Постанова

від 13.11.2018 по справі 910/15944/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Справа№ 910/15944/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Хрипуна О.О.

секретар судового засідання Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача 1: Колток О.М. довіреність № 7/33/355 від 11.08.18

від позивача 2: Барда С.Ю. довіреність № 220/490/д від 22.12.17

від позивача 3: не з'явився

від відповідача: Каплієнко В.Є., представник адвокат згідно ордеру серії ЗП 096151 від 21.08.18

від третьої особи: не з'явився

прокурор: Толстореброва О.О., посвідчення №047854 від 06.09.17

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника військового прокурора Південного регіону України

на рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року (повний складено 19.07.2018)

у справі № 910/15944/17 (головуючий суддя Сташків Р.Б. судді Картавцева Ю.В., Підченко Ю.О. )

за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України

в інтересах держави в особи:

1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства оборони України

3. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

до Публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії"

за участю третя особа без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія по управлінню активами "ДАН"

про визнання договорів недійсними , -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору № 270/3/48-07Р від 16.10.2007 та договору № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 "Про спільну діяльність у будівництві житла" (т.І, а.с. 9-19).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі №910/15944/17 у задоволенні позову відмовити повністю (т.ІІІ, а.с.133-139).

Заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі № 910/15944/17, в якій просить оскаржуване скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю (т.ІІІ, а.с.155-159).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 жовтня 2018 року, апеляційна скарга Заступника військового прокурора Південного регіону України у справі № 910/15944/17 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.

19 жовтня 2018 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.) відкрито апеляційне провадження у справі №910/15944/17, розгляд апеляційної скарги Заступник військового прокурора Південного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі № 910/15944/17, розгляд якої призначено на 13 листопада 2018 року.

29 жовтня 2018 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 13 листопада 2018 року прокурор та представники Кабінету Міністрів України і Міністерства оборони України надали пояснення, в яких підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" у судовому засіданні 13 листопада 2018 року надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси та ТОВ "Компанія по управлінню активами "ДАН" у судове засідання 13 листопада 2018 року не з'явилась, про причини неявки колегію суддів не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлялась належним, у розумінні ст.ст. 120, 242 ГПК України та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за ідентифікатором 0411625284538 та 0411625284511.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представників позивача-3 та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача-3 та третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права встановила наступне.

16 жовтня 2007 року Міністерством оборони України (далі - позивач-2), як сторона-1 та ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" (далі - відповідач), як сторона-2 укладено Договір № 270/3/48-07Р про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) (далі - Договір-1), предметом якого є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 30,0 га, яка розташована у Одеській області, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1) (т.І, а.с. 28-32).

Згідно з п. 3.2.1 Договору-1 позивач-2 забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. До складу частки позивача-2 на цілі спільної діяльності також включається здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача. Сторони домовились, що частка позивача-2 у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 33 000 000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 25 % від загальної площі об'єкту.

Пунктом 3.2.2. Договору-1 передбачено, що відповідач забезпечує свою частку виконанням покладених на неї цим Договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін Договору 1, в порядку і на умовах, передбачених Договором-1. Відповідач здійснює зазначений свій вклад у будівництво квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. Сторони домовились, що частка відповідача в спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 99 000 000,00 грн., у процентному співвідношенні становить 75 % від загальної площі об'єкту.

Відповідно до п. 4.5 Договору-1 за позивачем-2 залишаються наступні функції замовника будівництва об'єкту, зокрема: оформлення спільно з відповідачем у встановленому законодавством України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельної ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту ; приймання об'єкту в експлуатацію та участь у передачі об'єкту експлуатаційним організаціям; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту.

Розділом 6 Договору-1 визначено права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, зазначено, що позивач-2 приймає на себе наступні зобов'язання в т.ч.:

- одержує у відповідних закладах необхідні вихідні дані і правовстановлюючі документи, отримує необхідні погодження та забезпечує здійснення державної експертизи у відповідних державних органах, візує протягом 10 днів з дати надання підготовлене відповідачем завдання на проектування;

- оформлює необхідні дозвільні документи (дозволи, технічні умови і т.п.), необхідні для виконання зобов'язань відповідачем. Забезпечує в установленому законодавством України порядку оформлення за рахунок та за участю відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту , а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої необхідної у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва;

- передає генпідряднику в установленому законодавством України порядку під будівництво земельну ділянку згідно з планом землекористування для будівництва об'єкту;

- передає генпідряднику дозвіл на будівництво та іншу документацію, необхідну для здійснення будівництва;

- вирішує та узгоджує з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов (ТУ) згідно з встановленим законодавством України порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності може залучати представників відповідача для виконання таких робіт;

- разом із відповідачем здійснює прийом в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини та передачу його на баланс експлуатаційним організаціям;

- після затвердження акту державної комісії про прийом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини надає відповідачу в 10-денний термін передбачені чинним законодавством України документи, які необхідні для оформлення останнім та/або залученими ним особами права власності на її (їх) частку житла та вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення.

24 жовтня 2007 року позивачем-2, як стороною-1 та відповідачем, як стороною-2 укладено Договір № 270/3/58-07Р про врегулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) від 16.10.2007 № 270/3/48-07Р (далі - Договір-2), в якому констатовано, що сторони здійснюють свої вклади у розмірі та в наступний спосіб:

- частка позивача-2 у спільній діяльності становить 33 000 000,00 грн. Позивач-2 здійснює свій вклад шляхом оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. Частка позивача-2 на цілі спільної діяльності також здійснюється шляхом виконання технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача (п. 1.1);

- частка відповідача в спільній діяльності складає 99 000 000 грн. Відповідач здійснює свій вклад коштами шляхом фінансування будівництва квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ учасників договору, в порядку та на умовах, передбачених договором (т.І, а.с. 33).

В п. 3 Договору-2 (у редакції Додаткового договору від 07.11.2007): "сторони домовились про те, що сторона-2 здійснює розрахунки наступним чином:

- сторона-2 належним чином перерахувала стороні-1 суму в розмірі 3 300 000 грн. відповідно до п. 7 Договору-1;

- сторона-2 зобов'язується передати Міністерству оборони України в термін до 10.12.2007 квартири по ціні не вище опосередкованої вартості спорудження житла по регіонам України станом на 01.10.2007 на суму 26 032 147,00 грн. з оформленням свідоцтва на право державної власності відповідно до вимог чинного законодавства (вказаним пунктом також визначено кількість, площі та адреси відповідних квартир - примітка суду);

- сторона-2 перераховує стороні-1 залишок суми в розмірі 3 667 852,10 грн. в термін до 24.11.2007" (т.І, а.с. 34).

З наявних у матеріалах справи копій актів прийому-передачі житла від 07.12.2007 слідує, що всі визначені п. 3 Договору-2 (у редакції Додаткового договору від 07.11.2007) квартири були передані (т.І, а.с. 237-242).

Факт передачі таких квартир встановлений також рішенням Господарського суду Одеської області від 11.07.2018 у справі № 15/82-08-2001 (т.І, а.с. 130-138).

При цьому, відповідно до п. 4 Договору-2, у разі виконання відповідачем зобов'язань згідно з п. 3 Договору- 2 позивач-2 зобов'язується надати в 30-денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 30,0 га, яка розташована у Одеській області , Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач-2 не наділений повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Дукова, 3 за відсутності відповідних рішень Кабінету Міністрів України, а тому оспорювані договори укладено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України; уклавши спірні правочини, сторони фактично змінили цільове призначення вказаної земельної ділянки із земель оборони, що, в свою чергу, суперечить приписам статей 20, 77 Земельного кодексу України та є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.

У апеляційній скарзі прокурор зазначає, що визначальною при вирішення цього спору обставиною є обізнаність позивача-1, як органу державної влади, який здійснює повноваження з розпорядження землями державної власності, не лише про наявність договорів, а саме про порушення своїх прав внаслідок їх укладення; ухвалюючи оспорюване рішення суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що позивач 1 довідався про порушення свого цивільного права під час розгляду справи № 6/257 (№6/257-52/177), адже під час розгляду вказаної справи судом не надавалась оцінка законності вищевказаних договорів, оскільки не стосувалось предмету позову; необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на те, що позивач 1 міг дізнатися про порушення своїх прав за наслідками проведення Державною контрольно-ревізійною службою України у травні 2008 року перевірки використання бюджетних коштів та переданих до сфери управління Міністерства оборони України військового майна і земель адже вказаною перевіркою порушень земельного законодавства під час укладення оскаржуваних договорів встановлено не було; фактично про порушення свого права під час укладення оскаржуваних договорів позивач 1 дізнався лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України № 05/3-1646вих17 від 12.04.2017 в якому викладені фактичні обставини, за яких укладено відповідні договори та які свідчать про їх незаконність; відповідно до ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", ст.ст. 84, 122, 149 ЗК України право державної власності на землю, в тому числі на спірну земельну ділянку набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, проте вказані нормативно-правові акти не містять порядку виявлення та фіксації останнім порушень вимог земельного законодавства та, відповідно, підстав для звернення до суду, а відтак позивач 1 не міг самостійно встановити обставини порушення закону під час укладення оскаржуваних договорів, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, а про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку позивач 1 дізнався з моменту отримання листа прокуратури.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги у відзиві на неї відповідач посилається на те, що Міністерству оборони України було відомо про порушення його права з моменту укладення оспорюваних правочинів, Кабінету Міністрів України - під час участі у справі №6/257 та з довідки Державної контрольно-ревізійної служби 2008 р., складеної за результатами перевірки, здійсненої за дорученням Кабінету Міністрів України, відповідача-3 - під час участі у справі №15/82-08-2001.

