Постанова

від 21.11.2018 по справі 332/844/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.11.2018 Справа № 332/844/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №332/844/18

Провадження №22-ц/807/6/18

Запорізький апеляційний суд в складі:

головуючого - Воробйової І.А.,

суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року в складі судді Яцуна О.С. в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь , третя особа: Запорізька обласна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь (далі - ПАТ Запоріжсталь ), третя особа: Запорізька обласна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги порушеннями законодавства про працю, допущеними відповідачем під час вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці.

Зазначав, що наказ про звільнення від 02.08.2017 року №829/л за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці є незаконним через порушення роботодавцем строку повідомлення про ліквідацію структурного підрозділу, у якому працював позивач.

Також вказував на безпідставність відмови ПАТ Запоріжсталь у задоволенні його заяви від 27.07.2017 року про звільнення за власним бажанням у відповідності з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, що мали місце під час оголошення простою в ЦРМО-4 та при підвищенні заробітної плати працівникам підприємства, що не застосовувалось для працівників, які знаходились на вивільнюваних місцях.

Після уточнення позовних вимог просив суд: поновити строки на подачу позовної заяви; визнати незаконним наказ, виданий ПАТ Запоріжсталь №829/л від 02.08.2017 року, в частині формулювання причини звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; зобов'язати відповідача змінити в наказі формулювання причини звільнення позивача на звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору; зобов'язати відповідача внести виправлення до запису №12 від 02.08.2017 р. у трудовій книжці позивача щодо формулювання причин звільнення, шляхом внесення нового запису; стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 25 460,52 грн, невиплачену заробітну плату з червня 2017 року по серпень 2017 року в розмірі 6 984 28 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 179 069,76 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом належним чином не досліджено, що позивач подав заяву про розірвання трудового договору за ч. 3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, проте відповідач звільнив його за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказує, що порушення роботодавцем законодавства полягало у тому, що фактично 31 травня 2017 року було видано наказ про зміни в організації праці не на ПАТ Запоріжсталь , а в окремих підрозділах, якими були фактично ліквідовані робочі місця, працівникам було рекомендовано перейти разом з ліквідованим цехом до іншого підприємства ТОВ МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС , до якого у зв'язку реорганізацією відійшов весь цех, у якому працював позивач, і на цей час повідомлення про скорочення не було, хоча до цього з позивачем був укладений безстроковий трудовий договір.

Позивач вважає, що оголошений відповідачем простій був викликаний саме ліквідацією робочого місця позивача, тоді як за законом це є тимчасова міра, а відтак він був оголошений не з метою подальшого поновлення роботи тож був незаконним та позивачеві має бути сплачена повна заробітна плата а не 2/3 її частини.

На думку позивача ліквідація підрозділу відбулася раніше ніж попередження працівників про ліквідацію, тому що з часу попередження вони вже не могли виконувати свою роботу, а було оголошено простій та їм виплачувалася частина заробітної плати у зв'язку з оголошеним простоєм.

Вимагаючи зміни формулювання звільнення, та стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, позивач просив врахувати підвищення з 01.06.2018 року посадового окладу всім працівникам, проте ним не була отримана відповідна компенсація.

Зазначає, що внаслідок незаконних дій відповідача йому була спричинена моральна шкода, тому що він залишився без роботи, втратив нормальні життєві зв'язки, та ритм його життя змінився.

Від ПАТ Запоріжсталь надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що звільнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами організації виробництва на праці підприємства було проведено у відповідності з нормами діючого законодавства.

Щодо вимушеного простою, відповідач вказує, що ПАТ Запоріжсталь не маючи можливості забезпечити роботою позивача через відсутність організаційних можливостей, необхідних для її виконання, правомірно призупинив роботу та визначив простоєм не з вини працівника період невиходу на роботу ОСОБА_1 з 01.06.2017 року по дату звільнення.

