Постанова

від 16.01.2019 по справі 910/15944/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/15944/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Селіваненко В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивачів - 1 - не з'явився,

- 2 - Барди С.Ю.,

- 3 - не з'явився,

відповідача - Каплієнка В.Є.,

третьої особи без самостійних вимог

на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явився,

прокуратури - Яговдіка С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України,

на рішення Господарського суду міста Києва

(головуючий - Сташків Р.Б., судді - Картавцева Ю.В., Підченко Ю.О.)

від 09.07.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.)

від 13.11.2018,

за позовом першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України,

2) Міністерства оборони України,

3) квартирно - експлуатаційного відділу міста Одеси,

до публічного акціонерного товариства "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії",

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія по управлінню активами "ДАН",

про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2017 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, квартирно - експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007 та договору № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 про врегулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство оборони України не уповноважене розпоряджатися землями оборони (зокрема, земельною ділянкою, площею 30 га, що за адресою: вул. Дукова, 3, селище Молодіжне, Овідіопольський р-н., Одеська обл.) за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Оскільки спірні правочини були укладені Міністерством оборони України за відсутності такого рішення Кабінету Міністрів України, тобто особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на їх укладення, а також при їх укладенні фактично було змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки (з категорії земель оборони в категорію земель житлової та громадської забудови), то договори № 270/3/48-07Р від 16.10.2007, № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 суперечать ст. ст. 20, 77 Земельного кодексу України, Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та є недійсними згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018, у задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності.

05.12.2018 позивач Міністерство оборони України подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018, в якій просить прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає те, що судами було неправильно застосовано норми матеріального права - ст. ст. 252 - 254, 256, 257, 260, 261 ЦК України та порушено норми процесуального права - ст. ст. 86, 91, 236, 237, 269, 277 ГПК України. Вважає, що судами було зроблено помилковий висновок про те, що Кабінет Міністрів України довідався про порушення свого цивільного права під час розгляду справи № 6/257 (№ 6/257-52/177), оскільки, при її розгляді не надавалась оцінка законності спірним договорам. Зазначає, що про порушення свого права Кабінет Міністрів України дізнався лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України № 05/3-1646 вих17 від 12.04.2017, у якому викладено фактичні обставини за яких укладено такі договори та які свідчать про незаконність цих договорів. Посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 на постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, від 25.04.2012 у справі № 6-15350вов10, від 08.06.2016 у справі № 6-3029цс15, від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16; постанови Вищого господарського суду України від 16.08.2016 у справі № 901/3976/13, від 19.07.2017 у справі № 916/2154/16, від 24.11.2016 у справі № 5017/3702/2012.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального права, при дотримані норм процесуального права, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно з ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Спільна діяльність це договірна форма об'єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 16.10.2007 між Міністерством оборони України (позивачем-2), і ПАТ "Недиверсифікований закритий венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Інноваційні стратегії" (відповідачем) було укладено договір № 270/3/48-07Р (договір - 1) про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників), предметом якого є проведення спільної діяльності сторін щодо будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягають будівництву на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 30,0 га, яка розташована у Одеській обл., Овідіопольському р-н., селищі Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1).

Пунктом 3.2.1 договору № 270/3/48-07Р визначено, що позивач-2 забезпечує свою частку шляхом здійснення оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. До складу частки позивача-2 на цілі спільної діяльності також включається здійснення технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача. Частка позивача-2 у спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 33 000 000,00 грн, у процентному співвідношенні становить 25 % від загальної площі об'єкту.

Згідно з п. 3.2.2 договору № 270/3/48-07Р відповідач забезпечує свою частку виконанням покладених на неї цим договором функцій шляхом фінансування будівництва, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ сторін договору-1, в порядку і на умовах, передбачених договором-1. Відповідач здійснює зазначений свій вклад у будівництво квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення. Частка відповідача в спільній діяльності в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 99 000 000,00 грн, у процентному співвідношенні становить 75 % від загальної площі об'єкту.

Відповідно до п. 4.5 договору № 270/3/48-07Р за позивачем-2 залишаються такі функції замовника будівництва об'єкту: оформлення спільно з відповідачем у встановленому законодавством України порядку землевпорядної документації, оформлення користування земельної ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту; приймання об'єкту в експлуатацію та участь у передачі об'єкту експлуатаційним організаціям; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту.

