Постанова

від 27.11.2018 по справі 916/105/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року м. ОдесаСправа № 916/105/18

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання – Молодов В.С.;

за участю представників учасників справи:

від позивача – не з'явився;

від відповідача – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року, повний текст складено 30.07.2018 року, суддя Рога Н.В., м. Одеса

у справі № 916/105/18

за позовом: Фермерського господарства «Руснак Іван»

до відповідача: Фірма «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення заборгованості у розмірі 522 906 грн. 48 коп.,

У січні 2018 року Фермерське господарство «Руснак Іван» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, в якій просило суд стягнути з Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь Фермерського господарства «Руснак Іван» заборгованість у розмірі 522906 грн. 48 коп., з яких 508200 грн. 00 коп. – основний борг, 2255 грн. 58 коп. – 3% річних, 9706 грн. 62 коп. – інфляційні збитки, 2744 грн. 28 коп. – пеня, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.03.2018 року задоволено погоджену з позивачем заяву відповідача про участь у процедурі врегулювання спору за участі судді у справі № 916/105/18, постановлено провести процедуру врегулювання спору за участі судді у справі № 916/105/18 у формі спільної наради за участі представників Фермерського господарства «Руснак Іван» та Фірми «УКРКОНТРАКТ» та зупинено провадження у справі на 30 днів до 18.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.04.2018 року припинено врегулювання спору за участі судді у справі №916/105/18, провадження у справі поновлено, передано справу на розгляд іншому судді, визначеному в порядку, встановленому ст.32 ГПК України.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року у справі №916/105/18 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву задоволено повністю, стягнуто Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Фермерського господарства «Руснак Іван» заборгованість у сумі 508200 грн., 3% річних у розмірі 2255 грн. 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 9706 грн. 62 коп., пеню у розмірі 2744 грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7843 грн. 60 коп.

Рішення суду мотивовано правомірністю та обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Фірма «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи, просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року у справі № 916/105/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що місцевим господарським судом не взята до уваги обставина, що Фірма «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю має дебіторську заборгованість внаслідок укладення договору від 22.11.2017 року №12-754, за яким відповідачем було поставлено товар третій особі Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІК ТРЕЙДІН» - соняшник на загальну суму 834020 грн., вартість якого третьою особою сплачена не була, розрахунок між сторонами не проводився, повне виконання договірних відносин не відбулося.

Господарським судом Одеської області у рішенні поставлено під сумнів існування договору від 22.11.2017 року № 12-754. Однак, суд першої інстанції не надав можливості відповідачу надати вказаний договір, необхідний для справедливого та неупередженого вирішення судом спору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 року у справі №916/105/18 (головуючий суддя Величко Т.А., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.) відкрито провадження у справі.

У зв'язку з ліквідацією Одеського апеляційного господарського суду матеріали справи № 916/105/18 було передано до Південно-західного апеляційного господарського суду за Актом від 03.10.2018 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 року у справі № 916/105/18 прийнято справу до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Ярош А. І., суддів Принцевської Н. М., Савицького Я. Ф. і призначено розгляд справи на 27.11.2018 року.

13.11.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про участь без розгляду позивача та його представника, яка судом задоволена.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, між Фермерським господарством «Руснак Іван» (Продавець) та Фірмою «УКРКОНТРАКТ» (Покупець) було укладено договір поставки від 02.10.2017 року №О2/10-151, за умовами якого Продавець зобов'язався продати та поставити, а Покупець зобов'язався оплатити і прийняти товар соняшник урожаю 2017 року, насипом, у відповідності до умов цього договору.

Згідно з п. 3.2 договору продавець зобов'язався поставити загально 75 (+/-5%) метричних тон, згідно графіку поставок за п.5.2 цього договору, а саме, у строк до 15.10.2017 року.

У розділі 4 договору визначено, що ціна товару за цим договором складає 10 000 грн. (з ПДВ), загальна вартість товару по цьому договору складає 750 000 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 5.1 договору товар поставляється автотранспортом на умовах EXW відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 і умовами цього договору, доставка здійснюється до м.Одеси, надалі пункт поставки може змінюватися при розбіжності показників якості товару.

У п.6.1 договору сторони також домовилися, що Покупець здійснює оплату товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості товару за повну партію продукції, у кількості, визначеній у п.3.2, по факту його отримання у повному обсязі , зазначеному у договорі, після отримання документів, зазначених у п.6.3 договору.

Відповідно до п.6.2 договору у разі ненадання зазначених у п.6.3 договору документів, неповного та несвоєчасного їх надання, або відсутністю розрахунку за товар перед покупцем третьої особи, Покупець має право затримати оплату товару до повного виконання договірних відносин та розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору 10.10.2017 року позивачем було здійснено завантаження товару на транспорт відповідача, видано товарно-транспортні накладні від 10.10.2017 року №№4,5,6, видаткову накладну від 10.10.2017 року №4 на загальну суму 758 200 грн. та рахунок на оплату від 10.10.2017 року №4.

На виконання вимог п.6.3 договору, повний перелік документів було надіслано на адресу відповідача 14.10.2017 року, що підтверджується експрес-накладною Нової пошти №59000288922952, документи було отримано Покупцем 16.10.2017 року.

У період з 24.10.2017 року по 22.11.2017 року Фірмою «УКРКОНТРАКТ» було оплачено 250 000 грн., але, у подальшому, відповідач припинив оплату, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази, та надавши їм правову оцінку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги і правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та набуває права вимагати від продавця її передачі.

За умовами п. 5.2 укладеного договору весь об'єм товару мав бути відвантажений у строк до 15.10.2017 року.

З наданих документів вбачається і не заперечується відповідачем, що позивач поставив товар за умовами договору поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151 на загальну суму 758 200 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 10.10.2017 року №№4,5,6, видатковою накладною від 10.10.2017 року №4 на загальну суму 758 200 грн. та рахунок на оплату від 10.10.2017 року №4.

Відповідач оплатив поставлений товар частково згідно рахунку на оплату від 10.10.2017 року №4, а саме 250 000 грн. 00 коп.. Доказів оплати поставленого товару на суму 508 200 грн. 00 коп. сторонами не надано.

При цьому, відповідач зазначає, що 22.11.2017 року він уклав з третьою особою договір №12-754, за умовами якого Фірма «УКРКОНТРАКТ» зобов'язалася поставити третій особі Товар соняшник на загальну суму 834 020 грн. Але, третьою особою свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконано не було, у зв'язку з чим станом на даний час існує заборгованість третьої особи перед Фірмою «УКРКОНТРАКТ» по оплаті за отриманий товар. За таких обставин, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, відповідач вважає, що строк оплати за договором поставки від 02.10.2017 року №О2/10-151 ще не настав.

12.12.2017 року Фермерське господарство «Руснак Іван» зверталось до Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з претензією з проханням погасити борг (а.с.30).

Згідно відповіді на претензію від 12.12.2017 року №1 Фірма «УКРКОНТРАКТ» визнає зобов'язання за договором в повному обсязі та звертається з проханням продовжити термін виконання обов'язків до 20 лютого 2018 року, враховуючи існування дебіторської заборгованості яка, значною мірою, вплинула на вчасну виплату. Фірма «УКРКОНТРАКТ» гарантує у зазначений строк погасити заборгованість у повному обсязі борг (а.с.39).

Відповідач в апеляційній скарзі, в письмових поясненнях, наявних у матеріалах справи, пояснює, що визнає борг, однак, з посиланням на п.6.2 договору поставки від 02.10.2017 року №О2/10-151, вважає такі вимоги передчасними, оскільки не отримав кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІК ТРЕЙДІН».

Судова колегія вважає такі доводи необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості – законним та обґрунтованим, виходячи з такого.

За змістом ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 528 Цивільного кодексу України, у разі покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ст. 663 Цивільного кодексу України, відповідно до яких продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, судова колегія доходить до висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІК ТРЕЙДІН» не може відповідати за обов'язки відповідача, визначені договором, оскільки не є зобов'язаною стороною за договором, а умови договору не спричиняють для неї будь-яких обов'язків, відтак відповідач як самостійна юридична особа, повинен нести самостійну відповідальність за невиконання умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу і ст.193 Господарського кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч.2 ст. 617 Цивільного кодексу, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Як встановлено судовою колегією, за своїм характером договір поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151 є договором купівлі-продажу, який за своєю правовою природою є відплатним договором, при цьому право продавця вимагати оплати поставленого товару, якому кореспондується відповідний обов'язок покупця, а саме оплатити товар у погоджений строк, якщо інший порядок оплати не погоджений сторонами у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу наведеної норми слід, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не являється, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що умова, викладена сторонами в п.п. 6.2 договору, не відповідає приписам ст.ст. 528, 617, Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України, оскільки стосується лише обов'язку відповідача, при цьому, ніяким чином не обумовлюючи відповідного обов'язку позивача з отримання своєчасної оплати за здійснену поставку товару, а по-друге, не відповідає критерію невідомості щодо можливості її настання, оскільки має характер вірогідної.

Тобто укладаючи договір з такою умовою, сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов'язку з поставки товару та його своєчасної оплати.

Водночас колегія суддів зазначає, що умова про надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІК ТРЕЙДІН» не може вважатися строком оплати відповідача за договором поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151, оскільки її настання залежить від суб'єктивної поведінки особи та її вольових дій, а відтак не носить неминучого характеру, який притаманний поняттю строку.

При цьому, судова колегія наголошує, що сам договір між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІК ТРЕЙДІН» від 22.11.2017 року №12-754 в матеріалах справи відсутній.

Отже, враховуючи існування у відповідача заборгованості за договором поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151 та невиконання відповідачем цих вимог в семиденний строк, судова колегія доходить висновку, що строк виконання спірного зобов'язання настав, що спростовує викладені скаржником в апеляційній скарзі доводи та свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення 508200 грн. 00 коп. грн.

За таких обставин, судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджено та вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідач, всупереч умовам договору поставки, не виконав зобов'язання з оплати поставленого товару у повному обсязі, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 508 200 грн. 00 коп. внаслідок не виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар на підставі договору поставки від 02.10.2017 року № 02/10-151 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

У позовній заяві просило стягнути з відповідача інфляційні збитки у сумі 9706 грн. 62 коп. за період з 23.11.2017 року по 15.01.2018 року.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Судова колегія зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не оскаржує розрахунок інфляційних, тому з урахуванням ст. 269 ГПК України, арифметична правильність розрахунку не досліджується.

Також в апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 2255 грн. 58 коп. за період з 23.11.2017 року по 15.01.2018 року.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, зазначає, що порушень законодавства при нарахуванні позивачем 3 % річних за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 23.11.2017 року по 15.01.2018 року у сумі 2255 грн. 58 коп. не виявлено, тому задоволення позовних вимог судом першої інстанції в цій частині є правомірним.

Щодо стягнення пені за порушення договірного зобов'язання, судова колегія зазначає наступне.

Порушенням зобов'язання, як встановлено ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарський відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Згідно з п. 8.3. договору у разі порушення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,01 % суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення пені за прострочення виконання договірного грошового зобов'язання за період з 23.11.2017 року по 15.01.2018 року в розмірі 2744 грн. 28 коп.

За таких обставин, рішення Господарського суду Одеської області про задоволення позову є обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

Судовою колегією розглянуті і відхилені доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги дебіторську заборгованість внаслідок укладення договору від 22.11.2017 року №12-754, оскільки відповідний договір в матеріалах справи відсутній, до апеляційної скарги не доданий, тому немає можливості його дослідити.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про те, що наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки оскаржуване рішення містить висновки, які визнаються судовою колегією законними та обґрунтованими.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року у справі №916/105/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю – без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п1 ч.1 ст.275, ст. 276, 282, 287-288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фірми «УКРКОНТРАКТ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року у справі №916/105/18 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписаний 28.11.2018 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Н.М. Принцевська

Суддя Я. Ф. Савицький