На спростування доводів апеляційної скарги щодо не попередження позивача про істотні зміни умов праці згідно ч. 3 ст. 32 КЗпП України, відповідач зазначає, що зміни в організації виробництва та праці, що відбулися у ПАТ Запоріжсталь , передбачали скорочення чисельності та штату працівників, а не зміну суттєвих умов їх праці при продовженні роботи за своєю спеціальністю та кваліфікацією.

Також, вважає, що позивачем не доведено належними доказами факти порушення його законних прав та інтересів, які б спричинили моральні страждання.

Стосовно пропуску строку звернення до суду, відповідач зазначає, що судом правомірно відмовлено у задоволенні позову не через пропуск строку позовної давності, а по суті заявлених вимог.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що згідно із наказом (розпорядженням) №17 від 21.01.1998 р. ОСОБА_1 прийнято на роботу слюсарем-ремонтником до ЦРМО-4 ПАТ Запоріжсталь (а.с.70).

З 15.05.2002 року на підставі наказу №404/л ОСОБА_3 працював майстром з ремонту механообладнання ділянки з ремонту обладнання металургійних цехів ЦРМО-4, а з 17.05.2016 року за наказом №1068/л - майстром з ремонту механообладнання на ділянці з ремонту вантажопідйомного та транспортного обладнання ЦРМО-4 (а.с.71-72).

Відповідно до наказу №909 від 31.05.2017 року Про зміну в організації праці та виробництва ЦРПО, ЦРМО-2, ЦРМО-4, ЦРЕМЦ ЦРМО-4 було виключено зі структури ПАТ Запоріжсталь та скасовано посади (професії) за штатним розписом вказаного структурного підрозділу, в тому числі і посада майстер з ремонту механообладнання, яку обіймав позивач ОСОБА_3 згідно з додатком №3 до зазначеного наказу Перелік підрозділів та посад, які скасовані в структурі та штатному розпису ЦРМО-4 (а.с.73-75).

Розпорядженням від 31.05.2017 року №503/л Про попередження працівників ЦРМО про наступне вивільнення працівники ЦРМО-4, що відмовляться від переводу до ТОВ МЕТІНВЕСТ ПРОМСЕРВІС були попереджені про наступне вивільнення не раніше 02.08.2017 року за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.91).

Із зазначеним розпорядженням ОСОБА_3 був ознайомлений під підпис 01.06.2017 року, про що свідчить додаток №1 до розпорядження №503/л від 31.05.2017 року (а.п.91-92).

01.06.2018 року ОСОБА_3 також під підпис був ознайомлений з розпорядженням по ЦРМО-4 № 1271 від 01.06.2017 року Про вимушений простій працівників , відповідно визначено, що в зв'язку з відсутністю обсягу роботи, працівників ЦРМО-4 з 01.06.2017 року вважати у вимушеному простої (не з вини працівника) - а саме працівники не виходять на роботу до особливого розпорядження. Оплату за час вимушеного простою здійснювати відповідно до п.3.9.2. Положення Про оплату праці, преміювання працівників структурних підрозділів ПАТ Запоріжсталь з розрахунку 2/3 частини встановленого працівникові окладу . в/о 81 (а.с.99-101)

01.06.2016 року, 26.07.2017 року та 02.08.2017 року ОСОБА_3 було запропоновано наявні вакантні робочі місця з аналогічними умовами праці на підприємстві ТОВ МЕТІНВЕСТ ПРОМСЕРВІС , від переводу на які ОСОБА_3, про що свідчить його підпис під списками вакантних робочих місць. (а.с.93-95)

Згідно з виписки з протоколу №31 від 19.07.2017 року засідання профспілкового комітету, профспілковим комітетом була надана згода на звільнення з підприємства майстра з ремонту механообладнання ОСОБА_3 за п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації праці та виробництва та відмовою від переводу на іншу роботу (а.с.96)

За час перебування позивача у простої, відповідно до виписки з наказу Про введення нових умов оплати праці на ПАТ Запоріжсталь з використанням висновків щорічної оцінки персоналу за 2016 рік № 955 від 08.06.2017 року, на підприємстві з 01.06.2017 року введено нові умови оплати праці, затверджено з 01.06.2017 року схему посадових окладів працівників ПАТ Запоріжсталь , що переведені на грейдінгову систему оплати праці. Зазначеним наказом постановлено не здійснювати підвищення з 01.06.2017 року посадових окладів працівникам структурних підрозділів, що припинили діяльність, які станом на -1.06.2017 року оформлені на скорочених посадах(а.с.108).