З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною 1 ст. 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Внесене учасниками майно , яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників , якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (ст. 1134 ЦК України).

Отже, спільна діяльність це договірна форма об'єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.

Для досягнення мети спільної діяльності її учасники вправі виділити для цього певне майно (об'єднати вклади) або обмежитися особистою трудовою участю, зокрема розробкою та поданням раціоналізаторських пропозиції, які впроваджуватимуться в межах спільної діяльності, тощо.

За своєю правовою природою Договір-1 є договором про спільну діяльність, адже, укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (будівництво комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 30,0 га, яка розташована у Одеській області, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1) - примітка суду), для чого кожна з сторін внесла певні вклади (позивач-2 мав здійснити оцінку права забудови земельної ділянки, а також здійснити технічний нагляд та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача, тобто фактично відмовився від права користування спірною земельною ділянкою та мав прийняти участь у передачі земельної ділянки під забудову, а відповідач фінансувати будівництво, передати рухоме та нерухоме майно та інші товарно-матеріальні цінності та за допомогою ведення загальних справ сторін - примітка суду).

У відповідності до преамбули Закону України "Про використання земель оборони" (далі - Закон) правові засади і порядок використання земель оборони визначаються цим законом.

Відповідно до ст. 1 Закону землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Правовий режим земель оборони передбачає, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (ч. 1 ст. 2 Закону).

Частиною 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірних договорів) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Статтею 77 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірних договорів) встановлено, що: землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (ч. 1); землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності (ч. 2); навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування (ч. 3); порядок використання земель оборони встановлюється законом (ч. 4).

Згідно п. 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який затверджено Постановою від 29.07.2002 № 1282 Кабінету Міністрів України, визначено, що військове містечко - майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Отже земельні ділянки, на яких розміщені військові містечка є землями оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За приписами ст. 116 Конституції України повноваження з управління об'єктами державної власності надані Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед іншого, належать землі оборони.

За приписами ч. 3 та 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" тут і далі (в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірних договорів) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б № 032344 від 1986 року Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якого є позивач 3 відведені в постійне користування землі військового містечка № 1, дислокованого у м. Іллічівську Одеської області (т.І, а.с. 181-189).

Згідно в Витягу з Відомості наявності та використання земель оборони по КЕВ м. Одеси станом на 01.01.2013 загальна площа земельної ділянки становить 41,8441 га (т.І, а.с. 141).

17 грудня 2007 року позивач-2 звернувся до голови Молодіжненської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з листом № 220/4687, в якому надав згоду на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою площею 30,0 га по вул. Дудкова, 3, селище Молодіжне, Овідопольського району Одеської області з подальшим відведенням відповідачу під будівництво в установленому чинним законодавством порядку (т.І, а.с. 36).

При цьому, у випадку внесення позивачем-2 свого вкладу до спільної діяльності фактично земельна ділянка орієнтовною загальною площею 30,0 га, яка розташована у Одеській області, Овідіопольський район, с. Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1) фактично вибуває з власності держави, а відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах позивач-2 фактично передав земельну ділянку військового містечка № 1 як пайовий внесок у спільну діяльність , тобто розпорядився цими землями за відсутності прийняття відповідного рішення позивача-1 , всупереч вищенаведеним положенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Водночас у матеріалах справи відсутня згода позивача-1, як уповноваженого органу з розпорядження землями державної власності, на припинення позивачем-3 права постійного користування спірною земельною ділянкою площею, а згода Міністра оборони України на припинення права постійного користування земельною ділянкою, без згоди позивача-1, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Частинами 1, 2 ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Вірним є висновок і про те, що передача земельної ділянки під будівництво комплексу житлових будинків є зміною її цільового призначення без дотримання встановленого законодавством порядку та є фактичним відчуженням земель оборони.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що: судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.; зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що укладення спірних договорів відбулося з порушенням вимог чинного на той час законодавства щодо розпорядження землями оборони та укладення договорів позивачем-2 без відповідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання таких договорів недійсними на підставі ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Щодо поданого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності (т.І, а.с. 74-75; т.ІІ, а.с. 27-29), до заперечень задоволення якого зводяться доводи апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

