Рішення

від 04.07.2007 по справі 13/1439

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/1439

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" липня 2007 р.Справа № 13/1439

                      За позовом                            закритого акціонерного товариства  

                                                                     “Хмельницьклегпром”  м. Хмельницький

до               колективного підприємства  “Пересувна механізована колона № 32”  м. Волочиськ в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Карвана О.М. м. Хмельницький

                                        суб'єкта підприємницької          діяльності –фізичної особи

                                        Сенькової Валентини Броніславівни м. Волочиськ

                    про      визнання недійсним договору купівлі-продажі залізобетонних плит від 30.01.2007 р., зобов'язання  відповідачів  повернути залізобетонні плити та встановлення їх за власний рахунок на попереднє місце, позбавлення відповідача ліцензії на право зайняття діяльністю арбітражного керуючого, відсторонення його від обов'язків ліквідатора боржника - КП “Пересувна механізована колона № 32” та стягнення моральної шкоду у сумі 25000 грн.

Суддя           Матущак О.І.

                    За участю представників сторін:

позивача:               Бойчук І.Д. –за довіреністю № 517/1 від 20.12.2006 р.

              відповідачів: 1) не з'явився

                                       2) не з'явився

Рішення приймається 04.07.2007 р., оскільки в судовому засіданні 03.07.2007 р. оголошувалася перерва.

Позивач у позові просить господарський суд визнання недійсним договору купівлі-продажі залізобетонних плит від 30.01.2007 р., укладений між відповідачами, зобов'язати  відповідачів  повернути залізобетонні плити та встановити їх за власний рахунок на попереднє місце, позбавити відповідача ліцензії на право зайняття діяльністю арбітражного керуючого, відсторонити його від обов'язків ліквідатора боржника - КП “Пересувна механізована колона № 32” та стягнути моральну шкоду у сумі 25000 грн.

На виконання ухвали господарського суду про порушення провадження у справі  від 02.03.2007 р., позивачем 23.03.2007 р. подано заяву про уточнення позовних вимог, у відповідності до якої, просить стягнути моральну шкоду у сумі 25000 грн. саме з ліквідатора-арбітражного керуючого Карвана О.М., яка господарським судом прийнята ухвалою від 27.04.2007 р.

Ліквідатор-арбітражний керуючий  Карван О.М.  в попередньому судовому засіданні та у відзиві на позов повідомив, що позивач помилково вважає що реалізовані ним плити у ліквідаційній процедурі є його власністю, натомість вважає, що вони були  власністю

колективного підприємства ПМК № 32 у відповідності до копії  листа КП “Волочиське РБТІ” № 64 від 06.03.2007 р. з додатками–ескізами,   договором купівлі-продажі залізобетонних плит від 30.01.2007 р. та актом інвентаризації активів першого відповідача (боржника у справі господарського суду Хмельницької області №13/223-Б) від 20.11.2006 р. за участю ліквідатора Карвана О.М., колишнього головного бухгалтера боржника та представника від ДПІ у Волочиському районі як голови  комітету кредиторів у справі про банкрутство.

Представником позивача у судовому засіданні 24.04.2007 р. подано оригінал та належним чином завірену копію витягу з генерального плану  загорожі  Волочиської швейної фабрики, погоджений технаглядом замовника  14.12.1967 р. а також висловлено клопотання про задоволення позову у повному об'ємі.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, а ліквідатор (керівник) першого відповідача 20.06.2007 р. подав клопотання про призначення у даній справі судової експертизи з метою вияснення питання належності спірного майна,  а також від 02.07.2007 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із участю його у іншому судовому процесі, що підтвердив оригіналом виклику у судове засідання у кримінальній справі як захисника.  

Враховуючи доводи та заперечення представників сторін, подані ними докази, господарським судом встановлено наступне.

Постановою господарського суду у справі № 13/223-Б    від  07.02.2006 р.    визнано боржника –колективне підприємство “Пересувна механізована колона № 32” м. Волочиськ банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором –арбітражного керуючого Карвана О.М.

Між ліквідатором, який у відповідності до ч.2 ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” набув повноважень органу управління боржником,   та приватним підприємцем Сеньковою В.Б. укладено 30.01.2007 р. договір купівлі-продажі.

Згідно п.1.1. договору, предметом угоди є реалізація боржником плит загорожі що знаходяться за адресою м. Волочиськ, вул. Незалежності, 4 “а” у кількості 101 шт., а згідно п. п. 3.1 та 3.3 цього ж договору по ціні 93 грн. за одну плиту на загальну суму 9393 грн.

Платіжним дорученням № 19 від 31.10.2007 р. підприємець Сенькова В.Б. перерахувала на ліквідаційний рахунок першого відповідача  обумовлену у договорі суму 9393 грн.

Згідно письмових пояснень позивача, викладених у позовній заяві, першим відповідачем 21.02.2007 р. демонтовано із суміжної залізобетонної загорожі, яка знаходиться між позивачем та першим відповідачем   у м. Волочиську по вул. Незалежності 2 “а” та Незалежності, 4  “а”  п'ять залізобетонних плит. Вказаний факт позивачем також підтверджено восьма фотознімками, приєднаними до матеріалів справи.

Демонтаж залізобетонних плит із суміжної загорожі не заперечується і визнається першим відповідачем у відзиві на позов від 23.03.2004 р. а також те, що саме демонтовані залізобетонні плити реалізовані другому відповідачу згідно договору купівлі-продажі від 30.01.2007 р.              

Згідно нотаріально посвідченої угоди купівлі-продажі  будівель, споруд, приміщень, обладнання та транспортних засобів ВАТ “Волочиська швейна фабрика” від 03.07.2001 р., ЗАТ “Хмельницьклегпром” м. Хмельницький став власником цілісного майнового комплексу у м. Волочиську по вул. Незалежності, 2 “а”.

Згідно п.1.1 договору до переліку придбаних активів віднесено і загорожу із залізобетонних плит, проте, належним чином вказану загорожу у договорі (кількість, найменування, протяжність і т.д.) не ідентифіковано.    

Актами інвентаризації активів від 12.12.2001 р. та 10.12.2006 р. позивача, підтверджується наявність на балансі підприємства загорожі із залізобетонних плит у кількості 113 шт.

Належним чином завіреною копією витягу із генерального плану загорожі ще колишньої Волочиської швейної фабрики, складеного Львівським проектно-конструкторським інститутом легкої промисловості, затвердженого технічним наглядом замовника 14.12.1967 р., така загорожа після завершення будівництва по усьому периметру за виключенням фасадної  сторони головного корпусу,  повинна була складатися із 47 ланок РЗ-1 та 4 ланок УЗ-1, тобто із загалом 51 рядових ланок, кожна із яких складається із 2-ох  залізобетонних плит ПСЖ-1.

На виконання ухвали господарського суду від 27.04.2007 р., в адресу господарського суду КП “Волочиське районне бюро технічної інвентаризації” надіслано наказ регіонального відділення Фонду державного майна  України по Хмельницькій області № 445  від 28.07.1998 р. “Про перетворення Волочиської швейної фабрики у відкрите акціонерне товариство” та додаток до наказу “Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству” у п. 9 якого внесено загорожу території, яка з  вартістю 882 грн. внесена до статутного фонду товариства.

Також до вказаного листа БТІ, додано договір купівлі-продажі державного майна  від 15.07.1994 р., згідно якого комітет економіки Хмельницької обласної адміністрації, як розпорядником  державного майна продано, а організацією орендарів Волочиського ПМК-32 придбано цілісний майновий комплекс Волочиського ПМК-32. У акті передачі державного майна підприємства  від 30.09.1994 р., яке придбано згідно зазначеного вище договору, із 173 найменувань основних засобів відсутнє таке майно як загорожа підприємства.

Оцінюючи описані вище докази у відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд приходить до висновку, що позивачем хоча і не подано усіх належних і безумовних  доказів власності спірної загорожі, проте в порівнянні із доказами першого відповідача, вони є значно переважними що відповідно підтверджують його власність на об'єкт спірного майна. При цьому, господарським судом враховується та обставина, що позивач обмежений можливістю надання інших доказів власності, оскільки не приймав участі у будівництві спірної загорожі, а став її власником задовго після її фактичної побудови, на відміну від першого відповідача.

При цьому, не можуть служити належними самостійними доказами як побудови так і власності за першим відповідачем спірного майна лист № 14-1079/07 від 24.04.2007 р. Волочиського районного відділу земельних ресурсів про належність земельної ділянки, на якій знаходиться загорожа першому відповідачу та   акт інвентаризації активів першого відповідача за участю його попередніх посадових осіб та представників кредиторів боржника у справі про банкрутство. Зазначені докази, які на думку ліквідатора першого відповідача є достатніми, є похідними від інших, не конкретизовані і судом оцінюються як сумнівні.       

Таким чином, заперечення першого відповідача господарським судом відхиляються з урахуванням викладеного вище.

У відповідності до ч.1 ст. 319, ч.1 ст. 655 та ч.1 ст. 656  Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За договором купівлі-продажі одна сторона (продавець) передає або зобов'язується  передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно  (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажі може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

При цьому,  ч.1ст. 203 та ч.1 ст. 215 цього ж Кодексу передбачено, що зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення право чину стороною  (сторонами) вимог, є які встановлені частинами  першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, договір купівлі-продажі між відповідачами від 30.01.2007 р. підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що його зміст суперечить зазначеним вище ч.1 ст. 319, ч.1 ст. 655 та ч.1 ст. 656  Цивільного кодексу України, оскільки вчинений сторонами щодо майна, яке не є власністю першого  відповідача.

