Постанова

від 01.11.2018 по справі 235/2470/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 235/2470/17 Номер провадження 22-ц/4804/87/18

Категорія 27 Доповідач Санікова О.С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року Донецький апеляційний суд в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Самойленко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №235/2470/17

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року,

(суддя Хмельова С.М., рішення ухвалено в місті Покровську Донецької області)

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 17.01.2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого вона передала йому грошову позику в розмірі 200000 гривень зі строком повернення до 17.01.2016 року. В той же день відповідачем видана розписка про отримання грошових коштів у розмірі 200000 грн.

Відповідачем повернута частина боргу в сумі 10000 грн. До теперішнього часу решту боргу в розмірі 190000 грн. відповідач не повернув, чим порушує взяті на себе зобов'язання.

У зв'язку з тим, що відповідач не бажає врегулювати спір мирним шляхом, а для неї сума позики є значною і невиконання відповідачем своїх зобов'язань ставить її у вкрай тяжке матеріальне становище, змушує її звернутися до суду за захистом своїх прав, що відповідає п. 8.2. договору позики.

Відповідно до розрахунку інфляційні збитки за період з 18.01.2016 року по 23.05.2017 року складають 31917,34 грн.

Згідно п. 4.1 договору позики у разі невиконання відповідачем строків повернення позики останній зобов'язаний виплатити 1% від розміру неповернутої частини позики за кожний день прострочення.

Оскільки на сьогоднішній день борг відповідача за договором позики становить 190000,00 грн., то розмір пені за один день прострочення сплати позики складає - 1900 грн. (190000,00 грн. х 1%), а тому за період з 18.01.2016 року по 17.01.2017 року сума пені за прострочення сплати суми позики становить 693500,00, згідно з розрахунком (1900,00 грн. х 365 днів).

Враховуючи ту обставину, що сума пені у сумі 693500,00 грн. значно перевищує суму боргу у розмірі 190000,00 грн., то вона вважає за необхідне зменшити розмір пені, яка буде дорівнювати сумі боргу, тобто 190000,00 грн.

12 жовтня 2017 року позивачка звернулась до суду із заявою про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, відповідно до якої вона зазначала, що з моменту укладання договору позики вона отримала від відповідача лише 11000,00 грн. Відповідно до її розрахунку, інфляційні збитки за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року складають 42972,22 грн. Також, оскільки по теперішній час борг відповідача за договором позики становить 189000,00 грн., то розмір процентів за один день прострочення сплати позики складає - 1890,00 грн. (189000,00 грн. х 1%), а тому за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року сума процентів за прострочення сплати суми позики становить 1198260,00 грн. із розрахунку (1890,00 грн. х 634 дні).

Однак, враховуючи ту обставину, що сума процентів в розмірі 1198260,00 грн. значно перевищує суму боргу у розмірі 189000,00 грн., то вона вважає за необхідне зменшити розмір процентів, які будуть дорівнювати сумі боргу, тобто 189000,00 грн.

Остаточно позивачка просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її корить: борг за договором позики в сумі 189000,00 грн.; інфляційні збитки за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в сумі 42972,22 грн.; проценти за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в сумі 189000,00 грн., а всього 420972,22 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені нею при зверненні до суду.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволена: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сума основного боргу в розмірі 189000 грн., сума інфляційних збитків за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в розмірі 42972.22 грн., проценти за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в розмірі 189000 грн., а всього 420972 грн. 22 коп. та судові витрати в розмірі 4419.39 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить частково скасувати рішення суду, а саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в розмірі 189000 грн. та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити; змінити судове рішення в частині стягнення судових витрат з урахуванням задоволених та незадоволених позовних вимог та стягнути з позивача на його користь судові витрати за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на невідповідність рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів за несвоєчасне повернення позики вимогам закону і, зокрема на те, що суд першої інстанції не тільки не застосував позовну давність до вимог про стягнення пені, про що ним було заявлено в суді першої інстанції, але і взагалі у судовому рішенні не надав його заяві про застосування позовної давності правової оцінки, чим порушив п.2 ч.1 ст. 214 ЦПК України; йому не була направлена копія заяви позивачки про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог від 12.10.2017 року у зв'язку з чим, враховуючи, що він був відсутнім у судовому засіданні, його було позбавлено можливості подати додаткове заперечення щодо змінених позовних вимог, чим порушено принцип рівності сторін; позивачем фактично була змінена вимога про стягнення пені за період з 18.01.2016 року по 17.01.2017 року в сумі 190000 грн. на вимогу стягнення процентів за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 рік в розмірі 189000 грн. , проте договором позики у п. 4.1 встановлено пеню за несвоєчасне повернення позики в розмірі 1% неповернутої суми позики за кожен день прострочення; таке формулювання як проценти за несвоєчасне повернення позики фактично є пенею і позивач обрахував ці проценти саме як пеню за п. 4.1 договору, хоч і назвав по іншому; заміна поняття пеня на проценти за несвоєчасне повернення позики не змінює суті заявленої вимоги, що полягає у стягненні грошової суми як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, до якої він просив суд застосувати строк позовної давності.

