Ухвала

від 04.12.2018 по справі 2-693/09

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-693/09

Провадження № 22-ц/801/145/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Попик Ю.П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 рокуСправа № 2-693/09м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.

за участі секретаря Кирилюк Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадщину за законом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 11 червня 2009 року у м. Калинівка суддею цього суду Попиком Ю. П., дати складання повного тексту рішення не відомо,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на спадщину за законом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько, після чого відкрилась спадщина на будинковолодіння, розташоване в АДРЕСА_1, що належало померлому на підставі свідоцтва про право власності. Право на отримання вказаного майна у порядку спадкування мають позивач та її мати - ОСОБА_4, яка відмовилась від прийняття спадщини на її - ОСОБА_3 користь, проте остання не може оформити право на спадщину у зв'язку з тим, що в установлений законом строк не звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Водночас, позивач, будучи спадкоємицею 1 черги за законом, фактично спадщину прийняла вступивши в управління і володіння спадковим майном, оскільки поховала батька, робила поминальні обіди, а також у неї знаходяться правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 11 червня 2009 року позов задоволено, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Калинівка Вінницької області. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, вартістю 107 207 грн., що розташований в м. Калинівка Вінницької області по вул. Урицького, № 20, який в цілому складається з житлового будинку літ. А з верандами літ. а, а1, ганком загальною площею 90.8 кв. м., житловою площею 46,9 кв. м., сараї літ Б, б, В, Д, погріба літ. п/Б, п/Д, шиї погріба літ. Ш/п, криниці літ. К, огорожі № 1, хвіртки № 2, ворота № 3, що належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1, виданого 14 квітня 2009 року виконкомом Калинівської міської ради Вінницької області, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Калинівка Вінницької області.

Особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 08 жовтня 2018 року подав на нього апеляційну скаргу, в якій зазначив, що цим рішенням порушуються його права як іншого спадкоємця(сина спадкодавця), під час ухвалення рішення судом неповно з'ясовано обставини справи та невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а тому просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач на апеляційну скаргу подала відзив, у якому вона просить апеляційну скаргу як безпідставну та необґрунтовану залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю з наступних міркувань.

Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням прав ОСОБА_5 як спадкоємця майна батьків останній зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено коло спадкоємців, що мають право на спадкування після смерті його батька - ОСОБА_6, а визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_3 унеможливлює вчинення ним дій для отримання належної частки у спадковому майні після смерті батьків.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За приписами ч. 1 та 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є ОСОБА_6 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвами про народження (а. с. 51, 65).

Відповідно до свідолцтва про смерть батько ОСОБА_5 та ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 9).

Згідно зі свідоцтвом на право власності № НОМЕР_1 від 14 квітня 2009 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: вул. Урицького, б. 20, м. Калинівка, Вінницька обл. (а. с. 12 - 13).

ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу з заявою про прийняття спадкового майна, яке залишилось після смерті її батька - ОСОБА_6, справжність підпису якої посвідчено ноатріусом 26 березня 2009 року (а. с. 66).

Водночас, ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Калинівського районного нотаріального округу з заявою про те, що від спадкового майна, яке залишилось після смерті її чоловіка вона відмовляється (а. с. 67). Крім того, зазначила у заяві, що спадкове майно є особистою власністю померлого і придбане ним за особисті кошти, на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вона не претендує.

Згідно із актом обстеження комісією вуличного комітету у 2009 році встановлено, що ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вступивши в управління спадковим майном, так як поховала батька, зробила поминальні обіди, утримує в себе свідоцтво про право власності на житловий будинок(а. с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, будучи спадкоємицею першої черги за законом на майно померлого батька, фактично спадщину прийняла, вступивши в управління і володіння спадковим майном. І хоча такий висновок суду не узгоджується з наведеними вище положеннями ст. ст. 1268, 1269 ЦК України щодо прийняття спадщини, однак із наявної у матеріалах справи копії нотаріально посвідченої 26 березня 2009 року заяви ОСОБА_3 вбачається, що вона в межах встановленого законом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька, а відтак є такою, що прийняла спадщину.

Дослідивши подані ОСОБА_5 в обґрунтування вимог апеляційної скарги докази, судом встановлено, що скаржником не надано доказів на підтвердження того, що він звертався у встановлений законом шестимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або до суду із позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, а також доказів, що він відносився до категорії осіб, які за законом мали право на обов'язкову частку у спадщині, або на час відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем.

Апеляційний суд не бере до уваги надану апелянтом довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення йому ІІ групи інвалідності (а. с. 31), оскільки така встановлена йому з 30 грудня 2013 року, тобто після спливу строку для прийняття спадщини.

Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірне спадкове майно належало батькам скаржника - ОСОБА_6 та ОСОБА_4, на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане спростовується змістом нотаріально посвідченої 26 березня 2009 року заяви ОСОБА_4 (а. с. 67).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спадкоємець ОСОБА_5 не вчинив передбачені наведеними вище нормами матеріального права дії, спрямовані на прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_6, належних доказів про право на обов'язкову частку у спадщині не надав, тому права на спадщину він не набув.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи, що ОСОБА_5 не набув права на прийняття спадщини після смерті його батька, тому питання про його права та обов'язки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалося, а відтак він позбавлений права на його оскарження, тому апеляційне провадження, яке було відкрито у цій справі ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 листопада 2018 року, підлягає закриттю.

Крім того апеляційним судом також враховується наступне.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

В доповнення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі Устименко проти України (№ 32053/13, § 46).

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-X).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі Пономарьов проти України (заява N 3236/03, § 42).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 Совтрансавто-Холдинг проти України , а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого й те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 352, 362, 390 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 11 червня 2009 року, ухвалене у вказаній цивільній справі, закрити.

Ухвала набирає законної сили із дня її постановлення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

Т. Б. Сало

Повний текст ухвали складено 04 грудня 2018 року.