У відповідності до ч.1 ст. 216  недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на зазначене, вимога позивача про відновлення порушеного права власності шляхом відновлення стану, який існував до порушення такого права, підлягає задоволенню.

Ухвалами господарського суду у даній справі від 02.03.2007 р. та від 23.03.2007 р.  було зобов'язано позивача подати належні докази,  що підтверджують  факт розповсюдження неправдивої чи іншої інформації про позивача, пов'язаної із демонтажем першим відповідачем загорожі, яка стала єдиною підставою подання вимоги про стягнення моральної шкоди.   

Позивач таких доказів не подав, всупереч ст. 23 Цивільного кодексу України не довів існування самого факту спричинення (настання) моральної шкоди, тому у задоволенні вимог у цій частині належить відмовити.

У відповідності до ст. 6 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”  орган ліцензування  анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності, а згідно ч.2 ст. 2 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” таким органом є Державний орган з питань банкрутства –Державний департамент з питань банкрутства.

Також у відповідності до ч. 9 ст. 3-1 та ч.4 ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, скарга на дії чи бездіяльність ліквідатора –арбітражного керуючого та можливість припинення його повноважень ліквідатора щодо конкретного боржника, повинні розглядатися виключно в межах такої справи про банкрутство боржника.

Таким чином, зважаючи на те, що розгляд питання про можливе анулювання чи не анулювання ліцензії на певний вид господарської діяльності не віднесено до підсудності господарського суду, а до компетенції іншого органу державної виконавчої влади, а також те, що розгляд питання про можливе усунення ліквідатора -  арбітражного керуючого щодо конкретного боржника повинно розглядатися виключно в межах справи про банкрутство, провадження у даній справі в частині цих позовних вимог належить припинити у зв'язку із тим, що такий спір не підлягає розгляду господарськими судами України в межах позовного провадження.   

Клопотання першого відповідача про призначення судової експертизи належить відхилити з огляду на те, що даний спір належить вирішувати внаслідок надання правової оцінки доказам у справі згідно ст. 43 ГПК України, а не шляхом надання висновку особою із спеціальними знаннями, а також підлягає відхиленню його клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із  завершенням строку розгляду даної справи згідно ст. 69 ГПК України та не спростованою можливістю надсилання іншого представника в судове засідання окрім того, який задіяний у іншому судовому процесі.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій першого відповідача, на нього належить покласти обов'язок щодо відшкодування витрат по оплати державного мита та послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно обґрунтовано заявленим позовним вимогам.

Керуючись ст. 23, ч.1ст. 203, ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 216, ч.1 ст. 319, ч.1 ст. 655 та ч.1 ст. 656  Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 43, п.1 ст. 80 ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

                              В  И  Р  І  Ш  И  В:

Клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату  та призначення судової експертизи  відхилити.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажі від 30.01.2007 р., укладений між колективним підприємством “Пересувна механізована колона № 32” м. Волочиськ та підприємцем –фізичною особою Сеньковою В.Б. м. Волочиськ.

          Зобов'язати колективне підприємство “Пересувна механізована колона № 32” м. Волочиськ в особі ліквідатора –арбітражного керуючого Карвана О.М. відновити порушене право позивача у спосіб  повернення  демонтованих залізобетонних плит суміжного паркану між позивачем та першим відповідачем та відновлення попереднього стану, який існував до їх демонтажу.

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо позбавлення першого відповідача ліцензії на зайняття господарського діяльністю арбітражного керуючого (розпорядника майном, ліквідатора, керуючого санацією) та звільнення його від обов'язків ліквідатора у іншій справі господарського суду Хмельницької області  про банкрутство боржника –колективного підприємства “Пересувна механізована колона № 32” м. Волочиськ,  припинити.

У позові в частині стягнення моральної шкоди у сумі 25000 грн. в задоволенні відмовити.

Стягнути з колективного підприємства  “Пересувна механізована колона № 32”  м. Волочиськ вул. Незалежності, 4  (ідентифікаційний код 01353812)  на користь          закритого акціонерного товариства    “Хмельницьклегпром”  м. Хмельницький, вул. Маршала Рибалка, 28 (ідентифікаційний код 22768648)  85 (вісімдесят п”ять) грн.. витрат по оплаті державного мита пропорційно обґрунтовано заявленим позовним вимогам та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.  

                              Суддя                                                                      О.І. Матущак