Постанова

від 21.11.2018 по справі 530/545/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 530/545/16-ц

провадження № 61-19484св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - приватне підприємство Агроекологія ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Агроекологія на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року у складі судді

Дем'янченка С. М. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного підприємства Агроекологія (далі - ПП Агроекологія ), третя особа - відділ Держгеокадастру у Зіньківському районі Полтавської області, про розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4, після смерті якого вона прийняла спадщину, успадкувавши належне йому майно, в тому числі й земельну ділянку, площею 4,59 га, що розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Вказувала на те, що вона є власником вищезазначеної земельної ділянки.

Зазначала, що 16 січня 2008 року між її батьком - ОСОБА_4 та

ПП Агроекологія було укладено договір оренди землі строком на 25 років щодо оренди земельної ділянки, яка належала останньому на підставі державного акту серії НОМЕР_1, виданого Ставківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області 18 грудня 2001 року.

Відповідно до пункту 40 вказаного договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Посилалась на те, що вона має намір самостійно обробляти успадковану земельну ділянку, у зв'язку із чим 29 лютого 2016 року направила лист

ПП Агроекологія про розірвання договору оренди землі, однак відповіді від відповідача не надійшло.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 4,59 га, зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 лютого 2009 року, та стягнути з ПП Агроекологія судовий збір.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 лютого

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Договір оренди землі, укладений

16 січня 2008 року між ОСОБА_4 та ПП Агроекологія , площею 4,59 га, розташованої на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, зареєстрований Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України 04 лютого 2009 року, розірвано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що, розриваючи договір оренди землі від 16 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПП Агроекологія , суд першої інстанції виходив із встановлених обставин щодо переходу права власності орендодавця ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та умов договору, якими передбачена така підстава його розірвання, як перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПП Агроекологія відхилено. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що є підстави для розірвання вказаного договору оренди землі від 16 січня 2008 року на підставі пункту 40 цього договору, у якому сторони при укладенні договору дійшли згоди про можливість його розірвання у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи.

У касаційнійскарзі, яка надійшла у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПП Агроекологія , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову

ОСОБА_1

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судовірішення є незаконними та необґрунтованими. Посилалось на те, що ОСОБА_1 з юридичної точки зору, за відсутності доказів внесення змін до спірного договору та їх державної реєстрації після оформлення спадщини на земельну ділянку, не набула прав сторони договору оренди землі в порядку та в спосіб, встановлені законодавством України, а тому не мала права на пред'явлення до суду цього позову, проте судами вказане не взято до уваги, чим порушено норми матеріального права, що потягло ухвалення незаконних судових рішень .

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу

ПП Агроекологія . У запереченнях зазначено про те, що до ОСОБА_1 перейшли всі права ОСОБА_4, що належали йому у зв'язку з перебуванням у його власності вказаної земельної ділянки. Договір містить пункт 40, який безпосередньо дозволяє розірвати договір у зв'язку із переходом права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами установлено, що 16 січня 2008 року між ОСОБА_4 та

ПП Агроекологія було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,59 га, яка розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області строком на 25 років, який 04 лютого 2009 року зареєстрований Зіньківським районним відділом Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України (а.с. 11-12).

ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1) є дочкою

ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 лютого 2016 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 і є власником земельної ділянки, площею 4,59 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області і належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого Ставківською сільською радою Зіньківського району Полтавської області 18 грудня 2001 року, та підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 лютого 2016 року (а.с. 7, 10).

З часу прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з 17 лютого 2016 року ОСОБА_1 стала стороною спірного договору оренди землі, а саме - орендодавцем.

Відповідно до пункту 40 договору оренди землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 має намір самостійно обробляти успадковану земельну ділянку, 29 лютого 2016 року нею було надіслано ПП Агроекологія заяву про дострокове розірвання договору оренди землі за взаємною згодою сторін на підставі пункту 40 договору оренди землі, але в усній формі їй було повідомлено, що ПП Агроекологія відмовляється від розірвання договору оренди землі, який було укладено 16 січня 2008 року. Разом з цим, письмової відповіді також надано не було.

Згідно зі частиною четвертою статті 32 Закону України Про оренду землі

(в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили із того, що сторони спірного договору оренди землі від 16 січня 2008 року пунктом 40 передбачили можливість розірвання цього договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а ПП Агроекологія відмовляється у добровільному порядку виконати вимоги нового власника - ОСОБА_1 ,

та дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

Доводи касаційної скарги про те, що в справі відсутні докази виникнення у ОСОБА_1 прав орендодавця за спірним договором, їх державної реєстрації, а відтак і порушень прав позивача за спірним договором, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_1 успадкувала право власності на земельну ділянку та зареєструвала його у встановленому законом порядку. Таким чином, ОСОБА_1 як власник земельної ділянки, мала право звернутися до суду із відповідним позовом.

Разом з цим, надана ПП Агроекологія копія додаткової угоди від 29 квітня

2016 року не змінює умови договору оренди в силу положень Закону України Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень , так як зміни до істотних умов договору оренди землі підлягають державній реєстрації.

Крім того, вказані зміни не стосуються умов, якими врегульовано питання зміни та розірвання договору. Таким чином, доводи підприємства про те, що

ОСОБА_1 підписала додаткову угоду до спірного договору оренди землі, а тому на його думку цей факт виключає право сторони договору на його розірвання, так як з альтернативних диспозицій внесення змін чи розірвання, сторонами прийнято рішення про внесення змін є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Агроекологія залишити без задоволення.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 лютого

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 квітня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта