на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції, з'ясувавши: що істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну; наявність істотного порушення Договорів №1, 2 відповідачем, наявність шкоди, завданої цим порушенням позивачу, що значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні згаданих договорів, оскільки позивач отримав від відповідача 12 000 грн. замість 1 125 118,80 грн.; що, укладаючи Договори №1, №2, ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" розраховувало отримати 1 125 118, 80 грн. прибутку, за рахунок чого покращити економічне становище підприємства, поповнити оборотні кошти, виконати ряд бізнес-проектів; що, не отримавши кошти в повному обсязі, ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" потрапило у тяжке фінансове становище; наявність підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, для розірвання спірних договорів за рішенням суду, - дійшов вірного висновку про наявність правових підстав й для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Аргументи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів частини третьої статті 692 ЦК України, не застосованої судом апеляційної інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки цією нормою визначено право продавця вимагати оплати товару (у разі прострочення такої оплати) та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а не його обов'язок звернутися до суду з позовом про примусове стягнення з покупця заборгованості за передане за договорами майно. Реалізація відповідного права здійснюється продавцем на власний розсуд.

Не заслуговують на увагу й доводи скаржника про наявність проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 592 608,91 грн. за заявою від 06.02.2018 №06/02-1 у рахунок погашення заборгованості за спірними договорами, яке (зарахування) позивач підтвердив у відзиві від 06.12.2017 в процесі судового розгляду справи №906/882/17, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено на підставі здійсненого аналізу наявних матеріалів справи, що, як вбачається з рішення господарського суду Житомирської області від 07.12.2017 у справі №906/882/17, питання про зарахування заборгованості в сумі 592 608,91 грн. у розгляді справи №906/882/17 не вирішувалося.

Доводи скаржника про нез'ясування судом апеляційної інстанції обставин вжиття чи невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним господарським судом було встановлено, що 12.12.2017 позивачем направлено відповідачу відповідно до статті 188 ГК України в порядку пунктів 6.1 Договорів №1, №2 пропозицію про розірвання згаданих договорів, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Твердження скаржника про неправильність висновку суду апеляційної інстанції про істотне порушення договору без урахування положень статті 22 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки позивач не звертався до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків на підставі статті 22 ЦК України, а висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності істотного порушення відповідачем Договорів №1, №2 здійснені на підставі проведеного аналізу наявних матеріалів справи у відповідності до норм процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі і спростовуються наведеним у даній постанові. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Доводи, які наведені ДП "Бердич-Буд" ПП "Подік" у відзиві на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №11" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2018 у справі № 906/1181/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І.Булгакова

Суддя К. Пільков