Рішення

від 19.11.2018 по справі 921/317/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2018 року м. ТернопільСправа № 921/317/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

за участі секретаря судового засідання Онуфрієнко М.П.

розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", провулок Шевченка, 12, м. Київ, 01001

до відповідача ОСОБА_1 об'єднання громадян "Харчовик", вул. І. Франка, 18, смт. Підволочиськ, Підволочиський район, Тернопільська область, 47800

про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 01-1/3 від 17.02.2011 в загальній сумі 831 585,96 грн (з врахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог за вих. №09-2-1/1012 від 21.09.2018 (вх. №17597)

За участі представників:

Позивача: ОСОБА_2- уповноваженого

Відповідача: ОСОБА_3 - керівника

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до ст. 205 ГПК України, не надходило.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", надалі - позивач, звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 об'єднання громадян "Харчовик", надалі - відповідач, про стягнення заборгованості в загальній сумі 831 585,96 грн, з яких: 222 699 грн 93 коп. - заборгованість за процентами за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, 177 231 грн 50 коп. - пеня по простроченому кредиту за період з 03.04.2012 по 18.07.2018, 18 865 грн 45 коп. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 18.07.2018, 91 630 грн 89 коп. - сума здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції, за період з 03.10.2011 по 18.07.2018; 203 858 грн 39 коп. - пеня по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018, 18 774 грн 27 коп. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 та 98 525 грн 53 коп. - сума здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 (з врахуванням прийнятої судом заяви позивача про зменшення позовних вимог за вих. №09-2-1/1012 від 21.09.2018 (вх. №17597)).

Позовна заява обґрунтована порушенням позичальником зобов'язань за Кредитним договором №01-1/3 від 17.02.2011 та тривалим невиконанням ним судового рішення у справі №921/106/13-г, яким було встановлено борг Приватного підприємства "Харчовик" станом на 23.11.2012 перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з врахуванням непогашеного кредиту, відсотків та пені по кредитному договору № 01-1/3 від 17.02.2011, в сумі 105 849 грн 45 коп., з яких: 102 472 грн 81 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 2 048 грн 70 коп. - відсотки за користування кредитом; 977 грн 28 коп. - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань по сплаті кредиту; 350 грн 66 коп. - пеня за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків, та звернуто стягнення в сумі 105 849 грн 45 коп. на предмет іпотеки (належні ПП "Харчовик" на праві власності нежитлові будівлі) за іпотечним договором від 18.02.2011, посвідченим приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_4, внаслідок чого відповідно до умов Кредитного договору, на підставі ст. ст. 536, 1048 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), Банк має право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом до дня повного погашення кредиту, а також передбачені п. 5.3 Кредитного договору та ст. 625 ЦК України пеню за несвоєчасну сплату сум кредиту, відсотків за неправомірне користування кредитом, відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення та сплату трьох процентів річних від простроченої суми.

В підтвердження наведеного до матеріалів справи долучено: Кредитний договір №01-1/3 від 17.02.2011, Іпотечний договір від 18.02.2011, розрахунки заявлених до стягнення сум, рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі №921/106/13-г, банківські виписки з рахунків Позичальника та інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 17.08.2018 позовну заяву ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 921/317/18; постановлено розгляд справи № 921/317/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 10:00 год. 05.09.2018.

Ухвалою суду від 05.09.2018 підготовче засідання було відкладено на 14:30 год. 24.09.2018, повторно запропоновано сторонам у справі надати суду передбачені ст. ст. 165, 166 ГПК України заяви по суті справи.

Ухвалою суду від 24.09.2018 прийнято до розгляду заяву Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про зменшення позовних вимог за вих. № 09-2-1/1012 від 21.09.2018 (вх. №17597), підготовче засідання відкладено на 10:00 год. 10.10.2018 для надання можливості відповідачу подати заперечення на відповідь на відзив.

В підготовчому засіданні 10.10.2018, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, судом виконано визначені ст. 177 ГПК України завдання підготовчого провадження, закрито останнє та призначено справу № 921/317/18 до судового розгляду по суті на 9:30 год. 24.10.2018, про що постановлено відповідну ухвалу від 10.10.2018. Окрім того, ухвалою від 10.10.2018 строк підготовчого провадження було продовжено на тридцять днів.

В судовому засіданні 24.10.2018 головуючий, у відповідності до норм ст. 201 ГПК України, відкрив судове засідання та оголосив про розгляд справи по суті в рамках загального позовного провадження; за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 24.10.2018 було оголошено перерву до 11:15 год. 07.11.2018, про що повноважних представників сторін було повідомлено під розсипку (в матеріалах справи).