У розділі 6 договору-1 визначено, що позивач-2 приймає на себе такі зобов'язання, зокрема, одержує у відповідних закладах необхідні вихідні дані і правовстановлюючі документи, отримує необхідні погодження та забезпечує здійснення державної експертизи у відповідних державних органах, візує протягом 10 днів з дати надання підготовлене відповідачем завдання на проектування; оформлює необхідні дозвільні документи (дозволи, технічні умови і т.п.), необхідні для виконання зобов'язань відповідачем. Забезпечує в установленому законодавством України порядку оформлення за рахунок та за участю відповідача землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування об'єкту, а також оформлення (отримання) необхідних дозволів, технічних умов (ТУ) та іншої необхідної у зв'язку з винесенням інженерних мереж з території забудови, приведенням земельної ділянки у стан, придатний до початку будівництва; передає генпідряднику в установленому законодавством України порядку під будівництво земельну ділянку згідно з планом землекористування для будівництва об'єкту; передає генпідряднику дозвіл на будівництво та іншу документацію, необхідну для здійснення будівництва; вирішує та узгоджує з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами питання, що пов'язані з будівництвом та своєчасним наданням всіх необхідних дозволів, необхідних погоджень та технічних умов (ТУ) згідно з встановленим законодавством України порядком та існуючими домовленостями, у разі необхідності може залучати представників відповідача для виконання таких робіт; разом із відповідачем здійснює прийом в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини та передачу його на баланс експлуатаційним організаціям; після затвердження акту державної комісії про прийом об'єкту в цілому, або відповідної його складової частини надає відповідачу в 10-денний термін передбачені чинним законодавством України документи, які необхідні для оформлення останнім та/або залученими ним особами права власності на її (їх) частку житла та вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення.

24.10.2007 між тими ж сторонами було укладено договір № 270/3/58-07Р про врегулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007 (договір-2), за умовами якого сторони здійснюють свої вклади у розмірі та в такий спосіб: частка позивача-2 у спільній діяльності становить 33 000 000,00 грн. Позивач-2 здійснює свій вклад шляхом оцінки права забудови зазначеної земельної ділянки. Частка позивача-2 на цілі спільної діяльності також здійснюється шляхом виконання технічного нагляду та прийняття будівель в експлуатацію, участі в узгодженнях по переоформленню права користування земельною ділянкою на відповідача; частка відповідача в спільній діяльності складає 99 000 000 грн. Відповідач здійснює свій вклад коштами шляхом фінансування будівництва квартир, будинків з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, передачі рухомого та нерухомого майна та інших товарно-матеріальних цінностей та за допомогою ведення загальних справ учасників договору, в порядку та на умовах, передбачених договором (п. п. 1.1, 1.2 цього договору).

За п. 3 договору-2, у редакції додаткового договору від 07.11.2007, відповідач здійснює розрахунки таким чином: сторона-2 належним чином перерахувала позивачу-2 суму в розмірі 3 300 000 грн відповідно до п. 7.7 договору-1; відповідач зобов'язується передати Міністерству оборони України в термін до 10.12.2007 квартири по ціні не вище опосередкованої вартості спорудження житла по регіонам України станом на 01.10.2007 на суму 26 032 147,00 грн з оформленням свідоцтва на право державної власності відповідно до вимог чинного законодавства; відповідач перераховує позивачу -2 залишок суми в розмірі 3 667 852,10 грн в термін до 24.11.2007.

Пунктом 4 договору-2 встановлено, що у разі виконання відповідачем зобов'язань згідно з п. 3 цього договору позивач-2 зобов'язується надати в 30-денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 30,0 га, яка розташована: Одеська обл., Овідіопольський р-н., селище Молодіжне, вул. Дукова, 3 (військове містечко № 1).

17.12.2007 позивач-2 звернувся до голови Молодіжненської селищної ради Овідіопольського р-н., Одеської обл. з листом № 220/4687, в якому надав згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 30,0 га за адресою: вул. Дукова, 3, селище Молодіжне, Овідіопольський р-н., Одеська обл. з подальшим відведенням відповідачу під будівництво в установленому чинним законодавством порядку (а.с. 36, т. 1).

Предметом спору є визнання недійсними договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007 та договору № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 про врегулювання відносин сторін до договору про спільну діяльність у будівництві житла (без об'єднання вкладів учасників) № 270/3/48-07Р від 16.10.2007.