02.08.2017 року наказом №829/л майстра з ремонту механообладнання ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації праці та виробництва ЦРМО-4 та відмовою від переводу на іншу роботу, з виплатою вихідної допомоги у розмірі одного середнього заробітку. ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 02.08.2017 року, про що свідчить його підпис також у зазначений день з позивачем проведений розрахунок (а.с.14).

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник чи уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Працівник може реалізувати передбачене ч. 3 ст. 38 КЗпП право на розірвання трудового договору у визначений ним строк з отриманням вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку за наявності факту порушення відповідачем законодавства про працю (аналогічна позиція викладена у Постанові ВСУ від 20.11.2013 року № 6-114цс13).

Відтак факт порушення законодавства про працю має бути доведений належними доказами.

Судом було враховано, що функції нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснює Державна служба України з питань праці в особі її територіальних органів (ПКМУ № 96 від 11.02.2015 року), яка уповноважена виносити відносно роботодавців приписи про усунення виявлених порушень, зокрема й трудових прав працівників.

Зазначеними наглядовим та контролюючим органом не було виявлено порушень трудових прав колишніх працівників ЦРМО-4 (зокрема, щодо порядку їх вивільнення та зміни істотних умов праці) з боку ПАТ Запоріжсталь .

В період з 09.08.2017 року по 11.08.2017 року ГУ Держпраці у Запорізькій області було здійснено інспекційне відвідування ПАТ Запоріжсталь з питань, порушених колишніми працівниками ЦРМО-4 щодо порядку вивільнення працівників, зміни істотних умов праці. За результатами проведеної перевірки жодних порушень трудових прав працівників з боку ПАТ Запоріжсталь виявлено не було, про що складено Акт перевірки № 08-02-0315/0057 (а.с.113-121).

Враховуючи, що не було надано належних доказів, які б підтверджували факт порушення роботодавцем його трудових прав, позивачеві було відмовлено у звільненні за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, про що позивач був повідомлений письмово відповідним листом.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції правильно було відхилено посилання позивача на те, що він мав право на звільнення та отримання грошової виплати у відповідності до ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що у відповідача відбулися зміні в організації виробництва праці та скорочення чисельності працівників не відповідають встановленим обставинам та матеріалам справи.

Так, сторонами не заперечується той факт, що на підприємстві відповідача було ліквідовано цех, у якому працював позивач з передачею його на інше підприємство.

Рекомендації працівникам цього цеху перейти за їх власним бажанням на інше підприємство не суперечать закону, і, інші особи виявили таке бажання або були переведені на інші посади на підприємстві відповідача.

Судова колегія також звертає увагу на те, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем, суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. У даному випадку доцільність ліквідації цеху має вирішувати лише власник.

Відповідач, згідно з вимогами ст. 64 ГК України визначив свою організаційну структуру, ліквідувавши структурний підрозділ ЦРМО-4, тобто провів реорганізацію товариства, в зв'язку з чим в організації виробництва і праці відбулись зміни, які дають право адміністрації підприємства на звільнення працівників, штатні одиниці по професіям яких були скасовані, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з абзацом першим пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи справді у відповідача відбувалися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержав роботодавець норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, чи не мав вивільнюваний працівник переважного права на залишення на роботі та чи попереджували його за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з норм законодавства та роз'яснень судової практики, звільнення працівників у зв'язку із скороченням чисельності або штату може вважатися законним, якщо: скорочення чисельності або штату працівників справді відбувалося; роботодавець: дотримав норм законодавства щодо вивільнення працівників, відповідні дії належно задокументовано; врахував переважне право на залишення працівника на роботі; запропонував працівникові перейти на іншу роботу на тому самому підприємстві; надав працівникові гарантії, передбачені законодавством; отримав згоду від профспілкового органу (профспілкового представника) на звільнення працівника.