В судовому засіданні 07.11.2018, яке відбулось за участі повноважного представника позивача, суд заслухав вступне слово останнього по суті позовних вимог та оголосив перерву в судовому засіданні до 16:00 год. 19.11.2018, про що постановив протокольну ухвалу. Про судове засідання 19.11.2018 відповідача було повідомлено в передбаченому ч. 2 ст. 120 та ч. 2 ст. 121 ГПК України порядку.

В судовому засіданні 19.11.2018, яке відбулось за участі повноважних представників сторін, суд заслухав вступне слово представника відповідача по суті позовних вимог, з'ясував обставини справи та дослідив наявні у справі докази.

Повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог, та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази.

Відповідач у відзиві на позов за №5 від 13.09.2018 (вх. №17146 від 14.09.2018), запереченнях на відповідь на відзив за №15 від 04.10.2018 (вх. №18313 від 05.10.2018), підтриманих його повноважним представником в судовому засіданні 19.11.2018, правомірними та такими, що підлягають до задоволення вважає позовні вимоги Банку в частині стягнення інфляції по простроченому кредиту за Кредитним договором №01-1/3 від 17.02.2011 у розмірі 20 716,32 грн та 3% річних по простроченому кредиту у розмірі 7 705,74 грн, в межах загальної позовної давності 3 роки. В задоволенні решти частини позову просить відмовити. Стверджує, що 23.11.2012 позивачем було надіслано відповідачу акт звіряння розрахунків станом на 23.11.2012 разом із супровідним листом, в якому Банк наголосив на обов'язку ПП "Харчовик" сплатити заборгованість по кредиту (суму необхідну для повного повернення кредитних коштів). Даний акт відповідачем отриманий до завершення дії договору та розцінений як вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань. Таким чином, вважає, що звернувшись із вказаним вище листом про стягнення всієї суми заборгованості позивач фактично в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов'язання за Кредитним договором, відповідно Кредитний договір припинив свою дію достроково і кредитор втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за Кредитним договором після направлення вимоги. Відтак, нарахування заборгованості за Кредитним договором у вигляді процентів за період з 18.12.2012 по 19.07.2018, пені по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 19.07.2018, пені по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018, пені по простроченому кредиту, пені по прострочених процентах за Кредитним договором №01-1/3 від 17.02.2011 за період з 02.04.2013 є безпідставним та протиправним. Окрім того, зазначає, що із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, яким є й судовий наказ, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на Кредитному договорі, зокрема сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків. Разом із тим, виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих за цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України. Стверджує, що нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза межами дії Кредитного договору законом не передбачена. В обґрунтування даної позиції посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Також, зауважує, що в силу приписів чинного законодавства нарахування індексу інфляції та 3% річних здійснюється виключно на суму заборгованості і ніяким чином не підлягає нарахуванню на неодержані відсотки, оскільки індекс інфляції полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та не може застосовуватись до процентів, які не є базою його нарахування. Сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами. 3% річних повинні нараховуватись на суму основного боргу без врахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.

Окрім того, вважає, що передбачений умовами укладеного правочину строк позовної давності у 10 років не може бути застосований позивачем, оскільки на момент подання позовної заяви між сторонами наявні виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням у справі №921/106/13-г.

Просить суд врахувати, що відповідач є підприємством, на якому працюють інваліди, заявлені позивачем до стягнення суми є надмірно великими та, у випадку задоволення позовних вимог, вартість приміщення навряд чи покриє заявлену до стягнення суму.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників сторін, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне:

17.02.2011 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - Банк/позивач), та Приватним підприємством "Харчовик", правонаступником якого є ОСОБА_1 об'єднання громадян "Харчовик" - витяг з ЄДРЮО ФОП та ГФ - в матеріалах справи (надалі - Позичальник/відповідач), було укладено Кредитний договір № 01-1/3 (надалі - Кредитний договір ).

Згідно п. п. 2.1, 2.3 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у сумі 200 000 грн на рефінансування діючої кредитної угоди про відкриття кредитної лінії №03-1/1 від 16.01.2008 в філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Тернопіль", виданої в сумі 250 000,00 гривень (залишок заборгованості станом на 17.02.2011 - 200 000,00 грн).

П. 2.2 Кредитного договору сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 листопада 2012 року. Повернення кредиту повинно здійснюватись Позичальником частинами: по 9 500 грн, не пізніше останнього дня місяця - за період з березня місяця 2011 року по жовтень місяць 2012 року та 10 000 грн - не пізніше 30.11.2012.

Кредит надається Банком Позичальнику шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку №20630352686838 на поточний рахунок Позичальника №26005301686838 в межах сум та відповідно до термінів, визначених п. 2.1 цього Договору, з безпосереднім направленням коштів на погашення діючої кредитної лінії на позичковий рахунок №20676350686838 в філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Тернопіль", код Банку 09338427 (п. 3.1 Кредитного договору).

Відповідно до п. п. 3.2-3.3 Кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 19,5% річних у валюті кредиту .

Нарахування Банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредиту коштів. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Відсотки за користування кредитом нараховуються Банком в останній робочий день поточного місяця та сплачуються Позичальником щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця на рахунок №20685352686838, відкритий Банком в філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Тернопіль", код Банку 09338427, при достроковому погашенні відсотків за користування кредитом сплачуються Позичальником на рахунок №36006301686838, відкритий в філії Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Тернопіль , код Банку 09338427. Відсотки за грудень місяць нараховуються Банком в останній робочий день цього місяця за період з першого по останній календарний день грудня місяця та сплачуються Позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця.

У випадку порушення Позичальником встановленого в п. 2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом , виходячи із відсоткової ставки у розмірі 39% річних у валюті кредиту , порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з п. 3.2 цього Договору.

Згідно п. 3.4 Кредитного договору у випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується Банком з дати виникнення обставин , що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно та сплачується Позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього Договору для нарахування та сплати відсотків, на рахунок, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття.

У п. 3.6 Кредитного договору сторони встановили черговість погашення Позичальником заборгованості по кредиту та/або плати за кредит (у тому числі і відсотках за неправомірне користування кредитом).

Відповідно до п. 3.8 Кредитного договору зобов'язання Банку з надання кредиту виникає після оформлення в якості забезпечення власного майна ПП Харчовик , загальною заставною вартістю комплексу - 912 036,00 грн.

Пп. 3.11.1 п. 3.11 Кредитного договору визначено обов'язок Позичальника направляти на поточні рахунки в Банку дохід (виручку) від реалізації пропорційно кредитній заборгованості та передбачили, що при зменшенні частки надходжень на поточний рахунок Позичальника у Банку проти передбаченого в першому абзаці цього пункту плата за кредит зростає на 3% річних.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 р. 4 Кредитного договору Банк зобов'язався, з урахуванням умов цього Договору, видавати кредит в безготівковому порядку шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника виключно з дати набрання чинності угод (договорів), що є забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором.

Позичальник зобов'язався надавати у Банк платіжний документ для отримання кредиту та використати кредит за цільовим призначенням і у встановлений згідно п. 2.2 цього Договору строк остаточно повернути всі отримані в межах суми кредиту шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості з поточних рахунків, вказаних у п 3.2 цього Договору (та/або з будь-яких інших поточних рахунків Позичальника, відкритих у будь-яких установах банків) та/або у будь-який інший незаборонений чинним законодавством спосіб на позичковий рахунок, вказаний у п. 3.1 цього Договору; своєчасно сплачувати плату за кредит, відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим Договором, а також суми передбаченої цим Договором неустойки; незалежно від настання кінцевого строку погашення кредиту сплатити заборгованість за кредитом, нараховану плату за кредит та неустойку за умови настання обставин, указаних в п. 4.3.4 цього Договору (пп. 4.2.1.-4.2.2, 4.2.6 п. 4.2. Кредитного договору).

П. 5.2 Кредитного договору передбачено обов'язок Позичальника у випадку прострочення ним виконання зобов'язання по поверненню Банку сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.3 Кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Згідно п. п. 6.1, 6.6 Кредитного договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання Позичальником будь-яких грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього Договору.

Строк, у межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років (п. 6.10 Кредитного договору).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з кредитного договору, згідно якого, в силу ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад", якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В судовому засіданні встановлено, що факт укладення Кредитного договору№01-1/3 від 17.02.2011, надання Позичальнику (відповідачу справі) кредитних коштів в сумі 200 000 грн, неналежного виконання останнім взятих на себе зобов'язань за даним правочином вже був предметом судового розгляду.

Так, 21.01.2013 у зв'язку із невиконанням Позичальником умов Кредитного договору щодо повернення кредиту Банк звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з ПП "Харчовик" заборгованості в загальній сумі 112 355 грн 36 коп., яка складалась із: 102 472 грн. 81 коп. - заборгованість станом на 22.11.2012 по кредиту, наданому відповідачеві на виконання умов Кредитного договору № 01-1/3 від 17.02.2011; 2 048 грн 70 коп. - несплачені відсотки станом на 22.11.2012; 7 437 грн 90 коп. - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань по сплаті кредиту з 01.12.2011 по 23.11.2012 та 395 грн 95 коп. - пеня за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків за період з 01.03.2012 по 23.11.2012 шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013, з врахуванням постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2013, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2013, у справі №921/106/13-г, задоволено позовні вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк": встановлено борг ПП "Харчовик" станом на 23.11.2012 перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з врахуванням непогашеного кредиту, відсотків та пені по Кредитному договору № 01-1/3 від 17.02.2011, в сумі 105 849,45 грн, з яких: 102 472,81 грн - заборгованість по тілу кредиту; 2 048,70 грн - відсотки за користування кредитом; 977,28 грн - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань по сплаті кредиту за період з 24.11.2011 по 02.04.2012; 350,66 грн - пеня за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків за період з 01.02.2012 по 27.06.2012 . 3вернуто стягнення в сумі 105 849,45 грн на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.02.2011, посвідченим приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_4, на нежитлові будівлі, а саме:

- комплекс будівель консервного заводу (адмінкорпус зі складом, будівля гаражів, будівля туалетів, павільйон, загальною площею 1143,5 кв.м), який належить ПП "Харчовик" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2009 року і знаходиться за адресою Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, буд 18;

- нежитлова будівля, соковий цех площею 234,3 кв.м, яка належить ПП "Харчовик" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2009 року і знаходиться за адресою Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, буд 18б;

- нежитлова будівля, магазин площею 39,0 кв.м, який належить ПП "Харчовик" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2009 року і знаходиться за адресою Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, буд 18в;

- комплекс будівель та споруд (будівля фруктового цеху з двома прибудовами, котельня з двома прибудовами, огорожа та замощення), який належить ПП "Харчовик" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2009 року і знаходиться за адресою Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, буд 18г;

- комплекс будівель (будівля овочевого цеху, склад готової продукції з двома підвалами, пропарочна, сировинна, прохідна, загальною площею 1627,7 кв.м), який належить ПП "Харчовик" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 серпня 2009 року і знаходиться за адресою Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, буд 18д; визначено спосіб реалізації предмету іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу 912036,00 грн. В решті частині позову відмовлено.

Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства визначає Закон України "Про доступ до судових рішень" N 3262-IV від 22 грудня 2005 року, з наступними змінами та доповненнями.

В силу приписів ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Ст. 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України інформації, рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі №921/106/13-г набрало законної сили 20.06.2013.

Також, судом встановлено, що 08.07.2013 Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ на примусове виконання рішення у справі №921/106/13-г від 02.04.2013.

Як зазначає позивач, вказаний вище виконавчий документ (наказ суду №921/106/13-г від 08.07.2013) був пред'явлений ним до виконання в Підволочиський РВ ДВС.

10.07.2014 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В процедурі виконавчого провадження предмет іпотеки неодноразово виставлявся на примусову реалізацію, однак через відсутність покупців реалізований не був. 29.12.2017 наказ Господарського суду Тернопільської області від 08.07.2017 у справі №921/106/13-г був повернутий на адресу ПАТ "Промінвестбанк" без виконання.

Поряд із цим, судом встановлено, що 14.10.2013 відповідачем погашено відсотки в сумі 2 355, 36 грн. 19.07.2018 Позичальником сплачено на рахунок Банку грошові кошти в сумі 105 849,45 грн, які останнім спрямовані на погашення заборгованості за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі №921/106/13-г.

Присутній в судовому засіданні 19.11.2018 повноважний представник відповідача підтвердив факт перерахування 19.07.2018 на рахунок Банку грошових коштів в сумі 105 849,45 грн на виконання згаданого вище судового рішення.