У заяві (відзиву), яка надійшла до апеляційного суду 1.11.2018 року, позивачка та її представник просять у разі неможливості відкладення слухання справи звернути увагу на деякі обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Проте, апеляційним судом зазначений документ не може бути прийнятий як відзив на апеляційну скаргу, оскільки він поданий з порушенням ст. 360 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження; до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Як вбачається з матеріалів справи копія ухвали про відкриття апеляційного провадження, в якій був встановлений строк для подання відзиву до 22 жовтня 2018 року, отриманий представником ОСОБА_1 16.10.2018 року, що свідчить про можливість надання відзиву у встановлений строк. а ОСОБА_1 - 23.10.2018 року. При цьому, ними не надані докази надсилання (надання) копії відповідачу.

Ухвалю Апеляційного суду Донецької області від 25 вересня 2018 року апеляційна скарга була залишена без руху для усунення недоліків, які були усунені ОСОБА_2 04.10.2018 року.

На підставі Указу Президента України від 29.12.2017 року №452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах та Указу Президента України від 28.09.2018 року №297/2018 Про переведення суддів апеляційний суд Донецької області ліквідовано, утворено Донецький апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду, а суддів переведено на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду, до якого було передано зазначену цивільну справу.

З 03 жовтня 2018 року розпочав роботу Донецький апеляційний суд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2018 року визначено наступний склад Донецького апеляційного суду для розгляду справи № 235/2470/17: Санікова О.С. (головуючий суддя), Будулуца М.С., Космачевська Т.В.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 жовтня 2018 року справа призначена до розгляду.

У судове засідання апеляційного суду сторони і їх представники не з'явились. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про вручення повістки ОСОБА_1, її представнику ОСОБА_6 та ОСОБА_2 свідчать рекомендовані повідомлення.

01.11.2018 року від позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 надійшла заява (відзив), в якій вони просять перенести розгляд справи на іншу дату через неможливість прибути до суду позивача, що обумовлені сімейними обставинами, а представника - через зайнятість в іншому судовому процесі, а саме в господарському суді м. Харків.

Відповідно до ч.1 ст. 372 суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Відповідно до ч.2 зазначеної статті неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає, що повідомлені позивачкою причини неявки, а саме сімейні обставини є неповажними, оскільки нею не надано про це будь-яких доказів.

Причини неявки у судове засідання представника позивачки не мають правового значення, оскільки відповідно до зазначеної процесуальної норми поважність причин стосується тільки учасників справи, якими у справах позовного провадження відповідно до ст. 42 ЦПК України є сторони, а сторонами у цивільному процесі відповідно до ст. 48 ЦПК України є позивач та відповідач.

А оскільки представник позивачки про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду справи. При цьому апеляційним судом враховано, що представником позивачки не надано доказів зайнятості в іншому судовому процесі.

За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та їх представників.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору позики грошових коштів від 17.01.2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 200000 грн., яку зобов'язався повернути в повному обсязі в строк до 17.01.2016 року. Факт отримання грошових коштів відповідачем також підтверджується розпискою про отримання позики від 17.01.2014 року.

Відповідно до розрахунку процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в період з січня 2016 року по жовтень 2017 року загальна сума процентів складає 1198260,00 грн.

Сума інфляційних нарахувань на суму боргу в період з лютого 2016 року по вересень 2017 року складає 42972,22 грн.

Відповідач виплатив позивачці суму заборгованості в загальному розмірі 11000,00 грн., а саме: 03.09.2016 року - 7000,00 грн., 11.09.2016 року - 1000,00 грн., 18.09.2016 року - 1000,00 грн., 25.09.2016 грн. - 1000,00 грн., 16.10.2016 року - 1000,00 грн.

Судом також встановлено, що зобов'язання з повернення позики відповідачем, який отримав від позивачки в рахунок позики грошові кошти в сумі 200000,00 гривень, у строк та в порядку, що встановлені договором (розпискою), не виконані, а отже, у позивачки виникло законне право вимагати від відповідача повернення суми боргу, розмір якої з урахуванням сплачених 11000,00 гривень в рахунок боргу дорівнює 189000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що, не виконуючи належним чином зобов'язання за договором позики відповідач порушив положення ст..ст. 526,527,530,1046, ч.2 ст. 1047, ч.1 ст.1049, ст..ст. 610, 611, 612 ЦК України та умови договору позики, тому у позивачки виникло право вимагати від відповідача повернення суми боргу, а також суму інфляційних витрат та проценти за несвоєчасне повернення позики.