У відповідності до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-1047цс17 від 22.06.2017.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Як вбачається із пред'явленого прокурором позову, останній заявлено в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, а отже при визначенні строку початку перебігу позовної давності слід виходити з того, коли саме позивачі, а не прокурор довідалися або могли довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач-1 про наявність спірних договорів та, відповідно, про порушення свого права, дізнався під час розгляду у 2010 - 2011 роках судами справи № 6/257 за позовом ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, Державний департамент надлишкового майна та земель Міністерства оборони України, Молодіжненська сільська рада, Кабінет Міністрів України про в т.ч. зобов'язання Міністерства оборони України надати згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовною загальною площею 30,0 га, яка розташована по вул. Дукова, 3, селище Молодіжне, Овідіопольського району, Одеської області (військове містечко № 1 , в процесі розгляду якої в т.ч. судом апеляційної інстанції у постанові Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2011 р. зазначено, що: "Представник Кабінету Міністрів України у судовому засіданні 24.03.2011 пояснив, що погодження припинення права користування спірним майном (військовим містечком №1) Кабінет Міністрів України не надавав ." (т.І, а.с. 76-81).

Крім того, у матеріалах справи міститься копія Довідки про результати перевірки робочою групою питань використання бюджетних коштів та переданих до сфери управління Міністерства оборони України військового майна і земель за період з 01.01.2006 по 01.01.2008 р. на 41 аркуші, у п. 2.1.5 якої зазначено,що: "ревізією встановлено, що договори інвестиційної (пайової участі) щодо будівництва житла на землях оборони укладено без прийняття рішення органами місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельних ділянок загальною площею 324 гектари" (т.ІІІ, а.с. 68-106).

Вказана довідка зазначена у додатку до направленого прем'єр-міністру України листа від 28.05.2008 №08-12/1035 (т.ІІІ, а.с. 28-40).

Слід зазначити, що 01 липня 2008 року на офіційному веб-порталі Державної аудиторської служби України розміщено Аналітичний звіт про результати контрольних заходів, проведених протягом травня 2008 року, (посилання http:// http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/48894) в п. 5.1. якого зазначено, що: "В ході комісійної перевірки використання бюджетних коштів і переданих до сфери управління Міністерства оборони України військового майна і земель, яка проводилась на виконання доручення Кабінету Міністрів України , виявлено порушень та втрат при використанні військового майна та земель Міністерства оборони на загальну суму 2037,6 млн гривень…

В окремих випадках, під приводом здійснення спільної інвестиційної діяльності по будівництву житла для військовослужбовців, Міністерство шляхом продажу права використання під будівництво земель оборони фактично проводить приховане відчуження цих земель…

Так, Міноборони надало ВАТ "Недирсефікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" лист щодо припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 30 га (в/м № 1, вул. Дукова, 3 с. Молодіжне, Овідіопольського р-ну Одеської області). Взамін Міноборони отримало 33 млн грн., що приблизно на 36 млн грн. менше ринкової вартості зазначеної земельної ділянки" (т.І, а.с. 214).

Враховуючи, що перевірка здійснювалась на доручення Кабінету Міністрів України, і в ході зазначеної перевірки було встановлено факт укладання спірних договорів, а також виявлено, на думку ДКРС, порушення законодавства України під час укладання спірних Договорів, можна зробити висновок, що Кабінет Міністрів України дізнався про порушення свого права ще у 2008 році.

Для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-59гс14 від 19.08.2014.

Отже позивач-2 про як сторона спірних договорів був про них обізнаний з дати їх укладення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції матеріалами справи також підтверджується факт обізнаності позивача-2 про укладення оспорюваних договорів ще в 2007 при наданні Міністром оборони України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою та позивача-3, принаймні, при поданні останнім касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2008 у справі № 15/82-08-2001, що відображено у постанові Вищого господарського суду України від 05.08.2010 р. (т.ІІ, а.с. 46-52).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання на поважність причин пропуску строку внаслідок відсутності у позивача-1 інформації саме щодо порушення вимог чинного законодавства при укладенні спірних договорів не є обґрунтованими, оскільки прокуратурою та позивачами не доведено неможливості дізнатися про порушення інтересів держави в межах строку позовної давності.

Отже на дату звернення до суду з цим позовом трирічний строк позовної давності щодо кожного з позивачів сплив.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Про застосування до вимог наслідків спливу строку позовної давності заявлено відповідачем на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між позивачем-2 та відповідачем договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007 та договору про спільну діяльність у будівництві житла № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 з підстав пропуску позивачами строку позовної давності.

При цьому, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15 (про неврахування якої зазначено прокурором у судовому засіданні 13.11.2018 р.), з огляду на відмінність правовідносин та предмету спору щодо яких її було висловлено та тих, що є предметом дослідження та спору у даній справі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19 липня 2018 року у справі №910/15944/17 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна Заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі №910/15944/17 задоволенню не підлягає.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі №910/15944/17 залиши без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року у справі №910/15944/17 залишити без змін.

3. Справу №910/15944/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

О.О. Хрипун

Дата складення повного тексту - 15.11.2018 р.