Предметом даного судового розгляду (з врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог за вих. №09-2-1/1012 від 21.09.2018 (вх. №17597)) є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 831 585,96 грн, з яких:

- 222 699 грн 93 коп. - заборгованість за процентами за період з 01.12.2012 по 18.07.2018;

- 177 231 грн 50 коп. - сума пені по простроченому кредиту за період з 03.04.2012 по 18.07.2018;

- 18 865 грн 45 коп. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 18.07.2018;

- 91 630 грн 89 коп. - сума здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції, за період з 03.10.2011 по 18.07.2018;

- 203 858 грн 39 коп. - сума пені по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018;

- 18 774 грн 27 коп. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018;

- 98 525 грн 53 коп. - сума здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, за період з 01.11.2012 по 19.07.2018.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання припиняється виконання, проведеним належним чином (ст. ст. 509, 525 ЦК України).

Ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від Позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 3 ст. 1049 ЦК України визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Слід зазначити, що поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Таким чином, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

ОСОБА_5 Верховного Суду, приймаючи у справі №910/1238/17 постанову від 23.05.2018, якою було частково задоволено позов про стягнення процентів річних, нарахованих згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначила наступне: "Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх" .

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована приписами ст. 625 ЦК України.

Так, в силу приписів ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, умовами укладеного Кредитного договору сторони встановили кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 листопада 2012 року, термін щомісячного виконання зобов'язання - останнє число кожного календарного місяця, починаючи з 31.03.2011 по 30.11.2012, та погодили, що Договір діє по повного повернення Позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за неправомірне користування ним та повного виконання Позичальником інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього Договору.

В судовому засіданні встановлено та не заперечно повноважним представником відповідача, що отримані Позичальником за Кредитним договором та стягнуті судовим рішенням кошти повернуті Банку лише 19.07.2018 .

Як вже зазначалось вище п. 3.3 Кредитного договору сторони передбачили, що у випадку порушення Позичальником встановленого в п. 2.2 цього Договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту Позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 39% відсотків річних у валюті кредиту , порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п. 3.2 цього Договору.

При цьому, відповідно до п. 1.4 Кредитного договору відсотки за неправомірне користування кредитом - плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується Позичальником у розмірі та у строки, передбачені цим Договором. При сплаті відсотків за неправомірне користування кредитом відсотки за користування кредитом не сплачуються.

Нарахування Банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів Позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредиту коштів (п. 3.2 Кредитного договору).

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що визначені умовами Кредитного договору відсотки за неправомірне користування кредитом є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України . При цьому, зважаючи на те, що зобов'язання щодо повернення отриманих кредитних коштів виконані Позичальником лише 19.07.2018, нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, на думку суду, є правомірним. Поряд із цим, співставивши визначені позивачем періоди нарахуванні 3% річних та відсотків за неправомірне користування кредитом, які за своєю правовою природою, як вже зазначено вище, є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд прийшов до висновку, що нарахування 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту є правомірним за період з 03.10.2011 по 30.11.2012, нарахування 3% річних по простроченому кредиту за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом, є безпідставним.

Так, згідно проведеного судом перерахунку відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 правомірним є нарахування останніх в сумі 222 626 грн 90 коп ., а позов в даній частині є таким, що підлягає до задоволення. Відсотки за неправомірне користування кредитом в сумі 73 грн 01 коп. за період з 01.01.2016 по 31.08.2016 нараховані позивачем неправомірно. Відсотки в сумі 0,02 грн заявлені до стягнення безпідставно. Відтак, позов в частині стягнення 73,03 грн відсотків за неправомірне користування кредитом є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи ).

Згідно проведеного судом перерахунку 3% річних по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 30.11.2012 правомірним є нарахування останніх в сумі 1 559 грн 74 коп. Позивачем за вказаний період нараховано 3% річних в загальній сумі 1 559 грн 73 коп. Враховуючи диспозитивність судового процесу, а також, що суд позбавлений права вийти за межі заявлених позовних вимог, до стягнення за період з 03.10.2011 по 30.11.2012 підлягає сума 3% річних за неправомірне користування кредитом визначена позивачем - 1 559 грн 73 коп.

3% річних по простроченому кредиту в сумі 17 305,72 грн за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, зважаючи на заявлені за цей період відсотки за неправомірне користування кредитом, нараховані та заявлені до стягнення безпідставно (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи ).

Окрім того, судом розглянуто наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на суму кредиту за період з 03.10.2011 по 18.07.2018 в сумі 91 630 грн 89 коп. та за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах визначених позивачем періодів, проведених відповідачем оплат, з урахуванням того, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць, який визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому проводиться сплата, викладених у листі Верховного Суду України "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" (№62-97р. від 03.04.1997р.), проведено перерахунок заявленої то стягнення суми інфляційних нарахувань.