Проте повністю погодитися з такими висновками неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ч.1 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у строк, встановлений в зобов'язанні.

Відповідно до положень статей 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись у травні 2017 року з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 190 000 грн., інфляційні збитки за період з 18.01.2016 року по 16.05.2017 року в сумі 31 917,34 грн., пеню за період з 18.01.2016 року по 17.01.2017 року в сумі 190 000 грн.

Звертаючись у жовтні 2017 року із заявою про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 189 000 грн., інфляційні збитки за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в сумі 42 972 грн. 22 коп. та проценти за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в сумі 189 000 грн.

Стягнуті судом першої інстанції суми позики та інфляційних збитків відповідачем не оскаржуються.

Стягуючи з відповідача проценти за несвоєчасне повернення позики суд послався на положення ч.2 ст. 625 ЦК України та пункту.4.1 договору позики, відповідно до якого, як зазначив суд, у разі невиконання відповідачем строків повернення позики останній зобов'язаний виплатити 1% від розміру неповернутої частини позики за кожний день прострочення.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договору позики, укладеного 17 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, пункт 4.1 викладений таким чином: При нарушении Заемщиком сроков возврата займа, установленых договором, он обязан выплатить Заимодателю пеню в размере 1% от размера невозвращенной части займа за каждый день просрочки .

Отже зі змісту зазначеного пункту вбачається, що сторони домовились про сплату саме пені за несвоєчасне повернення позики, що узгоджується з положеннями статті 549 ЦК України, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таке формулювання як проценти за несвоєчасне повернення позики фактично є пенею і позивач обрахував ці проценти саме як пеню за п. 4.1 договору позики, з чим погодився суд першої інстанції.

Заміна поняття пеня на проценти за несвоєчасне повернення позики не змінює суті заявленої вимоги, що полягає у стягненні грошової суми як відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Крім того, цивільне законодавство не містить такого поняття як проценти за несвоєчасне повернення позики . Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України. Проте з цих підстав позивачкою не заявлялись позовні вимоги.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача 189 000 грн. як проценти за несвоєчасне повернення позики.

Доводи апеляційної скарги про пропущення позивачкою строку позовної давності для пред'явлення позову про стягнення з відповідача пені є безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається з договору позики, він укладений 17 січня 2014 року, відповідно до п. 3.1 позика повинна бути повернута до 17 січня 2016 року. До суду з позовом про стягнення пені в розмірі 1% від розміру неповернутої частини позики за кожний день прострочення, як то передбачено пунктом 4.1 договору позики, ОСОБА_1 звернулась 25 травня 2017 року. На день звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення пені заборгованість за договором позики не погашена.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Вказане (з урахуванням того, що зобов'язання за договором позики відповідачем не виконані) є підставою для обчислення спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки за 12 останніх місяців перед зверненням позивачки до суду, тобто, з 25 травня 2016 року по 25 травня 2017 року.

Разом з тим заявлена позивачкою сума не може бути стягнута як пеня з огляду на наступне.

Згідно із ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року

№ 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. N 1275-р. Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України місто Красноармійськ (Покровськ) віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Виходячи із зазначеного і враховуючи положення ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції апеляційний суд вважає, що нараховані позивачкою проценти за несвоєчасне повернення позики в сумі 189 000 грн., які фактично є пенею, не підлягають стягненню з відповідача саме з цих підстав, а не у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, на що посилається відповідач в апеляційній скарзі. Тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної суми боргу та суми інфляційних збитків відповідачем не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивачкою сплачений судовий збір в сумі 4099 грн. 39 коп. та 320.00 грн. за заяву про забезпечення позову, а всього 4419 грн. 39 коп. Відповідачем ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги сплачено 2 835.00 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з відповідача суми в розмірі 189000 грн., тобто позовні вимоги позивачки вважаються задоволеними частково і таким чином апеляційна скарга задоволена частково, то підлягає зміні стягнута з відповідача судом першої інстанції сума судового збору, яка буде складати 2 435 грн. 08 коп., а з позивачки підлягає стягненню на користь відповідача сплачений ним судовий збір в сумі 2 835.00 грн.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

Виходячи з зазначеного положення з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 399 грн.92 коп. (2835.00 грн. - 2435.08 грн.).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 грудня 2017 року в частині стягнення процентів за несвоєчасне повернення позики за період з 18.01.2016 року по 12.10.2017 року в розмірі 189000 грн. скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за несвоєчасне повернення позики відмовити.

Рішення суду в частині стягнутої загальної суми та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всього 231 972.22 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 399 грн. 92 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складений 01.10.2018 року.

Суддя-доповідач Санікова О.С.