Виходячи із вищевказаного, колегія суддів дійшла висновку, що при звільненні позивача були дотримані положення ч. 2 ст. 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (Постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-3048цс15).

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач вимоги наведених норм матеріального права виконав: позивачу неодноразово пропонувались вакантні посади, однак він відмовився від переведення на іншу роботу, про що свідчить його підпис під списками вакантних робочих місць.

Позивач вважає, що в процесі реорганізації підприємство порушило встановлений ст. 492 КЗпП України строк повідомлення про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Суд першої інстанції врахував, що на розпорядженні № 503/л від 31.05.2017 року Про попередження працівників ЦРМО-4 з наступним вивільненням , міститься підпис позивача, а за розпорядженням звільнення позивача мало відбутися не раніше 02.08.2017 року. Фактичне звільнення відбулось 02.08.2017 року, що підтверджується наказом №829/л від 02.08.2017 року, тобто через 2 місяця після попередження про вивільнення, що повністю відповідає вимогам ст. 492 КЗпП України.

Як встановлено судом, в період з 01.06.2017 року до 02.08.2017 року на ПАТ Запоріжсталь був оголошений простій та позивач не працював на своєму робочому місці.

За ст. 34 КЗпП України, простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Тож посилання відповідача на те, що простій був обумовлений саме тим, що підприємство вирішувало питання щодо подальшої організації господарської діяльності, в тому числі визначення можливості працевлаштування працівників до інших підрозділів (відсутність організаційних умов роботи), не спростовано позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Права позивача не були порушені в період простою, позаяк він отримував оплату в розмірі двох третин від встановленого посадового окладу, що відповідає вимогам ст. ст. 34, 113 КЗпП України.

Судом першої інстанції також докладно проаналізовані доводи сторін з приводу позовних вимог в частині відмови у підняті посадового окладу позивачеві.

Так, як зазначено судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Наказом від 08.06.2017 року № 955 з 01.06.2017 року на ПАТ Запоріжсталь було введено нові умови оплати праці, однак визначено категорії працівників, посадові оклади яких підвищенню не підлягають. До цієї категорії включені, зокрема, працівники ліквідованих (тих, що припинили діяльність) на ПАТ Запоріжсталь структурних підрозділів (видів діяльності): оформлені станом на 01.06.2017 року на скорочених робочих місцях та зовнішні сумісники, оформлені до введення нових умов праці.

ЦРМО-4, працівником якого був позивач, ліквідований наказом ПАТ Запоріжсталь № 909 від 31.05.2017 року, тобто до запровадження нових умов оплати праці і станом на 01.06.2017 року працівники вказаного структурного підрозділу фактично перебували на скорочених робочих місцях, що виключає поширення на них дії наказу № 955 від 01.06.2017 року.

Відтак суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що підстав для підвищення заробітної плати позивачеві не було, такі питання були вирішені відповідачем у відповідності до його компетенції з урахуванням організаційних та інших змін у виробничому процесі.

Вимоги позивача щодо моральної шкоди є похідними від вимог про захист порушених трудових прав.

Виходячи з того, що жодних порушень при звільненні позивача не встановлено, то не підлягає стягненню і моральна шкода.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2018 року.

Головуючий:

Судді:

1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вступна та резолютивна частина

21 листопада 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №332/844/18

Провадження №22-ц/807/6/18

Запорізький апеляційний суд в складі:

головуючого - Воробйової І.А.,

суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року в складі судді Яцуна О.С. в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь , третя особа: Запорізька обласна організація профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: