Рішення

від 13.11.2018 по справі 368/290/17

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/290/17

провадження № 2/368/30/18

Рішення

Іменем України

"13" листопада 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Назаренко А.І.

з участю прокурорів Кагарлицької місцевої прокуратури Курінного С.О., Олефір О.І., Антонюка Д.О.

з участю представника відповідача в особі Балико - Щучинської сільської ради Сосевич Л.Ф.

з участю представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик Київської області цивільну справу за позовом Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_8 про визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки, -

встановив:

прокурор подавши позов в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Балико- Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13.03.09 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_8 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7503 га в АДРЕСА_2, визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована по АДРЕСА_2, виданого на ім'я ОСОБА_9, витребувати на користь ДП Ржищівське лісове господарство з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,7503 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір, обґрунтовуючи позов наступним.

Рішенням 35 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13.03.2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 1,0 га, з них для ведення індивідуального садівництва - 0,2497 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,7503 га в АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення, 11.08.2009 р. ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована по АДРЕСА_2.

Водночас, передача земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України виходячи з наступного.

Вказана земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_9, перебуває у постійному користуванні ДП Ржищівське лісове господарство та відноситься до земель лісового фонду.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, в даному випадку проект організації і розвитку лісового господарства ДП Ржищівське лісове господарство 2005 року, який затверджений відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 р. та погоджено Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та Обласним управлінням лісового господарства в Київській області.

Так, згідно інформації ДП Ржищівське лісове господарство № 02-14 від 26.01.2017 р. спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення 50 кварталу Ржищівського лісництва, яка перебуває у користуванні ДП Ржищівське лісове господарство . Крім того, погоджень щодо вилучення та зміну цільового призначення земель ДП Ржищівське лісове господарство не надавалося.

Аналогічне підтверджується інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-36/132 від 25.01.2017 р., а також інформацією за № 36 від 27.01.2017 р. та картографічними матеріалами, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО Укрдержлісппроект , вказана організація створена з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України та є державною організацією.

Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Таким чином, спірна земельна ділянка з 2005 року відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Отже, рішення про вилучення, передачу спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст.ст. 6, 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Навіть сама процедура вилучення та відведення спірної земельної ділянки відповідачу суперечить вимогам чинного законодавства.

Також слід врахувати, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.08 р. № 610-р Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками (яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин) з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок, зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Таким чином, станом на момент прийняття Балико-Щучинською сільською радою спірного рішення, діяли положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 р. № 610-р, дія якого поширюється на ДП Ржищівське лісове господарство , оскільки відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства здійснює покладені на нього повноваження самостійно і через його територіальні органи та орган виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

Отже, спірне рішення Балико-Щучинської сільської ради суперечило вимогам вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 р. № 610-р.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

У свою чергу, згідно з ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті та будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для нелісогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб.

Отже, згідно з ст. ст. 27, 32 Лісового Кодексу України, а також ч.ч 5, 9 ст. 149 Земельного кодексу України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції органів державної виконавчої влади ( місцева державна адміністрація або Кабінет Міністрів України) залежно від площі земельних ділянок.

Таким чином, передача спірної ділянки у власність здійснена неуповноваженим органом місцевого самоврядування - Балико-Щучинською сільською радою, так як вказана земля відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Порядок такого вилучення передбачений статтею 151 Земельного кодексу України, зокрема цією статтею передбачено, що особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, подаються відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Зазначені органи протягом трьох тижнів з дня одержання заяви (клопотання) надають відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді чи Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевій державній адміністрації висновок про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, передача спірної земельної ділянки у власність громадян проведена без попереднього її вилучення у постійного користувача ДП Ржищівське лісове господарство всупереч ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.

Також, порушений порядок вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення в кварталі 50 Ржищівського лісництва відповідачам не надавались, крім того, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок взагалі не виготовлявся, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 ділянки площею 1,0 га, з них для ведення індивідуального садівництва - 0,2497 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,7503 га, який затверджено рішенням 35 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13.03.09 р., не містить висновку органу лісового господарства.

Таким чином, з державної власності без згоди землекористувача ДП Ржищівське лісове господарство , в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула вказана земельна ділянка шляхом прийняття оскаржуваного рішення Балико-Щучинською сільською радою та виготовлення оспорюваних державних актів на право власності на земельну ділянку, чим порушено інтереси держави.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

З огляду на викладене, рішення 35 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради від 13.03.09 р. в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 0,7503 га

ОСОБА_9 має бути визнане незаконним і скасовано.

Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття рішення та видачі державних актів, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності.

В той же час, державні акти на право власності на земельну ділянку громадянам видано з порушенням чинного законодавства, оскільки ними набуто право власності на земельні ділянки, які незаконно вибули із власності держави.

Право власності на спірні земельні ділянки до громадян перейшло на підставі рішення, яке є протиправним і підлягає скасуванню, виданий громадянину на його підставі державний акт на право власності також підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства (діючого на час виникнення спірних правовідносин) під час відведення земель лісогосподарського призначення, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та постійного користувача ДП Ржищівське лісове господарство .

За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача прокурором визначено Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а також ДП Ржищівське лісове господарство .

Крім того, позовна заява про повернення лісових земельних ділянок із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейського суду з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Установлено, що земля, віднесена оспорюваним рішенням Балико-Щучинської сільської ради до земель ведення особистого селянського господарства, мала лісогосподарське призначення та частково вкрита лісами. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку безоплатно приватизовано ОСОБА_9, що призвело до одержання у власність земельної ділянки загальною площею 0,7503 га.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Відповідачі в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

За таких обставин позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не пропущено з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми, установлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор як самостійний учасник цивільного процесу або позивач довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 25.08.2013 р. (справа № 3-18гс13) і 16.12.2015 р. (справа № 6-2510ц15), правові висновки якого обов'язкові для всіх судів України.

Про вказані порушення вимог Земельного та Лісового кодексів України раніше не було відомо Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП Ржищівське лісове господарство , а Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо у 2016 році за результатами опрацювання даних отриманих з ВО УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ 27.01.2017 р.

Враховуючи, що вказаний позов пред'являється в інтересах власника, права власності якого були порушені оспорюваним рішеннями, строк позовної давності не пропущений.

Представник позивача в особі Державного підприємства Ржищівське лісову господарство в судові засідання не з'являвся, подавши до суду заяву, в якій позов Кагарлицької місцевої прокуратури підтримують в повному обсязі та просять розгляд справи проводити у відсутність представника підприємства.

Представник позивача в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства в судові засідання не з'являвся, подавши до суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи без участі представника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства. Позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Балико - ІЦучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_8 про визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки підтримує в повному обсязі та просять задовольнити.

Представник відповідача в особі Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області позовні вимоги, що стосуються їх визнають. На продовження розгляду справи представник сільської ради не з'являвся, подавши до суду заяви, в якій просить справу слухати без участі представника сільської ради. Позовні вимоги визнають.

Представник відповідача ОСОБА_9 ОСОБА_7 просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, обґрунтовуючи заперечення наступним. По - перше, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури не надав суду документів, які підтверджують, що спірна земельна ділянка використовується саме для потреб лісового господарства (ст. 55 ЗК України визначення земель лісогосподарського призначення ). По - друге, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури не надав суду рішення органу місцевого самоврядування про передачу у постійне користування ДП Ржищівське лісове господарство земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2 Кагарлицького району Київської області, адже прокурор має знати, якщо виконує функціональні обов'язки чесно і законно, що землі сільськогосподарського призначення передаються виключно на підставі рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування (ст. 57 ЗК України використання земель лісогосподарського призначення ). Навіть землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у приватній власності громадян в силу ст. 55 Земельного кодексу України і приватизація земельних ділянок лісогосподарського призначення не є порушенням закону, як про це помилково зазначає заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури. По - третє, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури не надав суду рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування ДП Ржищівське лісове господарство , в інакшому випадку, чим прокурор доводить правомірність використання земель лісогосподарського призначення саме ДП Ржищівське лісове господарство ?! Коли при цьому, відсутня юридична підстава для такого володіння і користування спірною земельною ділянкою, (тобто, відсутність рішення органу місцевого самоврядування чи органу влади про передачу землі лісогосподарського призначення у користування ДП Ржищівське лісове господарство ).

Суд, вислухавши прокурорів, представника Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області та представника відповідача ОСОБА_9 ОСОБА_7, вивчивши письмові докази, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167 , 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України 2004 року у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України Про прокуратуру покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Позов Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство , поданий першим заступником керівника кагарлицької місцевої прокуратури в межах строку позовної давності, визначених ст. 257 ЦК України .

Судом встановлено, що рішенням ХХХУ сесії У скликання Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13.03.2009 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0 га у власність гр.. ОСОБА_8 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого в АДРЕСА_2, передати у власність гр. ОСОБА_8 земельну ділянку площею 1,0 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого в АДРЕСА_2 та надано дозвіл на видачу державного акту на право власності на земельну ділянку на гр.. ОСОБА_9

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_9 видано два державних актів, один з яких серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, АДРЕСА_2, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010994600088, виданого 11.08.2009 р., а інший виданий для ведення індивідуального садівництва площею 0,2497 га

Згідно відповіді на запит Кагарлицької місцевої прокуратури Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства щодо земель лісогосподарського призначення ДП "Ржищівський лісгосп" повідомляє, що проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Ржищівський лісгосп" на 2004-2013 роки затверджений в установленому порядку у відповідності до протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року. Матеріали лісовпорядкування ВО "Укрдержліепроект" ДП "Ржищівський лісгосп" (2015 р.) затверджені протоколом другої лісовпорядної наради Управління 13 травня 2015 року та на даний час перебувають на розгляді в державних органах влади в установленому порядку.

Згідно інформаційної довідки № 79193269 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на запит прокурора встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № НОМЕР_1 зареєстрованим не значиться.

Відповідно до ст. 19 ЗК України , землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56 , 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України , ЗК України , іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України .

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України ).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України ).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України ) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України ).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181-184 , 202-204 ЗК України , законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України .

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією ВО "Укрдержліспроект" перебувала у постійному користуванні Ржищівського лісництва ДП Ржищівський лісгосп відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 років в кварталі 50.

ДП Ржищівський лісгосп на запит прокурора зазначило, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 на території Балико-Щучинької сільської ради в кварталі 50 Ржищівського лісництва розташовані на землях лісогосподарського призначення ДП Ржищівського лісгоспу, (згідно матеріалів лісовпорядкування. Лісгосп не надавав погодження на вилучення та зміну цільового призначення на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.

Висновком експерта № 12-5/147 від 04.09.2018 р. встановлено, що земельна ділянка, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Київська область, Кагарлицький район, АДРЕСА_2 та заходиться у приватній власності ОСОБА_8 (державний акт серії НОМЕР_2 кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) частково накладається на землі 50 кварталу, який перебуває у користуванні ДП Ржищівське лісове господарство .

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України .

Дані висновки відповідають правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду України №6-212 цс 14 від 24.12.2014 року, №6-2510цс 15 від 16.12.2015року.

За правилами статей 83 , 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України .

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати їх у приватну власність.

Таким чином, законних підстав набути права приватної власності ОСОБА_9 на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,7503 га із земель державної чи комунальної власності не було.

Позовні вимоги про витребування земельної ділянки на підставі положень ст.ст. 387 , 396 ЦК України , згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюється і на особу, яка має речове право на чуже майно, підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.ст. 330 , 387 , 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України .

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України , а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України , зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_9 незаконно володіє спірною земельною ділянкою, то відповідно до приписів ст.ст. 387 , 388 ЦК України вказану земельну ділянку необхідно витребувати із незаконного володіння останнього на користь держави, в особі Державного підприємства Ржищівське лісове господарство .

За таких обставин, оцінюючи усі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності та приймаючи до уваги те, що за результатами розгляду справи факт надання у власність ОСОБА_9, спірної земельної ділянки, яка відповідно до земельного законодавства не може передаватись у приватну власність підтвердився, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним під час звернення з позовом до суду, а тому суд стягує з відповідачів на користь позивача судовий збір, що підтверджено квитанцією про його сплату, в сумі 4 800 грн. 00 коп. по 2 400 грн. 00 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про земельні відносини , ЗК України, ЦК України, ст. ст. 7,8, 19, 81,83, 258, 263-273 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Ржищівське лісове господарство до Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області, ОСОБА_8 про визнання недійсними та скасування рішень, державних актів, витребування земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення 35 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 13.03.2009 р. в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_8 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,7503 га в АДРЕСА_2.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,7503 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована по АДРЕСА_2.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь держави в особі Державного підприємства Ржищівське лісове господарство земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 0,7503 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Стягнути з Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області (код ЄРДПОУ 04358224) та ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_4) на користь прокуратури Київської області (код ЄРДПОУ 02909996) понесені по справі судові витрати в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп., по 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. з кожного.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.

За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Кагарлицька місцева прокуратура - (код ЄРДПОУ 02909996), місцезнаходження: 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 3.

Позивач - Київський обласний та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства - (код ЄДРПОУ 35278561), місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, 30.

Позивач - Державне підприємство Ржищівське лісове господарство (код ЄРДПОУ 00992148), місцезнаходження: 09230, Київська область, м. Ржищів, вул.. Шевченка, 91.

Відповідач Балико - Щучинська сільська рада Кагарлицького району Київської області - (код ЄРДПОУ 04358224), місцезнаходження: 09234, Київська область, Кагарлицький район, с. Балико - Щучинка, вул.. Героїв Дніпра, 8.

Відповідач ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_4, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1.

Повний текст судового рішення складено 23.11.2018 р.

Суддя І.І. Шевченко