Згідно проведеного судом перерахунку, за період з 03.10.2011 по 30.06.2018 правомірним є нарахування інфляційних втрат на тіло кредиту в розмірі 91 627 грн 21 коп . Інфляція в сумі 3,68 грн нарахована позивачем та заявлена до стягнення безпідставно (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи) .

Поряд із цим, суд вважає за доцільне зазначити, що згідно долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат по тілу кредиту, за період з 01.07.2018 по 18.07.2018 нарахування останніх не проводились, відтак вказаний позивачем у прохальній частині позову, з врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог, період нарахування по 18.07.2018 є помилковим.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 774 грн 27 коп. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по прострочених процентах, та 98 525 грн 53 коп. - суми здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції, які нараховані за період з 01.11.2012 по 19.07.2018, суд встановив, що останні розраховані позивачем як на суму відсотків за користування кредитом в розмірі 2 489,66 грн, які нараховані Банком до визначеного умовами Кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту (за період з 22.10.2012 по 29.11.2012), так і на нараховані Банком та заявлені до стягнення у даній справі відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 в загальній сумі 222 699,93 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За даних обставин, зважаючи на те, що проценти за користування кредитними коштами є складовою грошового зобов'язання за правомірне користування грошовими коштами, яке позивач взяв на себе при укладенні Кредитного договору та зобов'язався сплачувати останні до настання строку його погашення, а заявлені до стягнення відсотки за неправомірне користування кредитом за своєю правовою природою є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд прийшов до висновку, що за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 правомірним є нарахування 3% річних та інфляції лише на суму відсотків за користування кредитом в розмірі 2 489,66 грн, які нараховані Банком до визначеного умовами Кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту, - за період з 22.10.2012 по 29.11.2012. Нарахування 3% річних та інфляції на заявлені Банком до стягнення за період з 01.12.2012 по 18.07.2018 відсотки за неправомірне користування кредитом в загальній сумі 222 699,93 грн є безпідставним.

Зважаючи на наведене вище, судом в межах визначеного позивачем періоду, з врахуванням встановленої рішення суду у справі №921/106/13-г заборгованості по відсотках в розмірі 2 048,70 грн станом на 23.11.2012, визначеної позивачем суми заборгованості по відсотках за користування кредитом за період 23.11.2012 по 29.11.2012, здійсненої відповідачем 14.10.2013 сплати відсотків в сумі 2 355,36 грн, проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляції по процентах.

Згідно проведеного судом перерахунку, за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 правомірним та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 85 грн 71 коп. та інфляції в сумі 178 грн 93 коп. за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом.

3% річних в сумі 18 688,56 грн та інфляція в сумі 98 346,60 грн за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом нараховані безпідставно , а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи ).

Поряд із цим, в силу приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ст. 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

В силу ст. ст. 546, 547, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо Позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

В п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питанні практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати 6 місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Як вже зазначено вище, п. 5.3 Кредитного договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

При цьому, п. 3.4 Кредитного Договору сторони погодили, що у випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховуються Банком з дати виникнення обставин, що стали підставою для застосування пені до дня припинення цих обставин включно.

Таким чином, Банк та Позичальник (відповідач у справі) умовами Кредитного договору, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, передбачили збільшення періоду нарахування пені.

Окрім того, ч. 1 ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ЦК України передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом із тим, в силу приписів ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, при цьому договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України).

Ч. 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що в п. 3.3 постанови пленуму ВГС України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, з наступними змінами і доповненнями, господарським судам звернуто увагу на те, що за правилами ч. 1 ст. 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі , так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Як вже зазначалось вище, п. 6.10 Кредитного договору передбачено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду. При цьому, строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), встановлюється тривалістю у 10 років.

Таким чином, зважаючи на те, що право Банку на нарахування пені за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або відсотків за надання кредиту, та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом та, відповідно, обов'язок Позичальника сплатити останню передбачені умовами укладеного Кредитного договору, суд прийшов до висновку, що встановлений п. 6.10 Кредитного договору строк позовної давності у десять років стосується як загальної, так і спеціальної позовної давності.

Зважаючи на наведене вище, твердження відповідача про безпідставність позовних вимог в частині нарахування пені по простроченому кредиту, у зв'язку із спливом терміну позовної давності, наявністю судового рішення у справі №921/106/13-г, предметом розгляду якого було, зокрема, і нарахування позивачем пені по простроченому кредиту за період з 24.11.2011 по 02.04.2012 є безпідставними.

На підставі наведених норм чинного законодавства, зважаючи на те, що зобов'язання по поверненню отриманих кредитних коштів виконані Позичальником лише 19.07.2018, позивачем заявлено до стягнення пеню по простроченому кредиту в загальній сумі 177 231 грн 50 коп., нараховану за період з 03.04.2012 по 18.07.2018, та пеню про прострочених процентах в загальній сумі 203 858 грн 39 коп., нараховану за період з 01.11.2012 по 19.07.2018.

В п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями, зазначено, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Поряд із цим, судом встановлено та зазначено вище, що вимоги позивача про стягнення з відповідач пені за несвоєчасну сплату кредиту за період з 01.12.2011 по 23.11.2012 та несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 01.03.2012 по 23.11.2012 вже були предметом судового розгляду у справі №921/106/13-г про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно.

Так, задовольняючи вимоги Банку про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно боржника суд встановив, що станом на 23.11.2012 за порушення строків повернення кредиту відповідач повинен сплатити Банку пеню в сумі 977,28 грн, нараховану за період з 24.11.2011 по 02.04.2012; за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом - 350,66 грн за період з 01.02.2012 по 27.06.2012. В решті чистині позову судом було відмовлено (п. 5 резолютивної частини рішення).

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу (п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України).

П. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

За даних обставин, розглянувши долучений позивачем до матеріалів даної справи розрахунок пені по простроченому кредиту, зважаючи на наявність рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі №921/106/13-г, яким встановлено борг Позичальника по Кредитному договору №01-1/3 від 17.02.2011 станом на 23.11.2012 та відмовлено в позові, зокрема, щодо пені за користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в частині стягнення пені за неправомірне користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012 в сумі 6 481 грн 68 коп. підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В межах даної справи позивач вправі нараховувати та заявляти до стягнення пеню за неправомірне користування кредитом лише за період з 24.11.2012 по 18.07.2018.

Враховуючи наведене вище, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", беручи до уваги доведений позивачем та встановлений судом факт неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань, з врахуванням здійсненого відповідачем часткового погашення кредиту, провів перерахунок заявленої до стягнення суми пені по простроченому кредиту.

Згідно проведеного судом перерахунку за період з 24.11.2012 по 18.07.2018 правомірним є нарахування пені по простроченому кредиту в сумі 170 749 грн 80 коп.

Пеня в розмірі 0,02 грн нарахована позивачем та заявлена до стягнення безпідставно (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи ).

Окрім того, предметом судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача пені по прострочених процентах, нарахованих за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 в сумі 203 858 грн 39 коп.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені по прострочених процентах , суд встановив, що остання за період з 01.11.2012 по 19.07.2018 нарахована позивачем як на відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 01.12.2012 по 18.07.2018, так і на заборгованість по нарахованим Банком відсотках за користування кредитом за період з 22.10.2012 по 29.11.2012 (656,95 грн - за період з 22.10.2012 по 31.10.2012, 1832,71 грн - за період з 01.11.2012 по 29.11.2012).

Зважаючи на правову природу заявлених позивачем до стягнення відсотків за неправомірне користування кредитом (плата за прострочення виконання грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України), суд прийшов до висновку, що на останні за період з 01.01.2013 по 19.07.2018 пеня в сумі 203 332,55 грн нарахована позивачем та заявлена до стягненнябезпідставно, а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає.

Також, беручи до уваги встановлені судом та зазначені вище обставини, щодо того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 01.03.2012 по 23.11.2012 вже була предметом судового розгляду у справі №921/106/13-г про стягнення кредитної заборгованості, шляхом звернення стягнення на заставне майно та, задовольняючи вимоги Банку про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на заставне майно боржника, суд встановив, що станом на 23.11.2012 за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом відповідач повинен сплатити пеню в сумі 350,66 грн нараховану за період з 01.02.2012 по 27.06.2012, а в решті чистині позову відмовив, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в частині стягнення нарахованої за період з 01.11.2012 по 23.11.2012 пені по прострочених процентах в сумі 6 грн 20 коп. підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. В межах даної справи позивач вправі нараховувати та заявляти до стягнення пеню по процентах за користування кредитом лише за період з 24.11.2012 по 19.07.2018.

Враховуючи наведене вище, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", беручи до уваги доведений позивачем та встановлений судом факт неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобов'язань, з врахуванням здійсненого відповідачем часткового погашення заборгованості по відсотках 14.10.2013, провів перерахунок заявленої суми пені на заборгованість по нарахованих Банком за період з 22.10.2012 по 29.11.2012 відсотках за користування кредитом (656,95 грн - за період з 22.10.2012 по 31.10.2012, 1832,71 грн - за період з 01.11.2012 по 29.11.2012).

Згідно проведеного судом перерахунку за період з 24.11.2012 по 19.07.2018 правомірним є нарахування останньої в сумі 519 грн 64 коп . (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи ).

Ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи відповідача про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора припиняє правовідносини сторін по Кредитному договору і залишаються виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням суд вважає помилковими. Системний аналіз ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту Кредитного договору свідчить про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін Кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених умовами договору та ЦК України штрафних санкцій, а також сплату боржником належних кредитору відповідно до ст. 625 ЦК України нарахувань.

Доводи відповідача про те, що позивачем було змінено встановлений Кредитним договором строк виконання зобов'язання та використане передбачене законом право дострокового повернення кредиту, суд оцінює критично, оскільки з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставне майно Банк звернувся лише 21.01.2013, у той час як термін повернення кредиту визначений Договором - не пізніше 30.11.2012. Надісланий позивачем на адресу відповідача акт звіряння розрахунків станом на 23.11.2012 та супровідний лист до нього містять інформацію лише про наявну станом на день складення останніх суму заборгованості Позичальника по Кредитному договору №03-1/3 від 17.02.2011, з врахуванням процентів та пені, - 112 355,36 грн, та вимогу про їх повернення. Вимога про дострокове виконання зобов'язань за вказаним правочином відсутня.

Інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених вище судом обставин.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

При вирішенні даного спору судом взято до уваги правові позиції ОСОБА_5 Верховного Суду, викладені у постановах №444/9519/12 від 28.03.2018, №910/1238/17 від 23.05.2018, та Верховного Суду, викладену у постанові від 14.08.2018 по справі №913/377/17.

У відповідності до вимог ст. 123, ч. 1 п. 2 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 7 310 грн 22 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягають відшкодування позивачу за рахунок відповідача.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем заявлено вимогу майнового характеру: про стягнення заборгованості в загальній сумі 832 886,11 грн. Відтак, до сплати підлягав судовий збір в сумі 12 493,30 грн. Дана сума і була сплачена позивачем згідно платіжних доручень №158597 від 16.08.2018 на суму 11 780,38 грн та №159587 від 01.08.2018 на суму 712,92 грн.

Поряд із цим, в підготовче засідання 24.09.2018 позивачем подано та судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої предметом судового розгляду у справі №921/317/18 є вимога майнового характеру: стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 831 585,96 грн, за яку, відповідно, належить до сплати 12 473 грн 79 коп., що становить 1,5% від ціни позову.

Таким чином, сума судового збору, яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету, у зв'язку із поданням заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 19 грн 51 коп. Для повернення позивачу зазначеної суми йому необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

На підставі наведеного, керуючись Керуючись ст. ст. 73-75, 86, 123, 129, 165-167, 175, 195, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 об'єднання громадян "Харчовик", вул. І. Франка, 18, смт. Підволочиськ, Підволочиський район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 31973625, на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", провул. Шевченка,12, м. Київ, ідентифікаційний код 00039002:

- 222 626 грн 90 коп. - заборгованості по процентам за період з 01.12.2012 по 18.07.2018;

- 170 749 грн 80 коп. - пені по простроченому кредиту за період з 24.11.2012 по 18.07.2018;

- 1 559 грн 73 коп. - 3% річних по простроченому кредиту за період з 03.10.2011 по 30.11.2012;

- 91 627 грн 21 коп. - сума здорожчання простроченого кредиту, виходячи із індексу інфляції за період з 03.10.2011 по 30.06.2018;

- 519 грн 64 коп. - пені по прострочених процентах за користування кредитом за період з 24.11.2012 по 19.07.2018;

- 85 грн 71 коп. - 3% річних по прострочених процентах за період з 01.11.2012 по 19.07.2018;

- 178 грн 93 коп. - сума здорожчання прострочених процентів, виходячи із індексу інфляції за період з 01.11.2012 по 30.06.2018;

- 7 310 грн 22 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 6 481 грн 68 коп. пені за неправомірне користування кредитом за період з 03.04.2012 по 23.11.2012 та 6 грн 20 коп. пені по процентах за користування кредитом за період з 01.11.2012 по 23.11.2012.

4. В задоволенні решти частини позову відмовити.

5. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1,2 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.11.2018

Суддя І.М. Гирила