Як вбачається зі змісту оспорюваних правочинів, Міністерство оборони України зобов'язувалось передати земельну ділянку у спільну діяльність для будівництва.

За ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 77 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони наведено також і у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Здійснивши ретельний аналіз вказаних вище норм права, суди встановили, що земельні ділянки, на яких розміщені військові містечка, є землями оборони.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Земельного Кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судами встановлено, що у спірних правовідносинах Міністерство оборони України передало земельну ділянку військового містечка № 1, що є землями оборони, як пайовий внесок у спільну діяльність, тобто розпорядився цими землями за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України; всупереч ст. 20 Земельного Кодексу України відбулась зміна цільового призначення такої земельної ділянки без дотримання встановленого законодавством порядку. Також, зазначили, що згода Міністра оборони України на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, без згоди позивача-1, не є підставою для припинення у позивача-3 права постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право користування землею серії Б № 032344 від 1986 року).

Врахувавши вказане, встановивши, що Міністерство оборони України при укладенні договорів № 270/3/48-07Р від 16.10.2007, № 270/3/58-07Р від 24.10.2007 діяло з перевищенням своїх повноважень, суди правомірно вказали про те, що ці спірні договори є недійсними згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано до суду клопотання про застосування позовної давності (а.с. 74-75, т. 1; а.с. 27-29, т. 2).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічна правова позиція викладена у п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц).

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Здійснивши аналіз наданих у справі доказів, зокрема, довідки про результати перевірки робочою групою питань використання бюджетних коштів і переданих до сфери управління Міністерства оборони України військового майна та земель за період з 01.01.2006 по 01.01.2008 (а.с. 68-106, т. 3), листа від 28.05.2008 № 08-12/1035 про результати перевірки використання бюджетних коштів і переданих до сфери Міністерства оборони України військового майна і земель (а.с. 28-40, т. 3), аналітичного звіту про результати контрольних заходів, проведених протягом травня 2008 року (http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/48894), листа № 220/4687 від 17.12.2007 щодо припинення права користування земельною ділянкою, загальною площею 30 га (вул. Дукова, 3 селище Молодіжне, Овідіопольський р-н., Одеської обл. (військове містечко № 1 (а.с. 36, т. 1), врахувавши справи № 6/257, № 15/82-08-2001, суди встановили, що позивач-1 Кабінет Міністрів України про наявність спірних договорів та, відповідно, про порушення свого права дізнався ще у 2008 році (зокрема, за його дорученням здійснювалася перевірка, в ході якої було встановлено факт укладення спірних договорів і, що за наслідками їх укладення було змінено цільове призначення земельних ділянок). Позивач-2, як сторона спірних договорів, був про них обізнаний з дати їх укладення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14), а також при наданні у 2007 Міністром оборони України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалась останнім згідно з цими договорами. Щодо позивача-3, то суди встановили, що він був обізнаний про укладення спірних договорів і про порушення свого права, зокрема, при поданні ним касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2008 у справі № 15/82-08-2001.

Оскільки як позивачі - Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України,

квартирно - експлуатаційний відділ міста Одеси, так і прокурор у встановлені законом строки для захисту права або інтересу не звернулися із зазначеним позовом, то господарські суди правомірно відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.

Як на підставу поважності пропуску позивачем - 1 позовної давності, останній посилався на відсутність у нього інформації про те, що спірні договори були укладенні з порушення вимог чинного законодавства, однак, суди правомірно вказали на те, що позивачем -1 відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що він з 2008 року не знав про таке порушення інтересів держави, а отже, встановили, що позивач-1 міг звернутися з цим позовом у межах позовної давності, чого не зробив.

Щодо доводів позивача Міністерства оборони України про неправильне застосування норми матеріального права - ст. ст. 252 - 254, 256, 257, 260, 261 ЦК України та порушення норм процесуального права - ст. ст. 86, 91, 236, 237, 269, 277 ГПК України, то необхідно зазначити, що судами було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Незгода Міністерства оборони України із рішенням господарських судів не свідчить про неправильне застосування чи порушення цими судами вказаних норм матеріального і процесуального права.

Також, судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України").

При прийнятті оскаржуваних рішень, судами було враховано ті правові позиції суду касаційної інстанції, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду та постанова апеляційного суду прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 листопада 2018 року у справі за № 910/15944/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

В. Селіваненко